Рішення № 21203021, 23.01.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.01.12 р. Справа № 7/405

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара

при секретарі судового засідання О.В.Журило

За позовом: Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Енергодар

До відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат», м. Макіївка

Предмет спору: стягнення інфляційних в сумі 7434609, 00 грн., 3% річних в сумі 1923829, 00 грн., відсотків за простими векселями в сумі 574640, 60 грн.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1. довір.

Від відповідача: не прибув

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м.Енергодар звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат», м.Макіївка про стягнення 3% річних 1335154, 73 грн., інфляційних 8093498, 75 грн., суми відсотків за простими векселями у розмірі 591698, 63грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду рішення господарського суду Донецької області від 16.10.2001р. № 1/144, від 16.10.2001р. № 1/142, від 27.06.2001р. № 21/200; виписку № 157 з реєстр аналітичного обліку ВП ЗАЕС станом на 30.06.2011р.

Заявою №28.11/30770 від 14.12.2011р. позивач збільшив суму позову в порядку ст. 22 ГПК України та просив стягнути інфляційні в сумі 7832059, 00 грн., 3% річних в сумі 1923829, 00 грн., відсотків за простими векселями в сумі 589528, 00 грн.

Заявою №28.22/119 від 04.01.2012р. позивач зменшив суму позову та фактично просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 7434609, 00 грн., 3% річних в сумі 1923829, 00 грн., відсотки за простими векселями в сумі 574640, 60 грн. Заява підписана повноважною особою, розглянута та прийнята господарським судом.

Відповідач у відзиві та у судових засіданнях зазначив про відсутність у нього зобовязання по сплаті на користь позивача 3% річних та інфляційних, вважає пропущеним строк позовної давності для звернення із вимогами про стягнення сум відсотків за простими векселями, 3% річних та інфляційних, посилаючись на той факт, що виконавчі провадження по справам, в рамках яких було стягнуто основний борг, були відкриті ще в 2001р.; вважає безпідставним нарахування відсотків за простими векселями; просить відмовити у задоволенні позову.

Процесуальний строк розгляду спору продовжувався в порядку ст.69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.10.2001р. № 1/142, яке набрало чинності, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 1000000 грн. боргу за простим векселем № 66334516064222, річні в сумі 112000 грн., 1700 грн. державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.10.2001р. № 1/144, яке набрало чинності, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 1000000 грн. боргу за простим векселем № 66334516064192, річні в сумі 112000 грн., 1700 грн. державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.06.2001р. № 21/200, яке набрало чинності, звернено стягнення на майно Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в сумі 21374187,53 грн. по визнаній претензії, 1700 грн. державного мита.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст. 598 цього ж кодексу, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобовязання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підставі вищевикладеного, посилаючись на наявність у відповідача протягом періоду з 28.10.2008р. по 28.10.2011р. невиконаного грошового зобовязання за рішенням господарського суду Донецької області від 27.06.2001р. № 21/200, позивач просить стягнути інфляційні в сумі 6797515, 00 грн. та 3% річних в сумі 1923829, 00 грн.

Під час розгляду даних вимог суд виходить з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобовязання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобовязання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобовязання виникають нові додаткові зобовязання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобовязання є заходами відповідальності за порушення основного зобовязання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобовязання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у звязку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобовязання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобовязань.

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобовязання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Наявність судового рішення про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобовязання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобовязання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобовязань.

Таким чином, приписи вищевказаних норм права не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобовязаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобовязання, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Тобто, приписами чинного законодавство не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобовязання або його виконання із порушенням встановлених Договором (угодою тощо) термінів та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, заявлені вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму боргу за рішенням №21/200 є обґрунтованими та правомірними.

Господарським судом перевірено розрахунок заявлених до стягнення, та відповідно:

- 3% річних складають 1923522, 66 грн. (позивачем заявлено до стягнення 1923829, 00 грн., тобто на 306,34 грн. більше)

- інфляційні складають 6918901, 58 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 6797515,00 грн., що не суперечить приписам діючого законодавства.

Також, посилаючись на наявність у відповідача протягом періоду з 28.10.2008р. по 28.10.2011р. невиконаного грошового зобовязання за рішеннями господарського суду Донецької області від 16.10.2001р. № 1/144 та від 16.10.2001р. № 1/142, за якими стягнуто борг за простими векселями, позивач просить стягнути:

- 318547,00 грн. інфляційних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, за період з листопада 2008р. по жовтень 2011р., нарахованих за невиконання рішення суду від 16.10.2001р. №1/142;

- 318547,00 грн. інфляційних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, за період з листопада 2008р. по жовтень 2011р., нарахованих за невиконання рішення суду від 16.10.2001р. №1/144;

- 287320, 30 грн. відсотків за простими векселями відповідно до ст.48 Уніфікованого закон „Про переказні векселі та прості векселі” та п.5 ст.2 Закону „Про обіг векселів в Україні”, за період з 28.10.2008р. по 28.10.2011р., нарахованих за невиконання рішення суду від 16.10.2001р. №1/142;

- 287320, 30 грн. відсотків за простими векселями відповідно до ст.48 Уніфікованого закон „Про переказні векселі та прості векселі” та п.5 ст.2 Закону „Про обіг векселів в Україні”, за період з 28.10.2008р. по 28.10.2011р., нарахованих за невиконання рішення суду від 16.10.2001р. №1/144.

