Постанова № 21205312, 26.01.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

26.01.2012

Постанова

Іменем України

24.01.2012 р. справа №19/131пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддівМартюхіна Н.О.

Бойко І.А., Марченко О.А.

за участю представників: від прокурора: від позивача:не зявився від відповідача 1: від відповідача 2:ОСОБА_1. за довір.

ОСОБА_1. за довір.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІ», м. Єнакієве

на рішення

господарського суду Донецької області

від05.12.2011р. (повний текст підписано 12.12.2011р.)

у справі№19/131пд (суддя Демидова П.В.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АВІ», м. Єнакієве

до відповідача 1

до відповідача 2Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Головного управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області», м. Донецьк

Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф», м. Київ

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р., укладеного між відповідачами В С Т А Н О В И В: Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІ», м. Єнакієве заявлено позов до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Головного управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області», м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф», м. Київ про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р., укладеного між відповідача.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.12.2011р. у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІ», м. Єнакієве до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області», м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф»про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 39/2 від 26.04.2010р., укладеного між відповідачами відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що за відсутності в оспорюваному правочині ознак факторингу, його укладання не потребує наявності у сторін спеціального правового статусу, зокрема, реєстрації нового кредитора в якості фінансової установи. Крім того зазначено, що доводи позивача щодо протиправного розголошення банком відомостей про нього під час укладання оспорюваного правочину не відповідає приписам закону.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІ», з прийнятим рішенням не згоден, вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Останній, явку свого представника у судове засіданні не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи ті обставини, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідачів надав відзиви на апеляційну скаргу, де просить залишити рішення суду від 05.12.2011п. по справі № 19/131пд без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що судом першої інстанції, правомірно встановлено, що оспорюваний договір не є договором факторингу. Щодо розкриття банківської таємниці, зазначає, що сторони дійшли згоди, стосовно права Банку передати свої права по кредитному договору шляхом продажу прав або укладання договору відступлення права вимоги з передачею оригіналу кредитного договору, інших документів та інформації, необхідної такій особі для набуття те реалізації прав нового кредитора.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст.28-29 Закону України „Про судоустрій та статус суддів” та ст.101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши доводи скаржника, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 19 березня 2007р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), далі банк, та Товариством з обмеженою відповідальністю „АВІ” (далі - позичальник) був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/17-873/07.

Відповідно до п.1.1 договору банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику фінансовий кредит шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з можливістю кредитування у гривні та доларах США, яка у всіх видах валют не може перевищувати 3520000,00 дол.США, зі строком користування до 18.03.20010 року та встановленням відсоткової ставки у розмірі 11% річних за кредитом, наданим у доларах США, та 17 % річних за кредитом, наданим у гривні.

За послуги по управління фінансовим кредитом у формі кредитної лінії позичальник сплачує банку комісійну винагороду в сумі 500,00 грн., порядок нарахування та сплати якої визначається п.2.3 кредитного договору.

Відповідно до п.5.1 цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін.

Протягом дії кредитного договору сторонами викладено в новій редакції його окремі пункти, про що укладено відповідні договори про внесення змін (а.с.а.с.12-15).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р., відсутні докази його припинення або визнання у встановленому порядку недійсними.

З наведеного господарський суд зробив висновок, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-873/07 наразі є дійсним та обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1 ст.1 Статуту ПАТ Промінвестбанк, затвердженого загальними зборами акціонерів ПАТ Промінвестбанк 23.04.2010р., протокол №28, (дата реєстрації 08.06.2010р.), Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” є правонаступником прав та зобовязань Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства), створеного рішенням установчих зборів засновників від 28.04.1992р. та зареєстрованого Національним Банком України 26.08.1992р. за реєстраційним №125.

З огляду на вищевикладене, банком у кредитному договорі про відкриття кредитної лінії №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р. визначено Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”.

26 квітня 2010р. між Публічним акціонерним банком „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф” (новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги №39/2.

Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за наступним договором, укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю „АВІ” кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р. разом з договорами про внесення змін №1 від 07.12.2007р., №2 від 27.02.2009р., №3 від 31.03.2009р., №4 від 18.03.2010р.

За цим договором (п.1.3) до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання наступних обовязків: повернення грошових коштів в розмірі 27819558,00грн., що є гривневим еквівалентом станом на дату укладання цього договору суми 3510000,00 дол.США, повернення нарахованих станом на дату укладання цього договору процентів за користування кредитом в сумі 3789557,36грн., що є гривневим еквівалентом станом на дату укладання цього договору суми 478129,32дол.США, повернення нарахованої, але не отриманої комісійної винагороди в сумі 500,00 грн.; сплати неустойки в формі та розмірах, визначених кредитним договором, інших обовязків, встановлених кредитним договором.

Згідно з п.1.4 договору відступлення права вимоги, до нового кредитору переходять всі без винятку права та обовязки первісного кредитора за кредитним договором.

У звязку з укладанням цього договору, первісним кредитором здійснюється відступлення прав за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, перелік яких наведений в п.1.8.1.

Відповідно до п.1.7, з моменту зарахування у повному обсязі відшкодування за відступлення права вимоги за кредитним договором на рахунок первісного кредитора, зазначений в п.2.1.1 цього договору, до нового кредитора переходять всі права кредитора у відношенні до боржника, що належали до цього первісному кредитору за кредитним договором. За змістом п.2.1.1, новий кредитор зобовязаний переказати первісному кредитору на рахунок №29096922 в філії „Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області”, код банку 334635, отримувач філія „Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області”, код ЄДРПОУ 09334636, за відступлення права вимоги за кредитним договором суму 31609615,36 грн.

Договір відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обовязків.

