Постанова № 21079890, 16.12.2011, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2011 р.

14 год.15 хв.Справа № 2-а-3592/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Грицай Л.В.,

за участю представників :

позивача - Кузьоми В.В., Коновалової Г.В.,

відповідача - Шевченко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальність « Продексим,ЛТД» (надалі позивач, ТОВ «Продексим, ЛТД») звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі відповідач, ДПІ), в якому просить визнати нечинними податкове повідомлення-рішення ( форма «Р») від 14.06.2011 року за № 0001972301 щодо збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій у сумі 4575,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 14.06.2011 року за № 0001982301 ( форма «В1») щодо визначення податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у сумі розмірі 59203,00 грн.

Вказані позовні вимоги вмотивовані тим, що оскаржувальні податкові повідомлення - рішення прийняті ДПІ на підставі висновку акту перевірки від 03.06.2011 року № 11/23-206/36236014, згідно якому угоди, укладені ТОВ «Продексим,ЛТД » з ПП « Югтрансагро » протягом перевіряємого періоду, здійснені без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків. Не погоджуючись з вказаним висновком позивач зазначив, що товарність операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме видатковими накладними, податковими накладними, договорами, товарно-транспортними накладними з відмітками елеватора про прийняту вагу, вид товару, показники якості прийнятого товару. Таким чином, позивач вважає, що приймаючи оскаржувальні рішення, податковий орган діяв з порушенням вимог діючого законодавства без урахування наявних у позивача договірних, бухгалтерських, податкових документів, і тому просить визнати оскаржувальні податкові-повідомлення рішення неправомірними та скасувати.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що документальною перевіркою платника податків - позивача встановлено наявність господарських взаємовідносин з ПП «Югтрансагро», за якими встановлено, що останній не мав достатніх трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що дає змогу ставити під сумнів факти здійснення ним задекларованого основного виду діяльності. На підставі викладеного, відповідач вважає, що оскільки перевіркою встановлено, що ПП «Югтрансагро», як постачальник - контрагент позивача не мав достатніх матеріально-технічних ресурсів для здійснення діяльності, оприбуткована сільськогосподарська продукція позивачем була отримана в інший спосіб, ніж це відображено у наданих до перевірки первинних документах, у звязку з чим донарахування податковою інспекцією позивачу сум податкових зобовязань з ПДВ є обґрунтованими. Крім того, представник відповідача зазначив, що органами податкової міліції порушено кримінальну справу № 330302-11 за фактом створення фіктивних підприємств, таких як: ПП «Стилет-Юг» (код 37048886), ПП «Альтекс-Юг» (код 37048928), ПП «Агропрайд» (код 35870453), ПП «Югтрансагро» (код 36580289), які проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, зясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ « Продексим, ЛТД » зареєстроване виконавчим комітетом Херсонської міської ради 26.11.2008 року.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI ( далі - Податковий кодекс України).

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин ( липень - грудень 2010 р.), тобто Закон України « Про податок на додану вартість » від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, який втратив чинність з 01.01.2011 року ( далі Закон України № 168/97-ВР ) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у червні 2011 р.

Як встановлено судом, на підставі підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статі 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України ДПІ у м. Херсоні була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ « Продексим, ЛТД » з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.06.08 по 10.05.11 р. при взаєморозрахунках з ПП « Стилет-Юг», ПП « Альтекс - Юг », ПП « Агропрайд », ПП «Югтрансагро».

За результатами перевірки ДПІ складено акт від 03.06.2011 року № 11/23-206/36236014 ( надалі - акт перевірки), за висновками якого встановлено порушення позивачем:

- п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.1., ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за серпень 2010 року в сумі 3660,00 грн.; завищено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету за грудень 2010 року в сумі 34986,00 грн.; завищено ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню у загальній сумі 165547,00 грн., у тому числі у серпні 2010 року у сумі 7548,00 грн., у жовтні 2010 року у сумі 39815,00 грн., у листопаді 2010 року у сумі 118184,00 грн.; завищення залишку відємного значення з ПДВ на загальну суму 84969,00 грн., у тому числі у серпні 2010 року у сумі 40385,00 грн., у вересні 2010 року у сумі 40385,00 грн., у жовтні 2010 року у сумі 84969,00 грн., у листопаді 2010 року у сумі 84969,00 грн., у грудні 2010 року у сумі 84969,00 грн.

