Рішення № 21202855, 17.01.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.01.12 р. Справа № 37/358

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Тімченко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Колективного підприємства „Трест Донецькметалургбуд” в особі Будівельного управління „Домен буд”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 01236667

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Союзмашекспорт”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33577247

про: стягнення заборгованості в сумі 37960грн., пені в розмірі 2167,63грн., 3% річних в розмірі 558,9грн. та інфляційної індексації в розмірі 614,82грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю від 14.06.2011р. №юр24);

від Відповідача - не зявився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

Згідно ст. 77 ГПК України розгляд справи відклався з 04.01.2012р. на 17.01.2012р.

У судовому засіданні 17.01.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Колективне підприємство „Трест Донецькметалургбуд” в особі Будівельного управління „Домен буд”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Союзмашекспорт”, м. Донецьк (далі Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 37960грн., пені в розмірі 2167,63грн., 3% річних в розмірі 558,9грн. та інфляційної індексації в розмірі 614,82грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань за договором оренди №103 від 01.01.2011р., внаслідок чого за період з грудня 2010р. по грудень 2011р. утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, інфляції і 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди (найму) нежитлового приміщення №103 від 01.01.2011р. та розрахунок суми позовних вимог, нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, ст.ст.525, 526, 549, 615, 625, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.193 Господарського кодексу України.

На виконання вимог суду Позивачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.24-34, 47), а також вже після початку розгляду справи по суті (а.с.38) заява з додатками (а.с.а.с.40-45) про зміну в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України підстав позову.

Відповідач в судові засідання без пояснення причин жодного разу не зявився, відзиву та витребуваних документів не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.а.с.20-22), достовірність яких презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.”

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228 та в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обовязку щодо інформування Відповідача про судовий розгляд справи незалежно від повернення конвертів з ухвалами суду, які надсилалися Відповідачу, оскільки до компетенції суду не віднесено обовязку із фактичного встановлення місцезнаходження Відповідача.

У судовому засіданні 17.01.2012р. представник Позивача підтримав свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на її підтвердження.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2011р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди (найму) нежитлового приміщення №103 (а.с.а.с.9-11), згідно п.п. 1.1., 1.2. якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове орендне платне користування нежитлове приміщення площею 46кв.м. (в цю площу також включені приналежні до головної речі приміщення загального користування (коридори, площадки і туалет) пропорційно займаної площі приміщення) в будівлі, розташованій за адресою: м. Донецьк, вул. Кірова, 17 для використання під офіс.

Приналежність будівлі Позивачеві, в якій розташовано обєкт оренди підтверджується реєстраційним посвідченням БТІ (а.с.47)

Положеннями розділу 2 договору встановлені домовленості сторін щодо обсягу і порядку виконання грошових зобовязань Орендаря, зокрема:

- орендна плата складає 67,5грн. разом із ПДВ за 1 кв.м. та вноситься Орендарем на поточний рахунок Орендодавця щомісячно не пізніше 5-ого числа поточного місяця (п.п.2.1., 2.2.);

- обовязки і ініціатива своєчасного несення орендної плати покладається на Орендаря. У разі затримки оплати, оплати, які надішли від Орендаря, зараховуються в рахунок погашення попередньої заборгованості, при цьому поточний місяць вважатиметься не оплаченим. Орендар зобовязаний здійснити повний розрахунок з Орендодавцем за весь час фактичного використання приміщення до дня його повернення Орендодавцю за актом (п.2.3.).

За умовами п.4.1. перерахунок Орендодавцеві у встановлений договором строк орендної плати віднесений до обовязків Орендаря, а за затримку у перерахуванні орендної плати п.5.2. договору встановлена відповідальність Орендаря у вигляді пені в розмірі 0,5% від несплаченої суми боргу за кожен день прострочення. При цьому також передбачено, що нарахування цих штрафних санкцій припиняється через рік від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

У пункті 7.1. договору сторони дійшли згоди, що договір вступає в силу за відсутністю розбіжностей з дня його підписання, а строк дії визначається проміжком часу з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. Доказів існування розбіжностей щодо означеного періоду орендних правовідносин до матеріалів справи не надано.

Посилаючись на наявність заборгованості з орендної плати за вказаним договором за грудень 2010р. в сумі 700грн. та за період з січня по грудень 2011р. у загальному розмірі 37260грн., Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, додатково нарахувавши пеню в сумі 2167,63грн., 3% річних в розмірі 558,9грн. та інфляційну індексацію в розмірі 614,82грн.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст.22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акту звірення розрахунків (а.с.24), складеного та надісланого (а.с.19) Позивачем.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених вимог, оскільки їх обєднання в одному позові цілком відповідає приписам ст.58 Господарського процесуального кодексу України вимоги повязані підставами виникнення та наданими доказами (порушення грошових зобовязань за договором оренди). При цьому, суд наголошує, що вимоги оцінюються саме за підставами, наведеними у позовній заяві без урахування заяви, наданої 06.01.2012р., адже всупереч ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідна спробу змінити підстави позову була здійснена вже після початку розгляду справи по суті (04.01.2012р.)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобовязань за договором оренди та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних та індексу інфляції.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору оренди (найму) нежитлового приміщення №103 від 01.01.2011р.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обовязків) є, зокрема, договір. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобовязань, визначених його умовами.

