Рішення № 21166864, 17.08.2011, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

17 серпня 2011 року 2-236/11

Рішення

Іменем України

17.08.2011 місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді –Мельник І.Г.,

при секретарі Догаєвій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Чара» до ОСОБА_1 про визнання договору займу недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Чара» про стягнення грошових коштів за договором позики

треті особи: ОСОБА_2,

ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

06.09.2010 року Голова ліквідаційної комісії ПП «Чара» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання договору займу недійсним. В обґрунтування заявлених вимог вказував, що 20 березня 2002 року між директором ПП «Чара» ОСОБА_2, яка діяла на підставі статуту ПП «Чара» та відповідачем був укладений договір займу грошових коштів. Відповідно до пункту 1 цього договору засновник ПП "Чара" ОСОБА_4 своїм рішенням засновника від 20.03.2002 року підтвердила отримання на поворотній основі від ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_1 для поповнення іншого накопичувального капіталу ПП "Чара" 2,2 мільйона гривень. Відповідно до п.п.2,3 вищевказаного договору позичальник має право тільки по закінченню трьох років з дня підписання договору подати заяву в письмовій формі про повернення боргу до ПП "Чара" або безпосередньо до її засновника. Відповідно позичальник має право на 12% річних. Однак, відповідно до висновків почеркознавчої експертизи, яка проводилася в рамках іншої цивільної справи, підпис під договором займу, виконаний не засновником ПП «Чара» ОСОБА_4, а іншою особою. Даний факт свідчить, що засновник ПП «Чара» ОСОБА_4 не укладала 20 березня 2002 року договору займу з фізичними особами, і не отримувала 2,2 мільйона гривень. Більш того, рішенням засновника ПП «Чара» ОСОБА_3 07.07.2010 року вищевказане рішення від 20.03.2002 року було визнано таким, що не приймалося, так як відповідач гроші до ПП «Чара» не передавав і у встановленому законом порядку вони до підприємства не надходили, що підтверджується балансом ПП «Чара» за 1 квартал 2002 року. Вважає даний договір займу, недійсним правочином, так як на момент його здійснення, недодержані вимоги ч.ч.1-3,5 і 6 ст.203 ЦК України. Просить поновити ПП «Чара» строк звернення до суду з даним позовом, визнати недійсним договір займу грошових коштів від 20 березня 2002 року, укладений між директором ПП «Чара» ОСОБА_2 і ОСОБА_1, згідно з рішенням засновника ПП «Чара» ОСОБА_4 від 20.03.2002 року, стягнути судові витрати.

23 травня 2011 року представник ПП «Чара» уточнив позовні вимоги тільки в частині кола осіб, яких стосуються вирішення даного позову, при цьому зміст позовної заяви не змінив (а.с.167-171).

12.11.2010 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічною позовною заявою до ПП «Чара» про стягнення грошових коштів за договором позики в сумі 550000 гривень основного зобов’язання , 1499378 гривень відсотків і інфляції, всього в сумі 1999378 гривень. В обґрунтування заявлених вимог вказував, що 20 березня 2002 року він передав ПП «Чара» грошові кошти в заїм, на підставі договору займу та рішення засновника ПП «Чара» від 20 березня 2002 року, згідно яких він вправі витребувати повернення боргу в будь-який час з розрахунком процентів та інфляції. Однак, відповідач на його неодноразові вимоги повернути борг відмовляється.

Представник ПП «Чара» ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності, підтримав позов підприємства до ОСОБА_1, заперечуючи проти зустрічного позову, пояснив, що ПП «Чара» було засновано в 1995 році, з 1996 року ОСОБА_4 отримала корпоративні права та стала засновником підприємства. Саме ОСОБА_4 прийняла на роботу в якості директора підприємства ОСОБА_2, В 2006 році ОСОБА_4 подарувала свої корпоративні права на підприємство своєму сину ОСОБА_3 Після звільнення в 2007 році ОСОБА_2 з посади директора, проти ПП «Чара» були ініційовані декілька цивільних справ, з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 саме про стягнення 550000 гривень на користь кожного з них. В рамках даних цивільних справ було проведено ряд експертиз, а саме почеркознавча, відповідно до висновків якої підпис під договором займу, виконаний не засновником ПП «Чара» ОСОБА_4, а іншою особою. Даний факт свідчить, що засновник ПП «Чара» ОСОБА_4 не укладала 20 березня 2002 року договору займу з фізичними особами, і не отримувала ніяких грошей. Більш того, була проведена бухгалтерська експертиза, яка підтвердила, що ніяких грошей від фізичних осіб до підприємства в 2002 році не надходило. В подальшому іншим засновником ПП «Чара» ОСОБА_3, рішення від 20.03.2002 року було визнано таким, що не приймалося. Просить визнати договір займу недійсним. Що стосується зустрічного позову, вказував, що підприємство грошей від ОСОБА_1 не отримувало, тому його позовні вимоги не визнає.