В обґрунтування підстав для визнання договору недійсним позивач вказує те, що спірний договір є договором факторингу та порушення права позивача на нерозголошення банківської таємниці при укладанні спірного договору.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Проте, як зазначає позивач, договір відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. є договором факторингу та підпадає під правове регулювання Глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Третьою частиною ст.1079 ЦК України встановлені спеціальні вимоги до субєктного складу договору факторингу, зокрема, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Водночас, згідно з ч.1 ст.5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, фінансові послуги, до яких п.10 ст.4 цього закону віднесено факторинг, надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності

Відсутність у відповідача-2 статусу фінансової установи визначена позивачем правовою підставою для визнання недійсним договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р.

Проте, проаналізувавши сутність правових відносин, що склались між відповідачами на підставі оспорюваного правочину, судом першої інстанції встановлено наступне.

Відповідно до п.2.1.1 договору відступлення права вимоги, відповідач-2 (новий кредитор) перерахував відповідачу-1 (первісному кредитору) грошові кошти в сумі 31609615,38 грн., у звязку з чим набув всі права та обовязки останнього, які витікають з кредитного договору №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р.

Беручи до уваги п.1.3 договору відступлення права вимоги, судом встановлено, що сума сплаченого позивачем відшкодування фактично дорівнює сумі кредитної заборгованості, право вимагати сплати якої відступлено за цим договором. З наведеного вбачається відсутність ознаки оплатності в договорі відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р., яка відповідно до ст.1077 ЦК України притаманна договору факторингу та характеризує таку фінансову послугу.

Разом з цим, наявність ознак факторингу в договорі відступлення права вимоги в більшості випадків притаманне професійній діяльності фінансових установ з викупу боргових зобов'язань за сумою, значно нижчу номіналу. Оскільки з укладанням договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. новим кредитором фактично лише придбані права вимоги до позичальника в сумі номіналу вимоги на час придбання, спірний правочин не підпадає під визначення факторингу та є юридичною формою заміни кредитора у договорі №15-93/17-873/07 від 19.03.2007р.

Крім того, суд враховує місця договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, що опосередковують передачу права вимоги, має суттєве значення, оскільки, поміж іншого, таке розмежування визначає необхідність дотримання спеціальних вимог щодо особи, яка виступає фактором. За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Тому, як вірно встановлено судом першої інстанції оскаржуваний договір не є договором факторингу, а є договором уступки права вимоги.

Аналогічної правової позиції з цього приводу дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено в постановах №2/49-НМ від 28.01.2010р., №50/20-4/210 від 03.03.2011р.

Отже, беручи до уваги наведені обставини, колегія суддів Донецького апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності в оспорюваному правочині ознак факторингу, його укладання не потребує наявності у сторін спеціального правового статусу, зокрема, реєстрації нового кредитора в якості фінансової установи.

Крім зазначеного суд наголошує на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф”, цивільно-правову дієздатність якого позивачем поставлено під сумнів, є фінансовою установою на підставі Законів України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (ст.1 пп.1) , „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, Статуту та ліцензії АВ №520314.

Щодо посилання позивача на розголошення відповідачем-1 банківської таємниці щодо позичальника під час укладення оспорюваного правочину колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 60 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку.

Тобто, виходячи з приписів ст.. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»інформація про угоди та правочини клієнта банку є банківською таємницею.

Проте, за приписами ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита банками з письмового дозволу власника такої інформації.

Як вбачається з укладеною між Позивачем та відповідачем 2 додаткової угоди до кредитного договору від 7.12.2007 року (п.3 про доповнення договору п. 3.3.10), сторони встановили, що відповідач 2 має право передавати права вимоги за кредитним договором третьої особі, з передачею оригіналів документів та інформації, необхідної такій особі для набуття прав Нового кредитора.

Тобто, такий пункт договору суд розцінює як узгодження, а саме письмовій дозвіл власника такої інформації, тобто Позивача, на розкриття банківської таємниці.

Враховуючи вищевикладені обставини, доводи позивача щодо протиправного розголошення банком відомостей про нього під час укладання оспорюваного правочину не відповідають приписам закону, тому колегією суддів відхиляються.

Разом з цим, як встановлено колегіє суддів Донецького апеляційного господарського суду позивачем не визначено, в чому саме полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням спірного договору, не надано доказів, які підтверджують таке порушення, та не підтверджено невідповідність договору відступлення права вимоги №39/2 від 26.04.2010р. встановленим ст.203 ЦК України загальним вимогам до правочину, недотримання яких має наслідком його недійсність.

Посилання, скаржника на той факт, що клопотання про відкладення розгляду справи залишено судом поза уваги, хоча відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку неявки представника сторін суд може відкласти, в межах строку наданого для розгляду справи, розгляд цією справи, як на підставу для скасування судового рішення колегією суддів до уваги не приймається з огляду на наступне.

Відповідно до розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, тільки якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Так, як встановлено колегіє суддів апеляційної інстанції матеріали справи містили достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, тому справа розглянута відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки позивача за наявними в ній матеріалами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у клопотанні про відкладення розгляду справи позивач посилається на неможливість направлення представника та терміновим відрядженням директора, проте будь-яких доказів на підтвердження викладених у клопотання обставин не надає.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 05.12.2011р. (повний текст підписаний 12.12.2011р.) у справі №19/131пд ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІ», м. Єнакіїве на рішення господарського суду Донецької області від 05.12.2011р. (повний текст підписано 12.12.2011р.) у справі №19/131пд - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 05.12.2011р. (повний текст підписано 12.12.2011р.) у справі №19/131пд - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.О. Мартюхіна

Судді: І.А. Бойко

О.А. Марченко