Ухвала суду № 21102716, 10.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4509/11

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю.

суддів: <Довідник >Сапальової Т.В., Смілянця Е.С.

при секретарі: Погребняк О.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Супрун М.І.

відповідача - Гайлай А.В., Бондарчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар"єр" до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Відкрите акціонерне товариство "Стрижавський карєр" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача -ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000582300 від 23.09.2011 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з вказаною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін.

Представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за результатом проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання останнім вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року щодо правильності нарахування ПДВ за період з 01.04.2009 року по 31.03.2011 року, встановлено порушення останнім наступних норм податкового законодавства:

- п.1.32. ст.1, п.5.1 ст.5, п.п.5.5.1 п.5.1 ст.5, п.п.7.3.3 п.7.3 ст.7, п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, внаслідок чого підприємством занижено відємне значення обєкту оподаткування податком на прибуток: за 2008 рік у сумі 13065169,00 грн.; за 2009 рік у сумі 20249199,00 грн.; за 2010 рік у сумі 12540813,00 грн.; за 1 квартал 2011 року у сумі 30514077,00 грн.;

- п.6.2 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого позивачу завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року на 26194,00 грн. та за лютий 2011 року на 168,00 грн.; занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 164910,00 грн., в тому числі за травень 2009 року на 99171,00 грн., за червень 2009 року на 57981,00 грн., за липень 2009 року на 93607,00 грн., за жовтень 2009 року на 199002,00 грн., за листопад 2009 року на 54137,00 грн., за грудень 2009 року на 30197,00 грн., за лютий 2010 року на 4572,00 грн., за березень 2010 року на 41838,00 грн., за квітень 2010 року на 44826,00 грн., за травень 2010 року на 32976,00 грн., за червень 2010 року на 35144,00 грн., за липень 2010 року на 114345,00 грн., за серпень 2010 року на 86056,00 грн., за вересень 2010 року на 163257,00 грн., за жовтень 2010 року на 81480,00 грн., за листопад 2010 року на 26321,00 грн.

- п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.п. а п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-IV (із змінами та доповненнями), підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового Кодексу України, та Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби від 17.12.2010 року № 953, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2010 року № 1350/18645, що призвело до не своєчасного перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, сума пені за несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб становить 89927,34 грн.

За наслідками перевірки, податковим органом визначено відображене ВАТ «Стрижавський карєр» бюджетне відшкодування ПДВ у декларації за січень 2010 року у сумі 68938,00 грн., у декларації за лютий 2011 року у сумі 178777,00 грн., та у декларації за березень 2011 року у сумі 46962,00 грн.

За результатом проведеної перевірки складено акт № 320/23-05518894 від 09.09.2011 року, на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000582300 від 23.09.2011 року, яким нараховане грошове зобовязання з ПДВ в розмірі 1456138,00 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 1164910,00 грн., штрафна санкція в розмірі 291288,00 грн.

Вважаючи вказане вище рішення податкового органу незаконним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а отже позовні вимоги позивача, на думку суду першої інстанції підлягають задоволенню. Зокрема, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач здійснював податковий облік та формував податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже правових підстав для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту не має, що в свою чергу свідчить про те, що оскаржуване рішення не враховує фактичних обставин взаємовідносин, повязаних з формуванням спірних сум податкового кредиту позивача та вищезазначених приписів законодавства, а тому є необґрунтованим та протиправним.

На думку колегії суддів апеляційного суду, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року є законним та обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податковий орган, під час проведення перевірки прийшов до висновку, що несплачений позивачем податок на прибуток та податок на додану вартість, внаслідок невірного формування валових витрат та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави, а тому, останній не мав правових підстав для відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр».

В ході перевірки, податкова інспекція надала правову оцінку господарським операціям які відбувались між позивачем та його контрагентами, зокрема ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр» та дійшла висновку про недійсність всіх господарських операцій позивача із вказаним контрагентом в перевіряємий період.

Даючи правову оцінку діям позивача та відповідача колегія суддів враховує наступні норми чинного законодавства та встановлені, під час апеляційного розгляду справи, обставини.

Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ВАТ «Стрижавський карєр» (покупець) та ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр» (постачальник) укладено договори поставки, а саме: № 01-12-2009 року від 05.01.2009 року, № ГП 01/04-09 від 01.04.2009 року, № 02/06-09 від 01.06.2009 року, № ГП 01/10-09 від 01.10.2009 року, № 11/10-09 від 11.10.2009 року, № ГП 01/12-09 від 01.12.2009 року, № 03/12-09 від 03.12.2009 року, № 01-12-2010 від 05.01.2010 року, № ГП 01/04-10 від 01.04.2010 року, № ГП 01/08-10 від 01.08.2010 року, № ГП 01/10-10 від 01.10.2010 року.

Виконання сторонами умов вищенаведених договорів, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар та продукцію, підтверджується наступним документами: рахунками: № ТД-000076 від 01.04.2009 року, № ТД-000161 від 01.06.2009 року, № ТД-0000468 від 08.10.2009 року, № ТД-0000502 від 26.10.2009 року, № ТД-0000572 від 08.12.2009 року, № ТД-0000549 від 03.12.2009 року, № ТД-0000006 від 12.01.2010 року, № ТД-0000006 від 12.01.2010 року, № ТД-0000079 від 07.04.2010 року, № ТД-0000075 від 06.04.2010 року, № ТД-0000321 від 09.08.2010 року, № ТД-000459 від 14.10.2010 року; видатковими накладними: № ТД-0000416 від 30.04.2009 року, № ТД-000093 від 02.06.2009 року, № ТД-0001401 від 30.10.2009 року, № ТД-000173 від 30.10.2009 року, № ТД-0001665 від 28.12.2009 року, № ТД-0000188 від 22.12.2009 року, № ТД-0000002 від 29.01.2010 року, № ТД-0000043 від 29.01.2010 року, № ТД-0000283 від 30.04.2010 року, № ТД-0000021 від 29.04.2010 року, № ТД-000166 від 31.08.2010 року, №ТД-001333 від29.10.2010року; податковими накладними: № 177 від 30.04.2009 року, № 204 від 02.06.2009 року, № 166 від 30.10.2009 року, № 169 від 30.10.2009 року, № 107 від 28.12.2009 року, № 103 від 22.12.2009 року, № 37 від 29.01.2010 року, № 36 від 29.01.2010 року, № 146 від 30.04.2010 року, № 148 від 29.04.2010 року, № 173 від 31.08.2010 року, № 25 від 29.10.2010 року. Дані документи були використані податковим органом під час здійснення перевірки, що відображено в акті перевірки.

Як вірно встановлено, на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

В акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Відповідно до Статуту ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр» затвердженого Протоколом загальних зборів засновників № 1 від 16.01.2008 року, а саме пункт 3.1 передбачено, що товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації (дата реєстрації 25.01.2008 року за № 11491020000000933).

Під час розгляду справи, суд першої інстанції, враховуючи договори поставки, предметом якого, зокрема, є поставка товарів, послуг та беручи до уваги надані позивачем документи, що свідчать про придбання позивачем товару, прийшов до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Торговий дім Стрижавський карєр» підтверджуються всіма необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства. В свою чергу, підстав, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, контролюючим органом зазначено не було, а тому, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними.

Що стосується заниження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 1164910,00 грн. за період з травня 2009 року по листопад 2010 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі Закон № 168), зокрема, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону. Як вбачається з оскаржуваної постанови, суду першої інстанції не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону № 168 вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Суд першої інстанції зазначає, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Дійсно, за результатом апеляційного розгляду, колегія суддів прийшла до висновку, що підстав для невизнання права позивача на податковий кредит не має, оскільки при фактичному здійсненні оподатковуваних операцій, у позивача були наявні всі первинні документи, що супроводжували дані операції, у т.ч. податкові накладні, як це передбачено, зокрема, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Даючи правову оцінку діям відповідача з врахуванням вказаних вище норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а висновки відповідача про визначення податкового зобов"язання з ПДВ в розмірі 1456138,00 грн. грн. є безпідставними та такими, що винесені з грубим порушенням податкового законодавства України.

В свою чергу, доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовуються встановленими по справі обставинами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, відповідно визначив правове регулювання спірних правовідносин, постановив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд І інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а відтак постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 16 січня 2012 року .

Головуючий <Список >Сторчак В. Ю.

Судді< Список >Сапальова Т.В.

< Список >Смілянець Е. С.

З оригіналом згідно:

секретар