Рішення № 20993894, 19.01.2012, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-4560/11/0121

Справа № 2-4560/11 р.

2/121/844/2012 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

19 січня 2012 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді. Микитюк О.А., при секретарі - Касянюк Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Феодосія цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Феодосійського казенного оптичного заводу про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів у звязку з порушення строків їх виплати, та за зустрічною позовною заявою Феодосійського казенного оптичного заводу до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

Встановив:

Позивач, уточнивши свої позовні вимоги, звернувся із позовом до Феодосійського казенного оптичного заводу із вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів у звязку з порушення строків їх виплати, мотивуючи свої вимоги тим, що з 11 вересня 2000 року по 25 лютого 2008 року він працював у відповідача на посаді водія. Відповідач в період його роботи та при звільнені розраховувався з ним частками і остаточно розрахувався тільки 10.12.2010 року, сплативши 2173,42 грн. Крім того, відповідачем порушене трудове законодавство, а саме 04 грудня 2006 року, відповідно до наказу №651 водіям стали здійснювати оплату праці у звязку із простоєм у розмірі 20 відсотків від середньомісячної заробітної плати, чим порушено ч.1 ст. 113 КЗпП України, згідно з якою час простою не з вини працівника повинно бути оплачено не нижче двох третин тарифної ставки, що встановлено робітнику. Сума недоплаченої заробітної плати у звязку із неповною оплатою простою складає 8267,39 грн. Компенсація втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції станом на 01.06.2011 року складає 7281,30 грн. Оскільки з ним остаточно розрахувалися тільки 10.12.2010 року він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 25.02.2008 по 10.12.2010 року в сумі 8416,80грн. Вищевикладені обставини стали причиною звернення до суду за захистом порушених прав позивача.

Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом і просив стягнути з позивача 3723,27 грн., мотивуючі свої позовні вимоги тим, що дійсно на підприємстві був просій, але відповідач в цей період замість перебування на робочому місці , влаштувався на роботу в Судацкий ДЕУ, отримував там заробітну плату. У зв,язку з відсутністю на роботі протягом 2006-2008 року вони направили позивачу вимогу про з,явлення на роботу, склали акти про прогули позивача і просять стягнути з останнього незаконно сплачену заробітну платню в сумі 3723,27 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив задовольнити в повному обсязі, окрім стягнення моральної шкоди, в цій частині позов просив залишити без розгляду. Зустрічний позов не визнав в повному обсязі і суду пояснив, що законодавство не встановлено обов,язку позивача бути присутнім на робочому місці на час простою, наказ № 651 є незаконним і оплата повинна проводитися в розмірі не нижче ніж 2\3 частини тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Акти про прогули є незаконними, а тому не має підстав для задоволення зустрічного позову.

Представник відповідача позов ОСОБА_2 не визнала, просила в його задоволенні відмовити, оскільки хоча на підприємстві і був виданий наказ № 651 з порушенням трудового законодавства, позивач не має право на отримання зазначених ним сум, оскільки під час простою повинен був бути присутнім на роботі, але цього не зробив, про що були складені акти про прогули, на вимогу підприємства на роботу не з,явився, працював на іншому місці роботі і отримував заробітну платню.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_2 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Згідно ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівнику регулярно в робочі дні в терміни, встановлені колективним договором, але не рідше за два рази на місяць.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні робітника, сплата усіх сум, що йому повинно сплатити підприємство, установа, організація, здійснюється у день звільнення.

У судовому засіданні встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах із відповідачем та його було звільнено у звязку із скороченням штату 25 лютого 2008 року.

При звільненні з відповідачем не було проведено повний розрахунок по сплаті заробітної плати і остаточно з позивачем проведено розрахунок 10.12.2010 року в сумі 2173,42 грн.

Наказом від 04.12.2006 року № 651 «Про оплату»встановлено, що оплата праці водіям у звязку із простоєм сплачується у розмірі 20 відсотків від середньомісячної заробітної плати з 01.11.2006 року .

Відповідно до частини 1 статті 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника сплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого робітнику розряду.

Ця норма є імперативною, нею не передбачено право власника встановлювати оплату праці у звязку із простоєм нижче встановленої законом норми.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України, право громадян на труд, тобто на отримання праці з оплатою не нижче встановленого державою мінімального розміру гарантується державою.

Статтею 9 КЗпП України передбачено, що умови договору про працю, що погіршують положення працівника порівняно до законодавства України про працю, є недійсними.

Таким чином, наказ №651 від 04.12.2006 року є таким, що не відповідає діючому законодавству, оскільки передбачає оплату праці працівника нижче, ніж це встановлено діючим законодавством, а тому вимоги позивача стосовно сплати йому заборгованості з заробітної плати за час простою є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із наказом №651, зменшення розміру заробітної плати у звязку із простоєм здійснено з листопада 2006 року. Тому, вимоги позивача в частині стягнення не донарахованої заробітної плати за час простою підлягають задоволенню в розмірі 8267,39 грн.

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати»№2050 від 19.10.2000 року, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного вище Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати визначений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.01р. № 159 з наступними змінами, відповідно до якого і зроблений розрахунок, представлений позивачем.

Оскільки заробітну плату не було сплачено своєчасно, на них повинно бути нараховано та сплачено компенсацію. Позивачем надано розрахунок, з яким погоджується суд і який підтверджується даними ГУ статистики в АРК ,відповідно до якого компенсація складає 7281,30 грн..

Крім того, з позивачем остаточно було проведено розрахунок 10.12.2010 року, він має право, у відповідності до ст.. 117 КЗпП України, на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку з 25 лютого 2008 року по 10.12.2010 року. Про наявність заборгованості позивачу стало відомо в грудні 2010 року, а отже строк звернення до суду не пропустив. Суд також, погоджується з наданим позивачем розрахунком середнього заробітку та суми заборгованості, яка підлягає сплаті на його користь в розмірі 8416,80 грн.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави для своїх позовних вимог або заперечень.

Суд не приймає доводи представника щодо перебування відповідача в адміністративній відпустці в період с 06 листопада 2006 року і не з,являвся на роботу, не виконав вимогу про повернення на роботу виходячи з наступного.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи позивач з 06 листопада 2006 року і до дня звільнення , окрім періоду з 02 липня 2007 року по 29 серпня 2007 року перебував у адміністративній відпустці, що підтверджується наданими відповідачем табелями обліку робочого часу, а отже, в період відпустки позивач не зобов,язаний був перебувати на робочому місці. Використання відпустки на власний розсуд, в даному випадку робота на іншому підприємстві, є правом особи і не є порушенням діючого законодавства.

Крім того, суду не надано доказів на підтвердження того, що позивач у встановлений законом порядок (копія наказу) був відкликаний з відпустки для виконання трудових обов.язків. Посилання позивача на ті обставини, що позивач скоїв прогули, що підтверджується складеними комісією актами, суд також не приймає, оскільки вони суперечать наданим суду табелям обліку робочого часу, де вказано, що позивач перебував у відпустці і також, суперечать наданому суду зустрічному позову і поясненням представника відповідача. Крім того, позивач звільнений не за прогули, а за скороченням штату.

Крім того, статтею 113 КзпП України передбачено право керівника підприємства надавати робітника відпустки без збереження заробітної плати, яким на думку суду, скористався відповідач.

Інших підстав для задоволення зустрічного позову відповідачем не заявлялося, а суд розглядає справи тільки в межах заявлених позовних вимог. Отже, враховуючи вище наведене не має підстав вважати, що заробітна плата , нарахована і виплачена позивачу є помилково нарахованою і повинна бути стягнена з позивача.

Відповідно до положень статті 214 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу між сторонами судових витрат і вважає за необхідне стягнути з відповідача у дохід держави судовий збір у розмірі 239,65 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у суді у розмірі 120 гривень.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, на підставі ст. ст.2, 9 115, 116, 233, 237-1 КЗпП України, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»,

вирішив:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з Феодосійського казенного оптичного заводу ОКПО 14310649 на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі з листопаду 2006 року по 25 лютого 2008 року у розмірі 8267,39 грн, компенсацію втрати частини доходів у звязку із порушенням строків виплати заробітної плати за період з листопада 2006 року по лютий 2008 року у розмірі 7281,30 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період с 25.02.2008 по 01.12.2010 року 8416,80 грн., а всього 23965,49 грн.

В задоволенні зустрічної позовної вимоги відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Феодосійського казенного оптичного заводу ОКПО 14310649 судовий збір в дохід держави у розмірі 239,65 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у сумі 120 грн.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Феодосійський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання останньої рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий (підпис)О.А. Микитюк

Копія вірна: суддя - секретар -