Постанова № 21066504, 26.04.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

26 квітня 2011 р. 12:01 Справа №2а-15609/10/7/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Силантьєвій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-ПЛЮС" <Список ><Позивач в особі >

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим <Список ><Відповідач в особі ><Текст >

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача представник за довіреністю ОСОБА_1.,

від відповідача представник за довіреністю ОСОБА_2

Обставини справи: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим та, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0021842301/0 від 08 липня 2010р. на 171803,40 грн., податкове повідомлення-рішення № 0021832301/0 від 08 липня 2010р. на 773622,00 грн., податкове повідомлення-рішення №0021842301/1 від 15.09.2010р. на 171803,4 грн., податкове повідомлення-рішення № 0021832301/1 від 15 вересня 2010р. на 773622,00 грн., рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.09.2010р. №5081/10/1/25-017, рішення про результати розгляду повторної скарги від 18.11.2010р. №2962/10/25-023. Скасувати податкове повідомлення-рішення №0021832301/2 від 1.12.2010р. на 773622,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0021842301/2 від 1.12.2010 на 171803,40 грн., податкове повідомлення-рішення №0025312301/0 від 1.12.2010р. на 1200,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 002530231/0 від 1.12.2010 на 112,5 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач вказує, що відповідач в ході проведеної перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, при цьому зазначає, що податкові повідомлення рішення прийняті ним правомірно, оскільки під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем положень Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржувані рішення, прийняті ним на підставі встановлених перевіркою порушень, є обґрунтованим та законним. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (т.1 а.с.114-115).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю “СВ - Плюс” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р., за результатом якої був складений акт перевірки від 24.06.10р. №9352/23-7/31469850 (т.1 а.с.83-110) (далі акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення:

- №0021842301/0 від 08 липня 2010р., яким нараховані податкові зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 171803,40 грн., з яких за основним платежем 124893грн., штрафні санкції 46910,4грн. (т.1 а.с.11);

- № 0021832301/0 від 08 липня 2010р., яким нараховані податкові зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 773622 грн., з яких за основним платежем 515748, штрафні санкції 257874грн. (т.1 а.с.12);

Внаслідок оскарження рішень в адміністративному порядку, скарги позивача були залишені без задоволення, а відповідачем були прийняті рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.09.2010р. №5081/10/1/25-017, рішення про результати розгляду повторної скарги від 18.11.2010р. №2962/10/25-023, а також податкові повідомлення рішення:

- №0021842301/1 від 15.09.2010р., яким нараховане податкові зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 171803,40 грн., з яких за основним платежем 124893грн., штрафні санкції 46910,4грн. (т.1 а.с.14);

- № 0021832301/1 від 15 вересня 2010р., яким нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 773622 грн., з яких за основним платежем 515748, штрафні санкції 257874грн. (т.1 а.с.13);

- №0021832301/2 від 01.12.2010р., яким нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 773622 грн., з яких за основним платежем 515748, штрафні санкції 257874грн. (т.1 а.с.57);

- №0021842301/2 від 1.12.2010р., яким нараховані податкове зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 171803,40 грн., з яких за основним платежем 124893грн., штрафні санкції 46910,4грн. (т.1 а.с.56).

За результатом розгляду повторної скарги позивача на прийняті рішення, також, рішенням від 18.11.2010р. №2962/10/25-023 було збільшено розмір податкового зобовязання з податку на додану вартість та штрафних санкцій, а також збільшено штрафні санкції з податку на прибуток, на підставі чого відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення:

- №0025312301/0 від 01.12.2010р. (т.1 а.с.55), яким нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 1200грн., з яких за основним платежем 800грн. штрафні санкції 400грн.;

- №0025302301/0 від 1.12.2010 на 112,5 грн., яким нараховані податкові зобовязання з штрафні санкції у сумі 112,5грн. (т.1 а.с.54).

Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірних податкових повідомлень рішень, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення позивачем:

- п.п. 5.3.9., п.5.3 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.97р. (зі змінами та доповненням) в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму всього 124893,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2008 року на суму 375,00 грн., за 1 квартал 2009 року на суму 375,00 грн., за 2 квартал 2009 року на суму 375,00 грн., за 3 квартал 2009 року на суму 92175,00 грн., за 4 квартал 2009 року на суму 31593,00 грн.

- пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у період що перевірявся, на загальну суму 515748,00 грн., у тому числі за серпень 2009р. у сумі 150921,00 грн., за вересень 2009р. у сумі 147324,00 грн., за жовтень 2009р. у сумі 125306,00 грн., за листопад 2009р. у сумі 92172,00 грн.

- п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість №168/97-ВР від 03.04.1997р. (зі змінами та доповненнями) , в результаті чого завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту у період, що перевірявся, на загальну суму 467970,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що вказаних висновків відповідач дійшов на підставі встановлення стосунків ТОВ «СВ - Плюс» з фірмою «Союз Віктан» ЛТД, яке має ознаки фіктивності.

Актом встановлено, що у фірми «Союз Віктан» ЛТД, згідно до програми «Контрагенти» відсутні необхідні умови для здійснення виду діяльності, як технічне обслуговування основних засобів, відсутні трудові ресурси та необхідні машини, механізми та обладнання для здійснення технічного обслуговування. Операції між позивачем та фірмою «Союз - Віктан» ЛТД спрямовані на здійснення надання податкової вигоди покупцю, таки операції не містять не спричиняють реального настання правових наслідків. Правочин суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння майном держави та є нікчемним.

За таких обставин відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток.

На час проведення перевірки позивача, у період що перевірявся та на час прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень рішень були чинними Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР та Закон України «Про податок на додану вартість» 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача та прийняття податкових повідомлень-рішень), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Платники податку на додану вартість, обєкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені Законом України «Про податок на додану вартість», який, як зазначалося вище, діяв на час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень. З положень даного закону вбачається наступне.

У пункті 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити

зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та фірмою «Союз Віктан» ЛТД (ТОВ) був укладений договір №71/07 від 25.03.2007р. (т.1 а.с.123-125), предметом якого є надання послуг Фірмою «Союз-Віктан» ЛТД (ТОВ) з технічного обслуговування і огляду устаткування, введення в експлуатацію, монтажу і пуско - налагоджування виробничого, технологічного устаткування і механізмів, надання висновку про готовність і придатність виробничого, технологічного устаткування і механізмів до експлуатації, їх зносу і ремонту.

Сторонами, у підтвердження виконання договору №71/07 від 25.03.2007р., були складені акти виконаних робіт (а.с.127-129, 131-136, 138-140, 142):

-від 31.10.2008р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 30.11.2008р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 31.12.2008р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 31.01.2009р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 28.02.2009р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 31.03.2009р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 30.04.2009р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 31.05.2009р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 30.06.2009р. на суму 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 100,00 грн.

-від 31.07.2009р. на суму 120 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 20 000,00 грн.

-від 31.08.2009р. на суму 120 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 20 000,00 грн.

-від 30.09.2009р. на суму 120 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 20 000,00 грн.

-від 30.10.2009р. на суму 120 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% 20 000,00 грн..

Згідно договору поставки №18/09 від 31.07.2009р. (т.1 а.с.160-161) укладеного між ТОВ «СВ-Плюс» (покупець за договором) та Фірмою «Союз-Віктан» ЛТД (ТОВ) (Продавець за договором) за предметом даного договору постачальник поставляє товар відповідно до специфікації на суму 3371,50 у т.ч. ПДВ 20% 561,92 грн., які в обліку були віднесені на формування вартості основного засобу.

У підтвердження виконання договору 18/09 від 31.07.2009р. наданий акт прийму - передачі к договору постачання від 31.07.2009р. на суму 3371,50 у т.ч. ПДВ 20% 561,92 грн. (т.1 а.с.162).

Також між позивачем та Фірмою «Союз-Віктан» ЛТД (ТОВ) був укладений договір №11/09 від 29.06.2009р. (т.1 а.с.151-152), предметом якого є купівля продаж поліпшень (невідокремлених частин орендованого майна) орендує мого майна покупці (орендодавця), виробленого орендатором (продавцем) в період дії договорі в оренди, укладених між продавцем (Фірмою «Союз-Віктан» ЛТД (ТОВ) та покупцем (ТОВ «СВ - Плюс»): №588 (1)-Ар/01 від 05.05.2001р., №1447/05 від 01.12.2005р., №322-ар/06/24-ар/06 від 01.03.2006р., №21/08 від 31.07.2008р., №868-ар/05 від 30.07.2006р., № 26/08от 01.09.2008р. Загальна вартість договору складає 2563448,16грн.

У підтвердження виконання Договору 11/09 від 29.06.2009р. надані акти прийму-передання к договору постачання: від 30.06.2009р. товарів на суму 2563488,16 грн. у т.ч. ПДВ 20% 427248,03 грн., від 31.07.2009р. товарів на суму 45160,7 грн. у т.ч. ПДВ 20% 7526,78 грн., від 25.09.2009р. товарів на суму 1863,49 гр3н. у т.ч. ПДВ 20% 31,58 грн. (т.1 а.с. 154,157-158).

Позивач зазначає, що перелічені документи були надані посадовим особам податкової ДПІ м. Сімферополь під час проведення планової виїзної перевірки.

Пункт 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

В пункті 3.3. Положення вказано, що підприємства й установи, що складають облікові регістри на електронних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених субєктом господарювання витрат в склад валових витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обовязковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до валових витрат витрат субєкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З урахуванням документів створених у ході взаємовідносин позивача з контрагентом та положень вказаних вище норм, суд приходить до висновку, що таки документи містять належні реквізити і вони є підставою для ведення бухгалтерського обліку та можуть вважатися первинними документами.

Приймаючи до уваги той факт, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення витрат до валових витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів валових витрат.

При цьому також слід вказати, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З урахуванням викладеного, суд робить висновок про необґрунтованість висновків відповідача про безтоварність операцій та про відсутність у позивача права на формування валових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (який діяв на час проведення перевірки) (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Встановлення в ході перевірки фактів викладених в акті не є належним доказом укладення угод з метою завдання шкоди державі.

