Рішення № 21203838, 17.01.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/23317.01.12 За позовомПриватного підприємства "ВК і К"

доПриватного підприємства "Агер"

простягнення 48 038,57 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 1056 від 01.12.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ВК і К" (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Агер" (далі відповідач) про стягнення 48 038,57 грн., в тому числі 44 745,17 грн. основного боргу, 2 756,45 грн. пені, 536,95 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки № 626 від 07.12.2010 р. позивач поставив відповідачу товар, який був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобовязань не в повному обсязі, у звязку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення залишку боргу по оплаті товару та нарахованих на його суму пені та інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. порушено провадження у справі № 5/233, розгляд справи призначено на 06.12.2011 р.

Розгляд справи, у звязку з неявкою представника відповідача, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України неодноразово відкладався.

У судовому засіданні 17.01.2012 р. позивач надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог від 16.01.2012 р., на підставі якої просить стягнути з відповідача 37 845, 17 грн. боргу, 2 756,45 грн. пені, 536,95 грн. інфляційних втрат. Заява мотивована тим, що під час провадження у справі відповідачем було додатково погашено борг перед позивачем на суму 6 900, 00 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Враховуючи зазначене, судом розглядаються позовні вимоги в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 16.01.2012 р., відповідно має місце нова ціна позову.

У судовому засіданні 17.01.2012 р. представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 17.01.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

07.12.2010 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 626, відповідно до п. 1.1. якого постачальник продає, а покупець купує продукцію, що виробляється постачальником в асортименті, в кількості, по цінам і на суму, вказану в накладних, у відповідності з діючим на момент відпуску товару затвердженим переліком вільно-відпускних цін.

Відповідно до п. 2.4. Договору оплата за товар здійснюється відповідно до даних, вказаних у товарних (товарно-транспортних накладних) безготівковим перерахуванням на поточний рахунок постачальника, указаний в договорі, або внесенням грошових коштів в касу постачальника.

При цьому, п. 2.6. сторони встановили вид платежу з відстрочкою 5 банківських днів по факту отримання продукції.

Згідно з п. 9.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 р.

На виконання умов Договору позивача в період з січня по квітень 2011 року включно поставив відповідачу товар на загальну суму 221 650, 27 грн., що підтверджується накладними: № 250 від 04.01.2011 р., № 798 від 05.01.2011 р., № 1855 від 10.01.2011 р., № 1856 від 10.01.2011 р., № 2342 від 11.01.2011 р., № 3302 від 13.01.2011 р., № 5139 від 18.01.2011 р., № 5804 від 19.01.2011 р., № 6797 від 21.01.2011 р., № 7704 від 24.01.2011 р., № 8857 від 26.01.2011 р., № 8858 від 26.01.2011 р., № 9817 від 28.01.2011 р., № 11305 від 01.02.2011 р., № 12320 від 03.02.2011 р., № 12901 від 04.02.2011 р., № 13755 від 07.02.2011 р., № 14880 від 09.02.2011 р., № 15366 від 10.02.2011 р., № 15849 від 11.02.2011 р., № 17333 від 15.02.2011 р., № 18100 від 16.02.2011 р., № 19139 від 18.02.2011 р., № 21461 від 23.02.2011 р., № 21491 від 23.02.2011 р., № 22444 від 25.02.2011 р., № 861 від 02.03.2011 р., № 871 від 02.03.2011 р., № 1974 від 04.03.2011 р., № 4066 від 09.03.2011 р, № 4398 від 10.03.2011 р., № 4934 від 11.03.2011 р., № 6504 від 15.03.2011 р., № 7162 від 16.03.2011 р., № 8327 від 18.03.2011 р., № 8328 від 18.03.2011 р., № 11057 від 24.03.2011 р., № 11076 від 24.03.2011 р., № 11576 від 25.03.2011 р., № 13263 від 29.03.2011 р., № 14380 від 31.03.2011 р., № 2564 від 06.04.2011 р., № 2565 від 06.04.2011 р., № 3669 від 08.04.2011 р., № 5345 від 12.04.2011 р., № 6215 від 13.04.2011 р., № 6725 від 14.04.2011 р., № 8097 від 16.04.2011 р., № 9936 від 20.04.2011 р., № 9937 від 20.04.2011 р., № 11143 від 22.04.2011 р., № 12945 від 27.04.2011 р.

У свою чергу, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши 183 805, 10 грн., в тому числі 6 900, 00 грн., які були перераховані відповідачем позивачу після надсилання останнім йому копії позовної заяви у даній справі 04.10.2011 р., що підтверджується довідкою банку № 91200-09/624 від 21.12.2011 р., виданої ПАТ "Креді Агріколь банк", у звязку з чим у нього наявний борг перед позивачем у сумі 37 845, 17 грн.

29.06.2011 р. між сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, згідно з умовами якої сторони погодили наступний порядок оплати прострочених грошових зобовязань: до 31.07.2011 р. 9 200, 00 грн., до 31.08.2011 р. 9 200, 00 грн., до 30.09.2011 р. 9 200, 00 грн., до 31.10.2011 р. 9 200, 00 грн., до 31.11.2011 р. 9 200, 00 грн., до 31.12.2011 р. 9 200, 00 грн.

Також, сторонами підписувався Акт звіряння розрахунків за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р. про те, що станом на 30.06.2011 р. у відповідача перед позивачем рахувалась заборгованість у сумі 55 245, 17 грн.

Оскільки відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобовязання з оплати поставленого позивачем товару, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, сторони передбачили вид платежу з відстрочкою 5 банківських днів по факту отримання продукції (п. 2.6. Договору).

В силу ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартості, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Пунктом 5.3. Договору сторони передбачили, що за прострочення оплати, порушення строків оплати, вказаних у п. 2.6. цього договору покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка діє на дату порушення строків оплати.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені повязана з триваючим правопорушенням простроченням виконання зобовязання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобовязання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач, звертаючись з позовом до суду, нарахував відповідачу за період з 07.05.2011 р. по 29.09.2011 р. (145 днів) пеню в розмірі 2 756, 45 грн. та інфляційні втрати на суму 536, 95 грн., арифметичний розрахунок яких є вірним.

При цьому, суд враховує, що позивач визначає момент початку строку з виконання зобовязання з оплати товару, як пять банківських днів з дати останньої поставки, проте як відносно кожної накладної такий строк має рахуватись окремо.

Водночас, оскільки таким чином не порушено шестимісячного строку нарахування пені, враховуючи, що сума боргу, на яку вона нарахована виникла за поставками березня та квітня місяця 2011 р., суд не вбачає можливості стягнути з відповідача пеню та інфляційні втрати, розрахувавши їх від кожної окремої поставки, оскільки тоді збільшується сума таких нарахувань, проте як суд не має права самостійно виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обовязки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Агер" (02218, м. Київ, Дніпровський район, вулиця Миколи Кибальчича, будинок 2, код ЄДРПОУ 36602773) на користь Приватного підприємства "ВК і К" (27500, Кіровоградська обл., місто Світловодськ, вулиця Дружби, будинок 17, код ЄДРПОУ 13745730) 37 845 (тридцять сім тисяч вісімсот сорок пять) грн. 17 коп. основного боргу, 2 756 (дві тисячі сімсот пятдесят шість) грн. 45 коп. пені, 536 (пятсот тридцять шість) грн. 95 коп. інфляційних втрат, 411 (чотириста одинадцять) грн. 39 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 23.01.2012 р.