Постанова № 21075290, 13.04.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2011 року 5794/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області

довідкритого акціонерного товариства «Техмашремонт»

пропро стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відкритого акціонерного товариства «Техмашремонт»(надалі - відповідач) про стягнення суми заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 23.11.2010 у розмірі 39715,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з даними особового рахунку страхувальника у відповідача утворився борг з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах особам, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці за списком №1, за березень місяць 2010 року. Посилаючись на частину другу Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та пункт 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за №64/8663, позивач просив суд стягнути суму заборгованості з відповідача.

Відповідач позов у повному обсязі не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд відмовити у задоволенні позову у розмірі 34549,37 грн. Решту позовних вимог у розмірі 5166,30 грн. просив визнати боргом, що відповідно до Закону України «Про зір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» підлягає розстроченню.

В обґрунтування заперечень зазначив, що докази понесення позивачем фактичних витрат на виплату і доставку пенсій пенсіонерам відсутні, розрахунок витрат позивачем складено за неповного з’ясування фактичних обставини, що впливають на визначення сум таких витрат, з порушенням вимог чинного законодавства. Тому, на думку відповідача, позов є необґрунтованим, безпідставним та не підлягає задоволенню.

Так, до розрахунку за списком № 1 позивачем включено осіб, яким призначено пенсії до 1 січня 2004 року, тобто, до набрання чинності Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин (надалі –Закон України №1058-IV). Відповідач вважає, що законодавчі підстави для відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій на користь таких осіб у нього відсутні.

До розрахунку також включено осіб, які мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, яким законом знижено вік виходу на пенсію на п’ять років. У зв’язку з чим, на думку відповідача, фактичні витрати на виплату і доставку пенсій таким особам в силу закону здійснюються за рахунок державного бюджету і не можуть покладатися на відповідача.

Крім того, відповідач зазначив, що фактичні витрати на виплату і доставку пенсій визначено позивачем виходячи не тільки з розміру основної пенсії, призначеної кожному пенсіонеру, але й з урахуванням додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень, що здійснюються відповідно до законодавства. Так, відповідно до пункту 6.6. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України додаткові пенсії, доплати, надбавки та підвищення, призначені відповідно до законодавства України, не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню, а згідно з пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»виплата надбавок та підвищень здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій в частині стягнення доплат, надбавок та підвищень не мають правових підстав та задоволенню не підлягають.

Сторони у судове засідання 13.04.2011 не з’явились. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання сторін про розгляд справи у порядку письмового провадження.

З огляду на приписи частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

          Як вбачається з наявних матеріалів справи, Відкрите акціонерне товариство «Техмашремонт»є юридичною особою, що зареєстрована виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області 10.06.1993. Як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області, а отже, є страхувальником в розумінні положень Закону України № 1058-IV.

Позивачем на підставі розрахунків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «а»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(крім працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників), відповідно до частини другої Прикінцевих положень Закону України №1058-IV визначено розмір витрат, які підлягають відшкодуванню відповідачем за березень місяць 2010 року, на загальну суму 39715,67 грн.

Поряд з цим, матеріали справи містять сам розрахунок фактичних витрат за березень 2010 року (том І, а.с.15) на загальну суму витрат лише 33784,17 грн.

Тобто розмір, який позивач просить стягнути у судовому порядку у зв’язку з не відшкодуванням відповідачем фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за березень місяць 2010 року суттєво відрізняється від розрахунку таких витрат, який був надісланий відповідачеві.

Водночас, як вбачається із вказаного розрахунку, позивачем до його складу включено 35 осіб з яких 17 особам пенсії призначено до 1 січня 2004 року (до набрання чинності Законом України №1058-IV); осіб, які мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, вік виходу на пенсію яких знижено на п’ять років; фактичні витрати на виплату і доставку пенсій щодо кожної особи визначено виходячи з повної суми пенсійних виплат (основної пенсії, додаткової пенсії, доплат, надбавок та підвищень, що здійснювались відповідно до законодавства).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою розділу XV «Прикінцеві положення»Закону України №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону України № 1058-IV у разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення»(надалі –Закон України «Про пенсійне забезпечення»).

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону України № 1058-IV. При цьому, зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до 01.01.2004, тобто до набрання чинності цим Законом.

Коло осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, визначено статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Так, згідно з підпунктом «а»частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До 15.03.2000 згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(в редакції Закону України від 16.05.1996 № 198/96-ВР) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і доставку пенсій відповідно до пунктів «б»- «з»цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - з 1996 року.

У лютому 2000 року частину другу статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»виключено згідно із Законом України від 17.02.2000 №1461-III. Цим же Законом внесено зміни до Закону України від 26.06.1997 №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»згідно з якими фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», віднесено до об'єкту оподаткування збором на обов’язкове державне пенсійне страхування.

До січня 2004 року порядок відшкодування підприємствами фактичних витрат Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»- «з»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», визначався пунктом 3.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за №16-6, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2001 за №998/6189 (надалі –Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України).

Щодо осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та мають право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту «а»частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то до набрання чинності Законом України №1058-IV витрати Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій таким особам підприємствами не відшкодовувались.

Водночас, згідно з абзацом п’ятим частини другої Прикінцевих положень Закону України №1058-IV починаючи з 01.01.2004 підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Таким чином, саме з 01.01.2004 законом покладено на відповідача обов’язок відшкодовувати фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, що виплачуються на користь вказаних вище осіб, з поступовим збільшенням таких витрат до набуття особою права на пенсію за віком відповідно до Закону України №1058-IV.

З огляду на зазначене та беручи до уваги ту обставину, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до 01.01.2004 суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій особам, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1, та отримали право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту «а»частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до 01.01.2004.

Таким чином, суми витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій вказаним особам до розрахунку включені безпідставно і відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 02.12.2010 (касаційне провадження № К-53048/09), від 04.11.2008, що постановлена за результатами розгляду касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в м.Бориславі Львівської області по справі №2/1492-10/233, в ухвалі від 21.05.2008 (касаційне провадження № К-35237/06).

Така ж оцінка положень частини другої Прикінцевих положень Закону України від09.07.2003 №1058-IV оприлюднена Пенсійним фондом України в листі від 27.06.2006 №8215/03-20.

Щодо осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та отримали право на пенсію з 01.01.2004, то з огляду на положення зазначених вище норм права вбачається, що саме починаючи з 01.01.2004 законом покладено на відповідача обов’язок відшкодовувати фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, що виплачуються на користь вказаних вище осіб, з поступовим збільшенням таких витрат до набуття особою права на пенсію за віком відповідно до Закону України №1058-IV.

Проте, вік, з якого особи набувають право на пенсію, визначається не лише Законом України №1058-IV, але й іншими законами з питань пенсійного забезпечення, при тому, що Конституція України не встановлює пріоритету одного закону перед іншими.

Водночас, законодавством не визначено такі терміни як пенсійний вік, вік виходу на пенсію, вік призначення пенсії, право на пенсію. Поряд з цим, системний аналіз положень статей 12, 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статті 26 і Прикінцевих положень Закону України №1058-IV та статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(надалі –Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») дають підстави вважати, що всі зазначені терміни стосуються однієї певної дати з якої законодавство пов’язує настання певних наслідків, а саме право особи на отримання пенсії за віком. При чому, дата набуття особою права на отримання пенсії визначається у кожному випадку окремо по відношенню до кожної особи.

Відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій в залежності від категорії особи. Призначення та виплата пенсій цим категоріям осіб провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»і цього Закону.

Так, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю (постраждалі від Чорнобильської катастрофи 4 категорії) з урахуванням положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», набувають право на пенсію: чоловіки - в 55 років; жінки - в 50 років.

При цьому, згідно із статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.

