Постанова № 21075388, 09.11.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2011 року Справа № 1170/2а-929/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А., при секретарі судового засідання Тарасенко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69), Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області про стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69) (надалі - Кременчуцька ВК №69), Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (надалі - УДДУПВП в Полтавській області) про визнання дій неправомірними, стягнення коштів, зобовязання вчинити певні дії.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він проходив службу у Кременчуцькій ВК №69, звідки наказом УДДУПВП в Полтавській області №5о/с від 28.01.11 був звільнений у запас збройних сил за п. 65 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Однак, при звільненні з ним не було здійснено остаточного розрахунку та не виплачено усі суми, належні йому на підставі чинного законодавства.

Зокрема, у період проходження служби його було незаконно звільнено з посади начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69 наказом УДДУПВП в Полтавській області №53 о/с від 17.11.07. Постановою Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 його поновлено на роботі та на посаді з 17.11.07. Стягнуто з Кременчуцької ВК №69 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.11.07 по 09.06.08 у сумі 6236, 22 грн. На підставі цієї постанови суду УДДУПВП в Полтавській області видано наказ №26 о/с від 27.06.08 про поновлення позивача на службі з 25.06.08. Після свого ознайомлення з цим наказом на початку липня 2008 року, позивач почав виходити на службу, але його не допускали до місця служби та до виконання обовязків. Фактично до виконання своїх обовязків на посаді, з якої був незаконно звільнений, позивач зміг приступити лише 01.09.08, після видання УДДУПВП в Полтавській області наказу №37 о/с від 23.08.08. У період з 10.06.08 (після дня рішення суду) по 31.08.08 (до дня фактичного допущення до роботи) заробітна плата йому не виплачувалася. Згодом, за апеляційною скаргою відповідача постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.08 скасовано постанову Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08, у позові про поновлення на службі позивачеві відмовлено. У звязку з цим наказом УДДУПВП в Полтавській області №60 о/с від 16.12.08 скасовано накази №26 о/с від 27.06.08, №37 о/с від 23.08.08, а позивача знову звільнено зі служби. Таким чином, позивач заробітну плату отримав у період з 01.09.08 по 16.12.08. Воднораз, за касаційною скаргою позивача ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.10 постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.08 скасовано, а постанову Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 залишено в силі. З вини відповідача позивачем понесені транспортні витрати у сумі 279, 98 грн. на прибуття до Вищого адміністративного суду України. Наказом УДДУПВП в Полтавській області №22 о/с від 19.04.10, прийнятим на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.10, позивача поновлено на службі, фактично до роботи він приступив 01.05.10. У звязку з цими обставинами позивач стверджує, що Кременчуцька ВК №69 повинна сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 10.06.08 по 31.08.08, з 16.12.08 по 25.02.10, у розмірі, який він обрахував в 16 247,95 грн., та за період з 26.02.10 по 30.04.10 у розмірі, який він обрахував в 2002, 25 грн.

Далі позивач стверджує, що, фактично працюючи в установі у період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11, він виходив на службу згідно графіку, який передбачав роботу в надурочний час, у вихідні та святкові дні, у нічний час. Відповідачем вказані роботи належним чином не оплачені, а саме: 757 відпрацьованих понаднормово годин, за які, за розрахунками позивача, не проведена оплата у розмірі 3747, 15 грн.; 46 вихідних днів, за які, за розрахунками позивача, не виплачено грошове забезпечення у розмірі 2758, 12 грн.; 456 годин, відпрацьованих у нічний час, за які, за розрахунками позивача, не виплачено грошове забезпечення у розмірі 788, 88 грн.

Також позивач зазначив, що, маючи право на безоплатне отримання форменого одягу, отримав його лише один раз у 2007 році. У подальшому формений одяг він придбавав за власний рахунок. Проте при звільненні компенсація за формений одяг йому не виплачена.

Крім того, він як батько, який виховує дитину без матері, має право на отримання додаткової соціальної відпустки по догляду за дитиною. Однак, відповідач безпідставно відмовив йому у наданні такої відпустки за 2011 рік та не виплатив йому компенсацію за невикористану відпустку при звільненні у розмірі 607 грн. При цьому наказом начальника ВК №49 від 21.01.11 №19 "Про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 за використання відпусток по невідповідним документам" з його заробітної плати було протиправно утримано 1010,54 грн. грошового забезпечення, виплаченого за період перебування у додатковій соціальній відпустці по догляду за дитиною за 2009 та 2010 роки.

Позивач стверджує, що після свого звільнення зі служби на підставі наказу №5 о/с від 28.01.11 відповідачами було затримано видачу йому трудової книжки, яку він отримав лише 21.02.11. При цьому на його користь відповідачами не було виплачено середній заробіток на час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки та не видано наказ про звільнення зі служби з дня видачі трудової книжки - 21.02.11.

Зазначає, що у звязку з необхідністю прибуття 21.02.11 за трудовою книжкою, військовим квитком, витягом з наказу про звільнення до УДДУПВП в Полтавській області, яке знаходиться у м. Полтава, він поніс транспортні витрати у розмірі 80 грн. Крім того, у звязку з розглядом 15.02.11 в апеляційному суді Кіровоградської області цивільної справи за участю його та відповідачів, він витратив на проїзд до міста Кіровограда ще 68, 94 грн.

Далі позивач наголошує, що у звязку зі звільненням зі служби він має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вважає, що до розрахунку цієї допомоги мають братися усі види грошового забезпечення, які він отримав перед звільненням та які мав право отримати, однак вони не були виплачені відповідачами або були безпідставно утримані, а саме грошова компенсація за понаднормово відпрацьовані години, за роботу у вихідні дні, за роботу у нічний час, неправомірно вирахувані грошові кошти із заробітної плати за використану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника. З огляду на це та, виходячи з власних розрахунків, вважає, що його грошове забезпечення за останні 9 місяців роботи перед звільненням має становити 25651, 95 грн., а йому до виплати при звільненні належить одноразова грошова допомога у сумі 25651, 80 грн.

Крім того, вважає, що саме з такого розміру грошового забезпечення за останні 9 місяців роботи перед звільненням в сумі 25651, 95 грн. має обчислюватися пенсія за вислугу років, а її розмір, за його розрахунками, має становити 55% його місячного грошового забезпечення, або 1567, 61 грн.

Позивач зазначає, що протиправними діями відповідачів, повязаними з порушеннями його законних прав, йому заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у психологічному та душевному хвилюванні, приниженні самооцінки, нервовому навантаженні. Заподіяну моральну яку він оцінив в 25000 грн.

З цих підстав позивач просить суд:

- визнати дії Кременчуцької ВК №69 та УДДУПВП в Полтавській області незаконними;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 10.06.08 по 31.08.08, з 16.12.08 по 25.02.10 в загальній сумі 16247,95 грн., за період з 26.02.10 по 30.04.10 у сумі 2002,25 грн., згідно постанови Світловодського міськрайсуду від 09.06.08 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.10;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 грошові кошти за понесені судові витрати для проїзду на судові засідання до ВАСУ у сумі 279,98 грн.;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 грошові кошти за понаднормово відпрацьовані години за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11 у розмірі 3747,15 грн.;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 грошові кошти за роботу у вихідні дні за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11 у розмірі 2758,12 грн.;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 грошові кошти за роботу у нічний час за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11 у розмірі 788,88 грн.;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 грошові кошти за невидачу форменого одягу;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку в 2011 році, тривалістю 10 днів, у розмірі 607,09 грн.;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 стягнуті в січні 2011 року згідно наказу №19 грошові кошти із заробітної плати за використану відпустку у розмірі 1010,54 грн.;

- зобов'язати Кременчуцьку ВК №69 виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника за період з 29.01.11 по 21.02.11 у розмірі 1458,96 грн.;

- зобов'язати УДДУПВП в Полтавській області видати відповідний наказ про звільнення з дати фактичного отримання трудової книжки;

- стягнути з Кременчуцької ВК №69 грошові кошти за понесені транспортні витрати для проїзду до м. Кіровограда у розмірі 68,94 грн. та до м. Полтави у сумі 80 грн.;

- зобов'язати Кременчуцьку ВК №69 провести належний розрахунок щодо виплати відповідної одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 18 років календарної служби в загальній сумі 25651,80 грн.;

- зобов'язати Кременчуцьку ВК №69 провести належний розрахунок щодо призначення пенсії в розмірі 55% місячного грошового забезпечення в сумі 1567,61 грн.;

- стягнути з відповідачів Кременчуцької ВК №69 та УДДУПВП в Полтавській області моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та надані у справу матеріали і документи. Воднораз, у попередньому судовому засіданні 07.06.11 відкликав позов в частині вимог про визнання дій Кременчуцької ВК №69 та УДДУПВП в Полтавській області незаконними. У звязку з цим ухвалою суду від 07.06.11 позов ОСОБА_1 в цій частині залишено без розгляду. (а.с. 139-140, т.1)

Відповідач -1 - Кременчуцька ВК №69 - у письмових запереченнях, наданих суду, позов визнав частково, а саме в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.11.07 по 17.11.08, в решті позов заперечив.

Відповідач -2 - УДДУПВП в Полтавській області - письмових заперечень суду не надав.

У судовому засіданні представник відповідачів щодо позовних вимог про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у звязку з поновленням його на роботі постановою Світловодського міськрайсуду від 09.06.08 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.10, наполягала на тому, що позивач має право на отримання середнього заробітку лише в межах 1 року, а саме за період з 17.11.07 по 17.11.08. При цьому, на виконання постанови Світловодського міськрайсуду від 09.06.08 позивачеві виплачено 6236, 22 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а на виконання рішення Світловодського міськрайонного суду від 08.12.10 ще 2264, 72 грн. На думку представника відповідачів, виплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.08 по 17.11.08. Позовні вимоги про стягнення грошових коштів за роботу в понадурочний час заперечила, пославшись на те, що згідно з табелями обліку використання робочого час за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11 годин, відпрацьованих позивачем понадурочно, не зафіксовано. Позовні вимоги про стягнення грошових коштів за роботу у вихідні дні заперечила з тих підстав, що позивач мав право на компенсацію роботи у вихідні дні шляхом відгулів, однак з рапортами про надання йому іншого дня відпочинку до керівництва установи не звертався. З позовними вимогами про стягнення грошових коштів за роботу у нічний час не погодилася, стверджуючи, що позивачеві за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11 нараховано та виплачено згідно з табелями обліку робочого часу відповідна доплата у розмірах 23, 07 грн. та 647, 01 грн. відповідно. Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів за невидачу форменого одягу заперечила, пославшись на Тимчасове положенням про забезпечення речовим майном осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджене 17.07.08, згідно з яким нарахування і виплата грошової компенсації за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу не проводиться. З приводу додаткової соціальної відпустки по догляду за дитиною, про право на яку заявляв позивач, представник відповідачів пояснила, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували факт, що він самостійно виховує дитину, без участі матері. У звязку з цим йому було відмовлено у наданні такої відпустки на 2011 рік, а також на підставі наказу №19 від 21.01.11 з його заробітної плати утримано грошові кошти в сумі 1010, 54 грн. за раніше використані відпустки за 2009 2010 рр. Щодо затримки видачі позивачеві трудової книжки, яка мала місце у період з 28.01.11 по 28.02.11, пояснила, що вини роботодавця у цьому немає, що виключає стягнення на користь позивача середнього заробітку за вказаний період. Проти позовних вимог про стягнення судових та транспортних витрат, понесених позивачем, представник відповідачів також заперечила, оскільки вказані витрати не є вимушеними. Щодо нарахування та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні та розрахунку пенсії за віком, представник відповідачів наполягала на тому, що вказані нарахування здійснені відповідно до вимог чинного законодавства, виходячи із усіх видів грошового забезпечення, які отримував позивач, і які підлягали включенню до відповідних розрахунків. Позовні вимоги про стягнення 25000 грн. моральної шкоди також заперечила у звязку з їх безпідставністю.

Ухвалою суду від 09.11.11 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення з Кременчуцької ВК №69 грошових коштів за понесені судові витрати для проїзду на судові засідання до ВАСУ у сумі 279, 98 грн., а також грошових коштів за понесені транспортні витрати для проїзду до м. Кіровограда у розмірі 68, 94 грн.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, показання свідка, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 наказом начальника УДДУПВП в Полтавській області №43 о/с від 20.09.07 призначений на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69. (а.с. 132-134, т.2)

Наказом начальника УДДУПВП в Полтавській області №53 о/с від 17.11.07 ОСОБА_1 звільнено у запас збройних сил за п. 65 "ж" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 200, т.2)

Не погодившись зі своїм звільненням, позивач звернувся до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до Кременчуцької ВК №69, УДДУПВП в Полтавській області про поновлення на роботі, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Постановою Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 у справі №2а-105/2008 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Позивача поновлено на роботі на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69 з 17.11.07. Стягнуто з Кременчуцької ВК №69 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.11.07 по 09.06.08 у сумі 6236, 22 грн. Постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 951, 85 грн. допущена до негайного виконання. (а.с. 186-187, т.1).

На виконання вказаної постанови суду наказом начальника УДДУПВП в Полтавській області №26о/с від 01.07.08 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької виправної колонії (№69) з 25.06.08. (а.с. 153, т.1).

Наказом УДДУПВП в Полтавській області №37 о/с від 23.08.08 частково змінено пункт наказу управління №26 о/с від 01.07.08 у частині поновлення начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69 з 18.11.07. (а.с. 137, т.2)

Розбіжності в датах наказу начальника УДДУПВП в Полтавській області №26 о/с, що мають місце у текстах наказів та витягах (а.с. 20, т.1, а.с. 137, т.2), представник відповідачів пояснила опискою, допущеною при оформленні цих наказів та витягів, оскільки правильною датою наказу №26 о/с є саме 01.07.08, а дата 27.06.08 вказана помилково. Воднораз, на пропозицію суду журнал реєстрації наказів по особовому складу УДДУПВП в Полтавській області за 2008 рік чи витяг з нього відповідач-2 суду не надав. (а.с. 148-151, т.2)

Судом встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.08 постанову Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 частково скасовано, у позові ОСОБА_1 відмовлено. (а.с. 188-189, т.1).

На підставі цієї постанови суду наказом начальника УДДУПВП в Полтавській області №60 о/с від 16.12.08 скасовано пункти наказів №26 о/с від 01.07.08 та №37 о/с від 23.08.08 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69. Наказано вважати звільненим 17.11.07. (а.с. 23, т.1)

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.10 за касаційною скаргою позивача постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.08 скасовано, а постанову Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 залишено в силі. (а.с. 190-191, т.1).

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.10 та постанови Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08, наказом начальника УДДУПВП в Полтавській області №22 о/с від 19.04.10 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької виправної колонії (№69), з 17.11.07. (а.с. 34, т.1).

Наказом УДДУПВП в Полтавській області №5о/с від 28.01.11 ОСОБА_1 звільнений у відставку за п.65 "а" (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. (а.с. 15, т.1)

Вбачається, що спірні правовідносини виникли під час проходження та звільнення позивача зі служби в установі виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України. На момент звільнення позивач мав звання капітана внутрішньої служби, отже був особою середнього начальницького складу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91 №114 затверджене Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (надалі Положення №114), яке визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Також спірні відносини врегульовані Інструкцією про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.04 №203 (надалі - Інструкція №203), яка діяла до 23.11.09, та чинною на даний час Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.09 №222 (надалі Інструкція №222).

Вирішуючи предявлену позивачем вимогу про стягнення з Кременчуцької ВК №69 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 10.06.08 по 31.08.08, з 16.12.08 по 25.02.10 в загальній сумі 16 247,95 грн., за період з 26.02.10 по 30.04.10 у сумі 2002, 25 грн., згідно постанови Світловодського міськрайсуду від 09.06.08 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.10, суд дійшов до таких висновків.

У судовому засіданні встановлено, що вказану позовну вимогу позивач обґрунтовує зокрема затримкою виконання відповідачами постанови Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 про поновлення його на роботі, оскільки до виконання своїх посадових обовязків він приступив лише 01.09.08. Щодо періоду з 16.12.08, коли він був звільнений у звязку зі скасуванням судом апеляційної інстанції постанови Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08, по 25.02.10, зазначає, що цей період є часом вимушеного прогулу у звязку з його звільненням, незаконність якого підтверджена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.10. У період з 26.02.10 по 30.04.10, на його думку, мала місце затримка відповідачем виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.10, оскільки до виконання своїх посадових обовязків позивач приступив лише 01.05.10.

Пунктом 24 Положення №114 передбачено, що у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органу внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Як вбачається зі змісту постанови Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08, позивача поновлено на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької виправної колонії УДДУПВП в Полтавській області (№69). Згідно з функціональними обовязками начальника відділення соціально психологічної служби, його призначення на посаду та звільнення з посади здійснюється начальником УДДУПВП в Полтавській області за поданням начальника установи. (а.с. 71-73, т.2)

Судом встановлено, що копія постанови Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 надійшла до Кременчуцької ВК№69 25.06.08 (а.с.143, т.2), якою 27.06.08 направлена до УДДУПВП в Полтавській області, де зареєстрована 01.07.08. (а.с. 142-143, т.2)

Позивач у судовому засіданні пояснив, що після прийняття Світловодським міськрайонним судом постанови від 09.06.08 про його поновлення, вперше він був викликаний до Кременчуцької ВК №69 13.06.08, однак наказ про поновлення його на службі виданий не був. Після цього він мав намір виходити на службу, але його не пропускали через контрольно-пропускний пункт та не видавали перепустку. У звязку з цим він 23.06.08 предявив до Крюківського відділу ДВС Кременчуцького МУЮ виконавчий лист про примусове виконання постанови Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 в частині, допущеній до негайного виконання, а саме - поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 951, 85 грн. (а.с. 35, т.1)

Як вбачається з наданих позивачем матеріалів виконавчого провадження, постановою державного виконавця Крюківського відділу ДВС Кременчуцького МУЮ від 24.06.08 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2а-105/08, виданого 09.06.08 Світловодським міськрайонним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 951, 85 грн. та надано боржнику строк для добровільного виконання до 01.07.08. (а.с. 85, т.2)

Судом встановлено, що після видання наказу УДДУПВП в Полтавській області №26 о/с від 01.07.08 про поновлення на роботі позивач фактично приступив до служби 01.09.08. Грошове забезпечення за період з 01.07.08 по 31.08.08 йому не виплачувалася. Оплата праці проводилася у період з 01.09.08 по 16.12.08, коли позивача було знову звільнено на підставі наказу УДДУПВП в Полтавській області №60 о/с від 16.12.08.

Після того, як ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.10 підтверджено незаконність звільнення позивача зі служби 17.11.07, УДДУПВП в Полтавській області було видано наказ №22 о/с від 19.04.10 про поновлення позивача, а до виконання своїх обовязків він приступив 01.05.10, почавши саме з цього часу отримувати відповідне грошове забезпечення.

Періоди оплати праці позивача підтверджені довідкою Кременчуцької ВК №69 від 15.07.11 №7/5272. (а.с. 16, т.2)

Фактично, прохаючи оплатити вимушений прогул, який мав місце у період з 10.06.08 по 31.08.08, а також у період з 26.02.10 по 30.04.10, позивач посилається на затримку виконання відповідачами судових рішень про поновлення його на роботі.

Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ", так само як і Положенням №114, питання щодо оплати за час затримки виконання судового рішення не врегульовано, тому суд згідно з частиною 7 статті 9 КАС України з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю, виходить з положень статті 236 Кодексу Законів про працю України, якою передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Із змісту даної статті вбачається, що законодавець ставить пряму залежність виплати середнього заробітку з виною власника або уповноваженого ним органу у затримці виконання рішення про поновлення працівника на роботі.

Відповідно до пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.92 рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

У судовому засіданні не встановлено вини відповідачів у затримці виконання постанови Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 в частині поновлення позивача на посаді, оскільки наказ №26 о/с від 01.07.08 про поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді виданий начальником УДДУПВП в Полтавській області одразу після отримання копії постанови суду та в межах строку, встановленого державним виконавцем для добровільного виконання. (а.с.85, т.2) З наказом про поновлення на службі позивач ознайомлений 14.07.08, про що свідчать його особисті пояснення. (а.с.59, т.2)

Доказів недопущення позивача до виконання його посадових обовязків у період з 01.07.08 по 31.08.08, на чому він наполягав, у судовому засіданні не здобуто. Натомість, судом встановлено, що наказами начальника Кременчуцької ВК №69 від 01.08.08 №263, від 20.08.08 №276 начальнику відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69 ОСОБА_1 за безпідставний невихід на службу упродовж тривалого часу оголошено сувору догану та попереджено про неповну службову відповідність займаній посаді (26, 27, т.2). Позивач, будучи ознайомленим з вказаними наказами, у встановленому порядку їх не оскаржив. Про відсутність позивача на службі у вказаний період свідчать табелі обліку використання робочого часу за червень - серпень 2008 року (а.с. 235 238, т.1). Отже, період з 01.07.08 по 31.08.08 не можна вважати вимушеним прогулом позивача, викликаним затримкою виконання рішення суду про поновлення його на роботі, який мав би бути оплачений роботодавцем.

Судом встановлено, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 25.02.10, якою скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.08, а постанову Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 залишено в силі (а.с. 190-191, т.1), виходячи з положень частини 5 статті 254 КАС України (у діючій на той час редакції), набрала законної сили з моменту її проголошення 25.02.10. Вказана ухвала надійшла до УДДПВП в Полтавській області 19.04.10. (а.с. 146, т.2)

Зважаючи на ті обставини, що виконавчий лист у даній справі не видавався, відповідач -2 після отримання ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.10 одразу самостійно видав наказ №22 о/с від 19.04.10 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, який надійшов до Кременчуцької ВК №69 28.04.10 (а.с. 34, т.1), тому підстав вважати період з 26.02.10 по 30.04.10 вимушеним прогулом позивача, викликаним затримкою виконання рішення суду про поновлення його на роботі, який мав би бути оплачений роботодавцем, не має.

При цьому суд враховує, що вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, зокрема у звязку з незаконним звільненням.

Судом встановлено, що у звязку зі звільненням зі служби на підставі наказу УДДУПВП в Полтавській області №53 о/с від 17.11.07, незаконність якого встановленого постановою Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.10, позивач перебував у вимушеному прогулі у період з 17.11.07 по 09.06.08, а також у період з 17.12.08 по 25.02.10.

Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Воднораз, частинами 1, 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У звязку з цим суд зазначає, що регулювання правового становища осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до норм законодавства, передбачених для працівників органів внутрішніх справ, зокрема, відповідно до Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ". Під час вирішення спорів даної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому, враховуючи, що питання виплати особам рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу не врегульовано Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ", в даному випадку слід керуватись нормами КЗпП України.

Оскільки КЗпП України має вищу юридичну силу, аніж постанова Кабінету Міністрів України від 29.07.91 №114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", пунктом 24 якого стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежено річним строком, тому в силу положень частини 4 статті 9 КАС України застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме норми частини 2 статті 235 КЗпП України.

Відповідно до пункту 15.4 Інструкції №203 та пункту 14.4 Інструкції №222 особам рядового і начальницького складу, поновленим на службі або попередній посаді за рішенням суду у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням на іншу посаду, за час вимушеного прогулу виплачується місячне грошове забезпечення, яке особа рядового чи начальницького складу отримувала на момент незаконного звільнення, або різниця в ньому за час перебування на нижчеоплачуваній посаді, що передувала незаконному звільненню (переміщенню).

Таким чином, враховуючи, що справа про поновлення ОСОБА_1, звільненого з 17.11.07 з посади начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69, розглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій більше року не з вини самого позивача, тому, з огляду на вимоги ч.2 ст. 235 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час весь час вимушеного прогулу.

Воднораз, судом встановлено, що за період вимушеного прогулу з 17.11.07 по 09.06.08 позивачеві повністю виплачено середній заробіток у сумі 6236, 22 грн., а саме 951, 85 грн. - за виконавчим листом №2а-105/08, виданим Світловодським міськрайонним судом 09.06.08, ще 5334, 37 грн. - за виконавчим листом №2а-105/08, виданим Світловодським міськрайонним судом 18.05.10 (а.с. 35 т.1, 10-11 т.2), що позивач визнав у судовому засіданні.

Крім того, позивач має право на отримання середнього заробітку за вимушений прогул, у якому він перебував з вини відповідачів у період з 17.12.08 по 25.02.10, коли був звільнений наказом №60 о/с від 16.12.08, і не був працевлаштований на іншій роботі.

Суд не погоджується з доводами представника відповідачів, що виплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.08 по 17.11.08, оскільки судом встановлено, що у вказаний період позивач не перебував у вимушеному прогулі, був працевлаштований на посаді начальнику відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69 та отримував заробітну плату (грошове забезпечення).

Як передбачено пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.92, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в звязку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Виплата позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу повязана з його незаконним звільненням, яке мало місце 17.11.07, тому середньомісячна заробітна плата повинна обчислюватися, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували цій події.

Постановою Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 у справі №2а-105/2008, яка набрала законної сили, встановлено, що середньоденний заробіток позивача на день його звільнення становив 32, 82 грн. (а.с. 186-187, т.1)

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на це, суд при обрахунку позивачу розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 17.12.08 по 25.02.10 виходить з середньоденного заробітку в сумі 32, 82 грн., який встановлений постановою Світловодського міськрайонного суду від 09.06.08 у справі №2а-105/2008.

Оскільки час вимушеного прогулу позивача у період з 17.12.08 по 25.02.10 склав 300 робочих днів (11 робочих днів у грудні 2008 року, 20 у січні 2009 року, 20 - у лютому 2009 року, 21 у березні 2009 року, 21 у квітні 2009 року, 18 у травні 2009 року, 20 у червні 2009 року, 23 у липні 2009 року, 20 у серпні 2009 року, 22 у вересні 2009 року, 22 у жовтні 2009 року, 21 у листопаді 2009 року, 23 у грудні 2009 року, 19 у січні 2010 року, 19 у лютому 2010 року), тому розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за цей період становить 9846 грн. (32, 82 грн. х 300 днів).

