Постанова № 21073679, 12.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2012 р. справа № 2а/0570/22474/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10-00

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріМірошниченко А.О.

за участю

представника позивача - Богуславської О.А.,

представника відповідача - Шульга О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» до Державної податкової інспекції у Будьоновському районі м. Донецька про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 17.08.2011 року № 0000482304,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА», звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Будьоновському районі м. Донецька про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 17.08.2011 року № 0000482304.

В обґрунтування позову зазначив, що Державна податкова інспекція у Будьоновському районі м. Донецька за наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «КВАНТ», встановлені порушення та складено акт № 776/23-411/25332074 від 02.08.2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 17.08.2011 року № 0000482304, що оскаржується.

Податковий орган, не встановивши ніяких недоліків та розбіжностей в податковій звітності, а також порушень термінів її подання, з надуманих підстав дійшов висновку про порушення з боку ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА».

Позивач не погоджується із спірним податковим повідомленням рішенням, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень встановлених з боку відповідача не відповідають фактичним обставинам справи.

Просить задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала, пояснила суду, що доводи адміністративного позову не спростовують встановлених порушень з боку позивача.

Вважає оскаржуване податкове повідомлення рішення, таким, що прийнято правомірно. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» (Далі ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА»), - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 04.02.1998 року (том 1, а.с.23), з 06.02.1998 року знаходиться на обліку в ДПІ у Будьоновському районі м. Донецька.

Відповідач, - Державна податкова інспекція у Будьоновському районі м. Донецька (Далі - ДПІ у Будьоновському районі м. Донецька), у розумінні КАС України, - є субєктом владних повноважень.

ДПІ у Будьоновському районі м. Донецька, за наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2008 року по 31.01.2009 року, з 01.06.2009 року по 30.06.2009 року, з 01.08.2009 року по 30.09.2009 року, з 01.02.2010 року по 30.04.2010 року, з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року по взаємовідносинам з ПП «КВАНТ», встановлені порушення та складено акт № 776/23-411/25332074 від 02.08.2011 року (Далі за текстом, - акт перевірки) (том 1, а.с.31-42).

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000482304 від 17.08.2011 року, що є предметом оскарження у даній справі (Далі за текстом,- спірне рішення) (том 1, а.с.29).

Спірним рішенням ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 21345,00 гривень, з якої 17076,00 гривень основний платіж, 4269,00 штрафна (фінансова) санкція.

За результатами оскарження спірне рішення залишено без змін (том 1, а.с. 52-76) .

Згідно висновків акта перевірки з боку ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» встановлено порушення :

1.п.п.1,2 ст. 215 , п.п. 1,5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до визнання угоди нікчемною між ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» та ПП «НВП «КВАНТ».

2.п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього у сумі 17076, 00 гривень, у тому числі по періодах :

грудень 2008 року 1389,00 гривень;

січень 2009 року 13224,00 гривень;

червень 2009 року 428,00 гривень;

серпень 2009 року 649,00 гривень;

лютий 2010 року 411,00 гривень;

березень 2010 року 856,00 гривень;

квітень 2010 року 120,00 гривень.

Що стосується висновків акта перевірки про порушення з боку ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» п.п.1,2 ст. 215 , п.п. 1,5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно описової частини акту перевірки, відповідачем в обґрунтування висновків акта перевірки покладено наступні обставини.

Між ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» та ПП НВП «КВАНТ» (код ЄДРПОУ 32458085) укладено усний договір купівлі-продажу (Далі за текстом, - спірний договір).

На виконання вказаного договору ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» від ПП НВП «КВАНТ» отримано товар, що підтверджується податковими накладними на загальну суму 111769,30 гривень, у т.ч. ПДВ на суму 18628,22 гривень, з якої 17076,00 гривень, було включено до складу податкового кредиту по взаємовідносинам із ПП НВП «КВАНТ» у т.ч. по періодах :

грудень 2008 року 1389,00 гривень;

січень 2009 року 13224,00 гривень;

червень 2009 року 428,00 гривень;

серпень 2009 року 649,00 гривень;

лютий 2010 року 411,00 гривень;

березень 2010 року 856,00 гривень;

квітень 2010 року 120,00 гривень.

