Постанова № 21067594, 11.07.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

11.07.2011

<копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2011 р. Справа № 2а-10772/10/0470

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чорної В.В.

при секретарі судового засідання Молчановій В.В.

за участі представника відповідача Лисенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Обєднання шкільних їдалень»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ :

01.09.2010 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Комунального підприємства «Обєднання шкільних їдалень»адміністративногосподарські санкції в сумі 16 748 грн. 28 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 р., та пеню в сумі 512 грн. 04 коп. за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що на виконання положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Комунальне підприємство «Обєднання шкільних їдалень», при середньообліковій чисельності штатних працівників підприємства 58 осіб, повинно було створити у 2009 році 2 робочих місця, на які працевлаштувати інвалідів. Проте, фактично на підприємстві працював один інвалід. Таким чином, відповідач не виконав норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у звязку з чим зобовязаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 16 748 грн. 28 коп., виходячи з розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника, та пеню на суму заборгованості по сплаті адміністративно господарських санкцій у сумі 512 грн. 04 коп. за несвоєчасну їх сплату. У добровільному порядку відповідач не сплачує суму заборгованості, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

В судове засідання представник позивача не зявився, надіслав суду заяву про розгляд справи без його участі, та повідомив про підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що підприємство на вісімдесят відсотків фінансується з місцевого бюджету, тому стягувати з нього санкції є недоречним. Крім того, робота на підприємстві повязана з обслуговуванням електричних та газових приладів, у звязку з чим, має підвищений ступінь ризику, а тому людина з обмеженими фізичними можливостями не може бути допущена до неї за правилами техніки безпеки. Так само, така людина не зможе пройти медогляд, який є обовязковим на підприємстві згідно затверджених санітарних норм. Посилаючись на вказані обставини, відповідач вважає, що порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»не допускав, а тому, у задоволенні позову слід відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши чинне законодавство, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обовязок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно господарські санкції.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство «Обєднання шкільних їдалень»перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно форми № 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів»за 2009 рік, що надавався відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2009 році становила 58 осіб. При цьому, штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві у 2009 році не працювало (а.с. 9).

Виходячи з нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на підприємстві потрібно було працевлаштувати двох інвалідів, про що відповідач самостійно зазначив у звіті за формою 10 ПІ.

За висновками позапланової невиїзної перевірки (акт № 192 від 07.05.2010 р.), на підприємстві у 2009 році працював один інвалід, тому норматив не виконано щодо однієї особи (а.с. 7).

Згідно інформації Новомосковського міськрайонного центру зайнятості від 26.07.2010 р. № 1600, Комунальне підприємство «Обєднання шкільних їдалень»протягом 2009 року звіти за формою 3-ПН не надавало, тому, відповідно, про потребу у працівниках-інвалідах не заявляло.

Таким чином, вимоги ст.ст. 18,19, Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем не виконані.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що, з урахуванням специфіки роботи підприємства та наявності посад, повязаних з важкими умовами праці та підвищеною небезпекою праці, при визначенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів повинна враховуватись тільки та кількість робочих місць, що не повязана з такою специфікою роботи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою чи іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (в редакції Закону України від 23.02.2006 р.). Отже, на момент виникнення спірних правовідносин (на 2009 рік), частина 1 статті 17 Закону діяла у редакції, наведеній вище, і вже не передбачала обмежень, які встановлювались у попередній редакції частини 1 названої статті (яка діяла до 23.02.2006 р.), щодо забезпечення інвалідам права працювати лише на підприємствах, в установах, організаціях зі звичайними умовами праці. Відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні», норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Отже, чинним законодавством з питань соціального захисту інвалідів визначено однакові для всіх підприємств, установ, організацій критерії визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та не передбачено жодних обмежень для реалізації права інвалідів на працевлаштування в залежності від існуючих на підприємстві умов праці.

Таким чином, посилання відповідача на частину 1 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні»в редакції, яка на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність, як на підставу для проведення розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виходячи з кількості робочих місць зі звичайними умовами праці, є безпідставними, та суперечать обставинам, встановленим судом.

Доказів щодо вжиття заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у необхідній кількості у 2009 році, чи вжиття інших дій, направлених на виконання встановленого нормативу, відповідачем не надано.

Обовязок щодо подання щомісячної звітності за формою 3-ПН до центру зайнятості за місцем своєї реєстрації, ним також не виконаний.

У відповідності до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідач вказані обставини не довів.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадські організації інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж це встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 вказаного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі, яка визначається в розмірі середньої річної заробітної плати штатного працівника на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. При цьому, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами та організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 вказаного Закону.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2009 р. нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в строки, встановлені законом, не були сплачені, позивач здійснив розрахунок зазначених санкцій за даними акту документальної перевірки 3192 від 07.05.2010 р., виходячи з розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника та кількості незайнятих робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в сумі 16748 грн. 28 коп., а також нарахував пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій в сумі 512 грн. 04 коп. Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 17 260 грн. 32 коп.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення внаслідок порушення відповідачем у 2009 р. вимог ст.ст. 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(незабезпечення виконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання необхідної для організації працевлаштування інвалідів інформації у державну службу зайнятості, несплату у встановлені строки адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць).

Доводи відповідача про те, що підприємство має комунальну форму власності та фінансується за рахунок бюджетних коштів, не впливають на висновок суду про необхідність стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки законом не передбачено виключень та пільг для окремих підприємств залежно від їх форми власності та фінансового стану.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 160-162, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства «Обєднання шкільних їдалень» (код ЄДРПОУ 13461850) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31216230700030, отримувач м. Новомосковськ, банк отримувача ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ОКПО 25005978) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 р. в сумі 16 748 грн. 28 коп. (шістнадцять тисяч сімсот сорок вісім гривень двадцять вісім копійок), та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 512 грн. 04 коп. (пятсот дванадцять гривень чотири копійки).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 29.06.2011 року.

Суддя В.В.Чорна