При вирішенні даної позовної вимоги суд враховує, що аналогічна позовна вимога була предметом судового спору у цивільній справі №2-3268/10 за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69), Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області, яка перебувала у провадженні Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області. Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 08.12.10 у вказаній справі з Кременчуцької ВК №69 на користь ОСОБА_1 стягнуто 15886 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та за час вимушеного прогулу. (а.с. 192-193, т.1). Згодом вказане рішення суду було скасовано ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 15.02.11, а провадження у справі було закрито (а.с. 194 195, т.1). Між тим, виконуючи вказане рішення в частині, допущеній до негайного виконання, а саме виплати заробітної плати за один місяць, відповідач -1 виплатив позивачу 2264, 72 грн., про що свідчать платіжні документи та визнав у судовому засіданні позивач. (а.с. 12-14, т.2)

Таким чином на користь позивача підлягає стягненню сума втраченого заробітку у розмірі 7581, 28 грн. (9846 грн. - 2264, 72 грн.).

Враховуючи ту обставину, що позивач проходив службу на штатній посаді у Кременчуцькій ВК №69, яка відповідно до свого Положення є користувачем коштів державного бюджету, що надходять з Управління на її утримання, має самостійний баланс, рахунки в установах банків та відділенні Державного казначейства (а.с. 123-125, т.2), суд дійшов до висновку, що кошти втраченого заробітку належить стягнути на користь позивача саме з Кременчуцької ВК №69.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення грошових коштів за понаднормово відпрацьовані години, за роботу у вихідні дні та у нічний час, за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11, суд виходив з таких обставин.

Позивач вважає, що у вказаний період його роботи в органах кримінально-виконавчої служби йому невірно нараховувалося грошове забезпечення, зокрема не проводилась оплата праці в надурочний час в подвійному розмірі годинної ставки, не компенсувалася у подвійному розмірі робота у вихідні дні та не здійснювалася виплата доплати за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу.

Частинами 12, 13 статті 22 Закону України "Про міліцію", яка поширюється на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, передбачено, що для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Як передбачено пунктом 21 Положення №114, для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства. Внутрішній розпорядок в органах внутрішніх справ, а також у навчальних закладах (навчальних підрозділах), що здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації начальницького складу Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ, встановлюється з урахуванням особливостей діяльності різних служб і підрозділів. При змінній роботі (службі) і безперервному чергуванні встановлюється однакова тривалість денної, вечірньої та нічної зміни.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.91 №197 "Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні" при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, а також коштів, що надходять за договорами від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян, до несення служби понад установлений законодавством робочий час оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

Порядок оплати роботи в надурочний час передбачений статтею 106 КЗпП України. Так, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Як передбачено пунктом 1.6. Інструкції №203, пунктом 1.9 Інструкції №222, при залученні осіб рядового та начальницького складу до несення служби понад установлений законодавством робочий час грошове забезпечення за несення служби за цей час виплачується у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу й окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці виходячи із 41-годинного робочого тижня. При цьому понаднормова служба не повинна перевищувати для кожної особи чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік. Компенсація понаднормової служби шляхом відгулів не допускається. (пп. 1.9.1 Інструкції №222)

Служба осіб рядового та начальницького складу в дні щотижневого відпочинку (за винятком тих осіб, які несуть службу за затвердженими в установленому порядку графіками змінності служби) та святкові дні може компенсуватися за їх згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі виходячи з посадового окладу й окладу за спеціальним званням. (пп. 1.9.2 Інструкції №222)

Підпунктом 1.9.3. Інструкції №222 передбачено, що підставою для залучення осіб рядового і начальницького складу до понаднормової служби чи служби в дні щотижневого відпочинку та святкові дні є: письмові накази керівників органів і установ; графіки нарядів, чергувань, затверджені керівниками органів і установ.

Згідно з наданою суду інформацією Кременчуцької ВК №69 від 22.06.11 №7/4689, понаднормово відпрацьованих годин у позивача не зафіксовано. Окрім роботи у першу зміну, яка тривала з 8 до 17 години, позивач також відповідно до наказів та графіків перебував на службі у нічні зміни, на добових чергуваннях та при переведенні установи в посилений варіант несення служби. Робота у цій періоди компенсована позивачеві у грошовій формі, а також шляхом виплати йому надбавки на виконання особливо важливих завдань у розмірі 50%. (а.с. 166, т.1)

Як вбачається з особової картки нарахування грошового забезпечення позивачеві за вересень -грудень 2008 року, з розрахункових відомостей за травень - грудень 2010, січень 2011 року, у ці періоди позивачеві виплачувалася лише доплата за роботу у нічний час. Грошове забезпечення за несення служби понад установлений законодавством робочий час та за роботу у вихідні та святкові дні йому не нараховувалося та не виплачувалося. (а.с. 23-25, 183, т.2)

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 пояснив суду, що він, займаючи посаду заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи, здійснював керівництво відділом соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69, у якому на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби проходив службу позивач. До посадових обовязків його, як заступника начальника установи, входило зокрема, складання щомісячних графіків несення служби працівниками відділу соціально-виховної та психологічної роботи, на підставі яких відділом нагляду і безпеки Кременчуцької ВК №69 складався загальний графік роботи (змінності) установи. На підставі вказаних графіків ним контролювався робочий час працівників відділу соціально-виховної та психологічної роботи та складалися табелі обліку використання робочого часу цього відділу, які використовувалися для нарахування заробітної плати та грошового забезпечення працівникам відділу. Свідок пояснив, що при складанні цих графіків розподіляв сили та засоби відділу на свій розсуд, з метою забезпечення найбільш ефективного несення служби та забезпечення правопорядку в установі. Воднораз, визнав, що при складанні цих графіків вимоги щодо додержання норми тривалості робочого часу, передбачені пунктом 21 Положення №114, не дотримувалися, пославшись на те, що перевищення норми робочого часу працівників органів кримінально-виконавчої служби є особливістю несення служби та компенсується наданням їх додаткових соціальних гарантій та особливим пенсійним забезпеченням.

Оцінюючи доводи позивача щодо кількості понаднормово відпрацьованих ним годин, роботи у вихідні дні та у нічний час, за період з 27.10.08 по 16.12.08, суд не приймає до уваги його посилання на дані журналів обліку результатів поіменних перевірок засуджених, відомостей про забезпечення нагляду за добу, входу-виходу на територію охороняємого обєкту, обліку видачі спеціальних засобів черговій зміні (а.с. 163, 203а-231, 239-249, т.1, 54-55, 161-181, т.2), які, за його твердженням, свідчать про його роботу у понадурочний час та у вихідні дні, оскільки належними та допустимими доказами понаднормової служби, а також служби у вихідні та святкові дні, є відповідні письмові накази керівника, затверджені графіки нарядів чергувань, а також складені на їх підставі табелі обліку використання робочого часу.

Відповідачами на вимогу суду не надані накази керівника Кременчуцької ВК №69 про залучення позивача до понаднормової служби чи служби у вихідні та святкові, графіки його нарядів та чергувань.

Воднораз, доводи позивача про залучення його до надурочних робіт, що заперечувалося відповідачами, у судовому засіданні знайшли своє часткове підтвердження внаслідок дослідження табелів обліку використання робочого часу відділу соціально-виховної та психологічної роботи за травень - грудень 2010 року, січень 2011 року. З вказаних табелів вбачається, що позивачем у зазначені періоди відпрацьовано час понад норму тривалості робочого часу, передбачену статтею 22 Закону України "Про міліцію", пунктом 21 Положення №114. (а.с. 232-238, т.1, 1-9, т.2)

Судом встановлено, що оскільки за умовами несення служби у Кременчуцькій ВК №69 для осіб рядового та начальницького складу щотижнева тривалість робочого часу, передбачена статтею 22 Закону України "Про міліцію", пунктом 21 Положення №114, не могла бути додержана, тому в установі було запроваджено підсумований облік робочого часу з обліковим періодом місяць. Позивач працював позмінно відповідно до графіку несення служби, який складався в установі.

Відповідно до статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Як передбачено Методичними рекомендаціями щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затвердженими Міністерством праці та соціальної політики України №138 від 19.04.06, підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Ці два розрахунки необхідні з метою виявлення надурочних годин та годин, відпрацьованих працівниками у вихідні дні або додаткові за графіком дні відпочинку при тимчасовій відсутності працівників в інших змінах, для достовірного нарахування їм заробітної плати.

За змістом пунктів 3, 6, 8, 9, 11, 12 цих Методичних рекомендацій при підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності).

Обліковий період охоплює робочий час і години роботи у вихідні і святкові дні, години відпочинку. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді.

Час, відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи згідно табелю обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий період. Кількість додаткових вільних від роботи днів визначається шляхом ділення часу, відпрацьованого понад норму тривалості робочого часу, на нормальну тривалість робочого дня.

Графіками роботи на обліковий період мають бути передбачені дні щотижневого відпочинку. У місячному та інших облікових періодах, що перевищують місяць, кількість вихідних днів за графіками роботи (змінності) не повинна бути меншою, ніж кількість повних тижнів цього облікового періоду. Робота у визначені вихідні дні компенсується у порядку передбаченому законодавством (ст. 72 КЗпП).

При підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається надурочним і оплачується згідно зі ст. 106 КЗпП. Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду. Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, не є надурочною роботою. Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

У разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищуюсь цю норму, вважаються надурочними і оплачуються в подвійному розмірі. Тому під час підрахунку надурочних годин у випадку підсумованого обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні, проведена понад установлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховується, оскільки вона вже оплачена в подвійному розмірі.

Підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Облік робочого часу по кожному працівнику має провадитись наростаючим підсумком з початку встановленого облікового періоду. Норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого робочого дня) з урахуванням скороченого робочого часу напередодні вихідних днів - до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів - на 1 годину.

Загальна кількість надурочних годин за обліковий період визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом і нормою годин за цей період. При підрахунку нормальної кількості робочих годин облікового періоду виключаються дні, які за графіком або розпорядком роботи припадають на час, упродовж якого працівник відповідно до законодавства був звільнений від виконання своїх трудових обов'язків (відпустка, виконання державних або громадських обов'язків, тимчасова непрацездатність тощо).

У разі, коли за характером виробництва неможливе додержання законодавчої норми робочого часу в установленому обліковому періоді і неминуча необхідність надурочного робочого часу, графіки роботи (змінності) повинні розроблятися з таким розрахунком, щоб норма надурочного часу не перевищувала 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП).

Суд, виходячи з норми тривалості робочого часу за обліковий період (місяць), розрахованої за графіком шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня з урахуванням скороченого робочого часу напередодні вихідних днів, враховуючи виключення з нормальної кількості робочих годин днів, які за графіком припали на час, упродовж якого позивач був звільнений від виконання своїх трудових обов'язків (відпустка, тимчасова непрацездатність), дослідивши табелі обліку використання робочого часу за травень-грудень 2010 року, січень 2011 року, встановив, що позивачем у травні 2010 року відпрацьовано 19 днів або 248 годин при нормі в 177 год., у червні 2010 року відпрацьовано 10 днів або 176 годин при нормі в 130 год., у липні 2010 року відпрацьовано 18 днів або 256 год. при нормі в 184 год., у вересні 2010 року відпрацьовано 12 днів або 128 год. при нормі в 95 год., у жовтні 2010 року відпрацьовано 24 дні або 240 год. при нормі в 177 год., у листопаді 2010 року відпрацьовано 13 днів або 200 год. при нормі в 137 год., у грудні 2010 року відпрацьовано 12 днів або 264 год. при нормі в 184 год., у січні 2011 року відпрацьовано 15 днів або 168 год. при нормі в 102 год. (а.с. 1-9, 160, т.2)

Наведене свідчить, що переробіток норми тривалості робочого часу (визначеної як 41-годинний робочий тиждень) протягом місячного облікового періоду не компенсований, а тому повинен бути оплачений у подвійному розмірі як надурочна (понаднормова) робота.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що відповідачем-1 порушені права позивача при залученні його до несення служби понад установлений законодавством робочий час, оскільки години, відпрацьовані понад встановлений робочий час, як надурочні йому не оплачені.

Воднораз, суд не погоджується з розрахунками позивача щодо кількості понаднормово відпрацьованих годин (757 годин) та розміром грошового забезпечення за несення служби понад установлений законодавством робочий час (3747,15 грн.), позаяк такі розрахунки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 1 грошових коштів за понаднормово відпрацьовані години за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11 у розмірі 3747,15 грн., на чому наполягав позивач.

Суд вважає, що здійснення розрахунку суми грошового забезпечення за несення служби в надурочний (понаднормовий) час є дискреційним повноваженням фінансової служби (бухгалтерії) Кременчуцької ВК №69, де проходив службу позивач, тому саме відповідач-1 зобовязаний здійснити такі розрахунки у чіткій відповідності з вимогами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 07.10.09 №222.

Відповідно до частини 2 статті 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, для належного захисту порушених прав позивача суд зобовязує Кременчуцьку ВК №69 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за несення служби в надурочний (понаднормовий) час у період з 01.05.10 по 28.01.11.

Щодо стягнення з Кременчуцької ВК №69 грошових коштів за роботу у вихідні дні за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11 у розмірі 2758,12 грн., суд дійшов до таких висновків.

Дослідженням табелів обліку використання робочого часу відділу соціально-виховної та психологічної роботи за спірний період встановлено, що позивачем у травні 2010 року відпрацьовано 5 святкових та вихідних днів, у червні 2010 року 6 днів, у липні 2010 року 6 днів, у вересні 2010 року 3 дні, у жовтні 2010 року 7 днів, у листопаді 2010 року 4 дні, у грудні 2010 року 8 днів, у січні 2011 року 3 дні. (а.с. 232-238, т.1, 1-9, т.2)

Оскільки позивач ніс службу за затвердженими в установленому порядку графіками змінності служби, тому в силу положень пп. 1.9.2 Інструкції №222 йому підлягала до компенсування лише служба у святкові (неробочі) дні, але не в дні щотижневого відпочинку.

Згідно з дослідженими табелями обліку використання робочого часу за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11, позивач ніс службу у такі святкові та неробочі дні, встановлені статтею 73 КЗпП України: 1 травня 2010 року, 9 травня 2010 року, 23 травня 2010 року, 28 червня 2010 року, 1 січня 2011 року. Як встановлено судом, служба у ці дні не компенсувалася позивачеві наданням іншого дня відпочинку, а тому має бути компенсована в грошовій формі в подвійному розмірі, виходячи з посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Встановивши, що відповідачем 1 порушено права позивача на оплату праці у святкові дні, воднораз, не погоджуючись зі здійсненими позивачем розрахунками грошової компенсації, суд вважає за необхідне частково задовольнити вказану позовну вимогу та зобовязати Кременчуцьку ВК №69 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за службу у святкові та неробочі дні, а саме за 5 днів у період з 01.05.10 по 28.01.11.

Щодо позовної вимоги про стягнення коштів за роботу у нічний час за період з 27.10.08 по 16.12.08, з 01.05.10 по 28.01.11 у розмірі 788,88 грн., суд виходить з того, що порядок виплати доплати за службу в нічний час вругельований пунктом 8.2 Інструкції №203, яка була чинною до 23.11.09, та пунктом 7.1 чинної на даний час Інструкції №222.

Цими нормами передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу. Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу на кількість робочих годин у цьому місяці виходячи з норми тривалості робочого часу в годинах на місяць при 41-годинному робочому тижні. Службою в нічний час вважається виконання особами рядового і начальницького складу органів та установ службових обов'язків у період з 22 до 6 години.

Під виконанням зазначених обов'язків слід розуміти: несення служби у складі наряду чергової частини, караулу, зміни, патруля, контрольного пункту, посту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування тощо; виконання функцій з контролю за роботою органів та установ, а також сил і засобів, залучених для несення служби; участь у навчаннях та перевірках.

Підставами для несення служби в нічний час є: графіки нарядів, чергувань, затверджені керівниками органів та установ; плани проведення навчань та профілактичних заходів; письмові накази (розпорядження) керівників органів та установ про залучення окремих осіб рядового і начальницького складу до несення служби в нічний час. У наказі (розпорядженні) указуються причини, що викликали необхідність залучення осіб до служби в нічний час, та перелік таких осіб, тривалість служби.

У невідкладних випадках керівники органів та установ можуть давати вказівки про залучення осіб рядового і начальницького складу до несення служби в нічний час в усній формі з подальшим оформленням відповідних документів у строк не пізніше трьох днів.

Облік часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється оформленням табеля кількості годин, відпрацьованих у нічний час.

Якщо служба в нічний час припадає на святковий або вихідний день чи провадиться в понадурочний час, за який згідно із законодавством передбачена додаткова оплата у вищих розмірах, доплата за службу в нічний час проводиться у загальновстановлених законодавством розмірах (без подвоєння).

Відповідачами суду не надані накази керівника Кременчуцької ВК №69 про залучення позивача до служби у нічний час, графіки його нарядів та чергувань, табелі кількості годин, відпрацьованих ним у нічний час.

Між тим, відповідно до табелів обліку використання робочого часу відділу соціально-виховної та психологічної роботи позивачем у жовтні-листопаді відпрацьовано у нічний час 32 години, у листопаді-грудні 2008 року - 56 годин, у травні 2010 року - 56 годин, у червні 2010 року - 48 годин, у липні 2010 року - 56 годин, у вересні 2010 року - 32 години, у жовтні 2010 року 24 години, у листопаді 2010 року - 48 годин, у грудні 2010 року - 88 годин, у січні 2011 року - 56 годин. (а.с. 232-238, т.1, 1-9, т.2)

Відповідно до довідки Кременчуцької ВК №69 від 22.06.11 №7/4689 позивачеві здійснена доплата за роботу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу за період з 27.10.08 по 16.12.08 у сумі 23, 07 грн. (листопад 2008 року), за період з 01.05.10 по 28.01.11 у сумі 647, 01 грн. (травень 2010 року 108,09 грн. (56 год.), червень 2010 року 75 грн. (48 год.), липень 2010 року 83, 52 грн. (56 год.), вересень 2010 року 47, 73 грн. (32 год.), жовтень 2010 року 37, 50 грн. (24 год.), листопад 2010 року 71, 59 грн. (48 год.), грудень 2010 року 126, 23 грн. (88 год.), січень 2011 року 97, 35 грн. (56 год). (а.с. 166, т.1).

Як вбачається з розрахункових відомостей за травень грудень 2010, січень 2011 року, вказані доплати за ці періоди були дійсно нараховані та виплачені позивачеві, що той у судовому засіданні визнав. (а.с. 45, т.1, 23-25, т.2)

Воднораз, згідно з довідкою Кременчуцької ВК №69 №7/7976 від 08.11.11 позивачеві у період з 27.10.08 по 16.12.08 здійснена доплата за роботу в нічний час у сумі 23, 07 грн. за листопад 2008 року (32 год.), у сумі 12, 47 грн. - за грудень 2008 року (32 год.) (а.с. 155, т.2) При цьому ці виплати проведені з урахуванням обмеження в 50%, установленого пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.07 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу". (а.с. 157-158, т.2)

Співставлення вказаних довідок з даними особової картки позивача щодо нарахування грошового утримання за вересень-грудень 2008 року (а.с. 182-183, т.2), інформацією Кременчуцької ВК №69, наданої на запит позивача (а.с. 24, т.1), свідчить, що у довідці Кременчуцької ВК №69 №7/7976 від 08.11.11 міститься недостовірна інформація щодо виплати позивачеві доплати на роботу у нічний час у сумі 12, 47 грн. за грудень 2008 року, оскільки за даними облікової картки позивача щодо нарахування грошового утримання за вересень - грудень 2008 року, у вказаний період йому нараховано лише 23, 07 грн. доплати за роботу у нічний час, а саме за листопад 2008 року.

Наведене свідчить, що позивачеві не виплачено доплату за 56 годин, відпрацьованих у нічний час згідно з табелем обліку використання робочого часу за листопад - грудень 2008 року (а.с. 232, т.1), що дає суду підстави для часткового задоволення позову у цій частині та зобовязання відповідача 1 - Кременчуцьку ВК №69 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час, а саме за 56 годин роботи у нічний час у листопаді - грудні 2008 року.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з Кременчуцької ВК №69 грошових коштів за невидачу форменого одягу, суд дійшов до такого висновку.

У судовому засіданні позивач стверджував, що за час проходження служби він не отримував речове майно, формений одяг був змушений придбавати за власний рахунок. Воднораз, не надав суду обґрунтування щодо розміру тих грошових витрат, які він зазнав у звязку з придбанням форменого одягу за свій кошт, не конкретизував свої вимоги про розмір коштів, які мають бути стягнуті на його користь, та не вказав правову підставу для таких вимог.

Частиною 5 статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачено, що особи рядовими та начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу.

Відповідно до пункту 12 Положення №114, дія якого поширюється на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №1515 від 17.11.01 "Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції" постановлено Міністерству внутрішніх справ і Державній податковій адміністрації за погодженням з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і Міністерством фінансів розробити та затвердити: норми забезпечення форменим одягом (у мирний час) осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції; правила носіння форменого одягу і знаків розрізнення зазначеними особами.

Судом встановлено, що забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби здійснюється, зокрема, згідно норм, затверджених наказом МВС України від 15.02.02 №148 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького податкової міліції" від 17 листопада 2001 року №1515". (а.с. 74-80, т.2).

Як вбачається з арматурної картки №187, речове майно позивач отримував у 2008 році, а саме: кашкет повсякденний -1 шт., куртка літня 1 шт., костюм літній 1 шт., сорочка повсякденна 1 шт., напівчеревики - 1 шт., шеврон 3 шт.) (а.с. 197, т.2)

Представник відповідачів у судовому засіданні визнала, що під час проходження позивачем служби у період травня 2010 року - січня 2011 року формений одяг йому не видавався. Воднораз, заперечуючи проти позову у цій частині, посилалася на те, що ані Законом України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", ані Тимчасовим положенням про забезпечення речовим майном осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим 17.07.08, компенсація за невидачу форменого одягу не передбачена.

Судом встановлено, що на момент звільнення позивача відповідач-1 у своїй діяльності, зокрема, що стосується забезпечення осіб рядового і начальницького складу речовим майном, керувався Тимчасовим положенням про забезпечення речовим майном осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим 17.07.08 головою Державного департаменту України з питань виконання покарань, та вказівкою ДДПВП України №11-3358/Кн від 18.07.08 (а.с.154 - 161, т.2). Нормами вказаних актів не передбачено порядок відшкодування грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з Державної кримінально-виконавчої служби України. Інших нормативно-правових актів, які б передбачали стягнення грошових коштів за невидачу форменого одягу, позивач в обґрунтування своєї позиції не навів.

Суд зауважує, що на спірні правовідносини не поширюються норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в силу статті 3 цього Закону, а також норми постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.04 №1444 "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", оскільки органи і установи виконання покарань не є військовими формуваннями.

На час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством не передбачено виплату грошової компенсації за формений одяг та понесені витрати на придбання речового майна особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів державної кримінально-виконавчої служби України. А відтак позов у цій частині задоволенню не підлягає як такий, що заявлений безпідставно.

З приводу позовних вимог про стягнення з Кременчуцької ВК №69 компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку та грошових коштів, стягнутих із заробітної плати за використану додаткову соціальну відпустку у розмірі 1010, 54 грн., суд встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Позивач 23.12.10 подав начальнику Кременчуцької ВК №69 рапорт про надання додаткової соціальної відпустки по догляду за дитиною тривалістю 10 календарних днів, за 2011 рік з 07.01.11 (а.с. 54, т.1). Послався на те що він є батьком, який виховує дитину без матері, про що свідчить свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про розірвання шлюбу, укладеного між позивачем та громадянкою ОСОБА_3 (а.с. 56, т.1), довіреність на утримання дитини, видана 18.09.09 ОСОБА_3 позивачеві у зв'язку з виїздом за межі України (а.с. 57, т.1).

Відповідач-1, розглянувши рапорт позивача, листом №7/Ч-333 від 24.12.10 відмовив у наданні відпустки, пославшись на те, що той не має права на додаткову соціальну відпустку, оскільки ним не надано доказів, що мати відмовилася від дитини або не приймає участі у її вихованні (рішення суду про визнання батькомодинаком, про позбавлення матері батьківських прав, інший документ, що підтверджує факт вихованні дитини без матері). (а.с. 58, т.1)

Як передбачено пунктом 49 "є" Положення №114, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні відпустки (по вагітності, родах і догляду за дитиною).

Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства. (пункт 61 Положення №114)

Згідно з частиною 1 статті 83 КЗпП України, частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Пунктом 56 Положення №114 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Порядок надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, передбачений статтею 182-1 КЗпП України, статтею 19 Закону України "Про відпустки", згідно з якими жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Суд погоджується з відповідачем-1, що позивачем роботодавцеві не надано доказів, які б достовірно свідчили про відсутність участі матері у вихованні дитини у 2011 році, коли він претендував на отримання додаткової соціальної відпустки, як батько, який виховує дитину без матері, а відтак не доведено право на таку відпустку у 2011 році. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Кременчуцької ВК №69 на користь позивача грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку в 2011 році, тривалістю 10 днів, у розмірі 607,09 грн.

Воднораз, як встановлено судом, позивачеві за його рапортами від 08.07.10 та від 25.10.10 були надані додаткові соціальні відпустки, як одинокому батькові, який виховує дитину без матері, за 2010 рік тривалістю 10 днів з 07.09.10 по 16.09.10 та за 2009 рік тривалістю 7 днів з 07.11.10 по 13.11.10. (а.с. 59, 60, т.1) Вказані відпустки надавалися на підставі наказів начальника Кременчуцької ВК №69 від 26.07.10 №37-г та від 29.10.10 №52-г. (а.с.187-190, т.2).

Між тим, на виконання наказу начальника ВК №49 від 12.01.11 №19 "Про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 за використання відпусток по невідповідним документам" (а.с. 164 -165, т.1) з заробітної плати позивача було утримано грошові кошти за використану додаткову соціальну відпустку у розмірі 1010, 54 грн. шляхом відрахування вказаної суми із грошового забезпечення позивача за січень 2011 року (а.с. 45, т.1) Представник відповідачів пояснила суду, що вказані кошти утримані з грошового забезпечення позивача за використану ним додаткову соціальну відпустку тривалістю 7 днів за 2009 рік, 10 днів - за 2010 рік, на яку позивач не мав права, оскільки ним на пропозицію, викладену у листі №7/Ч-333 від 24.12.10, не було надано документів, які б підтверджували факт, що він самостійно виховує дитину, без участі матері.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про оплату праці" відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Судом встановлено, що відрахування з грошового забезпечення позивача за січень 2011 року у розмірі 1010, 54 грн. здійснене за дні додаткових соціальних відпусток, надані позивачеві за 2009 та 2010 робочі роки, що були ним повністю відпрацьовані, а тому таке відрахування суперечить нормам законодавства про відпустки та оплату праці.

Крім того, як передбачено пунктами 1.15, 1.16 Інструкції №222, у разі переплати (незаконної виплати) унаслідок неправильного застосування норм і порядку виплати грошове забезпечення у відповідних сумах підлягає стягненню з посадових осіб, винних у переплаті (незаконній виплаті), у порядку, передбаченому законодавством. У разі надмірно виплачених сум унаслідок лічильних помилок відповідна сума стягується з осіб, які безпосередньо її отримали, у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки лічильних помилок при нарахуванні грошового забезпечення за період перебування позивача у додаткових соціальних відпустках допущено не було, суд дійшов до висновку, що відповідач-1 безпідставно у січні 2011 року утримав із грошового забезпечення позивача кошти у сумі 1010, 54 грн. А відтак, вказані кошти підлягають стягненню з Кременчуцької ВК №69 на користь позивача, як безпідставно утримані.

Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання Кременчуцької ВК №69 виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника за період з 29.01.11 по 21.02.11 у розмірі 1458,96 грн. та про зобов'язання УДДУПВП в Полтавській області видати відповідний наказ про звільнення з дати фактичного отримання трудової книжки, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 подав начальнику УДДУПВП в Полтавській області рапорт від 25.10.10 про звільнення з органів кримінально-виконавчої служби за власним бажанням з 28.01.11 у звязку з наявністю вислуги років для призначення пенсії. (а.с. 87, 201, т.2). Рапортом від 22.01.11 доповнив попередній рапорт від 25.10.10, прохаючи звільнити його за віком на підставі п. "а" ст. 65 Положення №114. (а.с. 88, 202, т.2)

Наказом УДДУПВП в Полтавській області №5о/с від 28.01.11 ОСОБА_1 звільнено у відставку за п. 65 "а" (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 15, т1.)

Листом №1/19-823 від 07.02.11, який направлений позивачеві 11.02.11, УДДУПВП в Полтавській області повідомлено позивача про звільнення та запропоновано прибути до відділу по роботі з особовим складом Управління для отримання трудової книжки, військового квитка, припису у військовий комісаріат та витягу з наказу про звільнення. (а.с. 110, 111 т.1). Судом встановлено, що позивач отримав вказаного листа 17.02.11 (четвер) (а.с. 152, т.2), а 21.02.11 (понеділок) прибув до УДДУПВП в Полтавській області, де під розписку отримав зазначені документи (а.с. 162, т.1).

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до частини 4 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 №301 "Про трудові книжки працівників" трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Як передбачено пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.93 №58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.08.93 за №110, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Надані суду відповідачем-2 письмові пояснення щодо причин, які завадили видати трудову книжку позивачу у день його звільнення 28.01.11 (а.с. 151-154, т.2), суд визнає неспроможними, оскільки чинним законодавством передбачено обовязок роботодавця в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, але не обовязок працівника прибути до кадрового підрозділу за трудовою книжкою. Доказів того, що позивач ухилявся від отримання трудової книжки 28.01.11 відповідачами суду не надано.

Суд також не погоджується з доводами відповідача-2 про відсутність його вини у затримці видачі трудової книжки, мотивованими посиланням на направлення позивачеві повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, оскільки відповідно до вимог пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, направлення такого повідомлення допускається лише в разі, якщо працівник був відсутній на роботі в день звільнення. Між тим, як встановлено судом з пояснень позивача та не заперечувалося представником відповідачів, ОСОБА_1 28.01.11 був присутній на роботі, зокрема, приймав участь у засіданні кадрової та атестаційної комісії, які проводилися у Кременчуцькій ВК №49 та на яких розглядалося питання про його звільнення. Згідно з табелем обліку використання робочого часу за січень 2011 року ОСОБА_1 виходив на службу в Кременчуцьку ВК №69 28, 30 та 31 січня 2011 року. (а.с. 9, т.1)

Крім того, суд зазначає, що у листі УДДУПВП в Полтавській області №1/19-823 від 07.02.11, яким позивача повідомлено про звільнення зі служби та запропоновано отримати трудову книжку, зазначено про його звільнення на п. 64 "ж" (за власним бажанням) і такий наказ видавався (а.с. 110 т.1, 198 т.2), тоді як позивача звільнено за п.65 "а" Положення №114 (за віком), що також ставить під сумнів факт належного оформлення трудової книжки станом на 28.01.11, коли вона мала бути вручена позивачеві.

Як вбачається з трудової книжки позивача, вона заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та Інструкції з організації персонального обліку кадрів в органах і установах системи виконання покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №93 від 20.07.99 (а.с.193-196, т.2), оскільки у ній відсутній запис про наказ, на підставі якого позивач звільнений зі служби. (а.с. 38 - 39, т.1)

У звязку з цим суд дійшов до висновку, що відповідачем -2 не дотримані вимоги КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників щодо обовязку видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Відтак, період з 29.01.11 по 21.02.11 слід визнати вимушеним прогулом позивача, викликаним затримкою видачі йому трудової книжки, який підлягає оплаті роботодавцем. Оскільки Кременчуцькою ВК №69 на вимогу суду не надано довідку про розмір грошового забезпечення позивача на останні 2 місяці, що передували його звільненню, суд позбавлений можливості розрахувати середньоденний заробіток та визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100. У звязку з цим суд зобовязує Кременчуцьку ВК №69 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у звязку з затримкою видачі трудової книжки з вини власника за період з 29.01.11 по 21.02.11, розрахувавши його розмір у встановленому порядку.

Також з огляду на положення пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, підлягає задоволенню позовна вимога про зобовязання відповідача -2 - УДДУПВП в Полтавській області - видати наказ про звільнення позивача з 21.02.11 - дати фактичного отримання ним трудової книжки.

Воднораз, заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір вимога позивача про відшкодування (стягнення) витрат для проїзду до міста Полтави у сумі 80 грн., понесених у звязку з необхідністю прибуття 21.02.11 до УДДУПВП в Полтавській області для отримання трудової книжки, військового квитка та витягу з наказу про звільнення (а.с. 65, т.1), задоволенню не підлягає, оскільки судом не встановлено причинного звязку між діями (бездіяльністю) відповідачів та матеріальними витратами, понесеними позивачем.

Більш того, чинне законодавство у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, покладає на останнього лише обовязок виплатити працівникові середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, але не відшкодувати витрати, понесені у звязку з прибуттям за отриманням трудової книжки.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Кременчуцької ВК №69 провести належний розрахунок щодо виплати відповідної одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 18 років календарної служби в загальній сумі 25 651,80 грн. суд дійшов до таких висновків.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачеві), особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерством транспорту та зв'язку України, Державною податковою адміністрацією України, Державним департаментом України з питань виконання покарань, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частина 4 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").

Відповідно до підпункту "а" пункту 65 Положення №114 особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.

Порядок виплати грошової допомоги особам рядового і начальницького складу при звільненні зі служби передбачений пунктом 18 Інструкції №222.

Так, згідно з підпунктом 18.1 пункту 18 Інструкції №222 особам рядового і начальницького складу, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків, а при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до підпункту 18.2 пункту 18 Інструкції №222 одноразова грошова допомога особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби, нараховується з окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що були їм нараховані в останньому повному календарному місяці служби перед звільненням.

Підпунктом 1.4 пункту 1 Інструкції №222 передбачено, що грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з наданою суду довідкою Кременчуцької ВК №69 від 15.07.11 №7/5271, позивачеві при звільненні зі служби виплачена грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (18 років), нарахована з окладу за останньою штатною посадою (750 грн.), окладу за спеціальним званням (120 грн.), окладу за суворий режим (75 грн.), а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавка за вислугу років - 283, 50 грн., надбавка за особливі умови служби - 614, 25 грн.), що були нараховані в останньому повному календарному місяці служби перед звільненням, всього у сумі 16584, 75 грн. (а.с.15, т.2) Вказані кошти повністю виплачені позивачеві упродовж березня-травня 2011 року, що той у судовому засіданні не заперечував. (а.с. 19-22, 25 зв., т. 2)

Суд погоджується з відповідачем-1, що компенсації за службу осіб рядового та начальницького складу понад установлений законодавством робочий час, за роботу у святкові дні, доплата за роботу у нічний час є додатковими видами грошового забезпечення, які не носять постійного характеру (тобто під час відпустки, хвороби та інших обставин не виплачуються, а залежать від кількості годин, відпрацьованих співробітником надурочно, у святкові дні, у нічний час), за своєю природою є компенсаційними виплатами, а тому для розрахунку грошової допомоги при звільненні не зараховуються.

Суд також визнає неспроможними доводи позивача, що до розрахунку належної йому грошової допомоги при звільненні мають братися сума неправомірно вирахуваних у січні 2011 року коштів із грошового забезпечення за використану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника, оскільки такі доводи не ґрунтуються на нормах підпункту 18.2 пункту 18 Інструкції №222.

У звязку з цим суд не вбачає підстав про зобов'язання Кременчуцької ВК №69 провести належний розрахунок щодо виплати відповідної одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 18 років календарної служби в загальній сумі 25 651,80 грн.

Так само, суд дійшов до висновку про безпідставність позовних вимог позивача щодо зобовязання Кременчуцької ВК №69 провести належний розрахунок щодо призначення пенсії в розмірі 55% місячного грошового забезпечення в сумі 1567,61 грн.

Судом встановлено, що вислуга років позивача на день його звільнення у календарному обчисленні становила 18 років 10 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні 20 років 00 місяців 08 днів. З моменту звільнення позивачу призначена пенсія за вислугу років відповідно до п. "а" ч.1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 55 % грошового забезпечення. (а.с. 191-192, 201, зв.203, т.2)

Згідно з пунктом "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачеві), пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 12 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону.

Пунктом " а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що пенсії за вислугу років особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно з частиною 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачеві), пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.92 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення:

- відповідних окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням (для осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту щомісячної надбавки за спеціальне звання) та відсоткової надбавки за вислугу років у розмірах, установлених за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням;

- щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, крім щомісячних надбавок (доплат), установлених особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі) та премії. Розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням. Середня сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення на 24 загальної суми цих видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" затверджений постановою правління Пенсійного фонду №3-1 від 30.01.07, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.02.07 за №135/13402.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що для призначення пенсії за вислугу років і по інвалідності подається, зокрема, грошовий атестат, або довідка про розмір грошового забезпечення, і довідка про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби.

Згідно з повідомленням Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області позивачу при призначені пенсії за вислугою років до грошового забезпечення для обчислення пенсії включено посадовий оклад - 750 грн., підвищення посадового окладу - 75 грн., оклад за військове звання - 120 грн., процентна надбавка за вислугу років 30 % - 283, 50 грн., середньомісячна сума додаткових видів ГЗ за 24 місяці - 184, 28 грн. (а.с. 203, т.2)

Судом встановлено, що до грошового атестату №24 від 23.02.11, виданого позивачеві у звязку зі звільненням зі служби з призначенням пенсії, та довідки про додаткові види грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням, включені усі види грошового забезпечення, які враховуються для обчислення пенсії. (а.с. 185-186, т.2).

Відповідно до статті 49 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" призначення позивачеві пенсії та визначення її розміру здійснено органами Пенсійного Фонду України і не є предметом спору у даній справі. Відтак, суд не вбачає підстав для зобовязання Кременчуцької ВК №69 провести належний розрахунок щодо призначення пенсії в розмірі 55% місячного грошового забезпечення в сумі 1567,61 грн.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 25 000 грн., суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з частинами 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктами 5, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розяснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки позивачем не доведено факту понесення моральної шкоди саме через неправомірні дії відповідачів, не доведено факту тяжкості вимушених змін та необхідності докладання зусиль для відновлення нормального життя та розміру заявленої моральної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд дійшов до таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є дії та бездіяльність, що вчинялися відповідачами під час проходження позивачем служби в установі виконання покарань кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення з Кременчуцької ВК №69 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобовязання нарахувати та виплатити грошові компенсації та доплати, повернення незаконно утриманих з заробітної плати коштів, щодо яких суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, стосуються оплати праці позивача під час проходження ним служби, тому позивач не обмежений строками для звернення до суду за захистом своїх прав. З позовною вимогою про зобов'язання УДДУПВП в Полтавській області видати наказ про звільнення з 21.02.11 - дати фактичного отримання трудової книжки, позивач звернувся у межах місячного строку, встановленого частиною 3 статті 99 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 256 КАС України постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць - виконуються негайно.

Зважаючи на це, суд дійшов висновку про необхідність звернення до негайного виконання постанови суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. Розмір цієї суми розраховано виходячи з того, що оскільки період вимушеного прогулу позивача склав близько 14, 5 місяців, тому на 1 місяць припадає сума у розмірі 522, 85грн. (7581, 28 грн. х 1): 14, 5).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 статті 87 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 4 частини 3 цієї статті встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Статтею 91 КАС України встановлено, що витрати, повязані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є субєктом владних повноважень, сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за відрив від звичайних занять обчислюється пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що повязані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підтвердження вимог про відшкодування витрат, пов'язаних із прибуттям до суду у даній справі, а саме на судові засідання 17 травня, 7 червня, 23 червня, 14 вересня, 12 жовтня, 9 листопада 2011 року, позивач надав проїзні документи на загальну суму 464, 84 грн. (а.с. 120-122а, т.2).

Воднораз, з вказаних документів витрати позивача на переїзд до іншого населеного пункту підтверджено лише корінцем квитка від 17.05.11 (м. Світловодськ м. Кіровоград) вартістю 37 грн., чеком №60946 від 17.05.11 (м. Кіровоград м. Світловодськ) на суму 44, 49 грн., чеком №1118545 від 06.06.11 (м. Кременчук м. Кіровоград) на суму 45,55 грн., чеком №1130026 від 22.06.11 (м. Кременчук м. Кіровоград) на суму 43, 75 грн., чеком №883369 від 23.06.11 (м. Кіровоград м. Світловодськ) на суму 38, 37 грн., чеком №1007714 від 13.09.11 (м. Кременчук м. Кіровоград) на суму 43, 75 грн., чеком №936703 від 14.09.11 (м. Кіровоград - м. Кременчук) на суму 39, 36 грн., чеком №85803 від 08.10.11 (м. Світловодськ м. Кіровоград) на суму 37, 29 грн., чеком №953207 від 12.10.11 (м. Кіровоград м. Олександрія) на суму 24, 74 грн., чеком №312698 від 12.10.11 (м. Олександрія м. Кременчук) на суму 20,58 грн., квитком №1007141 від 07.11.11 (м. Кременчук м. Кіровоград) на суму 50, 96 грн., а всього на суму 425, 84 грн.

Вказані документи відповідають типовим формам квитків на проїзд пасажирів на міжміських маршрутах загального користування та на проїзд пасажирів автомобільним транспортом на міжміських маршрутах для реалізації автостанціями, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.06 №503, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.09.06 за №1065/12939, а тому є належним документальним підтвердженням факту понесення позивачем витрат на прибуття до суду з іншого населеного пункту.

Надані позивачем квитки на проїзд в автобусі на загальну суму 36 грн. та абонентські талони на проїзд у міському тролейбусі на загальну суму 3 грн. не є належними доказами витрат на переїзд позивача з (до) іншого населеного пункту, а тому в силу положень статті 91 КАС України не включаються до витрат, що пов'язані із прибуттям до суду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд керується частинами 1, 3 статті 94 КАС України, згідно з якими якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Вбачається, що позивачем у позовній заяві, за якою ухвалою суду від 28.04.11 відкрито провадження, заявлено 15 позовних вимог. У ході судового розгляду справи ухвалою суду від 07.06.11 залишено без розгляду 1 позовну вимогу, ухвалою суду від 09.11.11 провадження за 2 позовними вимогами закрито, за наслідками розгляду справи по суті задоволено 7 позовних вимог, у задоволенні 5 вимог - відмовлено. Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, йому належить присудити з Державного бюджету України пропорційно до задоволених позовних вимог судові витрати у розмірі 198, 73 грн. (425, 84 грн. : 15) х 7).

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Кременчуцької виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69) середній заробіток на час вимушеного прогулу за період з 16.12.08 по 25.02.10 у сумі 7581 грн. 28 коп.

Зобовязати Кременчуцьку виправну колонію Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за несення служби в надурочний (понаднормовий) час у період з 01.05.10 по 28.01.11.

Зобовязати Кременчуцьку виправну колонію Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за службу у вихідні та святкові дні, а саме за 42 дні у період з 01.05.10 по 28.01.11.

Зобовязати Кременчуцьку виправну колонію Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69) донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час, а саме за 56 годин роботи у нічний час у листопаді грудні 2008 року.

Стягнути з Кременчуцької виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69) на користь ОСОБА_1 1010 грн. 54 коп., безпідставно утриманих у січні 2011 року із його заробітної плати за використану відпустку.

Зобов'язати Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області видати наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби з 21 лютого 2011 року.

Зобовязати Кременчуцьку виправну колонію Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (№69) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у звязку з затримкою видачі трудової книжки з вини власника за період з 29.01.11 по 21.02.11.

В іншій частині позову відмовити.

Присудити ОСОБА_1 з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 198, 73 грн.

Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 522 грн. 85 коп. звернути до негайного виконання.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги, з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш

Повний текст постанови складено 14.11.11.