Ухвала суду № 21102763, 11.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/6436/11

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.К.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю. , Сапальової Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.07.2011 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення № 0001681500 від 19.04.2011 року, яким визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 716,0 грн.

Позовні вимоги заявник мотивував тим, що правомірно сформував податковий кредит на підставі податкової накладної від 16.12.2010 року №1179 на загальну суму 3435,0 грн., в тому числі ПДВ 572,50 грн., виписаної постачальником товару ТОВ “МСПОСТАЧ”. Одночасно позивач зауважував про те, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить ст.58 Податкового кодексу України.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 22.07.2011 року вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зокрема, апелянт зауважував про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення № 0001681500 від 19.04.2011 року, оскільки у даному випадку має місце порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 і підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР із наступними змінами і доповненнями (надалі Закон № 168) та безпідставне включення до податкового кредиту ПДВ в сумі 573,0 грн. по операції з поставки товару від ТОВ “МСПОСТАЧ”, на підставі нікчемного правочину, що не мав реальних наслідків.

Неврахування судом першої інстанції зазначених обставин слугувало підставою для ухвалення неправомірного та необґрунтованого рішення, яке належить скасувати.

У звязку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державне підприємство "Красилівський агрегатний завод" 16.02.1995 року зареєстроване Красилівською райдержадміністрацією (Свідоцтво про державну реєстрацію Серії А00 №218883).

З 28.04.1995 року підприємство перебуває на обліку як платник податків в ДПІ в Красилівському районі.

Як свідчать матеріали справи, основними видами діяльності позивача є: виробництво печей та пічних пальників; виробництво зброї та боєприпасів; виробництво контрольно-вимірювальних приладів; виробництво літальних апаратів, включаючи космічні; роздрібна торгівля.

Як зясовано під час апеляційного розгляду, у квітні 2011 року на підставі повідомлення №3438 від 30.03.2011 року та наказу №311 від 11.04.2011 року працівниками ДПІ у Красилівському районі проведена невиїзна документальна перевірка з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, результати якої оформлені актом № 242/15/14307831 від 18.04.2011 року.

На підставі акту перевірки № 242/15/14307831 від 18.04.2011 року податковим органом прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 0001681500 від 19.04.2011 року, яким визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 716,0 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 573,0 грн. та штрафними санкціями в сумі 143,25 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення № 0001681500 від 19.04.2011 року базується на викладених в перевірки висновках податкового органу щодо порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 і підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР із наступними змінами і доповненнями (надалі Закон № 168) та безпідставне включення до податкового кредиту ПДВ в сумі 573,0 грн. по операції з поставки товару від ТОВ “МСПОСТАЧ”, на підставі нікчемного правочину, що не мав реальних наслідків.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що наявність у ДП "Красилівський агрегатний завод" податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства продавцем товару ТОВ “МСПОСТАЧ”, є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту в грудні 2010 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 13, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Зокрема, відповідно до положень ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проаналізувавши вказані норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять жодних відомостей, з яких можна було б дійти висновку про нікчемність правочинів укладених між ДП "Красилівський агрегатний завод"та ДП «КАЗ» та ТОВ «МСПОСТАЧ».

Одночасно, колегія суддів наголошує на тому, що відсутність письмового договору не означає відсутності правочину та відсутності товарної операції.

Згідно з ч.1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідків його недійсності, крім випадків встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитись письмовими доказами.

Під час апеляційного розгляду судом не встановлено та апелянтом не доведено невідповідності змісту усного договору купівлі-продажу, укладеного позивачем з ТОВ “МСПОСТМАЧ” вимогам цивільного законодавства. Укладання усного договору купівлі-продажу не заборонене законом.

У суді апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження доводи апелянта, що укладаючи договір, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагент ТОВ “МСПОСТАЧ”не тільки вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання договору, а й виконали договір.

Зазначене підтверджується первинними документами, оформленими сторонами з дотриманням вимог ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та звітність в Україні”, які свідчать про отримання позивачем труб х/деформованих, постачальником яких було ТОВ “МСПОСТАЧ”.

У даному випадку такими доказами є видаткові та податкові накладні та факт перерахування грошових коштів за товар.

Субєкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Так, як зясовано судом апеляційної інстанції, відповідно до усного договору купівлі-продажу на підставі виписаного ТОВ “МСПОСТАЧ” рахунку фактури №1004 від 15.12.2010 року, платіжним дорученням №454 від 16.12.2010 року позивач здійснив оплату товару (труб х/деформованих) в сумі 3435,0 грн., в тому числі ПДВ в сумі 572,50 грн.

