Ухвала суду № 21089863, 17.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13331/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" січня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді- Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.

при секретарі- Ліневській В.В.,

розглянувши в порядку письмового проадження на підставі ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Кард Сервіс»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Кард Сервіс»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Бест Кард Сервіс»17.09.2010 року звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про скасування рішення про визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій) згідно: податкового повідомлення-рішення № 0002132303/0 від 16.03.2010 року, яким було визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 3094631 грн. по податку на додану вартість; податкового повідомлення-рішення № 0002142303/0 від 16.03.2010 року, відповідно до якого було визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій з податку на прибуток підприємств в розмірі 4789454 грн.

В ході судового розгляду ТОВ «Бест Кард Сервіс»було уточнено та збільшено позовні вимоги, якими останній просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002132303/0 від 16.03.2010 року, № 0002132303/1 від 26.04.2010 року, № 0002132303/2 без дати, № 0002132303/3 від 30.09.2010 року, згідно яких було визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 3094631 грн.; № 0002142303/0 від 16.03.2010 року, № 0002142303/1 від 26.04.2010 року, № 0002142303/2 без дати, № 0002142303/3 від 30.09.2010 року згідно яких було визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій по податку на прибуток підприємств у розмірі 4789454 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002132303/0 від 16.03.2010 року в частині донарахування податку на додану вартість на суму 19355 грн. штрафної санкції на суму 9678 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу в якій просить постанову суду від 31.03.2011 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне зясування обставин справи.

Вважаючи судове рішення незаконним Відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить оскаржувану постанову суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог в частині порушено норми матеріального права та висновки суду не відповідають обставинам справи.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не зявились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Відповідачем було проведено виїзну планову перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року. За результатами даної перевірки було складено акт № 424/23-03/31201783 від 03.03.2010 року.

В акті перевірки зазначено, що Позивачем порушено п. 9 ст. 3 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі громадянського харчування та послуг»№ 265/95-ВР від 06.07.1995 року; пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п. 4.1 ст. 4 Закону № 265/95-ВР від 06.07.1995 року занижено податок на прибуток на загальну суму 2549492 грн.; п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року занижено податок на прибуток в другому кварталі 2009 року на суму 643477 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року занижені податкові зобовязання з податку на додану вартість на суму 2043732 грн.; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість на суму 19355 грн.; пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, пп. «а»п. 19.2 ст. 19 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003 року занижено податкове зобовязання по податку з доходів фізичних осіб на суму 279 грн. 60 коп.

На підставі зазначеного акту перевірки № 424/23-03/31201783 від 03.03.2010 року Відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення

В акті Відповідача № 424/23-03/31201783 зазначено, що під час проведеної перевірки було встановлено:

Позивач укладав договори купівлі-продажу з ТОВ «Арта ЕПС»№ 09 від 14.08.2007 року та № 15/2-05 від 15.05.2009 року, за якими Позивач придбав вимоги до Українського Професійного Банку згідно договору № 14 на зберігання грошових коштів на депозитному рахунку від 22.10.2003 року.

Також, Позивач (дилер) уклав дилерську угоду № 15/05 від 15.06.2005 року з ТОВ «Українське гарантійне агентство»(продавець), за яким продавець зобовязався переуступати право вимоги до боржника Українського Професійного Банку згідно договору № 14 на зберігання грошових коштів на депозитному рахунку від 22.10.2003 року плюс один відсоток.

20.05.2009 року Позивач уклав договір купівлі-продажу prepaid-продукції № U967405503218/1 з ТОВ «Українське гарантійне агентство», за яким Позивач зобовязався придбавати prepaid-продукцію, та має право реалізовувати придбану в ТОВ «Українське гарантійне агентство»продукцію через пункти власної та дилерської мережі із додержанням вимог чинного законодавства.

Витрати, здійснені Позивачем за цими договорами були віднесені ним до складу валових витрат.

Проте, Позивачем не було надано до перевірки атестату в системі WebMoney та не створено свого сайту в Інтернеті.

Позивач по зазначених договорах не сплатив податку на додану вартість, посилаючись на абз. 2 п. 3.2.5 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до абз .2 п. 3.2.5 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку відображення операцій, пов'язаних з державним та гарантованим державою боргом, при плануванні та виконанні державного бюджету" від 28.01.2004 року N 42 боргові зобов'язання суб'єктів господарювання резидентів - зобов'язання, що виникають у суб'єктів господарювання - резидентів як безпосередніх позичальників, оформлені шляхом випуску боргових цінних паперів, укладання кредитних договорів (договорів про позику).

Згідно з Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.

До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі.

Проаналізувавши приписи ст.ст. 512, 513, 1077 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що договори, які укладалися Позивачем за своєю правовою природою є факторингом.

Крім того, те, що укладені Позивачем договори від 14.08.2007 року, 15.05.2009 року та 20.05.2009 року є договорами факторингу підтверджується пунктами 3.2 (щодо договорів від 14.08.2007 року та 15.05.2009 року), а також пунктом 4.2 договору від 20.05.2009 року.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив, що, доводи Позивача про те, що укладені вище договори є договорами цесії та є операціями з торгівлі борговими зобовязаннями є безпідставними.

Крім того, суд першої інстанції правильно зробив висновок про те, що зобовязання з повернення банківського вкладу не є борговим зобовязанням.

Таким чином, рішення Відповідача про донарахування Позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість є обґрунтованим.

Крім того, перевіркою також встановлено, що під час здійснення операцій з придбання карток поповнення рахунків і електронних ваучерів мобільного звязку, Інтернет, ІР телефонії, стартових пакетів мобільного звязку та витрат на виготовлення реклами, Позивач завищив задекларовані показники у рядку 10.1 Декларацій з податку на додану вартість за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року на суму 19355 грн. У звязку з чим Позивачу було донараховано податку на додану вартість в сумі 19355 грн. та застосовано фінансову санкцію в розмірі 9678 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що донарахування податкового зобовязання та штрафних санкцій мало місце через те, що Позивачем під час проведення перевірки не були надані податкові накладні від ЗАТ «УМЗ», по яким Позивачем включено до складу податкового кредиту у квітні 2008 року суму 3876 грн., у травні 2008 року 15479 грн.

Разом з тим, Позивачем була надана копія реєстру виданих та отриманих податкових накладних, з яких вбачається, що Позивач отримав від ЗАТ «УМЗ»видаткові накладні на суму 3876 грн. у квітні 2008 року та на суму 15479 грн. у травні 2008 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок Відповідача про не підтвердження заявленої Позивачем до відшкодування суми податкового кредиту та відповідно порушення пп.. 7.4.5 п. 7.4 ст.7, пп.. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість є необґрунтованим.

Також, під час перевірки було встановлено, що на кінець періоду, який перевірявся, у Позивача обліковується кредиторська заборгованість за договором, укладеним з ТОВ «Амирис»у сумі 2573909 грн. про придбання електронних ваучерів. Товар отримано Позивачем, проте оплата не здійснювалася.

В Акті перевірки зазначено, що ТОВ «Амирис»припинено, але не знято з обліку, а постановою Господарського суду міста Києва від 16.06.2008 року державну реєстрацію ТОВ «Амирис»скасовано 10.10.2009 року. Таким чином, Відповідачем зроблено висновок про заниження Позивачем валового доходу на суму 2573909 грн.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід включає, зокрема, суму заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що Позивач розраховувався з ТОВ «Амирис»простими векселями. В межах ліквідаційної процедури ТОВ «Амирис»не було пред'явлено вимог до Позивача щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту. Разом з тим, в цей же період ТОВ «Амирис»було передано право вимоги до Позивача ТОВ «Пей-Порт».

Разом з тим, при видачі векселів у Позивача припинилися зобовязання за договорами по придбанню електронних ваучерів та виникли зобовязання за простими векселями, держателем яких стало ТОВ «Амирис».

На момент ліквідації ТОВ «Амирис»зобовязання за векселем Позивачем погашено не було, тому в період, за який проводилася перевірка, Позивач мав віднести суму боргу за векселем до складу валового доходу по правовідносинам з ТОВ «Амирис».

З огляду на це, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про обґрунтованість висновку Відповідача про порушення позивачем вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Слід зазначити також те, що Позивач погодився з висновками податкового органу в частині донарахування Відповідачем податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Ситтіус».

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Кард Сервіс»залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Кард Сервіс»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В. Шурко О.І.