Ухвала суду № 21104042, 03.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2011 р. м. КиївК-19532/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області на постанову Господарського суду Львівської області від 05.06.2008 та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008

у справі № 5/419-25/80-А Господарського суду Львівської області

за позовом Львівського комунального підприємства «Збиранка»

до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області

третя особа: Державне управління екології та природних ресурсів у Львівській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 05.06.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі Львівської області від 20.01.2007 № 12/15-0687/1/13807617 про визначення Львівському комунальному підприємству (ЛКП) «Збиранка»податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 344606,43 грн., в тому числі 328196,60 грн. основний платіж та 16409,83 грн. штрафні (фінансові) санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.4 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(Закон № 2181-ІІІ).

Висновок суду про протиправність зазначеного податкового повідомлення-рішення вмотивований висновком про відсутність у ДПІ як повноважень, так і правових підстав для застосування при визначенні підприємству податкових зобовязань і збору за забруднення навколишнього природного середовища коригуючого коефіцієнта 3, встановленого додатком 2 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, для субєктів господарювання, які зберігають відходи на звалищах, тоді як підприємство зберігає відходи з використанням полігону, що забезпечує захист атмосферного повітря та водних ресурсів від забруднення. У звязку з цим, на думку суду, позивач правомірно в розрахунку податкових зобовязань із вказаного збору за 9 місяців 2006 року визначив податкові зобовязання із застосуванням коригуючого коефіцієнта 1.

В касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 39 Закону України «Про відходи», пункту 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», пунктів 4, 15 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 (далі за текстом Порядок).

Заперечуючи проти касаційної скарги, ЛКП «Збиранка»просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність встановлення обставин справи, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з пунктом 4 статті 7 КАС України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне зясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного зясування всіх обставин у справі розкрита в частинах четвертій та пятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку, суду не вистачає.

Частиною 1 статті 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини друга та третя цієї статті).

В судовому процесі встановлено, що фактичною підставою для визначення ЛКП «Збиранка»податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища слугував висновок контролюючого органу, зроблений за результатами камеральної перевірки розрахунку податкових зобовязань за 9 місяців 2006 року, про порушення позивачем пункту 4 Порядку внаслідок застосування коригуючого коефіцієнта 1, встановленого додатком 2 до цього Порядку для субєктів господарювання, які зберігають відходи на полігонах, що забезпечують захист від забруднення атмосферного повітря та водних обєктів, замість коригуючого коефіцієнта 3, який відповідно до таблиці 2.5 цього ж додатку повинен застосовуватися в разі зберігання відходів на звалищах, що не забезпечують такого захисту. При цьому ДПІ керувалась висновком Державного управління екології та природних ресурсів в Львівській області, доведеним до відома податкового органу в листі від 21.08.2006 № 11-6450, згідно з яким при сплаті за розміщення відходів на Львівському сміттєзвалищі необхідно застосовувати коригуючий коефіцієнт 3 у звязку з незабезпеченням субєктом господарювання захисту водних обєктів від забруднення (а.с. 29, т.1).

Відповідно до пункту 4 Порядку суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив, зокрема з того, що застосування коригуючого коефіцієнта є прерогативою платника збору, а відтак позивач правомірно застосовував коригуючий коефіцієнт 1, щодо якого на підприємстві був виданий наказ № 136 від 28.12.2005, тоді як ДПІ не має повноважень застосовувати інший, ніж визначений платником збору коригуючий коефіцієнт.

Такий висновок, однак, не відповідає правильному застосуванню пункту 4 Порядку та зроблений з порушенням статті 2, пункту 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», згідно з якими здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів) визначено завданням органів державної податкової служби і однією з функцій державних податкових інспекцій; підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ, яким встановлено обовязок контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі виявлення внаслідок проведення камеральної перевірки арифметичних або методологічних помилок у поданій платником податків податковій декларації, які призвели, зокрема до заниження суми податкового зобовязання.

Застосування платником збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів коригуючого коефіцієнта є обовязковим. Цей обовязок залежить від ступеню захисту навколишнього природного середовища від забруднення, забезпеченого субєктом господарювання платником збору, тобто від юридичного факту, який встановлений нормативно-правовим актом і не може залежати від субєктивного волевиявлення платника збору. В разі застосування платником збору коригуючого коефіцієнта без наявності встановлених додатком 2 до Порядку підстав податковий орган зобовязаний визначити податкові зобовязання такого платника із застосуванням правильного коефіцієнта. При цьому податковий орган вправі використати інформацію стосовно стану забезпечення платником збору захисту навколишнього природного середовища, отриману з інших джерел, зокрема від органів державної влади, до компетенції яких входить здійснення контролю за охороною навколишнього природного середовища, що не суперечить пункту 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Обґрунтовуючи висновок щодо правильного застосування позивачем коригуючого коефіцієнта 1, суд послався на встановлений в судовому процесі факт зберігання позивачем відходів на полігоні, що забезпечує захист від забруднення атмосферного повітря та водних обєктів від забруднення. Разом з тим, умовою застосування такого коригуючого коефіцієнта, як закріплено в таблиці 2.5 додатка 2 до Положення, є не саме по собі розміщення відходів на полігоні, а на такому полігоні, який би за своїми технічними характеристиками виключав шкідливий вплив розміщених на ньому відходів на довкілля. Висновок суду щодо останнього, однак, зроблений без дотримання вимог статті 86 КАС України, згідно з якою суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ці правила оцінки доказів судами попередніх інстанцій були порушені. Так, зробивши висновок про забезпечення позивачем захисту атмосферного повітря та водних обєктів від забруднення, суд зазначив, що останнє підтверджується актом перевірки Державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області від 01.11.2006, яким зафіксовано відсутність переливів інфільтрату та забруднення поверхневих вод; результатами аналізів, здійснених цим же органом, від 31.05.2006 № 82-85 та № 243-244, згідно з якими у ґрунтах санітарно-захисної зони навколо сміттєзвалища не виявлено перевищення норм ГДК, а якість поверхневої води відповідає затвердженим рибогосподарським нормам водовикористання; довідкою ВАТ «Геологічний інститут»від 06.09.2006 про відсутність витоків інфільтрату; актами перевірки Львівської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 29.10.2005, від 26.10.2006 та від 06.07.2007, якими підтверджено задовільний санітарний стан утримання території сміттєзвалища та підїзних доріг, відсутність переливів інфільтрату.

При оцінці цих доказів суд не звернув увагу, що дата видачі (підписання) не всіх з них припадає на звітний період, за який позивачу донараховані податкові зобовязання, та не зясував у звязку з цим, чи можуть зазначені акти вважатися належними доказами у справі, оскільки зафіксована ними інформація щодо стану довкілля навколо Львівського сміттєзвалища знаходяться поза межами терміну, щодо забезпечення позивачем захисту навколишнього природного середовища протягом якого виник спір. До того, суд не дав будь-якої оцінки приєднаним до справи доказам, які свідчать про протилежне. Так, згідно зі Звітом про дослідження з оцінки екологічного та санітарно-гігієнічного стану територій, прилеглих до Львівського полігону твердих побутових відходів (моніторингові спостереження гідрорежимних свердловин), виконаного відділом інженерної геології і гідрогеології ВАТ «Геотехнічний інститут»на основі технічного завдання та угоди від 31.08.2004 № 1912, укладеної з Управлінням житлово-комунального господарства Львівської міської ради, практично води всіх трьох водоносних горизонтів в межах досліджуваної території не захищені від забруднення, яке можна повязати з функціонуванням звалища; полігон твердих побутових відходів організований і споруджений без дотримання основних вимог захисту навколишнього природного середовища (не створений геохімічний барєр захисту геологогічного та гідрогеологічного середовища від проникнення забруднювачів); експлуатація сміттєзвалища не повною мірою відповідає «Санітарним правилам облаштування і утримання полігонів для твердих побутових відходів»; на забруднення четвертинного водоносного горизонту мають вплив витоки інфільтратів, що акумулюються в підніжжі звалища і при можливому попаданні їх в меліоративні канави. На основі проведеного моніторингу підземні води четвертинного і крейдового водоносного горизонтів в якості питного водопостачання не рекомендується, для зменшення утворення інфільтрату, який має безпосередній вплив на забруднення підземних вод, рекомендується часткове закриття сміттєзвалища. До звіту додані результати хімічного аналізу води моніторингових свердловин, відповідно до яких зафіксовано перевищення ГДК більше, ніж у 5 разів (а.с. 141-166, 169 т.1). Листом від 22.06.2007 Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Львівській області повідомило, що на Львівському сміттєзвалищі відсутня станція нейтралізації фільтрату, що є обовязковою вимогою функціонування полігонів згідно з ДБН В.2.4-2-2005 «Полігони твердих побутових відходів».

Оцінка цих доказів, а особливо Звіту повинна була здійснена з врахуванням того, що викладені в ньому дані отримані на підставі систематичного дослідження (моніторингу) 38 спеціально розроблених свердловин протягом 2006 року, тоді як вище зазначені акти та результати аналізів стосуються дослідження набагато вужчого сегмента стану сміттєзвалища.

З огляду на зазначене факт забезпечення захисту навколишнього природного середовища від забруднення внаслідок розміщення відходів на Львівському сміттєзвалищі впродовж січня вересня 2006 року не може вважатися встановленим, що, в свою чергу, виключає правильність висновку суду щодо величини коригуючого коефіцієнта, який позивач повинен був застосувати при визначенні податкових зобовязань за 9 місяців 2006 року.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій статті зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до частин другої та четвертої статті 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені процесуальним законом засоби для всебічного та повного зясування обставин справи і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 220, 223, частинами 2, 4 ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області задовольнити частково, скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 05.06.2008 та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий підписЄ.А.Усенко

Судді підписМ.І.Костенко

підписН.Є.Маринчак

підписО.І.Степашко

підписТ.М.Шипуліна