Постанова № 20992898, 17.01.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2012                                                                                           № 15/269

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сухового В.Г.

суддів:           Агрикової О.В.

          Чорногуза М.Г

при секретарі судового засідання:           Марвано А.Т.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього

на рішення господарського суду м. Києва

від 28.12.2010р.

у справі № 15/269 (суддя Хоменко М.Г. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК»

до Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього

про стягнення 190668,82 грн. суми боргу, інфляційних збитків, трьох процентів річних

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БМК» (далі - позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього (далі – відповідач) про стягнення 190668,82 грн. суми боргу, інфляційних збитків, трьох процентів річних (т. 1, а.с.4-7).

28.12.2010 р. позивачем подано до суду уточненні позовні вимоги, згідно з якими він просив стягнути з відповідача 151 436,31 грн. основного боргу, державне мито у розмірі 1906,69 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. (т.3, а.с.128-129).

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.12.2010 року у справі №15/269 позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК» 151 436,31 грн. основного боргу, 1 514,36 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т.3, а.с.141-145).

Зазначене рішення вмотивовано тим, що відповідачем порушено умови Договору, а також положення ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, при цьому останнім не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов‘язання. За таких обставин суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 151 436,31 грн. основного боргу за поставлений у 2008 р. на виконання умов Договору товар, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Київмісьбуд-1» імені М.П.Загороднього подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 28.12.2010 року у справі №15/269 і прийняти нове рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач посилається на неврахування судом вимог ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки позивач обґрунтував позовні вимоги заборгованістю за 2007-2008рр., але відповідач на підставі Договору № 559/2к від 30.12.2003р., який є підставою позову, неодноразово за весь період договірних відносин з 2003 року здійснював авансові платежі, що утворило переплату за Договором.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 28.02.2011 року апеляційну скаргу ПАТ «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.03.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року апеляційне провадження у справі № 15/269 зупинено до отримання результатів судово-бухгалтерської експертизи.

06.09.2011р. за вих. № 3672/11-19 від КНДІСЕ надійшов висновок судово-економічної експертизи № 3672/11-19 від 30.08.2011р. та матеріали господарської справи № 15/269.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2011р. апеляційне провадження у справі № 15/269 поновлено. Розгляд справи призначено на 27.09.2011р.

27.09.2011р. через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про призначення додаткової експертизи у справі № 15/269 (т.7, а.с.24-25).

У судовому засіданні 27.09.2011р. за клопотанням представника позивача від 27.09.2011р. оголошувалась перерва до 30.09.2011р. для надання позивачем доказів, зазначених в клопотанні судового експерта.

30.09.2011р. представник позивача подав суду заяву про приєднання до справи первинних документів (довіреності та накладні) за період з 2003р.-2008р. (т.8). Інших документів, зазначених у клопотанні експерта позивачем не подано. Цього ж дня до Київського апеляційного господарського суду надійшла заява представника позивача про збільшення позовних вимог у справі № 15/269 на суму 10721726,99 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2011р. розгляд справи відкладено на 21.10.2011р. Зобов’язано позивача до початку наступного судового засідання надати суду письмові пояснення того, у чому полягає неповнота складеного експертного висновку та його неясність, а також вказати конкретно, які саме документи не були враховані експертом при проведенні судової експертизи, з посиланням на них у вигляді окремого переліку (назва документа, номер, дата, сума тощо), а також надати суду засвідчені копії цих документів.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2011р. розгляд справи відкладено на 08.11.2011р. у зв’язку з неподанням позивачем документів за клопотанням судового експерта та необхідністю їх витребування у позивача. Зобов’язано позивача надати суду всі документи, які витребовувались судовим експертом у його клопотанні від 31.05.2011р. (т.4, а.с.49-50), а також надати суду докази того, що надані позивачем до матеріалів справи накладні і довіреності за період з січня 2004р. по березень 2005р. стосуються договору № 559/2к від 30.12.2003р. Сторони зобов’язано подати суду всі специфікації, які є невід’ємною частиною договору № 559/2к від 30.12.2003р., у тому числі специфікацію № 1, а також рахунок № 177 від 21.09.2004р., зазначений у довіреності № 901142 від 08.09.2004р. (т.8, а.с.113), виданій на ім’я Коршунової Л.В. на отримання від ТОВ «БМК» однієї тисячі тон піску та п’ятдесяти тон щебеню. Також, відповідача зобов’язано подати суду письмові пояснення щодо врахування зазначених в описовій частині цієї ухвали накладних (дев’ять штук), наданих суду позивачем, а також щодо врахування накладних за період з 30.12.2003р. по березень 2005р. включно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011р. розгляд справи відкладено на 22.11.2011р. у зв’язку з клопотанням позивача про відкладення та невиконанням сторонами вимог ухвали від 21.10.2011р., сторін повторно зобов’язано виконати вимоги ухвали та надати витребувані документи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011р. розгляд справи відкладено на 06.12.2011р. у зв’язку з клопотанням позивача та невиконанням сторонами вимог ухвали від 21.10.2011р. та від 08.11.2011р., сторін повторно зобов’язано виконати вимоги ухвал та надати витребувані документи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011р. розгляд справи відкладено на 16.12.2011р. у зв’язку з неявкою представника відповідача та клопотаннями сторін про перенесення розгляду справи. Сторін повторно зобов’язано надати у наступне судове засідання документи та відповідні пояснення згідно з ухвалами суду від 21.10.2011р. та 22.11.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011р. розгляд справи відкладено на 26.12.2011р. у зв’язку з неявкою представника позивача та клопотанням представника відповідача про ознайомлення з додатковими документами, поданими позивачем до суду. Позивача та відповідача зобов’язано виконати вимоги ухвали суду від 06.12.2012р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2011р. розгляд справи відкладено на 17.01.2012р. у зв’язку з клопотанням позивача про перенесення розгляду справи через його хворобу.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

30.12.2003 р. між Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "БМК" та Відкритим акціонерним товариством трестом "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, правонаступником якого є Відповідач - Публічне акціонерне товариство Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, укладено Договір поставки № 559/2к (далі – Договір, т. 1, а.с.8).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач (Постачальник) зобов’язується поставити та передати у власність відповідача (Покупця) продукцію (далі - товар), а відповідач (Покупець) зобов’язується прийняти його та оплатити товар на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 10.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2004 року, але не раніше моменту повного та належного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань. Подальша пролонгація Договору відбувається шляхом укладення сторонами відповідної додаткової угоди з зазначенням нового строку дії Договору.

10.01.2005р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою продовжили строк дії Договору до 31 грудня 2005 року (далі – Додаткова угода № 1, т.1 , а.с.11).

30.12.2005р. сторони уклали Додаткову угоду № 2 до Договору, якою продовжили строк дії Договору до 31 грудня 2006 року (далі – Додаткова угода № 2, т.1 , а.с.13).

22.12.2006р. сторони уклали Додаткову угоду № 3 до Договору, якою продовжили строк дії Договору до 31 грудня 2007 року (далі – Додаткова угода № 3, т. 1, а.с.14).

24.12.2007р. сторони уклали Додаткову угоду № 4 до Договору, якою продовжили строк дії Договору до 31 грудня 2008 року (далі – Додаткова угода № 4, т.1 , а.с.16).

Відповідно до п. 5.1 Договору поставка товару здійснюється за договірними цінами, які встановлюються сторонами в специфікаціях.

Згідно з пунктом 6.1 Договору оплата товару здійснюється відповідачем (Покупцем) протягом 10 банківських днів з дати поставки відповідної партії товару позивачем (Постачальником) на склад відповідача (Покупця).

Позов у даній справі заявлено про стягнення 151436,31 грн. заборгованості за 2008р. на підставі Договору № 559/2к.

Заявою від 25.08.2010 р. позивач, пославшись на технічну помилку, зазначив, що у складі 151436,31 грн. заборгованості – 49469,91 грн., - це заборгованість за 2007 рік за названим Договором.

Оскільки в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що у попередні роки він неодноразово здійснював авансові платежі та попередню оплату за Договором № 559/2к від 30.12.2003 р., про що у справі є відповідні докази, (зокрема, 20000 грн. у 2005р., т.6, а.с.9; 170000 грн. у 2006 р., т.6, а.с. 91, 102, 111 зворот; 225000 грн. у 2007р., т.6, а.с.126 зворот, 145, 155 зворот, 156 зворот), колегія суддів дійшла висновку, що для вирішення даного спору необхідно дослідити питання про наявність заборгованості в цілому за Договором № 559/2к за весь період його дії, а не лише 2007-2008рр., на які посилається позивач. З цією метою ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року у справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу. На вирішення експерту поставлено такі запитання:

- чи підтверджується документально станом на 28.12.2010 року заборгованість Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього перед Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК» за договором №559/2к від 30.12.2003 року?

- якщо підтверджується, то в якому розмірі і в які проміжки часу (за якими накладними)?

Згідно з п.4 названої ухвали сторони було зобов’язано надати експерту за його зверненням всі необхідні для проведення судово-бухгалтерської експертизи документи.

Судовим експертом на адресу сторін було надіслано клопотання про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи (т.4, а.с.50).

06.09.2011р. за вих. № 3672/11-19 від КНДІСЕ надійшов висновок судово-економічної експертизи № 3672/11-19 від 30.08.2011р. та матеріали господарської справи № 15/269.

У висновку зазначено, що станом на 29.08.2011 ТОВ «БМК» клопотання про надання додаткових документів не задоволено (т.7, а.с.4). Отже, дослідження здійснено на підставі наданих відповідачем документів: копії видаткових накладних на одержання товару від Постачальника (ТОВ «БМК») за договором поставки № 559/2к від 30.12.2003р. за період 2005р. – 2008р. (т.5); банківські документи, які підтверджують сплату коштів на користь Постачальника за Договором поставки №559/2к від 30.12.2003р. за період 2005р.-2008р. (т.6).

Акти звірки, наявні в матеріалах справи, судовим експертом не досліджувалися, оскільки підписані в односторонньому порядку.

Згідно з висновком експертизи (т.7, а.с.8 зворот):

- по першому питанню, дослідженням наданих документів встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 28.12.2010р. у сумі 151436,31 грн. документально не підтверджується.

- по другому питанню, проведеним дослідженням встановлено, що за період дії укладеного між сторонами Договору №59/2к (за 2005-2008 р.р.) у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість, а має місце переплата у розрахунках за одержану продукцію, яка станом на 19.11.2008р. визначилась у сумі 9780 грн.

Позивач неодноразово подавав клопотання про призначення додаткової експертизи, зокрема, з підстав порушення експертом вимог ухвали суду про її призначення та невитребування у позивача документів. Також позивач послався на проведення експертизи за відсутності первинних документів ТОВ «БМК» та неповноту висновку експерта (т.7, а.с.24)

          Після оголошеної за клопотанням представника позивача перерви в судовому засіданні 30.09.2011р. позивач подав заяву про приєднання до справи документів – довіреностей та накладних за період 2003-2008рр. (т.8).

Позивач неодноразово подавав в суді апеляційної інстанції заяви про збільшення позовних вимог.

Враховуючи клопотання позивача про призначення додаткової судової експертизи, посилання представника позивача на те, що позивач не отримував клопотання експерта про надання додаткових документів, а також відсутність у суду доказів надіслання позивачу названого клопотання, колегія суддів дійшла висновку про необхідність з’ясування, у чому саме полягає неповнота експертного висновку та які документи не були враховані експертом. З цією метою ухвалами суду неодноразово витребовувалися від сторін документи, що стосуються Договору № 559/2к від 30.12.2003р., а розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням позивача.

Проте, додатково надані позивачем документи (т.8, т.9, т.10) не спростовують висновків судової експертизи про відсутність заборгованості за Договором №559/2к від 30.12.2003р., оскільки надані позивачем суду документи (накладні та довіреності), які не були досліджені судовим експертом, не стосуються Договору № 559/2к.

По-перше, не можуть бути враховані накладні та довіреності, які датовано до 30.12.2003р. (т.8, а.с.35-69), як такі, що складені до укладення Договору № 559/2к, який є підставою даного позову. Крім того, деякі накладні не містять реквізитів довіреності, на підставі якої відпущено товар (т.8, а.с. 57-65).

По-друге, накладні й довіреності, які складені під час дії Договору № 559/2к з січня 2004р. по березень 2005р. (т.8, а.с.70-149), також не можуть бути взяті до уваги, оскільки в них відсутнє посилання на Договір № 559/2к, як підставу поставки товару, а заявок та рахунків, які б могли містити таку інформацію, позивачем суду не надано.

До того ж, деякі накладні не містять підпису одержувача (т.8, а.с. 71, 72) та не зазначено реквізитів довіреності, на підставі якої відпущено товар (т.8, а.с.71-74, 85-89, 97, 107-112, 121, 123-125, 130, 133-139).

Також, позивач помилково посилається на копію накладної № 39 від 30.04.2004р на суму 199890 грн. (т.8, а.с.90) та накладної № 43 від 25.05.2004р. на суму 4509,12 грн. (т.8, а.с.95), за якими товар від позивача одержали інші особи, а не відповідач.