На виконання зазначеного договору ТОВ “МСПОСТАЧ” передало у власність позивача труби х/деформовані в обсязі 0,15 т. загальною вартістю 3435,0 грн. Передача товару від постачальника до позивача відбулась на складі постачальника в м. Києві, що підтверджується журналом реєстрації довіреностей за 2010 рік, видатковою накладною №1179 від 16.12.2010 року та податковою накладною №1148 від 16.12.2010 року, що є первинними документами в розумінні положень ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”

Як свідчать матеріали справи, перевезення товару здійснювалось транспортом та за рахунок позивача, що підтверджується товарно-транспортною накладною №77849 від 15.12.2010 року, подорожнім листом вантажного автомобіля №855234 від 15.12.2010 року, наказом №196 від 14.12.2010 року про відрядження водія ОСОБА_2 до м.Києва терміном з 15.12.2010 року по 17.02.2010 року, посвідченням про відрядження за 15.12.2010 року 17.12.2010 року, що містяться в матеріалах справи.

Придбавши від ТОВ “МСПОСТАЧ” труби х/деформовані в обсязі 0,15 т., позивач оприбуткував зазначений товар у бухгалтерському та складському обліку та використав в господарській діяльності для виробництва основної продукції, що підтверджується приходним актом №21 від 17.12.2010 року, карткою складського обліку 012010-052011 складу №73 механічного цеху, вимогою на відпуск матеріалів для виготовлення деталей №1 на грудень 2010 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 і відомістю обороту товарно-матеріальних цінностей за грудень 2010 року

Отримавши від продавця труб х/деформованих (ТОВ “МСПОСТАЧ”) податкову накладну №1148 від 16.12.2010 року на загальну суму 3435,0 грн., в тому числі ПДВ в сумі 572,50 грн., позивач включив до податкового кредиту грудня 2010 року суму податку на доладну вартість, сплаченого ним в ціні товару.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168 встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 11.2.1. п.11.2. ст..11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку їх результатів.

Таким чином, платник податку покупець має право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів та зарахувати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, яку він отримав.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом, який складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) і є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168). Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України № 168 вважається , зокрема, дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Підпунктом 7.4.5 п.7.5. ст.7 вказаного Закону заборонено включати до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зі змісту п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168 лише у випадку відсутності податкової накладної покупець позбавлений права включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку даним пунктом не передбачено.

Аналізуючи наведені правові положення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність у ДП «Красилівський агрегатний завод» податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства продавцем товару ТОВ “МСПОСТАЧ”, є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту в грудні 2010 року.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта щодо нікчемності усного договору купівлі-продажу та відсутності реального здійснення поставки доводи відповідача щодо відсутності його контрагента за місцезнаходження на дату проведення перевірки та не відображення останнім операції з продажу в податковому обліку, оскільки сама по собі відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням на час проведення перевірки не є підставою для визнання укладеного ним в грудні 2010 року усного договору купівлі-продажу з позивачем.

Діючим законодавством України не передбачений обовязок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак позивач не може нести відповідальність за не виконання його контрагентом своїх податкових зобовязань, оскільки діючим законодавством така відповідальність не передбачена.

Таким чином, з урахуванням положень ст.218 Господарського кодексу України позивач не повинен нести відповідальність за порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та не відображення в декларації з ПДВ операції з поставки товару позивачеві.

Крім того суд апеляційної інстанції також зауважує, що у податкових деклараціях з ПДВ за грудень 2010 року, лютий - березень 2011 року позивач щомісячно декларує в рядках 21, 22 і 24 декларацій від”ємне значення ПДВ.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, постійне декларування позивачем від”ємного значення суми ПДВ не заперечується також самим апелянтом.

За змістом статей 54 і 58 Податкового кодексу України та Пунктів 2.1 і 2.2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 2.12.2010 року N 985, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 р. за N 1440/18735, у випадку наявності від'ємного значення суми податку на додану вартість контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, якщо зокрема дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п. 54.3.2 ПК України). У цьому випадку приймається рішення про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість платника (форма "В4") а не про визначення йому податкового зобов”язання з ПДВ.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення № 0001681500 від 19.04.2011 року, яким визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 716,0 грн.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.07.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Сапальова Т.В.