Постанова № 21083408, 27.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 грудня 2011 року 15 год. 43 хв. № 2а-18242/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Томилець Ю.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»

до ДПІ у Дніпровському районі міста Києва провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення У судовому засіданні 27 грудня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Товариство з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (надалі також «Позивач», «ТОВ «Телесистеми України») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (надалі також «Відповідач»або «ДПІ у Дніпровському районі м. Києва») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 18 листопада 2011 року № 0000482333. Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 18 листопада 2011 року № 0000482333 є протиправним, оскільки суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а, відтак, підлягає скасуванню.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, при укладенні та виконанні Договору підряду № 42 на виконання робіт по будівництву та проектних робіт від 23 лютого 2011 року, Договору № 43 на виконання профілактичних робіт від 23 лютого 2011 року та Договору на виконання робіт № 54 від 23 лютого 2011 року, які було укладено між Позивачем та його контрагентом ПП «РІП», а також при оформленні бухгалтерської документації, Позивачем не було допущено порушень вимог чинного законодавства, а відповідні роботи за даними договорами мали реальний характер.

Представник Відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Додатково представник Відповідача зазначила про те, що операції ТОВ «РІП»не спричинюють реального настання правових наслідків, а, отже, на думку Відповідача, є нікчемними по ланцюгу постачання до Позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, яким врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Телесистеми України»(код ЄДРПОУ 34726705) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «РІП»(код 32163147) за період березень липень 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт № 6642/23-621-34726705 від 2 листопада 2011 року, яким встановлено порушення Позивачем підпункту 198.3, підпункту 198.4, підпункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 837325 грн., в тому числі, за березень 2011 року на суму 210513 грн., за квітень 2011 року на суму 278453 грн., за травень 2011 року на суму 163022 грн., за червень 2011 року на суму 185337 грн.

8 листопада 2011 року Позивачем до ДПІ у Дніпровському районі міста Києва подано заперечення на Акт № 6642/23-621-34726705 від 2 листопада 2011 року, які було залишено без задоволення (лист ДПІ у Дніпровському районі міста Києва від 15 листопада 2011 року № 25558/10/23-611).

На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 18 листопада 2011 року № 0000482333, яким, за порушення підпункту 198.3, підпункту 198.4, підпункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, збільшено суму грошового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 837326,00 грн. (за основним платежем 837325,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1,00 грн.).

Позивач вважає вищевказане податкове повідомлення-рішення від 18 листопада 2011 року № 0000482333 таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2011 року № 0000482333, як рішення субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, складеним за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:

- підпункту 198.3, підпункту 198.4, підпункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість визначено Розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4 статті 198 Податкового кодексу України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на доводах про нікчемність договорів, укладених між ТОВ «Телесистеми України»та його контрагентом ТОВ «РІП».

Таким чином, Суд акцентує увагу на тому, що в спірних правовідносинах дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами, укладеними безпосередньо між ТОВ «Телесистеми України»та його контрагентом ТОВ «РІП».

Відповідно до вимог чинного податкового законодавства, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Як встановлено Судом, між ТОВ «Телесистеми України»та ТОВ «РІП»фінансово-господарські взаємовідносини здійснювалися на підставі наступних договорів:

? Договір підряду № 42 на виконання робіт по будівництву та проектних робіт від 23 лютого 2011 року (надалі також «Договір № 42»), відповідно до якого Замовник (ТОВ «Телесистеми України») доручає, а Виконавець (ТОВ «РІП») зобовязується виконати згідно робочої проектної документації, умов даного Договору, локального кошторису та договірної ціни роботи по будівництву телекомунікаційних обєктів Замовника в обумовлений Договором термін відповідно до вимог проекту, кошторису, будівельних норм та правил.

Згідно з пунктом 3.2 Договору № 42 датою завершення робіт Виконавцем вважається дата підписання Сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт. Акт прийому-передачі виконаних робіт повинен бути підписаний зі Сторони Виконавця та переданий на підпис Замовнику в межах строків виконання всього комплексу робіт, що передбачений п. 3.1. Договору.

Замовник здійснює платежі за виконані роботи на підставі підписаних повноважними представниками Сторін наступних документів: Акту прийому-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в); Акту здачі-прийняття проектно-вишукувальних робіт (пункт 2.3 Договору № 42).

? Договір № 43 на виконання профілактичних робіт від 23 лютого 2011 року (надалі також «Договір № 43»), відповідно до якого Підрядник (ПП «РІП») зобовязується виконати профілактичні роботи по обслуговуванню обладнання телекомунікаційної мережі Замовника (ТОВ «Телесистеми України»), відповідно до умов даного Договору, а Замовник зобовязуються забезпечити своєчасну оплату виконання профілактичних робіт, прийняти виконані роботи та по закінченню здійснити оплату відповідно до умов даного Договору.

Пунктом 2.3 Договору № 43 визначено перелік видів робіт, які виконує Підрядник за даним договором.

Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 Договору № 43 оплата робіт здійснюється шляхом перерахування грошових коштів Замовником протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання Сторонами Акта приймання виконаних робіт за відповідний період в повному обсязі згідно пункту 3.1 даного Договору.

? Договір на виконання робіт № 54 від 23 березня 2011 року (надалі також «Договір № 54»), предметом якого є виконання робіт по тестуванню та запуску в експлуатацію АТС С&С08 а також переключення абонентів з АТС Алкатель на АТС С&С08.

Відповідно до пункту 3.2 Договору № 54 датою завершення робіт Виконавцем вважається дата підписання Сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт. Акт прийому-передачі виконаних робіт повинен бути підписаний зі Сторони Виконавця та переданий на підпис Замовнику в межах строків виконання всього комплексу робіт, що передбачений п. 1. Договору.

В той же час, як вбачається з висновку Відповідача, викладеному в акті перевірки Позивача, правочини, укладені між ТОВ «Телесистеми України»та ТОВ «РІП», не спричинили жодних правових наслідків для його сторін, а факт виконання робіт підтвердити неможливо.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «… дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»..

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за Договорами № 42, № 43 та № 54, укладеними між ТОВ «Телесистеми України»та ТОВ «РІП», із зясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та якості виконаних робіт, подальшого використання їх результатів в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, Суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами Договорів № 42, № 43 та № 54 повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цих договорів, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд також звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Відтак, враховуючи вищенаведене, Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності виконання робіт за договорами №42, № 43 та № 54, укладеними між Позивачем та ТОВ «РІП», має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт здійснення відповідних робіт, наявність дозвільної документації, а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що відповідні роботи було реально здійснено.

До того ж, Суд акцентує увагу на тому, що вищевказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах.

Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов договорів поставки, сторонами було складено та підписано наступні документи:

· по Договору № 42:

- платіжні доручення (Том 1, а.с. 63-96);

- податкові накладні (Том 1, а.с. 98-160; том, а.с. 116-156; том 3, а.с. 140-146,

148-171,);

- акти приймання виконаних будівельних робіт (Том 1, а.с. 161-250; том 2,

а.с. 1-115, 158-250; том 3, а.с. 1-139, 173-250, том 4, а.с. 2-37)

· по Договору № 43:

- податкова накладна № 683 від 30 червня 2011 року (Том 1, а.с. 97), податкова накладна № 311 від 31 березня 2011 року (Том 3, а.с. 147), податкова накладна № 268 від 30 квітня 2011 року, податкова накладна № 547 від 31 травня 2011 року,

- акт здачі-приймання виконаних робіт від 31 травня 2011 року, акт здачі-приймання виконаних робіт від 31 березня 2011 року (Том 2, а.с. 157, том 3, а.с. 172), акт здачі-приймання виконаних робіт від 30 квітня 2011 року, здачі-приймання виконаних робіт від 30 червня 2011 року,

· по Договору № 54:

- податкові накладні №№ 262, 263 від 20 квітня 2011 року;

- акти здачі-приймання виконаних робіт до Договору на виконання робіт № 54 від 23 березня 2011 року від 20 квітня 2011 року.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія Статуту ТОВ «Телесистеми України»(том 54, а.с. 44-60), пунктом 2.2 якого визначено види діяльності, які становлять предмет діяльності Позивача. Аналіз змісту даного пункту статуту свідчить про те, що роботи, які виконувалися та послуги, які надавалися Позивачу, безпосередньо пов'язані та зумовлені видом господарської діяльності, яку здійснює Позивач.

Таким чином, сукупність наданих представником Позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про реальність господарських операцій за договорами №№ 42, 43 та 54, укладеними між Позивачем та ТОВ «РІП».

Відтак, ТОВ «Телесистеми України»було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по вищезазначених господарських операціях.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

.

В той же час, Позивач є відокремленою юридичною особою від контрагента юридичної особи ТОВ «РІП», а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента (та його контрагентів) на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Таким чином, висновок Відповідача про порушення Позивачем підпункту 198.3, підпункту 198.4, підпункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується наявними в матеріалах справи документами, а, відтак, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 18 листопада 2011 року № 0000482333 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 837326,00 грн. (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право Позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також «Протокол 1 до Конвенції»), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»

Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також «ЄСПЛ»). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77508639&skin=hudoc-en ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі «Щокін проти України»5 З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=&sessionid=77507595&skin=hudoc-en (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77705743&skin=hudoc-en. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Стосовно посилання Відповідача в акті перевірки на пояснення в службовій записці ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 21 липня 2011 року № 4528/ДПІ/26-10/3, Суд звертає увагу на те, що вказаний документ не є належним доказом на підтвердження вини відповідних осіб у вчиненні злочину, оскільки відповідно до кримінально-процесуального законодавства України такими доказами є лише вирок суду, який набрав законної сили, або постанова про закриття кримінальної справи. В той же час, Суд звертає увагу на те, що стаття 83 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік видів інформації, яка може використовуватися податковим органом при проведенні перевірки та бути підставою для формулювання відповідних висновків. Доказів на підтвердження того, що вказану інформацію було отримано Відповідачем у встановленому Податковим кодексом України порядку (та, зокрема, в рамках та для цілей проведення перевірки саме Позивача), а саме шляхом призначення та проведення експертизи під час здійснення податкового контролю Позивача (в порядку статті 84 Податкового кодексу України) Суду надано не було. В той же час, Суд звертає увагу на те, що використання в ході перевірки інформації, яка не передбачена Податковим кодексом України, є протиправним та не може бути підставою для прийняття відповідних висновків.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 18 листопада 2011 року № 0000482333.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська