Ухвала суду № 21101820, 21.12.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/7260/11

Головуючий у 1-й інстанції: Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Гонтарука В. М. , Сапальової Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.07.2011 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського кооперативу "Решнівецький" про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2011 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в якій просив у відповідності до вимог ст.ст.19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” стягнути з сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» адміністративно-господарські санкції у розмірі 13256,38 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 179,10 грн.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 19.07.2011 року у задоволенні вказаного позову відмовив повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом І інстанції неповно з'ясовано обставини справи та невірно застосовано норми матеріального права. Зокрема, не прийнято до уваги те, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 4 осіб, і як наслідок зобов'язаний сплатити адміністративно - господарські санкції в розмірі передбаченого ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сільськогосподарський кооператив "Решнівецький" як суб"єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване 21.02.2000 року Старокостянтинівською районною державною адміністрацією та включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (код 30743376), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) по Хмельницькій області Головного управління статистики у Хмельницькій області від 26.05.2011 року №03-07/313.

Судом першої інстанції також встановлено, що за інформацією Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості, наданою листами № 24-07/1190 від 20.06.2011 року та №24-07/1140 від 14.06.2011 року, протягом 2010 року СК "Решнівецький" інформував центр зайнятості щодо наявності вакансій шляхом подання щомісячних звітів по формі 3-ПН, у яких зазначались відомості про наявність вакансій, які призначені для працевлаштування інвалідів (звіти від 03.01.2010р., 04.02.2010р., 04.03.2010р., 13.04.2010р., 05.05.2010р., 16.06.2010р., 20.07.2010р., 18.08.2010р., 21.09.2010р., 18.10.2010р., 18.11.2010р., 08.12.2010р.).

Відповідно до інформації Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості, на його обліку відсутні безробітні, які мають інвалідність та проживають на території с. Решнівка.

Водночас, безробітні особи, які мають інвалідність та проживають у м.Старокостянтинові від запропонованих відповідачем пропозицій роботи сторожем відмовились, звернень для працевлаштування безпосередньо самих інвалідів з метою працевлаштування не було зафіксовано.

Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідач подавав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік до Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку що в даній справі не вбачається бездіяльності чи протиправних дій відповідача, а також його вини у не працевлаштуванні інвалідів. Товариством здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Так, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).

Забезпечення такого права здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону №875).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч. 2, 3 ст. 18-1 Закону №875).

В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону №875).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, щороку подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч. 9 ст. 19 Закону №875).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 20 Закону №875).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону №875).

З системного аналізу норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” видно, що первинним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.

Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, і розуміється як:

- робоче місце інваліда місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

- спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обовязки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1836 “Про реалізацію статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Отже, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника. Звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.

Обовязок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обовязку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Особи яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.

У свою чергу, враховуючи вищенаведене, обовязок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.

Як досліджено з матеріалів справи, відповідачем вжито всіх заходів, визначених ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме виділено та створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створено для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечено інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; подано звіти до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи даний адміністративний спір, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на обов'язкову наявність таких елементів правопорушення як вина та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками.

Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України). Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.

Водночас, скаржником не доведено обставин, які вказували б на не створення відповідачем робочих місць для інвалідів, невжиття заходів по пошуку та працевлаштуванню інвалідів, не звітування тощо.

За таких обставин, вимога позивача про зобовязання відповідача за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення терміну сплати вказаних санкцій на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є безпідставною.

Враховуючи викладене, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а останову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.07.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Гонтарук В. М.

< Список >Сапальова Т.В.