Відповідач ОСОБА_1 підтримуючи свої позовні вимоги, дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, також вказавши, що після звільнення в 2005 році з ПП «Чара», він постійно звертався до підприємства про повернення внесених ним грошей в сумі 550000 гривень, але підприємство визнаваючи борг перед ним, грошей так і не повернуло. Що стосується позовних вимог ПП «Чара» він їх не визнає.

Третя особа ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги ОСОБА_1, просила їх задовольнити, в позові ПП «Чара» відмовити, вказавши, що з 1996 по 2007 рік працювала директором ПП «Чара», засновником підприємства була ОСОБА_4 В зв’язку з тим, що підприємству не вистачало грошей, вона, ОСОБА_6, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 кожний внесли по 550000 гривень, і ці гроші були відображені як в балансі підприємства, так і в податкових документах. При внесенні грошей, бухгалтер заповнила касові ордера та видала їм їх копії. В 2005 році ОСОБА_1 звертався на підприємство з претензією, в якій просив видати дублікат касового ордеру та повернути борг. Вона, як директор підприємства видала йому копію касового ордеру та підтвердила його претензію. Вважає, що ОСОБА_3 прийняв ПП «Чара» від своєї матері ОСОБА_4 зі всіма боргами та договорами, тому просить в позові ПП «Чара» відмовити, позов ОСОБА_1 задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи ОСОБА_2, ОСОБА_7, яка діє на підставі довіреностей, підтримала позицію своїх довірителів та дала правову оцінку їх вимогам та запереченням.

Третя особа ОСОБА_3 підтримав позов ПП «Чара», просив його задовольнити, проти зустрічного позову заперечував і пояснив, що до рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_4 20.03.2002 року йому стало відомо лише у 2010 році при розгляді справ про стягнення боргу. При розгляді даних справ була проведена експертиза, відповідно до висновків якої підпис в даному договорі не належить його матері. В 2006 році його мати ОСОБА_4 передала йому всі корпоративні права на ПП «Чара», при цьому на той час нотаріус з’ясовував про наявність боргів у підприємства, їх встановлено не було. Йому відомо, що його мати, будучи засновником підприємства ніколи не брала гроші у фізичних осіб, і у підприємства не було заборгованості перед фізичними особами, тільки перед банками. Після того, як йому стало відомо, що підпис в рішенні засновника не його матері, він його скасував.

Вислухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_1 до ПП «Чара» про стягнення грошових коштів за договором позики підлягає задоволенню, позов ПП «Чара» про визнання договору займу недійсним, задоволенню не підлягають, по слідуючим підставам.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 2004 року, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, продовжують існувати після набрання чинності ЦК України в редакції 2004 року, тому суд застосовує положення Цивільного Кодексу України в редакції 2004 року.

З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що він 20 березня 2002 року передав ПП «Чара», засновником якого на той час була ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 550000 гривень в позику. Відповідно до рішення засновника підприємства ОСОБА_4 від 20 березня 2002 року була дана згода на залучення особистих коштів фізичних осіб ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у розмірі 2 мільйона 200 тисяч гривень. Відповідно до договору займу грошових коштів від 20 березня 2002 року, який був укладений між директором ПП «Чара» ОСОБА_2, яка діяла на підставі статуту ПП «Чара» і ОСОБА_1, була підтверджена передача грошових коштів особисто від ОСОБА_1 в сумі 550000 гривень. При цьому даний договір був укладений у відповідності з рішенням засновника підприємства «Чара» ОСОБА_4 від 20.03.2002 року.

Відповідно до п.2.1 договору займу, саме Приватне підприємство «Чара» підтвердило отримання від ОСОБА_1 в позику на «поповнення додаткового капіталу ПП «Чара» суму 550 тисяч гривень» (а.с.9). Факт внесення з боку ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 550000 гривень підтверджується копією, яка завірена печаткою ПП «Чара», прибуткового касового ордеру № 4752 за підписом касира й головного бухгалтера (а.с.57).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 підтвердила факт існування рішення засновника від 20.03.2002 року про отримання від фізичних осіб 2мільйона 200 тисяч гривень, на підставі якого з відповідачем за основним позовом ОСОБА_1 був укладений договір позики від 20.03.2002 року. При цьому, як поясняв свідок дане рішення вона зберігала у сейфі і пред’являла податкові органи при аудиторських перевірках, також воно було враховано і при складанні бухгалтерського обліку підприємства у 2002 році. Але в рішенні було вказано, що засновник підприємства приймає всі борги на себе і саме вона, як фізична особа повинна була розрахуватися с боржниками.