Це ж стосується і накладних за період з 15.04.2005 по жовтень 2006 рр., а саме:

1.          Накладна № 134 від 15.04.2005р. на суму 3600 грн. (т.8, а.с.152);

2.          Накладна № 170 від 29.04.2005р. на суму 41353,24 грн. (т.8, а.с.155);

3.          Накладна № 209 від 31.05.2005р. на суму 70651,03 грн. (т.8, а.с. 160);

4.          Накладна № 492 від 03.08.2005р.на суму 5830,44 грн. (т.8, а.с.173);

5.          Накладна № 518 від 15.08.2005р. на суму 5285,28 грн. (т.8, а.с. 174);

6.          Накладна № 831 від 31.10.2005р.на суму 6970,32 грн. (т.8, а.с.184);

7.          Видаткова накладна № БМ-0000143 від 03.02.2006р. на суму 41055,36 грн. (т.8, а.с.196);

8.          Видаткова накладна № БМ-0000171 від 28.02.2006р. на суму 82318,51 грн. (т.8, а.с.197);

9.          Видаткова накладна № БМ-0004109 від 27.10.2006р. на суму 138833,29 грн. (т.8, а.с.261).

Будь-яких доказів того, що поставка товару за цими накладними була здійснена саме на підставі Договору № 559/2к позивач суду не надав.

Наявність у справі доказів сплати відповідачем коштів на рахунок позивача в один і той же день, наприклад, 22.03.2005р. «за щебінь» згідно з договором № 559/2к та згідно з рахунком № 71 (т.9, а.с.160), а також оплата згідно з іншими рахунками (т.9, а.с. 113-163) свідчить, що між сторонами були інші позадоговірні відносини щодо поставки товару (щебеню).

Водночас, колегія суддів з урахуванням матеріалів справи встановила, що у висновку судової експертизи є помилки.

Так, не підлягають зарахуванню, як оплата за Договором №559/2к, 77200 грн., а саме:

-          17200 грн. за 20.04.2005р. (т.7, а.с.9), оскільки з наданої виписки не вбачається

призначення платежу, а відповідачем не доведено, що цей платіж здійснено саме за Договором № 559/2к (т.6, а.с.3);

-          50000 грн. за 06.07.2006р. (т.7, а.с.11), оскільки у справі, в томах 2,6,9 відсутні

докази такої оплати;

-          10000 грн. (30000 – 20000) за 20.11.2007р. (т.7, а.с.15), оскільки у справі

наявний доказ оплати 20000 грн. (т.6, а.с.167), а не 30000 грн.

Проте, підлягає додатково включення до сум оплати за Договором № 559/2к, як такі, що помилково не враховані експертом 200000 грн., з яких:

-          40000 грн. (т.7, а.с.10) за 21.12.2005р. (т.6, а.с.70);

-          60000 грн. (т.7, а.с.10) за 21.12.2005р. (т.6, а.с.71);

-          100000 грн. (т.7, а.с.12 зворот) за 08.12.2006р. (т.6, а.с.120 зворот).

Однак, колегія суддів зазначає, що наведені помилки не вплинули на правильність

висновку експерта про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором № 559/2к від 30.12.2003р.

З урахуванням вищевикладеного клопотання про призначення додаткової судової

експертизи задоволенню не підлягає.

Щодо посилань позивача на неналежність, як доказу у справі, банківських виписок, наданих відповідачем (т.6), та необхідність витребування судом від відповідача платіжних доручень на підтвердження оплати за Договором, суд зазначає таке.

Згідно зі ст.36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Надані відповідачем копії банківських виписок засвідчені відповідачем згідно з вимогами ст. 36 ГПК України, а тому вони є належним доказом оплати за Договором, здійсненої з банківського рахунку відповідача.

Твердження позивача стосовно того, що доказом оплати можуть бути лише платіжні доручення, як документ первинного бухгалтерського обліку, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки чинне банківське законодавство на даний час не завжди передбачає оформлення платіжних доручень у паперовому вигляді (наприклад, за електронною системою «банк-клієнт»).

Доказів на підтвердження сумнівів щодо банківських виписок, наявних у справі, позивач суду не надав.

Заяви позивача про збільшення позовних вимог на підставі ч. 4 ст.22 ГПК України, а також про вихід за межі позовних вимог не підлягають задоволенню, оскільки приписи ч.4 ст.22 ГПК України не застосовуються під час розгляду в судах апеляційної інстанції. Таку ж позицію викладено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Підстав для виходу за межі позовних вимог колегія суддів не знаходить.