При розгляді даних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про обіг векселів в Україні», законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі Уніфікований Закон) з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу», ЗУ «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», ЗУ «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», ЗУ «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Відповідно до ст. 48 Уніфікованого Закону, держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу: (1) суму неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Вони обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 49 Уніфікованого Закону, особа, яка прийме переказний вексель і здійснить платіж за ним, може стягнути з інших зобов'язаних перед нею осіб відсотки на вказану суму, обчислені в розмірі шести, починаючи з дня, коли вона здійснила платіж.

Пунктом 5 ст. 2 Закону «Про обіг векселів в Україні» визначено, що відсотки нараховуються, виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову і від дня настання строку платежу до дня подання позову відповідно.

Відтак застосування норм ЦК України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов'язаних з обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що названі в Законі «Про обіг векселів в Україні».

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки спірні правовідносини сторін (стягнення за рішеннями суду суми боргу, на яку нараховані заявлені за векселями) врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних витрат та 3% річних у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання за рішенням суду, то ст. 625 Цивільного кодексу України у даному випадку застосуванню не підлягає.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України щодо стягнення сум інфляційних, нарахованих на стягнутий борг за векселями по рішенням суду від 16.10.2001р. №1/142 та №1/144, оскільки вексельне законодавство не передбачає таких стягнень.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення 318547,00 грн. інфляційних, нарахованих за невиконання рішення суду від 16.10.2001р. №1/142 та 318547,00 грн. інфляційних, нарахованих за невиконання рішення суду від 16.10.2001р. №1/144 задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладені приписи діючого законодавства, суд також дійшов висновку, що вимоги про стягнення 287320,30 грн. відсотків за простими векселями відповідно нарахованих за невиконання рішення суду від 16.10.2001р. №1/142 та 287320, 30 грн. відсотків за простими векселями відповідно нарахованих за невиконання рішення суду від 16.10.2001р. №1/144 в загальному розмірі 574640,60 грн. є обґрунтованими та правомірними.

Судом здійснено перерахунок відсотків за простими векселями за визначений позивачем період, згідно якого сума відсотків за простими векселями за невиконання відповідачем зобовязань по обом рішенням суду (від 16.10.2001р. №1/142 та від 16.10.2001р. №1/144) складає 574295, 96 грн.

Вимоги про стягнення відсотків за простими векселями в залишковій сумі задоволенню не підлягають у звязку з безпідставністю заявлення (здійсненням арифметично невірного розрахунку).

Разом з цим, відповідач просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності в три роки, посилається на той факт, що виконавчі провадження по справам, в рамках яких було стягнуто основний борг, були відкриті ще в 2001р.

Відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права, суд відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України при розгляді справи застосовує позовну давність.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому суд звертає увагу сторін на той факт, що в період, який зазначено позивачем в розрахунках спірних сум у відповідача значилась заборгованість.

Період визначення сум 3% річних та відсотків за простими векселями є з 28.10.2008р. по 28.10.2011р. Позовну заяву подано позивачем 31.10.2011р.

Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності із заявлених до стягнення вимог в частині стягнення вказаних сум за період з 28.10.2008р. по 30.10.2008р. включно, зокрема:

- 3% річних в сумі 5256, 36 грн.

- відсотків за простими векселями в сумі 1967, 22 грн.

Стосовно нарахування суми інфляційних на стягнуту рішенням №21/200 від 27.06.2001р. суму, господарський суд звертає увагу сторін, що інфляційні нараховані позивачем за період листопад 2008р. жовтень 2011р., тоді як позов подано до суду 31.10.2011р.

Таким чином, з огляду на викладене, шляхом оцінки всіх матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем частково пропущено строк позовної давності для нарахування 3% річних в сумі 5256, 36 грн. з 28.10.2008р. по 30.10.2008р. включно та відсотків за простими векселями в сумі 1967, 22 грн. з 28.10.2008р. по 30.10.2008р., тоді як строк позовної давності з нарахування інфляційних з листопада 2008р. по жовтень 2011р. позивачем пропущено не було.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 5256, 36 грн. та відсотків за простими векселями в сумі 1967, 22 грн. задоволенню не підлягають у звязку із пропущенням позивачем строку позовної давності.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема:

-вимоги про стягнення інфляційних підлягають задоволенню частково в сумі 6797515, 00 грн.;

-вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 1918266,30 грн.;

-вимоги про стягнення відсотків за простими векселями підлягають задоволенню частково в сумі 572328, 74 грн.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 509, 526, 527, 551, 598-609, 625, Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193 Господарського кодексу України, Уніфікованого закону «Про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про обіг векселів в Україні», керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 35, 43, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» м.Енергодар до Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» м.Макіївка про с стягнення інфляційних в сумі 7434609, 00 грн., 3% річних в сумі 1923829, 00 грн., відсотків за простими векселями в сумі 574640, 60 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» (86101, м. Макіївка, вул.. Металургійна, 47) на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (71504, м.Енергодар, вул.. Промислова, 133, п/р № 260002673 в Запорізькій обласній дирекції ПАТ «Райффайзен Юанк Аваль», МФО 313827, ЄДРПОУ 19355964) суму інфляції в розмірі 6797515,00 грн., 3% річних в розмірі 1918266,30 грн., суму відсотків за простими векселями в розмірі 572328, 74 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 23844, 25 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 220, 68 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В залишковій частині вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку відповідно до розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 27.01.2012р.

Суддя Сгара Е.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >