Ухвала суду № 21087500, 12.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1301/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" січня 2012 р. м. Київ

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М. Літвіна Н. М. при секретарі Архіповій Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва та Дочірнього підприємства “Авто-Київ” на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2011 року в адміністративній справі за позовом Дочірнього підприємства “Авто-Київ” до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірнє підприємство «Авто-Київ»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання скасування податкових повідомлень-рішень № 0001132310/0, № 0001142310/0, № 0001152310/0 від 01 червня 2010 року, № 0001132310/1, № 0001142310/1, № 0001152310/1 від 21 серпня 2010 року, № 0001132310/2, № 0001142310/2, № 0001152310/2, № 0003052360/0 від 20 грудня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2011 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва № 0001152310/0 від 01 червня 2010 року, № 0001152310/1 від 21 серпня 2010 року, № 0001152310/2 від 20.12.2010 року. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленою постановою, Державна податкова інспекція у Святошниському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволеного позову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Дочірнє підприємство “Авто-Київ” також не погодилось з постановою суду першої інстанції в частині залишеного без задоволення позову, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства “Авто-Київ”, за результатами якої 12 травня 2010 року складено акт перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року.

Згідно акту перевірки Дочірнім підприємством “Авто-Київ” порушено п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п. 3 Порядку № 165 від 30.05.1997 року “Про затвердження форм податкової накладної та порядку її заповнення”, що призвело до завищення сум податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2008 року в сумі 39272,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2008 року на цю суму.

На підставі такого висновку в акті перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2010 року № 0001152310/0, яким ДП “Авто-Київ” визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 58908,00 грн., з яких основний платіж - 39272,00 грн., штрафні санкції 19636,00 грн.

За наслідками оскарження позивачем вищевказаного податкового повідомлення-рішення до податкової інспекції останньою були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001152310/1 від 21 серпня 2010 року, № 0001152310/2 від 20.12.2010 року.

Перевіряючи правомірність визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, колегія суддів виходить з наступного.

В ході перевірки встановлено, що ДП “Авто-Київ” віднесено до складу податкового кредиту за березень 2008 року суми податку на додану вартість по податковим накладним, виданим ЗАТ “Маяк Авто”, в яких допущено помилку в їх порядковому номері, а саме:

-податкова накладна № НН-00000000188 від 04.03.2008 року (ЗАТ “Маяк Авто”, код 32705919 продаж автомобіля) на загальну суму 90103,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 15017,17 грн.;

-податкова накладна № НН-00000000313 від 27.03.2008 року (ЗАТ “Маяк Авто”, код 32705939, продаж автомобіля) га загальну суму 145531,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 24255,17 грн.

Вказаний недолік податкових накладних, на думку відповідача, позбавляє позивача права на включення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість.

Окрім того, відповідач зазначає, що ЗАТ “Маяк Авто” до складу свого податкового зобов'язання за березень 2008 року не включило вищевказані суми, що підтверджується відхиленням в базі даних “Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” при співставленні даних по ЗАТ “Маяк Авто” та ДП “Авто-Київ”.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України “Про податок на додану вартість” (який втратив чинність, але діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який платник податків зобовязаний дотримуватися, і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 цього Закону право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними до платника податку могла бути застосована відповідальність у вигляді фінансовий санкцій.

Крім того, за умови реального здійснення господарської операції окремий недолік податкової накладної не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, реальність здійснення господарської операції в даному випадку підтверджується укладеним між ЗАТ “Маяк Авто” та ДП “Авто-Київ” договором купівлі-продажу автомобіля, витратними накладними № РА-0000186 від 27.03.2008 року та № РА-0000117 від 05.03.2008 року, актами приймання-передачі автомобілів, складеними 24.03.2008 року та 05.03.2008 року, випискою за особовим рахунком за 04.03.2008 року та за 27.03.2008 року.

Не може бути підставою вважати про завищення ДП “Авто-Київ” податкового кредиту в спірному періоді і та обставина, що ЗАТ “Маяк-Авто” не включила суму отриманого в ціні товару податку на додану вартість до складу свого податкового зобов'язання, оскільки як зазначалося вище вказана господарська операція була реально здійснена між ЗАТ “Маяк Авто” та ДП “Авто-Київ”, що підтверджено відповідними податковими накладними. При цьому, ЗАТ “Маяк Авто” на момент здійснення цієї господарської операції було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Відтак, постанова суду першої інстанції в частині скасування податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 39272,00 грн.

Стосовно висновків суду першої інстанції в частині законності визначення позивачу податкового зобов'язання зі збору за право використання символіки м. Києва варто зазначити наступне.

Згідно акту перевірки позивачем порушено ст. ст. 1, 12 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.01.1996 року № 39, розділ ІІІ Положення “Про збір за право використання символіки міста Києва”, затвердженого рішенням Київської міської ради від 09.03.2006 року № 149/3240, внаслідок чого занижено збір за право використання місцевої символіки на загальну суму 149518,76 грн. за період з 1 кварталу 2008 року по 4 квартал 2009 року включно.

Окрім того, протягом цього ж періоду позивачем не подавались до податкової інспекції податкові розрахунки зі сплати вищевказаного збору.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 01.06.2010 року № 0001132310/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання зі збору за право використання місцевої символіки в загальному розмірі 224278,14 грн., з яких 149518,76 грн. - основний платіж, 74759,38 грн. - штрафні санкції.

Також, податковим повідомленням-рішенням від 01.06.2010 року № 0001142310/0 позивачу визначено штрафні санкції зі збору за право використання місцевої символіки за неподання податкових розрахунків в розмірі 1360,00 грн.

Перевіряючи правомірність визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, колегія суддів виходить з наступного.

За правилами п. 9 ч. 2, ч. 3 ст. 15 Закону України “Про систему оподаткування” збір за право використання місцевої символіки належить до місцевих зборів (обов'язкових платежів). Механізм справляння та порядку їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Згідно вимог ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” № 56-93 від 20.05.1993 року збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.03.1995 року № 72 “Про схвалення Переліку історичних назв, віднесених до символіки м. Києва” з метою впорядкування використання символіки м. Києва у назвах підприємств та організацій, рекламі та відповідно до рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.02.1994 року № 7 “Про введення збору за право на використання символіки міста Києва” схвалено Перелік назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті у встановленому порядку.

Назву “Київ” віднесено до такого переліку (п. 76 Переліку), а тому її використання, зокрема, юридичними особами в комерційних цілях підлягає оплаті.

Окрім того, використання символіки міста Києва з комерційною метою дозволяється тільки при наявності відповідного дозволу.

В своїй назві юридичної особи позивачем вживається слово “Київ”, яке міститься в переліку назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті у встановленому порядку.

Згідно довідки з ЄДРПОУ та статуту ДП “Авто-Київ” позивач може здійснювати такі види діяльності: оптова та роздрібна торгівля автомобілями, посередництво в торгівлі автомобілями, їх технічне обслуговування та ремонт, оптова та роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції і не спростовано в ході апеляційного провадження, ДП “Авто-Київ” жодних філій чи представництв в інших містах України не має.

Відтак, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач слово “Київ” в своїй назві використовує виключно з комерційною метою, оскільки свою діяльність згідно статуту здійснює лише в м. Києві та Київській області і, як зазначено вище, філій та представництв в інших населених пунктах України не має.

Враховуючи викладене, позивач є платником збору за право використання місцевої символіки та має отримати на це відповідний дозвіл.

Доводи апелянтів спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И ЛА :

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва та Дочірнього підприємства “Авто-Київ” - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду від м. Києва від 28 березня 2011 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 17 січня 2012 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.Г. Хрімлі

СуддіО.М. Ганечко

Н.М. Літвіна