Договором дарування від 05.04.2006 року підтверджується факт дарування ОСОБА_4 своєму синові ОСОБА_5 корпоративних прав на ПП «Чара» (а.с.145).

Незважаючи на те, що у судовому засіданні з пояснень сторін, а також свідка було встановлено, що відповідно до рішення від 20.03.2002 року засновник ПП «Чара» ОСОБА_4 отримала від фізичних осіб на поворотній основі 2 мільйона 200 тисяч гривень і зобов'язується особисто погасити борг за рахунок власних особистих коштів, суд вважає, що це рішення, а також договір займу були укладені в інтересах підприємства, і грошові кошти були використані на потреби самого підприємства, тому зобов’язання перед ОСОБА_1 повинно нести саме підприємство, а не його засновник, яка з пояснень сторін в 2007 році померла.

Крім того, і при незначності цього рішення, наявність договору - зобов’язання підтверджується наявністю інших доказів, а саме: договором займу грошових коштів, копією прибуткового касового ордеру. Більш того, саме боргові зобов’язання ПП «Чара» перед ОСОБА_1 були в послідуючому підтверджені відповідями на його претензії, починаючи з 2005 року (а.с.59-60, справа № 2-49/10 а.с.11,12).

Відповідно до ст..625 ч.2 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Відповідно до п.2.1 договору займу грошових коштів від 20 березня 2002 року, який від імені підприємства на підставі статуту уклала його директор ОСОБА_2, саме підприємство зобов'язується повернути гроші в сумі 550000 гривень, яки були внесені відповідачем ОСОБА_1 в касу підприємства, разом з обумовленими відсотками у розмірі 12% річних на першу вимогу ОСОБА_1, але тільки за умови закінчення трьох років з дня підписання цього договору.

Відповідач ОСОБА_1 першу претензію направив на приватне підприємство «Чара» 21 квітня 2005 року, і отримав відповідь про неможливість підприємства задовольнити претензію за відсутністю грошей. Більш того, ПП «Чара» визнало помилку, яка була вказана в рішенні засновника від 20.03.2002 року в його імені, а також направила йому завірену копію приходного касового ордеру, про внесення з його боку в касу підприємства грошової суми в розмірі 550000 гривень.

У судовому засіданні ОСОБА_5 підтвердив той факт, що на той час директором підприємства ПП «Чара» працювала ОСОБА_2, до якої, як його мати засновник підприємства ОСОБА_4, так і в послідуючому він претензій не мали, у тому числі і до документів, які вона підписувала та оформлювала. У судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила той факт, що з боку ОСОБА_1 були внесені в касу підприємства гроші в сумі 550000 гривень і вона, як директор підприємства і діючи на підставі статуту, давши відповідь на претензію визнала борг підприємства перед ОСОБА_1

Вищевказані обставини свідчать про наявність боргових зобов’язань ПП «Чара» перед ОСОБА_1, які підприємство визнало ще в 2005 році, але належним чином не виконало грошове зобов’язання перед позикодавцем.

Відповідно до ст. 1049 ч. 1 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Тому, суд вважає за необхідне на підставі вищенаведеної норми матеріального закону стягнути з ПП «Чара» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченого, як встановлено судовим розглядом, боргу у розмірі 550000грн.

Відповідно до ст. 536 ч. 1 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. За частиною 2 наведеної норми розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено у судовому засіданні сторони передбачали в договорі певний розмір процентів за користування грошовою сумою позики.

Згідно п.2.2. вищевказаного договору, саме ПП «Чара» зобов’язується сплатити ОСОБА_1 проценти за користування грошима, яки були позичені в розмірі 12% річних за кожен рік користування цими грошима, починаючи з 20.03.2005 року. Більш того, згідно п.п.4, 4.1.додаткові умови: ПП «Чара» з отриманням вимоги самого позичальника кредитора, інших позичальників, які передали гроші в позику про повернення суми боргу зобов’язується повернути суму боргу на протязі 5-ті банківських діб всім позичальникам, а в випадку відмови повернення або несвоєчасної виплати обумовленої суми боргу ПП «Чара» зобов’язується сплатити позичальникам проценти в подвійному розмірі в розмірі 24% річних за кожен день користування грошовими коштами, починаючи з 20.03.2002 року по день повного розрахунку.