Реалізовану продукцію у повному обсязі одержано за довіреністю відповідальними особами ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА».

До перевірки не надано документи, що підтверджують транспортування товарів ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА».

Розрахунки між субєктами господарювання за відвантажений товар проведено у безготівковій формі.

Станом на кінець перевіряємого періоду дебіторська / кредиторська заборгованість по розрахункам за спірним договором відсутня.

Продукція була придбана для власного використання.

Посилаючись на лист Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька за яким надійшли матеріали перевірки ПП НВП «КВАНТ» акт № 752/23-2/32458085 від 31.05.2011 року, в якому з боку ПП НВП «КВАНТ» встановлено порушення п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 , п. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вказує, на те, що факти не поставок товарів від ТОВ «Алпікс» за період з 01.01.2008 по 30.11.2010 року не підтверджуються, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Алпікс» та ПП НВП «КВАНТ» здійснені без мети настання реальних наслідків.

Податковий орган, враховуючи вищезазначені обставини, а також норми ст. 3 Господарського кодексу України, ст.ст. ст. 203, 207, 215, 228, 626, 629, 655, 658 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88, п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. Наказом Мінтрансу України від 14.1.1997 року № 363, п.8 Правил продажу непродовольчих товарів затв. Наказом МЗЕЗторгу України від 27.05.1996 року № 294 та наказу Мінтрансу від 29.12.1995 року № 488/436, прийшов до висновку щодо нікчемності правочину, укладеного між ПП НВП «КВАНТ» та ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА».

Податковим органом також в обгрунтування висновків щодо порушення п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» покладено обставини безпідставного включення до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, які отримані від ПП НВП «КВАНТ» за нікчемною угодою в сумі 17076,00 гривень у т.ч. по періодах :

грудень 2008 року 1389,00 гривень;

січень 2009 року 13224,00 гривень;

червень 2009 року 428,00 гривень;

серпень 2009 року 649,00 гривень;

лютий 2010 року 411,00 гривень;

березень 2010 року 856,00 гривень;

квітень 2010 року 120,00 гривень.

Також в обґрунтування висновків щодо порушення п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим органом було покладено висновки про порушення з боку ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» п.п.1,2 ст. 215 , п.п. 1,5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Проте суд не погоджується із висновками акта перевірки, з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» та ПП НВП «КВАНТ» (код ЄДРПОУ 32458085) укладено усний договір купівлі-продажу (Далі за текстом, - спірний правочин).

На виконання вказаного договору ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» від ПП НВП «КВАНТ» отримано товар, що підтверджується податковими накладними на загальну суму 111769,30 гривень, у т.ч. ПДВ на суму 18628,22 гривень, з якої 17076,00 гривень, було включено до складу податкового кредиту по взаємовідносинам із ПП НВП «КВАНТ» у т.ч. по періодах :

грудень 2008 року 1389,00 гривень;

січень 2009 року 13224,00 гривень;

червень 2009 року 428,00 гривень;

серпень 2009 року 649,00 гривень;

лютий 2010 року 411,00 гривень;

березень 2010 року 856,00 гривень;

квітень 2010 року 120,00 гривень.

Реалізовану продукцію у повному обсязі одержано за довіреністю відповідальними особами ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА».

До перевірки не надано документи, що підтверджують транспортування товарів ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА».

Розрахунки між субєктами господарювання за відвантажений товар проведено у безготівковій формі.

Станом на кінець перевіряємого періоду дебіторська / кредиторська заборгованість по розрахункам за спірним договором відсутня.

Позивачем на підтвердження своєї правової позиції надано первинні документи, що стосуються виконання спірного договору : податкові накладні, накладні на отримання товару, акти прийому-передачі (внутрішнього руху) основних засобів, накладні внутрішнього руху основних засобів, вимоги на видачу товару зі складу, інвентарні картки обліку основних засобів, акти списання, подорожний лист від 13.01.2009 року, журнал реєстрації довіреностей, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Позивачем, згідно листа вих. № 170/04 від 12.07.2011 року направленого на імя Начальника ДПІ у Будьоновському районі м. Донецька, у повному обсязі було надано документи на запит податкового органу від 21.06.2010 року № 6781/10/23-413 (а.с.43-44).

Згідно описової частини акта перевірки, податковим органом у порушення позивачем п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» покладено нікчемність правочину як такого, що не тягне за собою відповідних наслідків, а саме правомірності включення сум ПДВ з частини вартості придбаних товарів за спірним договором.

При цьому представниками сторін у судовому засіданні не заперечувались обставини використання продукції, придбаної за спірним договором, для власних потреб ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА», зазначений факт також не спростовується актом перевірки та іншими наявними в матеріалах справи доказами.

Суд не приймає доводи податкового органу щодо невідповідності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, наданих під час перевірки приписам ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88, п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. Наказом Мінтрансу України від 14.1.1997 року № 363, п.8 Правил продажу непродовольчих товарів затв. Наказом МЗЕЗторгу України від 27.05.1996 року № 294 та наказу Мінтрансу від 29.12.1995 року № 488/436.

Така позиція суду полягає у наступному.

У відповідності до ч.1,2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704,- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.15 цього положення,- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно п. 2.16 цього положення,- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд дослідивши документи, на підставі яких податковим органом під час проведення перевірки, суд не знаходить невідповідності зазначених первинних документів приписам ст.ст. 3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88.

Згідно ст. 1 Закону України,- «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Проведеною перевіркою податкового органу встановлені обставини складання відповідних податкових та видаткових накладних на поставлені контрагентом товари, та не встановлено обставин невідповідності цих накладних поставленим товарам.

Щодо податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит звітних періодів, відповідачем не встановлено порушень п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо їх складання.

Крім того, правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних у суді не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З приводу суперечливості висновків, викладених у акті перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини субєкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Що стосується невідповідності первинних документів приписам п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. Наказом Мінтрансу України від 14.1.1997 року № 363, п.8 Правил продажу непродовольчих товарів затв. Наказом МЗЕЗторгу України від 27.05.1996 року № 294 та наказу Мінтрансу від 29.12.1995 року № 488/436, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 5. ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо виключності товарно-транспортної накладної як документа, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Навпаки, положення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачають широке та не обмежене коло документів, що можуть підтверджувати витрати платника податків. В свою чергу положення п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначають, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Окрім цього, типова форма товарно-транспортної накладної №1-ТН затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95.

Відповідно до пп. б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що позивач та сторони з якими укладено договори не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, застосування товарно-транспортної накладної за формою №1-ТН для підприємства не є обовязковим.

За таких обставин відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для невключення витрат з придбання обладнання до складу податкового кредиту, оскільки зазначене включення здійснено на підставі інших документів, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають її вимогам.

Також суд не приймає до уваги відсутність письмового договору на придбання товарів, частину вартості яких позивачем включено до складу податкового кредиту, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 81 Господарського кодексу України,- господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч.4 ст. 189 Господарського кодексу України,- при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

Згідно ч. 7 ст. 189 Господарського кодексу України,- господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 Цивільного Кодексу України,- договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч.1,2 ст. 639. Цивільного Кодексу України,- договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно ч.1,2 ст. 633 Цивільного Кодексу України,- публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Таким чином, уданому спірному випадку, дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного та господарського законодавства суд визнає діями, що породжують цивільні та господарські права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.

Таким чином, податковим органом, як субєктом владних повноважень не наведено належних норм законодавства щодо обовязковості умов викладення спірного договору у письмовій формі.

Суд не приймає також посилання у акті перевірки на п.8 Правил продажу непродовольчих товарів затв. Наказом МЗЕЗторгу України від 27.05.1996 року № 294, оскільки зазначений наказ втратив чинність 11 березня 2004 року.

Податковим органом на підтвердження своєї правової позиції надано акт № 752/23-2/32458085 від 31.05.2011 року, складений за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки ПП НВП «КВАНТ» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Алпікс» (код ЄДРПОУ 34828149) за період з 01.01.2008 року по 30.12.2010 року, копію вироку Ворошиловського районного суду м. Донецька за звинуваченням ОСОБА_3, у скоєнні злочину передбаченого ст.ст. 205 ч.2, 358 ч.2, 358 ч.3 УК України, а також відповідь ПП НВП «КВАНТ» № 27/5 від 27.05.2011 року на запит ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька (том 1, а.с. 164-172, 194-215).

Зазначені документи надано на підтвердження «безтоварності» усних угод між ПП НВП «КВАНТ» та ТОВ «Алпікс».

В ході перевірки, за наслідками якої складено акт № 752/23-2/32458085 від 31.05.2011 року не встановлено факту передачі товарів від ТОВ «Алпікс» до ПП НВП «КВАНТ», у звязку із поясненнями ОСОБА_3, про створення підприємства без наміру здійснювати господарську діяльність.

Згідно відповіді ПП НВП «КВАНТ» № 27/5 від 27.05.2011 року на запит ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, повідомило, що у період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року ПП НВП «КВАНТ» здійснювало комерційну діяльність по продажу та обслуговуванню компютерної техніки та комплектуючих. У підприємства ТОВ «Алпікс», згідно усного договору рахунку фактури № 512 від 29.12.2008 року та накладної № 31 від 12.01.2009 року було придбано обладнання,- Роутер WS-C3750 Catalist на суму 75300,00 гривень у т.ч. ПДВ у розмірі 12550,00 гривень. На вказану суму ПП НВП «КВАНТ» було отримано податкові накладні (том 1, а.с. 183).

Зазначене обладнання згідно усного договору рахунку фактури № 1040 від 16.12.2008 року та накладної № 608 від 13.01.2009 року було продано ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» за 76200,00 гривень у т.ч. ПДВ 12700,00 гривень.

На виконання усного договору ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» було отримано податкові накладні № 607 від 24.12.2008 року на суму 22860,00 гривень ( у т.ч. ПДВ на суму 3810,00 грн.), № 608 від 13.01.2009 року на суму 53340,00 гривень (у т.ч. ПДВ на суму 8890,00 грн.).

Такими чином, наразі мається на увазі сума ПДВ у розмірі 12700,00 гривень із загального обсягу включених позивачем до податкового кредиту 18628,22 гривень.

Але вищезазначені обставини ніяким чином не підтверджують нікчемності укладеного правочину між ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» та ПП НВП «КВАНТ».

До того ж відповідачем не надано доказів щодо узгодженості прийнятого на підставі зазначеного акта перевірки податкового повідомлення-рішення.

Податковим органом під час проведення перевірки не запропоновано ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» у ході проведення перевірки провести інвентаризацію у відповідності до вимог Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунківзатвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69.

Таким чином вищезазначеними обставинами не підтверджується факт «безтоварності» господарських операцій або нікчемності правочинів за перевіряємий період.

Щодо висновків акту перевірки в обгрунтування яких покладено ознаки нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч. 1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України (Далі, - ЦКУ), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ,- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.206 ЦКУ,- усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами.

До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Ознаками нікчемності угод, відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як відсутність необхідних первинних документів для підтвердження реальності господарських операцій на виконання спірного договору.

Однак суд не погоджується із зазначеною думкою податкового органу, оскільки вище вже надано оцінку достатності первинних документів та їх відповідності вимогам закону у контексті підтвердження правомірності віднесення частини сум придбаних товарів до складу податкового кредиту.

Суд, дослідивши надану відповідачем детальну інформацію автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, за перевіряємий період, не встановив відхилення сум ПДВ з контрагентом, щодо відносин з якими відповідач встановив ознаки нікчемності укладених угод.

Відповідачем не надано до суду доказів витребування у позивача документів, які підтверджують фактичне здійснення постачання (транспортування), приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу з контрагентом, що стосуються спірних правовідносин.

Таким чином відповідачем у цій частині не доведено суду відповідності обставин викладених у акті перевірки фактичним обставинам справи.

Разом з тим позивачем у судове засідання у достатньому обсязі надано документальне підтвердження фактичного здійснення постачання господарських операцій на виконання спірного договору.

Транспортування товарно - матеріальних цінностей здійснювалось позивачем власними транспортними засобами.

Наявність у позивача транспортних засобів сторонами не спростовується.

Обставини транспортування товарно - матеріальних цінностей зокрема підтверджуються відповідними подорожними листами.

Представником позивача надано до суду видаткові накладні, та журнал реєстрації видачі довіреностей, що підтверджують факт постачання та отримання товарно - матеріальних цінностей.

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають зясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Одержання економічного ефекту, за наслідками реалізації товарів та послуг підтверджується матеріалами справи.

Матеріалами справи документально підтверджено фактичне використання у своїй господарській діяльності придбаних ним товарів, в рамках спірних правовідносин.

Фактичне використання у своїй господарській діяльності придбаних позивачем товарів щодо подальшого їх використання, зокрема підтверджується наданими позивачем документами внутрішнього руху товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, весь обсяг документів, наданих позивачем у судовому засіданні, свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними угодами, та містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, у тому числі зазначено найменування продукції, обєми постачання та суми коштів, що підлягають оплаті.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено термін податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», -датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»,

податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми нарахованого податку, у звязку з придбанням товарів від контрагента, у межах спірних правовідносин.

Відповідачем, для встановлення обставин, що стосуються спірних правовідносин, не надано доказів на вчинення належних дій, з метою підтвердження відомостей отриманих від осіб, які мали правові відносини позивачем.

До того ж позивачем було надано документи, які свідчать про наявність у нього транспортних засобів та документів, які свідчать про фактичне здійснення транспортних операцій для придбання товарів у контрагента.

Зокрема подорожній лист від 13.01.2009 року, із відтиском печатки підприємства контрагента ПП НВП «КВАНТ», що саме збігається із датою придбання обладнання (Роутер WS-C3750 Catalist) та датою накладної № 608 від 13.01.2009 за якою його було передано позивачу.

Суд також звертає увагу на ті обставини, що інші товарно-матеріальні цінності, за якими було сформовано податковий кредит мали невеликі габаритні розміри, тому у позивача була можливість перевозити їх власним транспортом.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п. 3, 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зар. в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772,- акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що факти виявлених порушень, викладені відповідачем у акті перевірки субєктивно та не у повній мірі, - всупереч зазначеному Порядку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 203 ЦК України, оскільки ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, є неправомірним визначення сум податкових зобовязань, зроблене відповідачем відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Згідно абз. 2 п. 58.1 ст. 58 ПК України,- податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як вбачається із наведеної норми, при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Згідно п. 55.1. ст. 55 ПК України,- податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Оскільки відповідач не довів суду правомірність підстав нарахування позивачу податкових зобовязань, суд приходить до висновку про скасування податкового повідомлення рішення від 17.08.2011 року № 0000482304.

Таким чином враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» до Державної податкової інспекції у Будьоновському районі м. Донецька про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 17.08.2011 року № 0000482304.

Відповідно до ст. 94 КАСУ суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 28,23 грн.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА» до Державної податкової інспекції у Будьоновському районі м. Донецька про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 17.08.2011 року № 0000482304, задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення рішення прийняте Державною податковою інспекцією у Будьоновському районі м. Донецька від 17.08.2011 року № 0000482304.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НАДЕЖДА», витрати по сплаті судового збору у розмірі 28, 23 гривень (двадцять вісім) гривень 23 копійки.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 12 січня 2012 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 17 січня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.