Тобто, фінансування витрат Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах на користь осіб, яким знижено пенсійний вік як особам, що постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, після досягнення ними пенсійного віку, який надає їм право на пенсію (для чоловіків 55 років та для жінок 50 років) має здійснюватись за рахунок коштів державного бюджету. Включення Пенсійним фондом таких витрат до розрахунку з метою їх подальшого відшкодування за рахунок відповідача, є неправомірним і безпідставним.

Крім того, згідно з частиною шостою Прикінцевих положень Закону України №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 6.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за №64/8663,додаткові пенсії, додаткові витрати на виплату підвищеного розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», доплати, надбавки та підвищення призначені відповідно до законодавства України, не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню.

Тобто, на страхувальників законом покладено обов’язок здійснювати відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку сум основної пенсії. Відшкодування витрат на виплату і доставку додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень, призначених відповідно до законодавства України понад розмір основної пенсії, не можуть покладатися на страхувальників, оскільки джерелом таких виплат в силу приписів Закону України №1058-IV є Державний бюджет України.

Таким чином, включення до розрахунку витрат на виплату додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень з метою їх відшкодування за рахунок відповідача, є неправомірним та безпідставним.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалось судом, підстави для відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, встановлено частиною другою Прикінцевих положень Закону України №1058-IV та згідно з частиною третьою статті 4 Закону України №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до пункту 6.8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1, підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування, органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства у місячний термін з моменту виникнення цих обставин.

Суду не надано жодних доказів щодо повідомлення відповідача про настання обставин, які вплинули на розмір відшкодування витрат Пенсійного фонду з дати призначення пенсії до дати складання розрахунків фактичних витрат.

Водночас, розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що складені позивачем згідно з додатком 7 до пункту 6.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, не містять інформації про витрати Пенсійного фонду на виплату пенсії (розмір основної пенсії та інших витрат - додаткової пенсії, доплат, надбавок чи підвищень, призначених відповідно до законодавства України), а також про витрати на доставку таких пенсій. Крім того, такі розрахунки не можуть вважатися доказами понесення фактичних витрат.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Судом, з метою забезпечення повного та об’єктивного розгляду справи на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.

Всупереч зазначеним приписам процесуального законодавства позивач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував факт понесення позивачем витрат по виплаті та доставці пенсій, призначених на пільгових умовах за вказаний період (акти звірки профінансованих та зарахованих сум пенсій на вклади пенсіонерів, тощо), не довів належними та достатніми доказами розміру та складу фактичних витрат позивача на виплату та доставку пенсій, а також правомірності їх нарахування.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Тобто докази, які визначають його об'єктивну можливість підтверджувати певну обставину, що має значення для вирішення справи.

Необхідно звернути увагу, що в силу приписів статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд не повинен проявляти ініціативи щодо витребування доказу лише в тому випадку, якщо доказ може підтвердити обставини, на які посилається саме та особа, яка його не подала, та цей доказ не надано з поважної причини.

Об'єктивної неможливості подання доказів, які обґрунтовують доводи позивача суду не надано.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте, це не означає, що суд зобов’язаний взяти на себе тягар доказування розміру фактичних витрат на виплату і доставку пенсій та правомірності їх формування замість сторони у справі - суб’єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою.

З урахуванням викладеного та беручи до уваги положення частини другої статті 51, статей 112, 136 Кодексу адміністративного судочинства України щодо визнання відповідачем позову повністю або частково, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог лише в тій частині, яка визнана відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Клопотання з цього приводу суду не заявлялись. У зв’язку з цим, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 51, 69, 70, 71, 112, 136, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Техмашремонт» (код ЄДРПОУ 05495590) на користь Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за березень місяць 2010 року у розмірі 5166 (п’ять тисяч сто шістдесят шість) грн. 30 коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                           Панченко Н.Д.

Постанова у повному обсязі виготовлена 13 квітня 2011 року.