А відтак, зважаючи на вищенаведені положення законодавства, обчислення процентів, нарахованих за користування чужими грішми за календарний період з 20 березня 2002 року по 10 листопада 2010 року , наступним чином: 24%: 366 діб х 550000 гривень х 3144 діб = 1122408 гривень.

Відповідно до ст. 625 ч. 2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, обчислення інфляційних втрат, обґрунтовано заявлених позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачкою взятого на себе грошового зобов’язання, в порядку ст. 625 ЦК України здійснюється згідно з положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (з подальшими змінами), на підставі розрахованих Міністерством статистики України індексів інфляції, наступним чином:

- сума боргу станом на 10 листопада 2010 року становить - 550000грн.

- індекс споживчих цін за період невиплати боргу визначається шляхом множення місячних індексів за період з січня 2005р. по жовтень 2010р. включно: 550000х110,3=60665 грн.(за 2005 рік), 550000х111,6=61380 грн.(за 2006 рік), 550000х116,6=64130 грн. (за 2007 рік), 550000х122,3=67265 грн.(за 2008 рік), 550000х114,3=62865 грн.(за 2009 рік), 550000х110,3=60665 грн.(з січня по жовтень 2010 року). Таким чином сума компенсації (інфляційна складова) =376970 грн.

Підсумовуючи викладене, з Приватного підприємства «Чара» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сума непогашеного боргу за договором позики - 550000грн., інфляційні втрати - 376970грн., проценти за користування чужими грошима – 1122408 грн., а всього 2049378 грн.

У змісті позовної заяви представник Приватного підприємства «Чара» у якості підстав для визнання договору займу грошових коштів від 20 березня 2002 року недійсним посилався на відсутність письмового договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на передачу певної грошової суми, помилки в рішенні засновника від 20 березня 2002 року в імені ОСОБА_1, а також на почеркознавчу експертизу, відповідно до якої підпис в рішенні засновника не належить ОСОБА_4, на бухгалтерську експертизу відповідно до якої надходження грошей від ОСОБА_1 в певній сумі не підтверджується балансом підприємства за 1 квартал 2002 року.

Але вищевказані обставини на які посилається представник ПП «Чара» спростовуються існуючим договором займу грошових коштів, який був укладений між директором ПП «Чара» ОСОБА_2 і ОСОБА_1 При цьому, при укладанні даного договору директор підприємства діяла на підставі статуту ПП «Чара». Посилання представника ПП «Чара» на баланс підприємства за 1 квартал 2002 року та висновки бухгалтерської експертизи, про відсутність надходження до підприємства грошей від ОСОБА_1, суд не може визнати як доказ відсутності боргового зобов’язання, тому що допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 чітко вказала, що дана заборгованість була відображена в бухгалтерських документах підприємства, але на іншої строчки балансу; при проведенні експертизи, що не заперечують сторони, були відсутні первинні бухгалтерські документи.

Що стосується посилання представника ПП «Чара» на рішення господарських судів, то в даному випадку розглядалися інші вимоги, тому суд відповідно до ст..61 ЦПК України, не може вважати обставини, які встановлені даними рішеннями, як підставою звільнення від доказування поданій справі.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд відмовляє в задоволені позову Приватному підприємству «Чара» про визнання договору займу грошових коштів, недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.

Як встановлено ст. 79 ЦПК України до судових витрат належить судовий збір та витрати пов’язанні з розглядом справи, зокрема, витрати на інформаційне-технічне забезпечення.

Таким чином, з Приватного підприємства «Чара» підлягають стягненню сплачені ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом про стягнення грошових коштів за договором займу, витрати по оплаті судового збору в сумі 1700 гривень та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень (а.с.52-53).

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 79,88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 536, 625, 1048, 1049 ЦК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Чара» про стягнення грошових коштів за договором позики, задовольнити.

Стягнути із Приватного підприємства «Чара» (юридична адреса: 87500 місто Маріуполь Донецької області, проспект Металургів, будинок 95, р/р 26008201308922 Маріупольському відділені Донецької філії ОТР «Банк», ОКПО 22038339, МФО 335775) на користь ОСОБА_1, який мешкає: 87537 в АДРЕСА_1, грошові кошти за договором позики в сумі 1999378 (один мільйон дев’ятсот дев’яносто дев’ять тисяч триста сімдесят вісім) гривень, витрати по оплаті судового збору у сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень, а всього 2001198 (два мільйона одна тисяча сто дев’яносто вісім) гривень.

В задоволенні позову Приватного підприємства «Чара» до ОСОБА_1 про визнання договору займу недійсним, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя ______