Рішення № 21195991, 17.01.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2012 року справа № 5020-1857/2011

За позовомПрокурора Гагарінського району міста Севастополя

(99014, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 16)

в інтересахФонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

державиідентифікаційний код 25750044

в особі:(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99003, АДРЕСА_1)

про стягнення 246183,01грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Прокурор Гагарінського району міста Севастополя) Почка А.А., прокурор відділу прокуратури міста Севастополя, посвідчення № 735 від 05.12.2011;

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) ОСОБА_3 представник, довіреність б/н від 01.11.2011;

відповідач (фізична особа-підприємець ОСОБА_1) ОСОБА_4 представник, довіреність № 1130 від 19.12.2011.

Обставини справи:

21.11.2011 Прокурор Гагарінського району міста Севастополя (далі прокурор) в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення 246183,01 грн, з яких: 220000,00 грн сума основного боргу за Договором про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури №165ст/07 від 17.04.2007, 26183,01 грн пеня за несвоєчасне внесення суми пайової участі.

Ухвалою від 23.11.2011 порушено провадження у справі № 5020-1857/2011; розгляд справи призначено на 20.12.2011.

В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався на 10.01.2012, а у судовому засіданні 10.01.2012 оголошувалась перерва до 12.01.2012, яку було продовжено до 17.01.2012.

Прокурор та представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях у справі /арк.с.63-64; 71-72/, які, в основному, зводяться до порушення відповідачем умов Договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя № 165ст/07 від 17.04.2007 в частині своєчасного перерахування пайового внеску.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов, відповідно до якого просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності та у звязку із його пропуском відмовити у задоволенні позовних вимог /арк.с.74-76/.

Прокурор та представник позивача проти пропуску строку позовної давності заперечували, посилаючись на те, що позивачу стало відомо про порушення його прав лише 26.01.2010, тобто з дня, коли Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради передані права по договорах про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя, а отже позовна давність повинна обчислюватися саме з цієї дати та ще не спливла /арк. с. 80-81/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2004 між Севастопольською міською Радою (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар, відповідач) укладено Договір оренди земельної ділянки для реконструкції існуючого павільйону та будівництва центру дозвілля молоді, площею 0,0524 га, яка розташована у Гагарінському районі м.Севастополя по пр. Героїв Сталінграду /арк. с. 11-17/.

Даний договір зареєстрований у Книзі реєстрації договорів оренди землі 30.03.2004 під № 58 (номенклатурний номер № 4-М-01) /арк. с. 17/.

У березні 2004 року сторонами Договору підписаний Акт приймання-передачі відповідної земельної ділянки /арк. с. 18/.

17.04.2007 між Севастопольською міською державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено Договір про пайову участь (внески) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя (реконструкція існуючого павільйону та будівництво центру дозвілля молоді по пр. Героїв Сталінграду) № 165ст/07 (далі Договір) /арк.с.7-8/.

Рішенням Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010 внесені зміни до рішення Севастопольської міської Ради № 339 від 12.11.2002 „Про затвердження Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради”, а Положення викладено в новій редакції /арк. с. 29/.

За змістом пункту 4 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (в редакції рішення Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації по договорах оренди комунального майна та відносинах, повязаних із їх виконанням, а також відносинах, що стосуються виконання Севастопольською міською державною адміністрацією делегованих їй Радою функцій, які передані Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради. До Фонду переходять права по договорах про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, укладених за дорученням Севастопольської міської Ради Севастопольською міською державною адміністрацією та її структурними підрозділами та невиконаних на момент передачі Фонду повноважень по їх укладенню /арк. с. 29-33/.

Таким чином, позивач є правонаступником прав Севастопольської міської державної адміністрації за Договором про пайову участь (внески) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя (реконструкція існуючого павільйону та будівництво центру дозвілля молоді по пр. Героїв Сталінграду) №165ст/07 від 17.04.2007, укладеним між Севастопольською міською державною адміністрацією та відповідачем.

Згідно з пунктами 1.1, 2.1 Договору відповідач зобовязався взяти пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя шляхом перерахування суми пайової участі у розмірі 220000,00 грн на рахунок цільового фонду розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міського бюджету (далі Цільовий фонд) відповідно до розрахунку, який є додатком до Договору та його невідємною частиною /арк. с. 9/.

Пунктом 2.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 10.06.2008) передбачено, що розрахунки за Договором здійснюються відповідачем до 01.09.2008, не пізніше введення обєкта до експлуатації /арк. с. 10/.

Відповідач суму пайової участі на рахунок Цільового фонду не перерахував, чим, на думку прокурора та позивача, порушив умови Договору, а також спричинив звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах позивача.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як установлено судом, отримувачем коштів Забудовників для створення і розвитку соціальної інфраструктури міста Севастополя є місцевий бюджет (пункт 2.1 Договору).

Забезпечення виконання місцевого бюджету, який в силу частини шостої статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” не включається до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів, належить до відання виконавчих органів відповідних рад (підпункт 1 пункту „а” статті 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”).

Згідно з пунктами 2, 10.53 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (в редакції рішення Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010), Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської Ради, який здійснює підготовку та укладає договори про пайову участь (внески) забудовників у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя, контролює їх виконання /арк. с. 29-33/.

Отже, невиконання зобовязань за договорами про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя порушує економічні інтереси держави в галузі виконання місцевого бюджету та регіональних програм соціально-економічного розвитку, а тому потребує захисту.

Зважаючи на вищевикладене, подання прокурором в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради даного позову є правомірним.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Також зобовязання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.

Як установлено судом, 01.03.2004 між Севастопольською міською Радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено Договір оренди земельної ділянки, площею 0,0524 га, яка розташована у Гагарінському районі м. Севастополя по пр.Героїв Сталінграду (пункт 1.1 даного Договору).

Метою оренди є реконструкція існуючого павільйону та будівництво центру дозвілля молоді (пункт 1.5 Договору).

На підставі вказаного Договору, у березні 2004 року відповідач отримав зазначену в договорі земельну ділянку в оренду, що підтверджується відповідним Актом, підписаним сторонами /арк. с. 18/.

Підпунктом 4.1 пункту 4 Договору оренди земельної ділянки на Орендаря (відповідач у справі) покладено обовязок взяти участь у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя відповідно до вимог чинного законодавства та рішення Севастопольської міської Ради, для чого Орендар у строк до отримання дозволу інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт, але не пізніше одного року від дня прийняття-передачі земельної ділянки, укласти із Севастопольською міською державною адміністрацією договір про пайову участь забудовника у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя.

Як убачається з матеріалів справи, відповідний дозвіл № 1261 на виконання будівельних робіт видано Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю 12.11.2007 /арк. с. 73/.

Судом установлено, а матеріалами справи підтверджено, що 17.04.2007 між Севастопольською міською державною адміністрацією, правонаступником якої є позивач, та відповідачем укладено Договір про пайову участь (внески) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя (реконструкція існуючого павільйону та будівництво центру дозвілля молоді по пр. Героїв Сталінграду) №165ст/07 /арк. с. 7-8/, який є предметом розгляду у даній справі.

Отже, у звязку з отриманням в оренду земельної ділянки для забудови у відповідача в силу договору виникло зобовязання щодо участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тобто вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобовязанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Убачається, що у спірному Договорі (пункт 2.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 10.06.2008 /арк. с. 10/) сторони визначили строк виконання відповідачем обовязку щодо здійснення пайового внеску як із зазначенням конкретного строку до 01.09.2008, так і з посиланням на певну подію введення обєкта будівництва до експлуатації залежно від того, яка з двох подій настане раніше, адже, якщо 01.09.2008 настане в будь-якому випадку, то введення обєкта будівництва в експлуатацію може й не відбутися, оскільки залежить від субєктивної поведінки третіх осіб: підрядників, які здійснюють таке будівництво; державних органів та установ, які приймають відповідні рішення щодо прийняття обєктів будівництва до експлуатації; та ін.

Листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі № 7/27-3202 від 04.01.2012 підтверджується, що обєкт будівництва до експлуатації не введено /арк. с. 83/.

За викладених обставин суд приходить до висновку, що строк виконання зобовязання відповідача з оплати суми пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Севастополя у розмірі 220000,00 грн настав 01.09.2008, тобто відповідач є таким, що прострочив виконання зобовязання.

При цьому судом відхилені посилання відповідача на статтю 271 Закону України „Про планування і забудову територій”, оскільки на час виникнення спірних відносин (17.04.2007) цієї статті ще не було; Закон „Про планування і забудову територій” був доповнений зазначеною статтею лише Законом України від 16.09.2008 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву”, який набрав чинності з 14.10.2008.

Водночас, суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин першої та пятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як зазначено вище, Договором встановлений строк виконання відповідачем зобовязання з оплати суми пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя у розмірі 220000,00 грн до 01.09.2008.

Отже, у даному випадку перебіг позовної давності починається з 02.09.2008.

Стаття 260 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, строк позовної давності щодо зобовязання відповідача оплатити суму пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя у розмірі 220000,00 грн сплив 01.09.2011.

Позовна заява про зобовязання відповідача сплатити суму пайової участі та стягнення з нього пені подана до суду 21.11.2011, тобто за межами строку позовної давності. Клопотання про поновлення строку позовної давності ані прокурором, ані позивачем не заявлено.

Згідно із частинами другою-четвертою статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позов відповідач заявив про застосування позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог /арк. с. 74-76/.

Беручи до уваги вищевикладене, у звязку з наявністю заяви відповідача про застосування судом строку позовної давності та відсутністю поважних причин пропущення позивачем цього строку, суд визнає позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 220000,00 грн такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи прокурора та позивача про те, що строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки про існування правопорушення йому стало відомо лише після 26.01.2010, коли відбулась передача прав за спірним договором від Севастопольської міської державної адміністрації до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, відхилені судом з тих підстав, що за змістом статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобовязанні не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності.

Натомість, судом установлено, що відповідно до пункту 4 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (в редакції рішення Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010), позивач є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації по договорах оренди комунального майна та відносинах, повязаних із їх виконанням, а також відносинах, що стосуються виконання Севастопольською міською державною адміністрацією делегованих їй Радою функцій, які передані Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради. До Фонду переходять права по договорах про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, укладених за дорученням Севастопольської міської Ради Севастопольською міською державною адміністрацією та її структурними підрозділами та невиконаних на момент передачі Фонду повноважень по їх укладенню /арк. с. 29-33/. Наведене свідчить саме про заміну сторони у зобовязанні.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Поняття неустойки надано у статті 549 Цивільного кодексу України.

Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. В свою чергу, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, пеня є різновидом неустойки та одним з видів забезпечення виконання зобовязання (основного зобовязання).

Прокурор та позивач просять стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобовязання за період з 01.09.2008 по 28.02.2009 у сумі 26183,01 грн /арк. с. 19/.

Утім, дана вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки судом встановлено, що позовна давність до основної вимоги (про стягнення суми пайової участі) спливла, відповідно, позовна давність спливла і до вимоги про стягнення пені.

До того ж, в силу пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 26183,01 грн також не підлягають задоволенню, у звязку із пропуском строку позовної давності.

Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову у позові в повному обсязі.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.У позові відмовити в повному обсязі.

Суддя /підпис/ В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

23.01.2012.