Постанова № 21083973, 26.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2011 року <Час проголошення >№ 2а-12478/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомМалого приватного підприємства «Елтранс»

доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

проскасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000342320 від 15.03.2011, прийняте ДПІ у Голосіївському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 26.12.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 30.12.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.03.2011 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки МПП«Елтранс»ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було складено Акт № 120/1-23-20-22925885 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп.пп.7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, завищення податку на додану вартість на 120000,00 грн.

15.03.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000342320, яким у звязку з порушенням пп.пп.7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 150000,00грн., в тому числі штрафні санкції 30000,00грн.

Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ«С.Дж.Р.Груп»(свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100039671) укладено договори №26/01/09 від 26.01.2009 та №02/02/09 від 02.02.2009 на виконання послуг з проведення підрахунку пропускної спроможності по станціям (зупинки швидкого трамваю в м. Києві) «Вокзальна», «площа Перемоги», «Повітрофлотська», «Політехнічна», «Польова», «Індустріальна», «Гарматна», «Героїв Севастополя», «Івана Лепсе», «Сімї Сосніних», «Гната Юри», «Ромена Роллана», «Кільцева дорога», «вул. Мінська», «1-а лінія», «3-а лінія», «Госпіталь інвалідів ВВВ», «парк Пуща Водиця», «6-а лінія», «7-а лінія», «11-а лінія», «13-а лінія», «14-а лінія»(далі Договори). На виконання вказаних Договорів ТОВ«С.Дж.Р.Груп» здійснило відповідні підрахунки для МПП«Елтранс»на загальну суму 720000,00грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 120000,00 грн.), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт та податковими накладними. З платіжних доручень з відмітками про їх виконання, копії яких залучені до матеріалів справи, видно, що останній зазначені послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши в їх ціні податок на додану вартість.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів у звязку з їх укладенням без волевиявлення уповноважених осіб ТОВ«С.Дж.Р.Груп», що підтверджувалось поясненнями директора та головного бухгалтера ТОВ«С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_1, викладеними у протоколі допиту свідка від 18.08.2010, а також відсутністю у ТОВ«С.Дж.Р.Груп»трудових, фінансових та інших ресурсів для здійснення відповідних господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Як встановлено судом, зобовязання за Договорами між МПП «Елтранс»та ТОВ«С.Дж.Р.Груп»про надання послуг (виконання робіт) на загальну суму 720000,00грн. виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт та податковими накладними та платіжними дорученнями, копії яких залучені до матеріалів справи.

Суд не бере до уваги посилання позивача на пояснення директора та головного бухгалтера ТОВ«С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_1, викладені у протоколі допиту свідка від 18.08.2010, у яких, зокрема, вказується на факти фіктивного підприємництва у вигляді створення та використання ТОВ «С.Дж.Р.Груп»для незаконної діяльності, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Крім того, постановою слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України ОСОБА_2 від 27.04.2011 кримінальна справа №079019/10, порушена відносно ОСОБА_1 та невстановлених осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, була закрита за відсутністю складу злочину внаслідок того, що в ході проведення досудового слідства відповідних порушень норм чинного законодавства свого підтвердження не знайшли. Зокрема, вказаною постановою про закриття кримінальної справи від 27.04.2011 було встановлено наступне:

«Так, будучи допитаним як обвинувачений по суті пред'явленого обвинувачення ОСОБА_3 змінив покази, та показав, що він дійсно являється засновником, а також директором підприємства ТОВ «С.Дж.Р. Груп». Досвід роботи на керівних посадах в нього з 1999 року. З 1999 по 2004 роки працював заступником директора з технічних питань ЗАТ«Бориспільський автомобільний завод», з 2005 по даний час директор ТОВ «Петростой Україна». З 01.07.2008 року по теперішній час він також займає посаду директора ТОВ«С.Дж.Р. Груп».

З приводу перереєстрації ТОВ «С.Дж.Р. Груп»показав наступне: у 2008 році, він вирішив займатись наданням будівельних послуг та самим будівництвом, оскільки з часом роботи на вказаних підприємствах отримав певний досвід у сфері надання робіт по ремонту, карім того у 2008 році будівельна діяльність являлась прибутковою. Через свого знайомого ОСОБА_4, він придбав підприємство ТОВ «С.Дж.Р. Груп», шляхом зміни засновників.

Він особисто відкривав рахунки в ПАТ «Класикбанк»та ПАТ «КБ «Преміумбанк». Крім того, він особисто відкривав кредитну лінію у ПАТ «КБ «Преміумбанк», яку використовував для будівництва офісного центру за адресою м. Київ, бул. Лепсе, 6 «А», а також здійснення інших видів будівельної діяльності.

Допитаний у ході досудового слідства ОСОБА_4, підтвердив покази ОСОБА_1 та показав, що у 2007 році до нього звернувся ОСОБА_3 з проханням знайти йому підприємство з будівельною ліцензією, оскільки як він, хоче здійснювати будівельну діяльність. Через мережу Інтернет він знайшов консалтингову компанію, яка надала послуги по продажу та перереєстрації підприємства з будівельною ліцензією ТОВ«С.Дж.Р. Груп»на ім'я ОСОБА_1 У процесі проведення перереєстрації ТОВ«С.Дж.Р. Груп», на ім'я ОСОБА_3 він надавав останньому консультаційну допомогу у процесі оформленні документів.

Допитаний у ході досудового слідства попередній Голова правління ПАТКБ«Преміум»ОСОБА_5 показав, що ТОВ «С.Дж.Р. Груп»являлось клієнтом ПАТ«КБ «Преміум». Директором ТОВ «С.Дж.Р. Груп»являвся ОСОБА_6. З директором ТОВ «С.Дж.Р. Груп»ОСОБА_1 було укладено кредитний договір та отримано кредитну лінію овердрафт в ПАТ «КБ «Преміум». З ОСОБА_1 він познайомився під час виконання своїх обов'язків Голови правління банку. Директор ТОВ «С.Дж.Р. Груп»ОСОБА_3 декілька разів заходив до його на прийом. Під час розмови за кавою, ОСОБА_3, розповідав, що кредитна лінія йому необхідна для перекриття заборгованості по будуванню офісного центру. ТОВ «С.Дж.Р. Груп»вчасно здійснювалось погашення заборгованості по сплаті відсотків та кредиту. Строк кредитного договору овердрафт з ТОВ«С.Дж.Р. Груп»закінчився в кінці 2009 року. У 2010 році ПАТ «КБ «Преміум» було продовжено відносини з ТОВ «С.Дж.Р. Груп»уклавши новий кредитний договір.

Допитаний у ході досудового слідства директор ТОВ «Преміум-Центр»та ТОВ«С.Дж.Р. Груп»показав, що 30 вересня 2008 року між ТОВ «Преміум - Центр»та ТОВ «С.Дж.Р. Груп» та ТОВ «Сфера - Транс»було укладено договір про відступлення права вимоги згідно з умовами цього Договору до ТОВ «С.Дж.Р.Груп»перейшло право вимагати від ТОВ«Преміум Центр»укладання договорів купівлі-продажу (поставки) будівельних матеріалів, устаткування та обладнання. Відповідно до умов цього Договору (та первісного договору доручення, права за яким відступались) ТОВ «Преміум - Центр»отримало для укладання договорів купівлі-продажу (поставки) будівельних матеріалів, устаткування та обладнання грошові кошти у сумі 77735825,86 гривень.

01 жовтня 2008 року між ТОВ «Преміум - Центр»та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»було укладено Договір доручення №2, відповідно до умов якого ТОВ «Преміум-Центр» зобов'язувалось від імені та за рахунок ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»укласти договори купівлі-продажу (поставки) будівельних матеріалів, устаткування та обладнання. За умовами цього Договору доручення ТОВ «Преміум - Центр»отримало грошові кошти у сумі 178882879,17 грн.

ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»зверталось в квітні та в травні 2010 року з відповідними листами до ТОВ «Преміум-Центр» з питань виконання вищевказаних договорів.

У зв'язку з тим, що ТОВ «Преміум - Центр»не мало можливості виконати зобов'язання щодо укладання договорів купівлі-продажу (поставки) будівельних матеріалів, устаткування та обладнання, через негативні наслідки світової фінансової кризи, які не залежать від волі сторін, ТОВ «Преміум-Центр»запропонувало ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», замінити зобов'язання, що виникли на підставі вище вказаних договорів іншим зобов'язанням (позикою) шляхом укладання відповідного договору новації боргу згідно з положеннями ст. 604, 1053 та 1047 Цивільного кодексу України.

При проведенні очної ставки між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 учасники очної ставки підтвердили свої покази, щодо здійснення спільних фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»та ТОВ «Преміум-Центр».

Відповідно до Кримінального кодексу України, суб'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 205 характеризується прямим умислом і спеціальною метою - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Якщо вчинення злочину супроводжує діяльність легального суб'єкта підприємництва, під час створення або придбання якого не переслідувалась мета прикрити незаконну діяльність, інкримінування ст. 205 виключається, а кримінально-правова оцінка має даватись на підставі відповідних норм Кримінального кодексу України.

Проведеним слідством в даний час встановити будь-яких об'єктивних доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 прямого умислу і спеціальної мети - прикрити незаконну діяльність не здобуто.

Таким чином, у ході досудового слідства не здобуто доказів, що ОСОБА_3 умисно, виконуючи свою злочинну роль, направлену на створення фіктивного підприємства, підписав установчі та реєстраційні документи ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», при цьому достовірно розуміючи, що підприємством він фактично керувати не буде, а підприємство створюється для здійснення конвертаційної діяльності».

Інших доказів, які б підтверджували факт підписання реєстраційних, фінансових та інших документів від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп»неналежними особами, відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних Договорів, актів здачі-прийняття робіт, а також податкових накладних, юридична особа ТОВ«С.Дж.Р.Груп»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Інших доказів відсутності у ПП«Елтранс»та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»мети реального настання правових наслідків під час виконання зобовязань за Договорами про надання послуг (виконання робіт) на загальну суму 720000,00грн. грн. суду не надано.

Таким чином, судом встановлено, що Договори між МПП«Елтранс»та ТОВ«С.Дж.Р.Груп»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у МПП«Елтранс»та ТОВ«С.Дж.Р.Груп»умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

При цьому, положення Закону України «Про податок на додану вартість»не ставлять в залежність виникнення права у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, як і застережень щодо обовязку коригування податкового кредиту з податку на додану вартість платником податків в разі неможливості проведення податковим органом перевірки його контрагентів-постачальників товарів (робіт, послуг). Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи та підтверджується даними офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»діяло на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100039671 від 08.05.2007. Таким чином, враховуючи, що на момент складання відповідних податкових накладних ТОВ«С.Дж.Р.Груп»було зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, суми податку на додану вартість, віднесені МПП«Елтранс»до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037. Відповідна сума ПДВ позивачем сплачена в вартості виконаних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких залучені до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Печерському районі м.Києва про порушення МПП«Елтранс»пп.пп.7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000342320 від 15.03.2011 безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Водночас з аналізу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України видно, що вимога про визнання нечинним рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, а вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуального акта (рішення) виключає вимогу про скасування цього ж акта, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування податкового повідомлення-рішення №0000342320 від 15.03.2011, прийняте ДПІ у Голосіївському районі міста Києва.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Малого приватного підприємства «Елтранс»задовольнити повністю.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000342320 від 15.03.2011, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства «Елтранс»(03028, м. Київ, вул. Велика Китаївська, 10-А) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко