Ухвала суду № 20981726, 05.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2011 р.Справа № 2а-1670/1262/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2011р. по справі№2а-1670/1262/11

за позовом Приватного підприємства "Бумеранг" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

15.02.2011 року, Приватне підприємство «Бумеранг» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі відповідач), Головного управління Державної казначейства України в Полтавській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0005291502/0/2379 від 20.07.2010 року; №0005291502/1/3301 від 15.10.2010 року; №0005291502/2/4246 від 13.12.2010 року; № 0005291502/3/367 від 22.02.2011 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача №0005291502/0/2379 від 20.07.2010 року; № 0005291502/1/3301 від 15.10.2010 року; №0005291502/2/4268 від 13.12.2010 року; № 0005291502/3/367 від 22.02.2011 року.

В задоволенні іншої частини позову було відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Бумеранг» витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 грн.70 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 236 грн.20 коп.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норми процесуального та матеріального права, а саме: Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до неправильного вирішення справи.

Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області, не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати в частині з Державного бюджету витрат на правову допомогу,в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норми процесуального та матеріального права, а саме: Бюджетного кодексу України; Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік», що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг постанову суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку у відповідача.

Працівниками відповідача було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість позивача, поданих за березень 2010 року, за квітень 2010 року, про що був складений акт від 29.06.2010 року №256/15-322/32860683.

Порушення, виявлені під час перевірки склали у порушенні п.п.1.2ст.215,п.п.1.5ст.203,ст.

228 ЦК України; пп.1.6,пп.1.7ст.1.пп.7.4.1,пп.7.4.5п.7.4.пп. 7.2.4 пп7.2.6п.7.2ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» на суму 371124,34 грн., в тому числі за березень 2010 року 266817,25 грн., за квітень 2010 року 104307,09 грн.

За результатами перевірки були ухвалені податкові повідомлення-рішення відповідача від 21.09.2010 року №37064/10/25-010.

За підсумками адміністративного оскарження були ухвалені податкові повідомлення-рішення від 05.10.2010 року №0005291502; № 0005291502/2/4268 від 13.12.2010 року; №0005291502/3/367 від 22.02.2011 року.

Приймаючи постанову про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення відповідача не відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Під час стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 236 грн. 20 коп., суд першої інстанції, виходив із приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про граничний розмір компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року №590.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду, виходячи з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону „Про податок на додану вартість ”, податковий кредит це суми, на яку платнику податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначених згідно з законом про податок на додану вартість.

Підпунктом 7.4.4 п.7.4 ст.7 наведеного вище Закону, зазначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпункт 7.2.6п.7.2ст.7 зазначеного Закону каже, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє (послуги), на вимогу їх отримувача.

На підставі пп.7.4.5п.7.4 ст.7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

періоду, визначених згідно з законом про податок на додану вартість.

Підпунктом 7.5.1п.7.5ст.7 вказаного вище Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної. Що засвідчує факт придання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податковим органом ставиться під сумнів формування позивачем податкового кредиту за господарською операцією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Протезно-ортопедичний центр Ортоспайн-Дніпро» у квітні 2010 року, тоді як у червні 2010 року відбулось анулювання реєстрації підприємства-контрагента як платника податку на додану вартість.

Колегія суддів не погоджується з відповідною позицією відповідача з наступних підстав.

В своїй господарській діяльності позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Протезно-ортопедичний центр Ортоспайн-Дніпро», з яким був укладений договір купівлі-продажу будівельних матеріалів від 02.04.2010 року.

Позивачем було сформовано податковий кредит за вказаною господарською операцією з податку на додану вартість на суму 83 334,75 грн. згідно податкової накладної від 02.04.2010 року №42 у квітні 2010 року за першою подією отримання податкової накладної.

Матеріали справи свідчать про позивач виконав свої зобовязання оплати отриманої продукції, та згодом була здійснена подальша реалізація даної продукції ТОВ «Аверс-груп».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач під час формування податкового кредиту керувався приписами Закону України «Про податок на додану вартість» .

Доводи апеляційної скарги про неналежне виконання контрагентом позивача ТОВ «Протезно-ортопедичний центр Ортоспайн-Дніпро» своїх податкових зобовязань є підставою для ухвалення спірних рішень податковим органом, то колегія суддів зазначає, що невиконання своїх зобовязань щодо сплати податку на додану вартість не тягне негативні наслідки для позивача.

Стосовно господарської операції з ТОВ «Фламма», то колегія суддів зазначає наступне.

В своїй господарській діяльності позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Фламма», з яким був укладений договір поставки №9 від 20.01.2010 року.

Позивачем було сформовано податковий кредит за вказаною господарською операцією з податку на додану вартість на суму 21227,79 грн. згідно податкової накладної від 31.03.2010 року №499 у квітні 2010 року за першою подією отримання податкової накладної.

Матеріали справи свідчать про позивач виконав свої зобовязання оплати отриманої продукції, та згодом була здійснена подальша реалізація даної продукції ТОВ «Данікол-Лоренц-УА».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач під час формування податкового кредиту керувався приписами Закону України «Про податок на додану вартість» .

Доводи апеляційної скарги про неналежне виконання контрагентом позивача ТОВ «Фламма» своїх податкових зобовязань є підставою для ухвалення спірних рішень податковим органом, то колегія суддів зазначає, що невиконання своїх зобовязань щодо сплати податку на додану вартість не тягне негативні наслідки для позивача.

З приводу господарської операції з ПП «Лукойл-Україна», то колегія суддів зазначає наступне.

В своїй господарській діяльності позивач мав взаємовідносини з ПП «Лукойл-Україна», з яким був укладений договір поставки № 256/15-322/32860683 від 29.06.2010 року.

Позивачем було сформовано податковий кредит за вказаною господарською операцією з податку на додану вартість на суму 8333,34 грн. згідно податкової накладної від 29.04.2010 року №110097313 у квітні 2010 року за першою подією отримання податкової накладної.

Відповідачем не спростовані обставини фактичного виконання позивачем своїх зобовязань щодо оплати отриманої продукції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач під час формування податкового кредиту керувався приписами Закону України «Про податок на додану вартість».

Матеріали справи свідчать про те, що від контрагента позивача згодом 26.05.2010 року було отримано розрахунок № 0001016/110097313 від 01.05.2010 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 29.04.2010 року № №110097313, та було зменшено кількість поставку на 5555,55 грн., а податкове зобовязання з податку на додану вартість продавця та податковий кредит покупця зменшено на 8333,33 грн.

Позивачем були проведені коригування податкового кредиту за наслідками податкового періоду травня 2010 року, за декларацією з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі дії позивача відповідають вимогам статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пункт 4.5 наведеної вище статті 4 каже, що після поставки товарів (послуг) змінюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін. Перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобовязань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Підпунктом 4.5.1 п.4.5 вказаної вище статті 4 передбачено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку постачальника, то постачальник відповідно зменшує суму податкових зобовязань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у звязку з отриманням таких товарів (послуг).

Щодо апеляційної скарги Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області, то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Частина 1 статті 90 КАС України каже, що витрати, повязані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Пунктом 2 «Прикінцевих та Перехідних Положень» Кодексу адміністративного судочинства України, положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничний розмір компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року №590, встановлено, що компенсація витрат на правову допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є субєктом владних повноважень, якщо вона сплачується за рахунок держави, не повинна перевищувати 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день особи, яка надала правову допомогу.

Як підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції правильно застосував норми наведених вище нормативних актів та задовольнив позовні вимоги в цій частині частково.

Посилання апеляційної скарги на незапланованість у Державному бюджеті України коштів на сплату судових витрат, колегія суддів не вважає обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі в становлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що постанова суду не підлягає скасуванню, а апеляційні скарги задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2011р. по справі№2а-1670/1262/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Кононенко З.О.

Судді<підпис >

<підпис >Донець Л.О. Бондар В.О. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 09.09.2011 р.