Ухвала суду № 21086500, 12.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-1130/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Костюк Л.О.,

при секретарі Стоцькому О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сьомий Буд Трест»про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області (далі Позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «Інтербуд»(далі Відповідач 1), ТОВ «Сьомий Буд Трест»(далі Відповідач 2) про стягнення грошових коштів, одержаних за нікчемною угодою в сумі 2522137,00грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з»ясовані всі обставини справи, допущені порушення норм матеріального права.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з»явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином відповідно до вимог ст.35 КАС України.

Враховуючи, що справу може бути вирішено на основі наявних у справі письмових доказів, а згідно ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи; апеляційною інстанцією не визнана обов»язковою особиста участь осіб, які беруть участь у справі, тому колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Відповідачі ТОВ «Інтербуд»та ТОВ «Сьомий Буд Трест» є юридичними особами, зареєстровані Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 23.03.2004 року №0811 та 13.03.2007 року №13341020000002184 відповідно та перебувають на обліку у Позивача.

З 25.05.2009 року по 16.06.2009 року Позивачем проводилася документальна невиїзна перевірка Відповідача 1 з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з Відповідачем 2, за період з січня 2007 року по грудень 2008 року, за результатами якої складено акт від 16.06.2009 року №510/23-1/32925787 та встановлено, що договір виконання будівельно-монтажних робіт №05/04 від 28.05.2007 року, укладений між Відповідачами, не спричинив реального настання правових наслідків, має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу закону.

Так, між Відповідачем 1 (замовник) та Відповідачем 2 (виконавець) 28.05.2007 року було укладено договір №05/04 про виконання будівельно-монтажних робіт на будівництві багатоповерхових гаражів по вул.Старонаводницькій, 2-20, в м.Києві. Обсяг робіт визначався проектно-кошторисною документацією.

На підтвердження вказаних робіт Відповідачем 2 надано акти приймання підрядних робіт. Також Відповідачем 2 було виписано Відповідачу 1 податкові накладні №300902 від 30.09.2007 року, №311027 від 31.10.2007 року, №301129 від 30.11.2007 року, №311211 від 31.12.2007 року, №290202 від 29.02.2008 року, №310325 від 31.03.2008 року, №300628 від 30.06.2008 року.

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним були включені до реєстрів отриманих податкових накладних Відповідача 1 за вересень-грудень 2007 року, лютий, березень, червень 2008 року та відповідали даним податкових декларацій.

В третьому-четвертому кварталах 2007 року Відповідачем 1 віднесено до складу валових витрат підприємства витрати на придбання товарів (робіт, послуг) 336935,00грн. та 763966,00грн. відповідно, а у першому та другому кварталах 2008 року 696654,00грн. та 304226,00грн.

Відповідачем 1 було здійснене відповідне перерахування грошових коштів (безготівковий розрахунок) на розрахунковий рахунок Відповідача 2.

З аналізу первинних документів, наданих Відповідачем 2, вбачається, що загальна вартість наданих Відповідачу 1 послуг складає 2101781,00грн., в тому числі податок на додану вартість 420356,20грн.

Згідно підпункту 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;.

Відповідно до підпункту 7.4.5 п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Положеннями ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. З матеріалів справи вбачається, що протягом 2007-2008 років у Відповідача 2 працювала лише одна особа директор Гладиш В.О. З огляду на те, що відповідно до податкових декларацій на прибуток Відповідач 2 не мав виробничих потужностей для здійснення будівельних робіт, виконання однією особою робіт, передбачених договором, за відсутності засобів виробництва, управлінського та технічного персоналу, основних коштів, технічних активів, складських приміщень, транспортних засобів та інших умов, необхідних для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, є неможливим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вищезазначена угода не спричинила реального настання правових наслідків, що обумовлені нею, а тому є нікчемною.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, задоволенню не підлягають у зв»язку із пропущеннням строку застосування адміністративно-господарської санкції.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно ч.1 ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, початком перебігу зазначених строків слід вважати дату виконання правочину, тобто 28.05.2007 року. Позов Позивачем пред»явлено 23.11.2009 року.

Останнє надходження коштів з рахунку Відповідача 1 на рахунок Відповідача 2 відбулося 30.07.2008 року, а тому на момент звернення Позивача із позовом до суду минули строки для застосування адміністративно-господарської санкції.

Таким чином, рішення суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення грошових коштів, отриманих внаслідок укладення нікчемної угоди з причин пропущення Позивачем строків, встановлених законодавцем для застосування адміністративно-господарської санкції, є обґрунтованим та вірним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.