Виходячи із наведеного Позивачем обґрунтування заявлених вимог відносно орендної плати підставою виникнення та існування у період формування (з грудня 2010р. по грудень 2011р.) стягуваної заборгованості відповідного (захищуваного) субєктивного права Позивача на їх отримання є орендні правовідносин за договором оренди №103 від 01.01.2011р., який встановлює обовязок Орендаря сплачувати передбачені договором платежі на користь Орендодавця.

Таким чином, обєктом судового захисту у даній справі виступають права Позивача як орендодавця на отримання орендних платежів за договором №103 від 01.01.2011р., а порушенням з боку Відповідача слід вважати невиконання обовязків із здійснення таких платежів впродовж розглядуваного періоду відповідно до умов вказаного договору.

Між тим, виходячи із встановлених судом обставин на підставі наявних в матеріалах справи доказів, у Позивача не має субєктивного права нараховувати і отримувати стягувані орендні платежі за грудень 2010р. до моменту укладання договору оренди №103, адже положеннями п. 7.1. початок строку його дії, впродовж якого у розумінні положень ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України Орендодавець набув права нараховувати і вимагати отримання орендних платежів визначений датою 01.01.2011р. і жодних доказів існування домовленості відносно розповсюдження умов саме цього договору на попередні відносин (зокрема у грудні 2010р.) до матеріалів справи не надано. При цьому, наявність грошових зобовязань у Відповідача за цей період, але на підставі інших договорів, судом не досліджується та не оцінюється, оскільки це виходить до визначених підставами позову меж судового розгляду.

Таким чином, відсутність захищуваного субєктивного права визначає неможливість його порушення та застосування судового захисту від такого порушення, що зумовлює відмову у задоволені позовних вимог відносно Відповідача в частині стягнення заборгованості з орендної плати за грудень 2010р. в сумі 700грн. (згідно розрахунку а.с.12). як юридично і доказово неспроможних. Дійсно, визначені ч. 1 ст. 19 Конституції України засади побудови правопорядку, згідно яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, та які безпосередньо застосовуються при виконання цивільних обовязків (ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України), унеможливлює спонукання Відповідача до виконання відсутність обовязків у судовому порядку.

В свою чергу, відносно решти позовних вимог позиція суду полягає в такому.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Як встановлено та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності, а вступ договору оренди в силу згідно п. 7.1. датою його підписання 01.01.2011р. за відсутністю будь-яких доказів існування обставин, передбачених ч.ч.4, 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, а також припинення орендних правовідносин в межах розглядуваного періоду з січня по грудень 2011р. з будь-якої з передбачених ст. 291 Господарського кодексу України підстав, зумовлює висновок суду про правомірність нарахування Орендарю орендної плати за цей період.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обовязку із здійснення платежу за користування обєктом оренди - не пізніше кожного 5 числа оплачуваного місяця у відповідності до п.п.2.1., 2.2. договору оренди №103 від 01.01.2011р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання за загальним правилом припиняються виконанням, проведеним належним чином, тоді як їх невиконання або неналежне виконання є порушенням у розмінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Між тим, як вбачається із наявних матеріалів справи і Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України жодних доказів іншого до справи не надано, Орендарем не були здійснені платежі за користування приміщенням у відповідності до умов договору №103 від 01.01.2011р. за період з січня по грудень 2011р., що дозволяє вважати Відповідача таким, що прострочив виконання зі сплати цих платежів у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, починаючи з 6 числа кожного місяця означеного періоду.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, а також 3% річних і інфляційну індексацію за період прострочення.

Крім того, за змістом ст. 611 Цивільного кодексу України одним із визначених договором або законом наслідком порушення зобовязання є сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення плати сформульована безпосередньо у п. 5.2. договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Беручи до уваги встановлені обставини та приведену вище їх нормативно-правову кваліфікацію, суд перевіривши приведений Позивачем розрахунок (а.с.а.с.12-14) за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, дійшов висновку про можливість стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за період з січня по грудень 2011р. в сумі 37260грн. та нараховані на неї пеню в сумі 2167,63грн., інфляційної індексації в розмірі 352,4грн. та 3% річних в сумі 558,9грн. Частковість задоволення вимог щодо інфляційної індексації зумовлена припущеними Позивачем помилками в розрахунках зведеного індексу інфляції за визначений період.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з Відповідача на користь Позивача пропорційно сумі задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Колективного підприємства „Трест Донецькметалургбуд” в особі Будівельного управління „Доменбуд”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01236667) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Союзмашекспорт”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33577247) про стягнення заборгованості в сумі 37960грн., пені в розмірі 2167,63грн., 3% річних в розмірі 558,9грн. та інфляційної індексації в розмірі 614,82грн. задовольнити у частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Союзмашекспорт”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33577247) на користь Колективного підприємства „Трест Донецькметалургбуд” в особі Будівельного управління „Доменбуд”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01236667) заборгованість в сумі 37260грн., пеню в сумі 2167,63грн., інфляційної індексації в розмірі 352,4грн. та 3% річних в сумі 558,9грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Союзмашекспорт”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33577247) на користь Колективного підприємства „Трест Донецькметалургбуд” в особі Будівельного управління „Доменбуд”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01236667) компенсацію понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 1378,61грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 17.01.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.01.2012р.

< Список >Попков Д.О.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >