Постанова № 21091581, 16.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2370/4999/11 Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.В. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"16" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Чаку Є.В. та Шелест С.Б., за участю секретаря Галай Т.О., представника позивача Насвіщук Л.А. та представника відповідача Івченко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 7 липня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вордтекс»до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

16 червня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 7 липня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при винесенні податкових повідомлень-рішень №0000042301/0 від 13.01.2011 року та №0000052301/0 від 13.01.2011 року відповідач діяв з порушенням принципів, які закріплені в Конституції України та в ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у місті Черкаси 24.12.2010 року була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Вордтекс»з питань взаємовідносин з ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД»за період з 01.01.08 р. по 31.12.08 року про що складено акт від 24.12.2010 р. № 2899/23-2/22805106.

Під час перевірки були встановлені порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податок на прибуток за І квартал 2008 року в сумі 47917 грн.; п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за березень 2008 року на 38333 грн. 33 коп.

За наслідком складення вищезазначеного акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0000042301/0 від 13.01.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 38333 грн. 00 коп. за основним платежем, та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9583 грн. 00 коп., загальна сума 47916 грн. 00 коп. та № 0000052301/0 від 13.01.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 47917 грн. 00 коп. за основним платежем, та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11979 грн. 00 коп., загальна сума 59896 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено, що податкова накладна, видана ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД»на адресу ТОВ «Вордтекс»не містить опису робіт (послуг), а містить інформацію про поставку автобетононасосу, факт якої не підтверджено ні актом планової виїзної перевірки, ні наданими підприємством документами. Крім того, підприємством не підтверджено суму витрат відповідним актом виконаних робіт.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової адміністрації України про результати розгляду повторної скарги оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача залишена без задоволення.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований Законом України про «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР), і якого платник податків зобов'язаний дотримуватися.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст. 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у звязку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Так, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Статтею 228 ЦК України визначено, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватись вина, що виражена в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним та інше. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, в матеріалах даної справи міститься вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2009 року по справі №1-298/2009, який набрав законної сили 31.08.2009 року.

В даному вироку встановлено, що громадянин ОСОБА_4 в квітні 2006 року домовився із засновником ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД»ОСОБА_5 про викуп належних йому 100% статутного капіталу товариства. З метою оформлення власником ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД»ОСОБА_6 були складені та підписані протокол №1/2006 зборів учасників ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД»від 12.04.2006 року та договір купівлі-продажу корпоративних прав від 12.04.2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відповідно до якого останній став власником 100% статутного капіталу та генеральним директором товариства.

14.04.2006 року проведена державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи - ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД». Після державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД», за умовою злочинної змови передав ОСОБА_7 печатку, установчі документи та Статут підприємства.

При цьому, ОСОБА_4, діючи умисно за попередньою змовою з ОСОБА_6, охоплюючи умислом всі без виключення дії ОСОБА_6, повязані з державною реєстрацією змін до установчих документів ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД»здійснив фіктивне підприємництво, а саме придбання субєкта підприємницької діяльності ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД», з метою прикриття незаконної діяльності по наданню фінансових послуг, здійсненню операцій небанківських фінансових установ, по переведенню грошових коштів та видачі їх в готівковій формі без придбання статусу фінансової установи і отриманню відповідної ліцензії.

Частиною 4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З аналізу вищевказаних обставин справи випливає, що господарські операції з надання ТОВ «ВФГ «Техноплюс ЛТД»на користь ТОВ «Вордтекс»комплексу маркетингових та рекламних послуг, відповідно до Договору №1325/1 від 20.08.2006 року, не мали на меті реального настання правових наслідків, а господарські операції є такими, що фактично не відбулись.

Таким чином, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Що стосується висновку суду першої інстанції про порушенням принципів Конституції України та КАС України при винесенні податкових повідомлень-рішень №0000042301/0 від 13.01.2011 року та №0000052301/0 від 13.01.2011 року, суд апеляційної інстанції зазначає, що формальне порушення відповідачем оформлення податкових повідомлень-рішень не звільняє позивача від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення, а тому не тягне за собою недійсність рішень, прийнятих за результатами перевірки.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з постановленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 7 липня 2011 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Вордтекс»в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Є.В. Чаку

Суддя С.Б. Шелест

Повний текст постанови виготовлений 20 січня 2012 року.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Чаку Є.В.

Шелест С.Б.