Постанова № 21101742, 21.12.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/2824/11

Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Гонтарука В. М. , Сапальової Т.В.

при секретарі: Грищук С.Д.

за участю представників сторін:

позивача - Вікорчук Л.Л., Волошенюк О.В.

відповідача - Лучинський П.В., Мазур О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці та товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "Авіс" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.10.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "Авіс" до державної податкової інспекції у м.Вінниці про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю-підприємство “АВІС”(ТОВ-П “АВІС”, Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (ДПІ у м. Вінниці) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 лютого 2011 року №0001392330, №0001382330 та №0001372330.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 03.10.2011 року вказаний позов задовольнив частково, зокрема визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 23 лютого 2011 року №0001382330 та №0001372330. У решті задоволення адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зокрема, апелянт наголошував, що судом не враховано норми підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до якого податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Так, на думку апелянта, судом помилково не враховано, що у разі отримання податкових накладних, в тому числі і тих, що виписані у різних податкових періодах, але отримані платником у поточному звітному періоді, лише за наявності підтвердження такого запізнення, платник податку має право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Водночас, як стверджує скаржник, проведеною перевіркою встановлено, що позивачем у перевіряємому періоді не подались заяви зі скаргою на постачальників щодо відсутності податкових накладних до ДПІ у м. Вінниці, а на перевірку не надані підтверджуючі документи затримки в одержанні податкових накладних, які виписані постачальниками у попередніх періодах, а отримані ТОВ-П “АВІС”у звітному періоді. Тобто, товариство не скористалось своїм правом на нарахування сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Також, апелянт посилався на неврахування судом першої інстанції факту неправомірного віднесення до складу податкового кредиту за червень 2010 року податку на додану вартість у сумі 109420 грн., відповідно до податкових накладних отриманих від ПП «Корса-Плюс».

Так, на думку апелянта, суд першої інстанції не дав належної оцінки отриманій ДПІ у м.Вінниці відповіді на запит щодо проведення зустрічної перевірки ПП «Корса-Плюс», за результатами якої встановлено, що вказане підприємство є ліквідованим, що ставить під сумнів реальність здійснених ним господарських операцій.

31.10.2011 року до суду надійшла також апеляційна скарга ТОВ-П “АВІС”, у якій товариство посилається на протиправність оскаржуваної постанови в частині відмови у задоволення позовних щодо скасування податкового повідомлення-рішення №00013922330 від 23.02.2011 року.

Зокрема, апелянт - ТОВ-П “АВІС” наголошує на тому, що помилка допущена останнім у Заяві про повернення суми бюджетного відшкодування не може бути кваліфікована ні як арифметична помилка, ні як методологічна, оскільки не відповідає тим ознакам, що офіційно визначені уповноваженими органами.

У судовому засіданні представники апелянта - ТОВ-П “АВІС” вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, водночас стверджуючи про безпідставність тверджень податкового органу.

Представники скаржника ДПІ у м.Вінниці заявлені апеляційні вимоги підтримали у повному обсязі та окремо зауважили про відсутність права у товариства на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1532392 грн. згідно податкового повідомлення рішення №00013922330 від 23.02.2011 року.

Зокрема, податковий орган вважає хибною позицію товариства стосовно того, що здійснена ними у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року помилка є такою, що не може вплинути на порядок повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року, оскільки позивачем на порушення підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” недостовірно зазначено в повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року податкову декларацію з податку на додану вартість (зазначено вересень 2010 року), в якій визначена сума бюджетного відшкодування в розмірі 1532392 грн., внаслідок чого TOB-П “АВІС” немає права на суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (ряд 25.1) в сумі 1532392 грн. за жовтень 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ДПІ у м.Вінниці необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу ТОВ-П “АВІС” задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати частково, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ-П “АВІС” зареєстроване Виконавчим комітетом Ленінської районної ради народних депутатів м. Вінниці 20 листопада 1991 року №319 та включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України код 13304871.

На податковий облік товариство взято в ДПІ у м. Вінниці 26 листопада 1991 року за №114/15-525 та відповідно до свідоцтва від 06 березня 2003 року №1846641 є зареєстрованим платником податку на додану вартість з 06 березня 2003 року.

На підставі направлень від 10 грудня 2010 року №3467/23, від 31 грудня 2010 року №3779/23, виданих ДПІ у м. Вінниці, головним податковим ревізором - інспектором, інспектором податкової служби ІІ рангу відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Вінниці Яворовенком В.В. на підставі пункту 9 частини шостої статті 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”та відповідно до наказів ДПІ у м. Вінниці від 10 грудня 2010 року №2147/23, від 31 грудня 2010 року №2297/23 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ-П “АВІС”з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 98147 грн та за жовтень 2010 року в сумі 1532392 грн на рахунок платника в банку, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 серпня 2010 року по 01 жовтня 2010 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено акт №140/2330/13304871 від 24 січня 2011 року, яким встановлено:

1) порушення Товариством підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за вересень 2010 року на 3427 грн;

2) порушення пункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а відтак відсутність права на суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за жовтень 2010 року на 1532392 грн;

3) порушення підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”в частині заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (ряд. 20) за грудень 2009 року на 22279 грн, за січень 2010 року на 77539 грн, за лютий 2010 року на 12433 грн, за березень 2010 року на 4185 грн, за квітень 2010 року на 7093 грн, за травень 2010 року на 6139 грн, за червень 2010 року на 112261 грн, за липень 2010 року на 1326 грн; та в частині завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (ряд. 21) за серпень 2010 року на 3427 грн, за вересень 2010 року на 3340 грн, за жовтень 2010 року на 6308 грн;

4) порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”та пункту 5.10 статті 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30 червня 2005 року за №702/10982 в наслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду 430174 грн.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийняті податкові повідомлення - рішення від 23 лютого 2011 року №0001372330 щодо збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 430174 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 107544 грн; №0001382330 про зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 3427 грн; та №0001392330, яким відмовлено ТОВ-П “АВІС”у наданні бюджетного відшкодування в розмірі 1532392 грн (а.с. 81, 82, 83).

Не погоджуючись із висновками податкового органу, ТОВ-П “АВІС” оскаржило їх до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, а в подальшому звернулося до суду.

В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та частково задовольняючи позов, виходив з відсутності права TOB-П “АВІС” на суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (ряд 25.1) в сумі 1532392 грн. за жовтень 2010 року (вх. від 20.11.2010 №9005278207), а відтак відсутності підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 23.02.2011 року №0001392330.

Проте до зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів ставиться критично, з огляду на наступне.

Відповідно до роз'яснення Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 20.03.2001 р. № 06-10/167 стосовно визначення терміну "арифметична помилка або описка" під терміном "арифметична помилка" слід розуміти помилки або описки, допущені платником податку при заповненні декларацій (розрахунків) або додатків до них, зокрема при виконанні арифметичних дій, передбачених при обчисленні об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або вирахування відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка та ін.).

Аналогічні помилки можуть бути допущені і при веденні податкового обліку у відповідних регістрах, а також при перенесенні даних податкового обліку з регістрів у декларацію про прибуток підприємства або в додатки до неї.

Під "методологічною помилкою" слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

Податковий. орган протягом 30 днів, наступних за днем одержання податкової декларації має провести документальну невиїзну (камеральну) перевірку зазначених у ній даних. У разі наявності підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом 30 днів провести позапланову документальну виїзну перевірку платника податків для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування (пп. 7.7.5 ст. 7 Закону № 168).

Отже, після видачі податкової декларації про ПДВ податковий орган має право перевірити правильність обчислення суми бюджетного відшкодування з ПДВ (якщо воно заявлене) і надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету (в т.ч. коли за результатами перевірки таку суму визнано недостовірною).

Якщо буде виявлено недостовірність даних, то відповідно до ст. 11 Закону № 509, орган ДПС направляє платникові податку письмовий запит для надання пояснень та їхнього документального підтвердження. Розглядати надані документи фіскальний орган має право уже під час позапланової перевірки

Якщо підставою для позапланової перевірки послужили обставини зазначені в п. 1,3, 5, то її можна проводити тільки в тому разі, якщо платник податків не надасть пояснень та їхнє документальне підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу ДПС протягом 10 днів з моменту його одержання.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, податковий орган жодних запитів товариству щодо виявлення недостовірності даних, які містяться в поданій платником податків податковій декларації не направляв.

Абзацом шостим Листа № 9018/7/23-3317 від 06.07.2001р. Державна податкова адміністрація України звертає увагу, що при прийнятті рішень за допущені арифметичні та методологічні помилки, які призвели до заниження об'єкта оподаткування, у кожному конкретному випадку слід об'єктивно враховувати причини та обставини, що призвели до виникнення таких помилок, і застосовувати штрафні санкції за наявності достатніх підстав щодо намірів навмисного ухилення від сплати податкових зобов'язань із врахуванням розмірів заниження об'єкта оподаткування.

Відтак, якщо навіть щодо арифметичних та методологічних помилок, які призвели до заниження об'єкта оподаткування, допущених платником податків, надається рекомендація щодо врахування причин та обставин, що призвели до їх виникнення та наявності намірів ухилення від сплати податкових зобов'язань, то ті помилки, які не підпадають під кваліфікацію арифметичних та методологічних, які не впливають ні на підстави виникнення права платника податків на формування податкового кредиту, ні на суму відшкодування, не є підставою для позбавлення права товариства на отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 56.21 стаття 56 Податкового кодексу України, який є аналогічним за своїм змістом підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-Ш, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативних актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд апеляційної інстанції також зауважує, що податковим органом не ставиться під сумнів реальність господарських операцій ТОВ-П “АВІС” на підставі яких останнім сформовано податковий кредит, відтак твердження ДПІ у м.Вінниці щодо відсутності права товариства на суму бюджетного відшкодування в сумі 1532392 грн. грунтується лише на формальних підставах та не може бути взята судом до уваги.

Аналізуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими посилання апелянта - ТОВ-П “АВІС” щодо наявності правових підстав для скасування та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 23.02.2011 року №0001392330.

Водночас, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо протиправності, а відтак наявності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 23 лютого 2011 року №0001382330 та №0001372330.

Зокрема, позиція апелянта ДПІ у м.Вінниці полягає у тому, що ТОВ-П “АВІС” при формуванні суми податкового кредиту використано рядки 10-17 податкової декларації з податку на додану вартість для відображення податкових накладних, які виписано у попередніх податкових періодах, не врахувавши підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме, те, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів робіт, послуг. При цьому, ні даним пунктом Закону, ні будь-яким іншим не передбачено жодних причин для можливості затримки у наданні покупцю податкової накладної.

Тобто, на думку податкового органу, товариство, формуючи податковий кредит на підставі податкових накладних, які виписані у будь-якому з попередніх періодів, мало б формувати його без затримки, оскільки продавець зобовязаний надати покупцеві податкову накладну вчасно, а у разі відмови у її наданні чи затримці дії такого постачальника можуть бути оскаржені до податкового органу, чого позивачем зроблено не було.

Проте, до наведених тверджень скаржника суд апеляційної інстанції ставиться критично, оскільки відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті7 Закону України “Про податок на додану вартість”є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

У даному випадку, правомірним є висновок суду першої інстанції про необхідність врахування положень статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(чинного на момент виникнення спірних правовідносини) про строки давності та їх застосування.

Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів), а оскільки сума податку на додану вартість, віднесена за податковою накладною до податкового кредиту, впливає безпосередньо на розмір податкових зобов'язань платника, строки позовної давності також поширюються і на податкову накладну.

Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону №2181).

Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

В розрізі наведеної норми, стає зрозумілим, що подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.

Таким чином, аналіз викладених положень Закону України “Про податок на додану вартість” свідчить, що платник податку може сформувати свій податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), в податкову періоді, в якому такі податкові накладні отримані, з урахуванням строків давності, при цьому Законом в обовязковому порядку не зобовязано платника податків оскаржувати дії контрагентів щодо затримки у видачі і невидачі податкових накладних.

Окрім того, Законом України “Про податок на додану вартість”також прямо не передбачено, якими засобами та доказами платник податків має підтвердити реальну затримку податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг).

Матеріали справи свідчать, що позивач включив до складу податкового кредиту по деклараціях за попередні періоди (таблиця з деклараціями наведена в акті перевірки на аркушах 24-28) суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, фактичне отримання яких відбулось в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому податкові накладні були виписані. Підтвердженням отримання податкових накладних із запізненням є реєстр отриманих накладних.

Суд апеляційної інстанції також критично ставиться до тверджень апелянта ДПІ у м.Вінниці щодо неправомірного віднесення товариством до складу податкового кредиту за червень 2010 року податку на додану вартість у сумі 109420 грн., відповідно до податкових накладних отриманих від ПП «Корса-Плюс».

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону України “Про податок на додану вартість”зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вказує на безпідставність тверджень податкового органу викладених в апеляційній скарзі, оскільки останнім при проведені перевірки та прийнятті податкового повідомлення-рішення не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками податку на додану вартість до бюджету.

Викладені вище положення нормативно - правових актів свідчать про те, що Закон України “Про податок на додану вартість” не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Тобто, названий Закон виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Положення пункту 1.8. статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Під час апеляційного розгляду не знайшов свого підтвердження факт виявлення податковим органом порушення товариством чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту.

Додатково варто вказати, що в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 звернуто увагу на те, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" активи це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Економічна вигода, у свою чергу, це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Матеріали справи містять докази на підтвердження фактичного здійснення позивачем господарської операції з ПП "Корса Плюс", зокрема договір поставки №26/05 від 26 травня 2010 року; шість видаткових накладних; тринадцять квитанцій, що були складені матеріально відповідальною особою ТОВ-П “АВІС” під час прийняття товару від ПП "Корса Плюс"; тринадцять товарно-транспортних накладних; шість податкових накладних; реєстр отриманих податкових накладних за червень 2010 року від ПП "Корса Плюс".

Колегія суддів наголошує, що жодних претензій щодо відсутності первинних документів, які підтверджують реальність господарської операції та/або їх невідповідності вимогам чинного законодавства, відповідач не висував.

Крім того, матеріали справи містять належним чином завірені банківські виписки, які підтверджують оплату позивачем товару, отриманого від ПП "Корса Плюс" відповідно до згаданих вище первинних документів.

Безпідставними є також посилання ДПІ у м.Вінниці на припинення юридичної особи - ПП "Корса Плюс", як на доказ фіктивності укладених підприємством правочинів, оскільки на момент вчинення господарських операцій (червень 2010 року) останнє зареєстроване як платник податку на додану вартість, анулювання його свідоцтва платника цього податку відбулося лише 30 листопада 2010 року, що підтверджує і сама ДПІ у м. Вінниці.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції частково задовольняючи адміністративний позов ТОВ-П “АВІС” не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню частково.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "Авіс" задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.10.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "Авіс" до державної податкової інспекції у м.Вінниці про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "Авіс" щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001392330 від 23.02.2011 року.

У даній частині ухвалити нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001392330 від 23.02.2011 року.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "26" грудня 2011 р. .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Гонтарук В. М.

< Список >Сапальова Т.В.