Ухвала суду № 21101960, 21.12.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3489/11

Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Гонтарука В. М. , Сапальової Т.В.

при секретарі: Грищук С.Д.

за участю представників сторін:

апелянта - Тихонюк С.Л., Охрімовський Я.В.

позивача - Бужениця О.В., Олійник Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" (далі - ТОВ "ВКХП №2") до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Вінницька МДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 11.10.2011 року вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

21.12.2011 року до суду надійшли письмові заперечення ТОВ "ВКХП №2" у яких товариство заперечує проти тверджень апелянта та посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції просить суд у задоволенні апеляційної скарги Вінницької МДПІ відмовити, а постанову суду першої інстанції від 11.10.2011 року залишити без змін.

У судовому засіданні представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали, окремо наголосивши на тому, що ТОВ "ВКХП №2" у складі податкового кредиту декларації з ПДВ враховано податкові накладні, виписані в попередніх звітних податкових періодах.

При цьому, як стверджували представники скаржника, товариством до перевірки не надавалось документального підтвердження затримки отримання зазначених податкових накладних, водночас зі скаргами на постачальників щодо відмови у наданні податкових накладних, позивач до податкового органу не звертався.

Представники позивача - ТОВ "ВКХП №2" у судовому засіданні проти доводів апелянта заперечили з підстав їх необґрунтованості та невідповідності дійсним обставинам справи, у звязку з чим просили апеляційну скаргу податкового органу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 28 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року Вінницькою МДПІ була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ "ВКХП №2" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за період з 01.01.2009 р. по 01.04.2010р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з листопада 2008 року по лютий 2010 року.

За результатами перевірки, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість ОСОБА_6 та головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість ОСОБА_7 був складений Акт "Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за рахунок платника в банку за період з 01.01.2009р. по 01.04.2010р., яка виникла за рахунок відємного значення ПДВ, що декларувалось в період з листопада 2008 року по лютий 2010 року" №15/23/34325039 від 20.01.2011 року.

В акті перевірки були встановлені порушення п.п.7.2.6, п.п. 7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті яких, на думку відповідача, ТОВ "ВКХП №2": завищено суму податкового кредиту за період з січня 2009 по березень 2010 року на суму 3 987 026 грн., завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню за період з січня 2009 по березень 2010 року на суму 12 883 989 грн. та занижено суму, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за січень 2009 р. на 1 112 159 грн.

Суть, зафіксованих в акті порушень, полягає у включенні до складу податкового кредиту податкових накладних, виписаних в попередніх періодах, включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість відповідно до податкових накладних, які не містили номенклатури товару, віднесенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з операцій, здійснених з використанням попередньої оплати, яка згодом була повернута покупцю, віднесенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з операцій, здійснених згідно з договорами комісії.

Не погоджуючись з вказаними висновками перевірки позивач подав заперечення до акта перевірки, однак Вінницька МДПІ вважає, що даний акт не суперечить законодавству України.

15 лютого 2011 року позивач отримав податкові повідомлення-рішення № 0000112300 та №0000122300 від 10 лютого 2011 року.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000112300 позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 12 883 989 грн. та визначено штрафні санкції у розмірі 2 438 818 грн.

Податковим повідомленням-рішенням № №0000122300 позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем ПДВ в сумі 1 390 199 грн., з яких 1 112 159 грн.- сума основного платежу, 278 040 грн. - сума штрафних санкцій.

В подальшому, позивач подавав скарги до ДПА у Вінницькій області та до Держаної податкової адміністрації України про перегляд вказаних рішень, однак за результатами розгляду даних скарг рішення були залишені без змін, а скарги - без задоволення.

Враховуючи дані обставини, позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсними даних рішень.

В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з правомірності дій позивача стосовно включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям, проведеним згідно з договорами концесії, та як наслідок незаконності дій податкового органу при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та втратив чинність з 1 січня 2011 р. згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 р. N 2755-VI), (надалі за текстом Закон № 168/97-ВР).

За змістом п.п. 7.3.1 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань (далі ПЗ) вважається або дата зарахування коштів, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, податкові зобовязання у платника податку виникають незалежно від факту видачі податкової накладної - або в момент зарахування коштів, або на дату відвантаження товару, в залежності від того, що настало раніше.

В свою чергу, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно із Законом про ПДВ (п. 1.7. ст. 1).

За загальним правилом п.п. 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається або дата списання коштів з банківського рахунку, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), в залежності від того, що стало раніше.

Підпункт п.п.7.2.4 Закону № 168/97-ВР надає право на складання податкових накладних виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, встановленому ст.9 цього Закону.

При цьому , відповідно до п.п. 7.2.3, 7.2.6 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В той же час, п.п. 7.4.5 Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі № 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної.

Як зясовано під час судового розгляду, позивачем до суду першої інстанції надавався реєстр отриманих та виданих податкових накладних, а також податкові декларації.

Разом з тим, податковим органом факт здійснення господарських операцій по вказаних податкових накладних, що внесені до декларації в послідуючих податкових періодах не заперечувався.

Отже, можливість реалізації належного покупцю права на податковий кредит (декларування) залежить від наявності у покупця ПН у звязку з чим, періоди виникнення ПК та ПЗ можуть не збігатися, що повязано з тим, що не дозволяється включення до ПК витрат зі сплати податку, не підтверджених ПН, які є підставою для формування ПК.

Правовий аналіз згаданих норм Закону в контексті спірних взаємовідносин дає підстави для наступних висновків.

Закон про ПДВ не встановлює будь-яких строків, протягом яких платник податків-покупець може отримати податкову накладну (за виключенням випадків відмови від видачі ПН, що регулюється за окремим правилами). Закон не передбачає, що платник податків, який не відобразив податковий кредит у період виникнення податкових зобовязань у продавця, втрачає право на такий кредит в майбутньому на підставі отриманої ПН (з урахуванням строків давності). Платник податків не втрачає право на податковий кредит у випадку, якщо він буде відображений на підставі податкової накладної не в періоді виникнення податкових зобовязань у продавця. На підставі п/п. 7.2.6. Закону платник податку має право включити суму ПДВ в податкову декларацію у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.07.2007 року № К-1323/07 та в листі ДПА України від 11.08.2004 року №15316/7/15-2417 (із змінами).

У даному випадку податковий орган в порядку ч. 2 ст. 72 КАС України не спростував факту того, що суми ПДВ за вищезгаданими податковими накладними були включені до складу податкового кредиту того звітного періоду, в якому вони були отримані позивачем. Врахування цих сум ПДВ раніше дати отримання податкових накладних суперечило б вимогам п.п. 7.4.5., 7.2.6. Закону про ПДВ.

Залученими до справи реєстрами отриманих податкових накладних за вищевказані періоди підтверджується факт отримання вищевказаних податкових накладних в ті податкові періоди, коли визначені в них суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту.

При цьому, колегія суддів ставиться критично до тверджень апелянта щодо невжиття позивачем всіх необхідних заходів для отримання від контрагентів податкових накладних та звернення зі скаргою до податкового органу, оскільки ці умови можуть бути застосовані лише у випадку відмови постачальника від видачі податкової накладної, доказів чого у даному випадку матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність включення ТОВ "ВКХП №2" до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум ПДВ згідно з отриманими від ЗАТ "ПК Поділля" податковими накладними, та необґрунтованість тверджень апелянта в цій частині, оскільки надані позивачем податкові накладні відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, колегія суддів ставиться критично до тверджень скаржника про завищення ТОВ "ВКХП №2" бюджетного відшкодування шляхом включення попередньої оплати за товар до податкового кредиту з подальшим коригуванням податкового кредиту у вищевказаних податкових періодах.

Закон України "Про податок на додану вартість" встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування. При цьому, сума відємного значення, яка утворюється за наслідками першого звітного періоду як перевищення суми податкового кредиту над сумою податкових зобов'язань та включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, не підлягає ідентифікації за податковими накладними, на підставі яких у звітному періоді був сформований податковий кредит.

Таким чином, Закон не встановлює обмежень до того, за якими операціями сформований податковий кредит та який склад має сума відємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Законом України "Про податок на додану вартість" не визначені терміни "отримувач товарів (послуг)" та "постачальник товарів (послуг)", що створює умови для неоднозначного тлумачення прав та обовязків платників податків.

У даному випадку, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач укладав договори комісії, сторонами в яких є комісіонер та комітент. Тому у графі "продавець" вказаний комітент, а комісіонер - в графі "Покупець". В інших розділах накладної зазначені всі необхідні реквізити, що підтверджується матеріалами справи.

За економічним змістом, здійснення операцій за договорами комісії не надає комісіонеру жодної вигоди, оскільки податкове зобовязання у комісіонера згідно з п.4.7 Закону України "Про податок на додану вартість" виникає раніше за податковий кредит, а сума податкового кредиту, одержаного комісіонером, не може перевищувати суму податкового зобовязання нарахованого під час продажу на території України товару, одержаного від комітента. Отже, відсутні підстави для вибіркової заборони бюджетного відшкодування сум податку, сплачених на користь комітента.

Відповідно до п.п.4.7. Закону України "Про податок на додану вартість" у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Під час апеляційного розгляду знайшов своє підтвердження факт відображення позивачем обліку ПДВ за договорами комісії у відповідності із Законом України "Про податок на додану вартість", тобто суму податкового зобов'язання, так само як і суму податкового кредиту на всю вартість товарів. Отже, в декларації з ПДВ відображаються обороти з розрахунку вартості товару, а не виключно комісійні винагороди.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність дій позивача щодо включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям, проведеним згідно з договорами концесії.

Надаючи правову оцінку доводам апелянта, судом апеляційної інстанції враховано також те, що період, результати перевірки якого відображені в акті та у відповідності з яким винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неодноразово перевірявся скаржником шляхом проведення невиїзних та виїзних перевірок. Разом з тим, за результатами даних попередніх перевірок було підтверджено відсутність у діяльності позивача порушень податкового законодавства.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 грудня 2011 року .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Гонтарук В. М.

< Список >Сапальова Т.В.