Постанова № 21071932, 13.12.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

13.12.2011< копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2011 р. Справа № 2а/0470/10184/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛуніна О.С. <Текст > при секретаріЧерпак А.Ю. за участю сторін: від позивача Сипало М.А. від відповідача Катичева Ю.В.

від третьої особи Анохіна І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №2а/0470/10184/11 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування інвалідів до Державного підприємства «38 Відділ інженерно-технічних частин», третя особа: Дніпродзержинський міський центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до ДП «38 ВІТЧ», в якому просив стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування інвалідів(далі - ДО ВФССІ) адміністративно-господарські санкції у розмірі 155091,20 грн. та пеню у розмірі 4094,64 грн. за несвоєчасну сплату таких санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не дотримано вимог ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві, у звязку з чим до ДП «38 ВІТЧ»адміністративно-господарські санкції у розмірі 155091,20 грн. та нарахована пеня у розмірі 4094,64 грн. за несвоєчасну сплату таких санкцій.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що підприємство здійснило всі передбачені законом дії для створення робочих місць для інвалідів у необхідній кількості, проте обовязок працевлаштування таких інвалідів на створені робочі місця законом за відповідачем не закріплено, а тому, відповідач вважає накладені адміністративно-господарські санкції необґрунтованими та протиправними, у звязку з чим просить відмовити у задоволені позовних вимог.

Також, посилався на те, що ДП «38 ВІТЧ»своєчасно інформувало центр зайнятості та ДО ВФССІ про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів та подавало відповідні звіти. Протягом 2010 року на підприємство центром зайнятості було направлено 10 інвалідів для працевлаштування на робоче місце «охоронник», з яких одна особа відмовилась, а 9 осіб не відповідали вимогам за станом здоров`я. Робочі місця для інвалідів були створені, створити ж спеціальне робоче місце для конкретного інваліда підприємство не мало обєктивної можливості, з причин висновків та рекомендації МСЕК щодо кожного інваліда. На звернення відповідача, позивач таких інвалідів не направляв.

У судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримав та просив відмовити у позові.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви та дослідивши письмові докази, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем була проведена невиїзна перевірка стану викоання ст. 19 та ст. 20 ЗУ «Про основу соціальної захищеності інвалідів в Україні»ДП «38 ВІТЧ», за результатами якої було складено акт №102 від 10.03.2011 року.

Актом перевірки встановлено недотримання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме, відповідно до поданого ДП «38 ВІТЧ»до ДО ВФССІ звіту за 2010 рік, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 12 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Тобто, на підприємстві у 2010 році не працевлаштовано 5 робочих місць, передбачених для інвалідів та не нараховано відповідні адміністративно-господарські санкції.

На підставі акту перевірки позивачем було запропоновано відповідачу перерахувати на розрахунковий рахунок ДО ВФССІ адміністративно-господарські санкції у розмірі 155091,20 грн.

Суд вважає нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 155091,20 грн. обґрунтованим та правомірним з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно з ч. 3 ст. 18, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Нормами ч. 1, 4 ст. 20 цього ж закону передбачають що, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Положенням ч. 3 цієї ж статті встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

При цьому, суд зазначає, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати інвалідів на створені робочі місця. Обовязок з пошуку робочих місць для інвалідів покладено як на державну службу зайнятості, так і на самих інвалідів, а обовязком роботодавця є вже безпосереднє працевлаштування інваліда, направленого на спеціально створене робоче місце, тобто укладення з ним трудового договору.

В свою чергу, обовязок державних органів щодо організації працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обовязку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

У відповідності до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у звязку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

Отже, вказана інформація щомісяця подається до відповідного центру зайнятості формою №3-ПН, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №420 від 19.12.2005р.

З аналізу вищенаведених норм права, суд приходить до висновку, що відповідачем не було виконано обовязок покладений на нього ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»щодо працевлаштування інвалідів, оскільки як вбачається з матеріалів справи, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на ДП «38 ВІТЧ»за 2010 рік складала 433 особи, але відповідачем було працевлаштовано лише 12 інвалідів замість самостійно визначеного нормативу у кількості 17 робочих місць.

Тобто, відповідачем не були вжиті всі необхідні заходи для забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування: надання щомісячних звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів Фонду соціального захисту інвалідів; звернення до центрів зайнятості з проханням направити інвалідів.

Крім того, відповідачем не було доведено суду та додано достатніх доказів в підтвердження факту невідповідності направлених Дніпродзержинським міським центром зайнятості у 2010 році девяти інвалідів вимогам створених підприємством робочих місць, у звязку з характером їх захворювання, а також не було доведено мети працевлаштування інвалідів.

За таких обставин, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції за 5 незайнятих робочих міць у розмірі 155091,20 грн. нараховані відповідачу правомірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення з ДП «38 ВІТЧ»таких санкцій підлягають задоволенню.

Разом з тим, що суд вважає за необхідне відмовити в задоволені позовних вимог в частині стягнення на користь позивача нарахованої пені у сумі 4094,64 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки. Отже облікова ставка Національного банку України, з якої розраховується пеня, може бути визначена тільки на момент сплати підприємством коштів, у тому числі за рішенням суду.

Враховуючи, що на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством здійснена не була, розрахунок пені, заявлений до стягнення, є необґрунтованим, а вимога щодо стягнення суми 4094,64 грн., є такою, що не відповідає вимогам ст. 20 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у звязку з чим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування інвалідів до Державного підприємства «38 Відділ інженерно-технічних частин», третя особа: Дніпродзержинський міський центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «38 Відділ інженерно-технічних частин»(ЄДРПОУ 33127487, р/р 2600781760100, ДОД АППБ АВАЛЬ МФО 305653) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування інвалідів(р/р 31211230700013, ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012) адміністративно-господарські санкції у розмірі 155091,20 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складений 06.12.2011.

Суддя <(підпис) >

< Список >

< Список >

< Список >О.С. Луніна

< Текст >