Постанова № 21068965, 17.10.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

17.10.2011< копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0470/10380/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКоблової О. Д. <Текст > при секретаріТуранській С.О. за участю представників: позивача відповідача Талан О.Л., Чікіньова Д.М. Бойко О.П., Субрис О.В. <Текст > розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Профіль України» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Профіль України» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська з позовними вимогами про: - скасування податкового повідомлення-рішення №0101342301 від 12 травня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток;

- скасування податкового повідомлення-рішення №0101352301 від 12 травня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість;

- скасування податкового повідомлення-рішення №0101902301 від 05 липня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток;

- скасування податкового повідомлення-рішення №0101952301 від 05 липня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість.

В обґрунтування позову зазначено, що операції з постачання товарів між позивачем та контрагентами: ТОВ «Компанія «Імхотеп» код ЄДРПОУ 36411763, ТОВ «Компанія «Кентавр» код ЄДРПОУ 36690613, ТОВ «Промислова Компанія «Прометей» код ЄДРПОУ 36411742, ТОВ «Компанія «Альфа Інвест» код ЄДРПОУ 36124431, ТОВ «Промислово-Інвестиційна-Компанія» код ЄДРПОУ 35850772, ТОВ «Фінансово-Інвестиційна Компанія «Мілена» код ЄДРПОУ 36529751 були реальними; ці операції супроводжувалися відповідним рухом товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами; договори, визнані відповідачем нікчемними, не можуть визнаватися такими в розрізі дослідження обставин, встановлення яких є обовязковим відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року; правочини, які суперечать інтересам держави та суспільства, мають визнаватися недійсними лише в судовому порядку, а податковому органу не надано право визнавати такі правочини нікчемними; контрагенти позивача мали повний склад право- та дієздатності, в тому числі податкової; позивач не одержував безоплатно сировину від невідомого постачальника, оскільки має всі необхідні первинні документи, що підтверджують і одержання товару від конкретних контрагентів, і докази оплати за одержану сировину; підстав для донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість відсутні.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначили, що оскаржувані позивачем рішення винесені в межах та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, а також всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення від 05.04.2011 року № 216, від 11.04.2011 року № 221 та згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, відповідно до наказу Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 05.04.2011 року № 494, та у звязку з отриманням постанови від 14.03.2011 року старшого слідчого прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська про проведення перевірки, з урахуванням матеріалів документальних невиїзних перевірок: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Імхотеп» (код ЄДРПОУ 36411763) в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 03.03.2009р. по 31.01.2010р. (акт від 02.08.2010 року № 2025/23-02/36411763), доведеної для використання в роботі 04.08.2010 року із супровідним листом № 4303/8/23-221; Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційної Компанії «Мілена» (код ЄДРПОУ 36529751) в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за серпень-грудень 2009 року (акт від 02.08.2010 року № 2020/23-03/36529751), доведеної для використання в роботі 02.08.2010 року із супровідним листом № 4238/8/23-308; Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кентавр» (код ЄДРПОУ 36690613) в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за січень-вересень 2009 року (акт від 27.09.2010 року № 2617/23-03/36281897), доведеної для використання в роботі 03.02.2011 року із супровідним листом № 638/8/23-308, посадовими особами Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Профіль України» (код ЄДРПОУ 35203742) з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Компанія Імхотеп, ТОВ «Компанія «Кентавр, ТОВ «Промислова Компанія «Прометей», ТОВ «КОМПАНІЯ «Альфа Інвест», ТОВ «Промислово-Інвестиційна-Компанія», ТОВ «Фінансово-Інвестиційної Компанії «Мілена» за період з 01.04.2008р. по 14.03.2011р., за результатами якої складено акт №1386/232/35203742 від 20 квітня 2011 року.

12 травня 2011 року Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки винесені податкові повідомлення-рішення №0101342301 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток та №0101352301 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість.

В зазначеному акті перевірки відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено ч. 1 ст. 203, статті 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, укладених з ТОВ «Компанія «Імхотеп», ТОВ «Компанія «Кентавр», ТОВ «Фінансово-Інвестиційна Компанія «Мілена».

Як вбачається з матеріалів справи, не погодившись із зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав до ДПА у Дніпропетровській області скаргу, в якій просив зазначені податкові повідомлення-рішення скасувати.

Рішенням про результати розгляду скарги №19626/10125-008 від 01.07.2011 року ДПА у Дніпропетровській області відмовила позивачу в задоволенні скарги, податкове повідомлення-рішення №010352301 від 12.05.2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість збільшено на 3000,00 грн. суми основного платежу та на 750,00 грн. штрафної (фінансової) санкції, а також збільшено на 1075171,93 грн. суму основного платежу і на 268767,98 грн. суму штрафної санкції з податку на прибуток, визначені в податковому повідомленні-рішенні №0101342301 від 12.05.2011 року. На підставі рішення про результати розгляду скарги відповідачем 05.07.2011 року винесені податкові повідомлення-рішення №0101902301 про нарахування податкових зобовязань з податку на прибуток та №0101952301, яким здійснення донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Суд не погоджується з висновками, викладеними відповідачем в акті перевірки з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України.

Виходячи з наведеної норми, до правовідносин, які виникли між сторонами в 2008-2009 роках слід застосовувати законодавство України, яке діяло на момент виникнення правовідносин, а також з урахуванням того, що відповідачем проведено перевірку відповідача у 2011 року - до зазначених правовідносин слід також застосовувати норми Податкового Кодексу України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме: запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; під час проведення, виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

3 аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Податковим органом в акті перевірки від 20 квітня 2011 року зроблено висновок про те, що правочини, укладені позивачем при придбанні товарів у контрагентів мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, такий правочин свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тобто, такі правочини носять фіктивний характер.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 20 квітня 2011 року не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 20 квітня 2011 року про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду відносно посадових осіб позивача, який би свідчив про наявність умислу у діях посадових осіб позивача на порушення публічного порядку.

З іншого боку, суд вважає доведеним позивачем факт дійсного виконання між ним та його контрагентами господарських угод, які визнані відповідачем нікчемними. А саме, позивачем доведений фактичний рух активів у процесі здійснення господарської операції. Фізичний рух товарно-матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, картками складського обліку, відповідно до яких сировина приймалася на облік, передавалася на переробку відповідно до договорів про переробку давальницької сировини, позивачу поверталася готова продукція, яка реалізовувалася покупцям позивача. Всі документи, які оформлені під час здійснення такої операції, мають силу первинних документів, оскільки свідчать про фактичне здійснення господарської операції, яка призвела до зміни в структурі активів та зобовязань і позивача, і його контрагентів.

Також судом встановлена спеціальна податкова правосубєктність учасників господарських операцій. Зокрема, судом встановлено, що контрагенти позивача, що видали податкові накладні, були зареєстровані як платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарських операцій. Цей факт також не заперечувався відповідачем в судовому засіданні, а в акті перевірки взагалі зазначено, що всі контрагенти позивача подавали звіти до своїх податкових інспекцій і відповідачем не встановлено розбіжностей згідно АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» між даними позивача та даними його контрагентів.

Крім того, судом встановлений звязок між фактом придбання товарів та господарською діяльністю. А саме, судом враховано, що для підтвердження права позивача на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Як вбачається з матеріалів справи, весь товар, який був придбаний у контрагентів, після його перероблення у готову продукцію був реалізований з прибутком. Це свідчить, що у позивача не тільки була мета досягнути позитивного фінансового результату шляхом перероблення сировини у готову продукцію, але й свідчить про те, що ця мета була досягнута.

Судом також встановлено, що від укладання спірних правочинів ні позивачем, ні його контрагентами не отримано жодної податкової або іншої вигоди, а вигода (зокрема, у позивача) виразилася лише в одержанні прибутку від здійснення господарської діяльності. Такого висновку суд дійшов, виходячи з того, що при продажу товару позивачу його контрагенти нараховували податкові зобовязання з ПДВ та включали суми продажу до складу валових доходів відповідних періодів (це випливає із змісту акту перевірки), контрагенти не могли одержати податкову вигоду. Також в акті перевірки визначено, що у контрагентів позивача, з якими правочини визнані нікчемними, податкові зобовязання/валові доходи були вище за податковий кредит/валові витрати. Тобто, з боку контрагентів позивача укладені угоди не були спрямовані на одержання податкової вигоди або відшкодування коштів із Державного бюджету. Що стосується позивача, товар, який був придбаний у контрагентів, після його перероблення у готову продукцію був реалізований з прибутком. Крім того позивачем надані докази, які не спростовані відповідачем, які підтверджують, що товарно-матеріальні цінності, які позивач придбавав у своїх контрагентів, придбавалися за ринковими цінами, що свідчить про відсутність податкової вигоди для позивача, яка могла б бути, якби ціни на продукцію, що придбавалася позивачем, були б завищені (про це, зокрема, свідчить прайс -лист (комерційна пропозиція) виробника придбаної продукції ЗАТ «Ілліч-Сталь»).

Таким чином, при укладанні і виконанні договорів, які відповідачем визнані нікчемними, не існувало жодних обставин, які свідчать про відсутність факту здійснення господарської операції, а з іншого боку, в матеріали справи позивачем надані належні та допустимі докази, які підтверджують факти здійснення господарських операцій.

В контексті зазначеного вище посилання відповідача в акті перевірки на статті 655, 656, 662 Цивільного Кодексу України взагалі суперечить відомостям, викладеним в цьому акті перевірки. З одного боку, відповідач робить висновки в акті перевірки про те, що позивачем не набуте право власності на придбаний у ТОВ «Компанія «Імхотеп», ТОВ «Компанія «Кентавр», ТОВ «Фінансово-Інвестиційна Компанія «Мілена» товар, з іншого боку, відповідач зазначає, що придбаний у цих контрагентів товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності для виробництва профілю

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договорами, які відповідач визнав нікчемними, здійснено фактичне постачання товару, що підтверджується відповідними видатковими накладними, виписаними у відповідності із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Одержані комплектуючи в подальшому були перероблені у готову продукцію (профіль), а профіль був реалізований покупцям позивача. Як свідчить акт перевірки, відповідач підтвердив, що товар, який був придбаний у постачальників за договорами, що визнані нікчемними, був або «реалізований ряду підприємств-покупців», або «використаний ТОВ «ТД Профіль Україні» у власній господарській діяльності для виробництва профілю». Тобто, відповідач самостійно підтвердив, що товар був використаний позивачем у господарській діяльності.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Декларації з податку на прибуток позивача за відповідні періоди, які надані в матеріали справи, свідчать про те, що його діяльність спрямована на одержання прибутку. Видаткові накладні на відпуск готової продукції свідчать про те, що її вартість більше ніж вартість придбаних товарів з урахуванням їх переробки.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вищезазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як свідчать матеріали перевірки, придбаний у ТОВ «Компанія «Імхотеп», ТОВ «Компанія «Кентавр», ТОВ «Фінансово-Інвестиційна Компанія «Мілена» товар був використаний в господарській діяльності позивача, з нього була виготовлена кінцева продукція, ця продукція була реалізована покупцям, позивач одержав прибуток, який був обкладений податком.

Таким чином, у позивача були всі підстави для включення витрат з придбання товару у ТОВ «Компанія «Імхотеп», ТОВ «Компанія «Кентавр», ТОВ «Фінансово-Інвестиційна Компанія «Мілена» до складу валових витрат відповідних податкових періодів. Позивач має всі необхідні розрахункові, видаткові, транспортні та інші документи, які є підставою для включення витрат з придбання зазначеного товару до складу валових витрат відповідних податкових періодів.

Згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У відповідності з пп.7.2.6. п.7.2 ст.7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Наявність договорів, документів первинного обліку та документів, що свідчать про розрахунок є доказом того, що поставка відбулася. В момент постачання товару контрагентами позивача, ними були виписані податкові накладні, оформлені належним чином, що не спростовується відповідачем в акті перевірки. На момент оформлення податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість, подавали звіти до відповідних податкових органів, що також підтверджується відповідачем. Наявність податкової накладної, оформленої належним чином, дає право на податковий кредит.

Згідно з пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, позивачем правомірно розраховані податкові зобовязання з податку на додану вартість у відповідних податкових періодах.

Що стосується податкових повідомлень-рішень, винесених відповідачем на підставі рішення про результати розгляду первинної скарги позивача ДПА у Дніпропетровський області, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В рішенні ДПА у Дніпропетровській області від 01.07.2011 року про результати розгляду скарги позивача зазначено, що оприбуткована за нікчемними правочинами сировина використана ТОВ «ТД «Профіль України» у власній господарській діяльності виробництво профілю, та зазначене не заперечується скаржником, то валовий дохід в податкових періодах 2009 року товариства має бути збільшений на 4300287,72 грн. - вартість товару (з ПДВ), отриманого безоплатно від невстановленої особи без укладання будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього.

Однак, такий висновок суперечить матеріалам справи, також висновкам, викладеним в акті перевірки. Зокрема, позивачем в матеріали справи надані документи, що підтверджують здійснення розрахунків за поставлену продукцію, а саме: видані векселі, акти приймання-передачі векселів, акти предявлення векселів до оплати, акти приймання-передачі погашених векселів. Відповідачем не заперечувалось ні в актів перевірки, ні в запереченнях на позовну заяву, ні в поясненнях в судовому засіданні факту того, що розрахунки за поставлену продукцію позивачем здійснено в повному обсязі.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових доходів включаються, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Згідно з пунктом 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

З одного боку відповідачем не надані в матеріали справи договори дарування або інші договори, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості матеріальних цінностей, на підставі яких позивач придбав товарно-матеріальні цінності. З іншого боку, відповідачем не спростовані факти здійснення позивачем розрахунків з ТОВ «Компанія «Імхотеп» ТОВ «Компанія «Кентавр», ТОВ «Промислова Компанія «Прометей», ТОВ «Компанія «Альфа Інвест», ТОВ «Промислово-Інвестиційна-Компанія», ТОВ «Фінансово-Інвестиційна Компанія «Мілена» за поставлені цими підприємствами товарно-матеріальні цінності.

Таким чином, суд не вбачає підстав для включення до складу валових доходів позивача вартості товарно-матеріальних цінностей на суму 4300287,72 грн., оскільки відповідачем не доведений факт безоплатного одержання позивачем товарно-матеріальних цінностей на цю суму.

Також, суд приймає до уваги, що період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р. вже був перевірений відповідачем, про що є акт перевірки з питань дотримання Підприємством вимог податкового законодавства від 17 березня 2010 року №1912/23/35203742. Згідно зі змістом зазначеного акту перевірки та його висновками при здійсненні господарських операцій відповідачем не було встановлено порушень в оформленні та віднесенні до складу податкового кредиту та валових витрат по операціях, вчинених позивачем на підставі договорів, укладених з ТОВ «Компанія «Імхотеп» ТОВ «Компанія «Кентавр», ТОВ «Промислова Компанія «Прометей», ТОВ «Компанія «Альфа Інвест», ТОВ «Промислово-Інвестиційна-Компанія», ТОВ «Фінансово-Інвестиційна Компанія «Мілена», а також не було встановлено недостатності первинних документів.

Крім того, відповідачем не надано пояснень щодо невідповідності здійснених нарахувань змісту акту перевірки. Зокрема, в висновках до акту перевірки зазначено, що позивачем порушені статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Компанія «Імхотеп», ТОВ «ФІК «Мілена», ТОВ «Компанія «Кентавр». В той же час, відповідач зменшив валові витрати та податковий кредит позивача у відповідних податкових періодах по правочинам, укладеним не тільки із зазначеними підприємствами, а й по правочинам, укладеним з ТОВ «Промислова Компанія «Прометей», ТОВ «Компанія «Альфа Інвест», ТОВ «Промислово-Інвестиційна-Компанія», хоча в акті перевірки не зазначено жодних підстав визнання нікчемними правочинів, укладеними з цими підприємствами.

Згідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 20 квітня 2011 року з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Профіль України» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0101342301 від 12 травня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток;

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0101352301 від 12 травня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість;

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0101902301 від 05 липня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток;

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0101952301 від 05 липня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складений 10 жовтня 2011 року.

Суддя <(підпис) >

< Список >

< Список >

< Список >О. Д. Коблова

< Текст >