Також в акті перевірки міститься висновок про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом - постачальником ПП «Югтрансагро», а також з покупцями ТОВ « Таврійська зернова компанія », ПАТ « Херсонський КХП», ТОВ « Таврійська зернова компанія», в межах обсягу товару, придбаного від вказаного постачальника, є нікчемними, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу до вигодонабувача згідно ст.ст. 202, 203, 215, 228, 662, 655,656 ЦК України. Підставою такого висновку є акт позапланової документальної перевірки від 09.03.11 р. № 614/23-2/37048886 « Про результати невиїзної позапланової перевірки ПП « Стилет-Юг », яким встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що поставило під сумнів факти здійснення субєктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг; за інформаційною базою даних ДПІ анульовано свідоцтво платника податків ПП « Югтрансагро » рішенням № 88/15-2 від 25.02.2011 року; слідчим відділом ПМ ДПА У Херсонській області порушена кримінальна справа № 330302-11 від 15.03.2011 року по факту створення групою невстановлених осіб фіктивних підприємств ПП «Стилет-Юг», ПП «Альтекс-Юг», ПП «Агропрайд», ПП «Югтрансагро» для оформлення неіснуючих угод з використанням реквізитів зазначених підприємств для подальшої їх передачею підприємствам "вигодонабувачам".

На підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.06.2010 року:

- № 0001972301 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 3 660,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 915,00 грн.

- № 0001982301 щодо завищення заявленої суми бюджетного відшкодування в сумі 165547,00 грн., визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 47363,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 11 840,00 грн.

Як вбачається із наданих суду документів, позивач протягом липня, серпня, вересня, жовтня, грудня 2010 року мав взаємовідносини з ПП « Югтрансагро » щодо придбання у останнього сільськогосподарської продукції. Зокрема, згідно договору № 13/07/10-3 від 13.07.2010 року та підписаних до нього додаткових угод від 26.09.2010 року, від 03.10.2010 року, від 16.10.2010 року, від 18.10.2010 року , від 23.09.2010 року, від 02.10.2010 року, від 02.10.2010 року, від 03.10.2010 року, від 15.10.2010 року, від 20.09.2010 року, від 29.09.2010 року передбачено, що продавець зобовязується поставити покупцю пшеницю фуражну на умовах СРТ ТОВ « Зерновий Термінал «Укрказекспортастик» м. Херсон ( п. 3.1. договору); право власності на товар переходить від продавця до покупця після передачі товару в пункті поставки ( п. 3.2. договору); для отримання оплати продавець передає покупцеві наступні документи рахунок-фактуру, накладну на товар, податкову накладну ( п.3.3. договору); товар вважається прийнятим по кількості згідно реєстрам, що надаються ТОВ « Зерновий Термінал «Укрказекспортастик», по якості згідно ДСТУ та показникам, вказаним в п. 5.1. ( пункт 3.4. договору); розрахунки здійснюються у безготівковій формі на протязі 2-х банківських днів з моменту поставки товару за умови передачі продавцем документів згідно п. 3.3. договору ( пункт 4.1. договору).

Згідно договору № 07/10/10 від 07.10.2010 року та підписаних до нього додаткових угод від 07.10.2010 року, від 13.10.2010 року, від 06.12.2010 року передбачено, що продавець поставляє сою урожаю 2010 року на умовах СРТ елеватори Херсонської області в строки, вказані в додаткових угодах до договору ( п. 3.1. договору); право власності на товар переходить від продавця до покупця після передачі товару в пункті поставки ( п. 3.2. договору); для отримання оплати продавець передає покупцеві наступні документи рахунок-фактуру, накладну на товар, податкову накладну ( п.3.3. договору); товар вважається прийнятим по кількості згідно заліковій вазі, що надається елеваторами, по якості згідно ДСТУ та показникам, вказаним в п. 5.1., що підтверджується лабораторіями елеваторів ( пункт 3.4. договору); розрахунки здійснюються у безготівковій формі згідно рахунку продавця в строки, вказані в додаткових угодах до договору та після отримання реєстрів елеватору та документів згідно п. 3.3. договору ( пункт 4.1. договору).

Факт реальності здійснення вищевказаних господарських операцій між позивачем та ПП « Югтрансагро » підтверджується

- видатковими накладними від 20.09.2010 року за № РН-0000660, від 21.09.2010 року за № РН-0000692, від 23.09.2010 року за № РН-0000691, № РН-0000693, від 25.09.2010 року за № РН-0000713, № РН-0000714, від 26.09.2010 року за № РН-0000715, від 29.09.2010 року за № РН-0000744, від 01.10.2010 року за № РН-0000771, від 03.10.2010 року за № РН-0000780, № РН-0000774, № РН-0000778, № РН-0000781, № РН-0000779, від 04.10.2010 року за № РН-0000783, від 06.10.2010 року за № РН-0000805, від 07.10.2010 року за № РН-0000822, від 15.10.2010 року за № РН-0000889, від 16.10.2010 року за № РН-0000898, від 18.10.2010 року за № РН-0000899, № РН-0000910, від 16.12.2010 року за № РН-0001421, від 17.12.2010 року за № РН-0001442, від 20.12.2010 року за № РН-0001451, від 14.07.2010 року за № РН-0000156;

- податковими накладними від 14.07.2010 року за № 180, від 20.09.2010 року за № 693, від 21.09.2010 року за № 708, від 23.09.2010 року за № 724, № 725, від 25.09.2010 року за № 746, № 747, від 26.09.2010 № 748, від 29.09.2010 року за № 777, від 01.10.2010 року за № 804, від 03.10.2010 року за № 813, № 807, № 811, № 814, № 812, від 04.10.2010 року за № 816, від 06.10.2010 року № 838, від 07.10.2010 року за № 856, від 15.10.2010 року за № 922, від 16.10.2010 року за № 931, від 18.10.2010 року за № 943, № 944, від 16.12.2010 року за № 1462, від 17.12.2010 року за № 1483, від 20.12.2010 року за № 1492;

- товарно-транспортними накладними від 14.09.2010 року за № 12, № 14, № 15, № 22, № 0011230, № 011148, № 0014149, № 0014150, від 17.09.2010 року (без номера), від 21.09.2010 року за № 21/09-3, № 21/09-2, № 21/09, від 21.09.2010 року (без номера), від 22.09.2010 року (без номера), від 23.09.2010 року за № 23, № 24, від 23.09.2010 року (без номера), від 23.09.2010 року (без номера), від 23.09.2010 року (без номера), від 24.09.2010 року за № 27, від 25.09.2010 року (без номера) № 26, від 26.09.2010 року за № 28, № 29, № 30, від 29.09.2010 року за № 14, № 31, № 32, № 34, № 35, № 36, № 141, № 1415, від 29.09.2010 року (без номера), від 29.09.2010 року (без номера), від 01.10.2010 року за № 1/10/10, від 01.10.2010 року (без номера), від 01.10.2010 (без номера), від 02.10.2010 року за № 02/10-2, № 02/10, № 2/10/10, № 11/10, 9/10, № 39, № 40, № 014152, від 02.10.2010 року (без номера), від 02.10.2010 року (без номера), від 03.10.2010 року за № 03/10-1, № 03/10, № 014153, № 014821, від 04.10.2010 року за № 4, від 05.10.2010 за № 05/10/01, № 05/10/04, № 69, від 06.10.2010 року за № 06/10/03, № 14, від 15.10.2010 року за № 15/10/05, від 15.10.2010 року (без номера), від 16.10.2010 року за № 127, від 16.12.2010 року за № 16/12, № 16/12-1, від 17.12.2010 року за № 17/12, № 17/12-1, від 19.12.2010 року за № 19/12-1, № 19/12.

При цьому, суд бере до уваги, що згідно торгових угод з ПП "Югтрансагро" доставка сільськогосподарської продукції здійснювалась по умовах СРТ ТОВ «Зерновий термінал «Укрказекспортастик», СРТ ВАТ «Каховське ХПП» Херсонська область, СРТ ПАТ «Дніпровський Термінал» м. Херсон за правилами тлумачення термінів згідно правил «Інкотермс» 2000 року, тому підтвердженням реальності поставки є також надані ТОВ «Зерновий термінал «Укрказекспортастик» вибірка з реєстру надходження вантажу на елеватор та реєстр надходження сільськогосподарської продукції за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року на елеватор сільськогосподарської продукції для ТОВ «Продексим, ЛТД» від ПП "Югтрансагро". Крім цього, в оглянутих судом товарно-транспортних накладних вбачаються штампи елеватора щодо кількості прийнятої ваги продукції.

В акті перевірки ДПІ посилається на те, що товарно-транспортні накладні складені з порушенням встановленого порядку, а саме не зазначено місце відвантаження продукції, що підтверджує відсутність фактичного перевезення товару, не надано сертифікати якості сільськогосподарської продукції.

Щодо вказаного доводу, то суд зазначає, що Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансом України від 14.10.1997 р. за № 363, визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно- транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). ( пункт 11.5.);

З аналізу вищевикладених правових норм суд зазначає, що оскільки транспортування сільськогосподарської продукції здійснювалось ПП "Югтрансагро", тому обовязок щодо достовірності та правильності оформлення товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом покладений на вантажовідправника, тобто на ПП "Югтрансагро". При цьому, продукція згідно умовам договору поставки доставлялась безпосередньо на елеватор згідно договору на перевалку, тому позивач в момент приймання продукції не міг бути обізнаним щодо відсутності у товарно-транспортних накладних адреси пункту навантаження продукції. Щодо доводів ДПІ стосовно відсутності сертифікатів якості на сільськогосподарську продукцію, то суд зазначає, що відповідно до умов договорів поставки та договору на перевалку, обовязок щодо прийняття продукції по якості покладений позивачем на елеватор, який в момент приймання продукції робив аналіз зерна на якість, про що робив запис щодо залікової ваги зерна у товарно-транспортних накладних.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутність у товарно-транспортних накладних адреси пункту навантаження продукції, отриманої від ПП "Югтрансагро" не обмежує позивача у праві віднести суми ПДВ за цими операціями до податкового кредиту.

Крім цього, у серпні 2010 року позивач отримав від ПП « Югтрансагро » транспортні послуги за договором про надання транспортних послуг від 02.08.2010 року за № 02/08/10, що підтверджується актом здачі прийняття робіт (надання послуг) за № ОУ-000053 від 27.08.2010 року на суму 8 537,65 грн., у т.ч. ПДВ, податковою накладною від 26.08.2010 року за № 501; актом здачі прийняття робіт (надання послуг) від 22.09.2010 року за № ОУ-000076 на суму 6927,80 грн., податковою накладною від 22.09.2010 року за № 726, актом здачі прийняття робіт (надання послуг) від 07.10.2010 року за № ОУ-000083 на суму 2832,70 грн., у т.ч. ПДВ, податковою накладною від 07.10.2010 року за № 852.

Як зазначено в акті перевірки та підтверджується залученими до матеріалів справи документам, отриману від ПП « Югтрансагро » сільськогосподарську продукцію позивач реалізував ТОВ «Таврійська зернова компанія» згідно договору № 13/12/10 від 13.12.2010 року щодо продажу сої урожаю 2010 року та підписаних до нього додаткових угод від 13.12.2010 року, від 21.12.2010 року, договору № 12/08/10 від 12.08.2010 року та підписаної до нього додаткової угоди від 27.09.2010 року щодо продажу пшениці; ПАО «Херсонський комбінат хлібопродуктів» згідно договору купівлі-продажу від 25.10.2010 року щодо продажу сільськогосподарської продукції.

Суд не погоджується з висновком відповідача щодо нікчемності угод за ознакою анулювання свідоцтва ПП “Югтрансагро” як платника ПДВ 25.02.2011 року, оскільки всі операції по придбанню позивачем продукції у ПП “Югтрансагро” здійснювались у 2010 році і той момент підприємство було зареєстровано платником податку на додану вартість, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП « Югтрансагро » від 13.08.2009 року та не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи. Крім, цього на момент здійснення господарських операцій ПП “Югтрансагро” було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем продукції та послуг протягом липня, серпня, вересня, жовтня, грудня 2010 року від контрагента ПП « Югтрансагро », що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: видаткових та податкових накладних, актах виконаних робіт, які наведені вище. В акті перевірки відповідачем детально описані платіжні документи, відповідно до яких позивачем здійснено за ними оплату за вартість отриманої продукції та транспортних послуг на користь зазначеного контрагента шляхом перерахування коштів на його рахунки, що також було підтверджено відповідачем в судовому засіданні. Таким чином, відповідач актом перевірки підтвердив, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Представником позивача в судовому засіданні було зазначено, що придбана сільськогосподарська продукція в межах статутних завдань підприємства реалізовувалась в межах України та і на експорт, про що вказано ДПІ в акті перевірки і не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 165, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 165 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

ТОВ «Продексим, ЛТД» є платником ПДВ відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.12.2008 р. № 100153073, індивідуальний податковий номер 362360121030, про що зазначено в акті перевірки ДПІ у м. Херсоні від 03.06.2011 року № 11/23-206/36236014.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Оцінивши приєднані до справи копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-ВР, ч. 2 ст. 9 Закону України “ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність ”, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 ( далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх достовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, придбання позивачем продукції підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи, однак зазначено, що висновок про нікчемність правочинів зроблений на підставі іншого акту перевірки щодо перевірки контрагента позивача ПП "Югтрансагро", згідно якому був зроблений висновок про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання послуг.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення парвовідносин) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки сільськогосподарської продукції, купівлі-продажу, договори на транспортування вантажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, також не надано і відповідного судового рішення щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Навпаки, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що кримінальна справи органами податкової міліції відносно посадових осіб позивача за результатами даної перевірки не порушувалась.

Акт перевірки не тільки не містить посилань щодо вини позивача, а й не доводить його умислу на порушення публічного порядку, і не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, про що йдеться в акті перевірки, визначається законом як фіктивний ( ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), які були укладені між позивачем та ПП “Югтрансагро” відсутні.

Пунктом 1.3 статті 1 та статті 7 Закону України № 168/97-ВР покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цим сум ПДВ до Державного бюджету.

Крім того, відповідно до статті 10 Закону України № 168/97-ВР та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного до 01.01.2011 року, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України № 168/97-ВР не повязує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Чинне законодавство не встановлює обовязок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. Податок на додану вартість, який включений до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(« Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобовязань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обовязків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки застосування відповідних положень Закону « Про ПДВ » стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обовязків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обовязку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку ( рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі « Інтерсплав проти України»).

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, якщо контрагент позивача ПП « Югтрансагро » не виконав своїх зобовязань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього та така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина та умисел позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку шляхом порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Представник відповідача в судовому засіданні вказав на те, що податковий орган за результатами вказаної перевірки не звертався до правоохоронних органів щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Також, суду не надано і доказів того, що станом на липень-вересень 2010р. вищевказані контрагенти позивача не мали права на складання податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарських операцій ПП "Югтрансагро".

Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту податкові накладні по взаємовідносинах з ПП "Югтрансагро" на основі наявних договорів, які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 3 грн. 40 коп., а відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 3 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД"до державної податкової інспекції у м. Херсоніпро визнання нечинними податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 14.06.2011 року № 0001982301 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 165 547,00 грн. та нарахованих штрафних санкцій в сумі 11 840,00 грн.

Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 14.06.2011 року № 0001972301 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 575,00 грн., у тому числі за основним платежем 3 660,00 грн. та штрафними санкціями 915,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 січня 2012 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 8.2.1