Договори укладені між позивачем та контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару (послуг) покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

За таких підстав, матеріали справи не містять доказів недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідачем під час проведення перевірки не було встановлено відсутність цивільної правоздатності контрагента позивача, а у ході розгляду справи, в силу ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів відсутності їх цивільної правоздатності, у тому числі відсутності реєстрації цих осіб платниками податку на додану вартість.

Отже придбання товарів (послуг) підтверджується відповідним чином виписаними постачальниками видатковими накладними і податковими накладними.

На підставі зазначених документів, суд приходить до висновку про реальність господарських операцій, проведених позивачем, які були підставою для формування виникнення права на податковий кредит та встановлено факт того, що вчинені позивачем дій відповідають господарській меті.

Посилання відповідача на відсутність належних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема через відсутність достатніх трудових ресурсів, технічного персоналу, складських приміщень та іншого майна, транспортних засобів, не дають підстав робити висновки про те, що позивачу не поставлялися товари за укладеними договорами, оскільки юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного звязку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Також суд вважає за необхідне вказати, що діючим законодавством на платника податку не покладений обовязок контролювати надання контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, а також контролю за фактичним їх місцезнаходженням або перерахуванням сум податку до бюджету.

Надані позивачем копії податкових накладних суми сплаченого (нарахованого) ПДВ за якими включені до складу податкового кредиту оформлені згідно з вимогами пп. 7.2.1 Закону «Про податок на додану вартість», надійшли до підприємства у відповідних періодах, звітними податковими документами, тому, в силу Закону України «Про податок на додану вартість» є належним підтвердженням права позивача на податковий кредит.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень Порядку оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства, затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327, також містить таки положення.

Так, пунктом 1.2. Порядку встановлено, що Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пункт 1.7. Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в звязку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.

З оцінки змісту акту перевірки, який зазначений судом вище, вбачається, що акт, в частині встановлення порушень щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ містить посилання на показники відображені у декларації з податку на прибуток, з податку на додану вартість, висновки про завищення задекларованих позивачем показників, оцінку взаємовідносин позивача та контрагента з посиланням на норми права, а також висновки про порушення норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Але з акту перевірки не вбачається за наслідком проведення якої саме операції позивачем було внесено показники до відповідних рядків декларації з податку на прибуток, що робить неможливим встановити під час перевірки підстави виникнення цих сум.

Акт перевірки також не містить посилань на конкретні документи, та докази якими підтверджується формування даних сум позивачем.

Відповідач взагалі не дослідив та не оцінив договори, укладені між позивачем та контрагентом, при цьому зробив висновок про їх нікчемність та про відсутність реальності господарських операції.

Вказане свідчить про те, що відповідач зробив вказані висновки з порушенням Порядку оформлення результатів перевірок.

Відсутність в акті перевірки перелічених судом обставин, з урахуванням норм Порядку оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327, свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про виявлені порушення.

Суд може встановити обґрунтованість висновків ДПІ тільки шляхом співставлення і оцінки документів (доказів), які досліджувалися в ході перевірки та повинні бути вивчені судом, однак цього зробити неможливо, оскільки таки документи в акті не вказані.

Суд вказує, що з урахуванням положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі вказаних в акті перевірки даних відповідач не міг зробити правомірний висновок про виявлені порушення податкового законодавства.

Отже, викладені в акті перевірки дані, є недостатніми для визнання висновків відповідача обґрунтованими в розумінні положень ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано інших доказів, які б свідчили про обґрунтованість виявленого порушення.

Необґрунтованість висновків відповідача в цій частині свідчать про протиправність прийнятого на їх підставі податкового повідомлення рішення.

За таких обставин податкові повідомлення-рішення про нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість, а також штрафних санкцій прийняті на підставі необґрунтованих висновків проведеної перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

З урахуванням викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Поряд з цим не підлягають скасуванню прийняті рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.09.2010р. №5081/10/1/25-017, рішення про результати розгляду повторної скарги від 18.11.2010р. №2962/10/25-023, оскільки дані рішення не створюють правових наслідків для позивача, а є результатом розгляду скарг позивача, а також не вважаються актами індивідуальної дій.

На підставі викладеного позов підлягає частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 94 КАС України встановлено,якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 04.05.2011р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим:

- №0021842301/0 від 08.07.2010р. на 171803,40 грн.,

- №0021832301/0 від 08.07.2010р. на 773622,00 грн.,

- №0021842301/1 від 15.09.2010р. на 171803,4 грн.,

- №0021832301/1 від 15.09.2010р. на 773622,00 грн.,

- №0021832301/2 від 01.12.2010р. на 773622,00 грн.,

- №0021842301/2 від 01.12.2010р. на 171803,40 грн.,

- №0025312301/0 від 01.12.2010р. на 1200,00 грн.,

- №0025302301/0 від 01.12.2010р. на 112,5 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ - ПЛЮС» 3,40 грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

<Текст >

Суддя <підпис >Маргарітов М.В.

<Текст >