За таких обставин, заяви позивача про збільшення позовних вимог та вихід за межі позовних вимог слід відхилити, як необґрунтовані.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно зі ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені вище норми права вказують, що підставою виникнення зобов’язання та права вимоги його виконання є, зокрема, відповідний договір.

Як вже було раніше зазначено, підставою позову у даній справі є виконання зобов’язань за Договором №559/2к, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями, далі - Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно п. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності, рух грошових коштів підприємства (п. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Вимоги щодо оформлення первинного документу викладені в п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. за № 88, із змінами та доповненнями (далі - Положення № 88).

Зокрема, пунктом 2.4 Положення передбачено, що «первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа, форму, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа».

Документом, що підтверджує факт відвантаження товару є видаткова накладна.

Видаткові накладні не мають установленої форми, не є бланками суворої звітності, тому такі документи складаються у довільній формі з дотриманням вимог, які висуваються до первинного документа у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 16.06.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, та Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. №168/704.

Разом з тим, оскільки така накладна є документом, на підставі якого здійснюються записи в бухгалтерському й податковому обліку і який є підтвердженням відвантаження й оприбуткування товарно-матеріальних цінностей (переходу права власності від одного суб'єкта до іншого), при оформленні накладної, для набуття нею статусу первинного документу та доказовості, слід дотримуватися вимог, викладених в Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в Положенні № 88.

Зокрема форма накладної передбачає наявність в ній зазначення серед інших реквізитів, зокрема підстави (№ договору, наряду тощо) здійснення господарської операції.

Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. затверджена Інструкція «Про порядок реєстрації виданих, повернутих використаних довіреностей на одержання цінностей», в подальшому змінена та доповнена (далі - Інструкція № 99).

Згідно п. 1 дія Інструкції поширюється на підприємства, установи організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Відповідно до п. 2 Інструкції № 99, сировина, матеріали, паливні запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Забороняється видавати довіреності, які повністю або частково заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані (п.7 Інструкції № 99).

Пунктом 12 Інструкції № 99 передбачено, що серед іншого, відпуск цінностей забороняється у разі подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами.

Тобто, додатковим документом, яким поряд з видатковою накладною оформляється відвантаження (придбання) товарно-матеріальних цінностей, є довіреність, а заповнення всіх, передбачених її формою реквізитів, є обов’язком суб'єкта господарювання.

Аналізуючи зміст документів (видаткові накладні, довіреності тощо), наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, колегія суддів, з урахуванням положень названого вище законодавства, зазначає, що частина з наданих документів укладені (оформлені) без дотримання вимог чинного законодавства України, та не містять посилань на Договір №559/2к. А відтак, вказані документи не підтверджують того факту, що поставка товарів відповідачу здійснювалась позивачем на підставі Договору №559/2к від 30.12.2003 р.

При цьому, нарахована за вказаними документами сума, віднесена позивачем до заборгованості відповідача за поставлені товари, не стосується предмету даного спору, оскільки підставою позову є виконання зобов’язань саме за Договором №559/2к від 30.12.2003 р., а не інші відносини, які, як встановлено судом апеляційної інстанції, мали місце між сторонами даного спору.

Щодо посилань позивача на те, що було здійснено не судово-бухгалтерську експертизу згідно з ухвалою суду, а судово-економічну, яка, на думку позивача є іншою експертизою, колегія суддів вважає їх безпідставним, оскільки названі експертизи є однаковими за своєю природою.

Частиною 1 статті 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги у даній справі позивачем не доведено допустимими та належними доказами, а тому позов не є обґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, дійшовши помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Таким чином, оскаржуване судове рішення прийнято судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи. Зазначене, відповідно до ст.104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 28.12.2010р. у справі № 15/269 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У зв’язку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судові витрати розподіляються згідно зі ст. 49 ГПК України

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього на рішення господарського суду м. Києва від 28.12.2010р. у справі № 15/269 задовольнити.

2. Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 28.12.2010р. у справі № 15/269 повністю. 3. Прийняти нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК» до Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього про стягнення заборгованості відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК» (код 21492190) на користь Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього (код 04012655) судові витрати: 11844 грн. за проведення судової експертизи та 953,35 грн. сплаченого державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи № 15/269 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Суховий В.Г.

Судді                                                                                          Агрикова О.В.

                                                                                          Чорногуз М.Г

23.01.12 (відправлено)