Ухвала суду № 20981545, 07.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2011 р.Справа № 2а-1670/4596/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засіданняВолкової А.М.

представника позивача - Шулік О.Й.

представника відповідача - Шкіль О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2011р. по справі№2а-1670/4596/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діовен"

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діовен "звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області, вякому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002311502/1460 від 06.04.2011 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 року зазначений позов задоволено.

Визнано протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області № 0002311502/1460 від 27 квітня 2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діовен" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 215, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 1, 86, 1597 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Діовен" (ідентифікаційний код 31574438) 20.06.2001 року зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, номер запису про державну реєстрацію 1 585 120 0000 003103. Позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ, з 27.06.2001 року є платником податку на додану вартість.

Згідно довідки з ЄДРПОУ видами діяльності позивача за КВЕД є формування та оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям; технічне обслуговування та ремонт автомобілів; діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Кременчуцькою ОДПІ в період з 01.04.2011 по 06.04.2011 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість позивача за лютий 2011 року.

За результатами перевірки податковим органом 06.04.2011 року складено акт №2006/15-322/31574438, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та відповідно занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 14688,74 грн.

На підставі висновку даного акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 27.04.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002311502/1460, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 14688,74 грн., в тому числі 14688,74 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з реальності виконання позивачем та ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» договору купівлі-продажу № 310111, підтвердження його виконання відповідними первинними документами, а тому обґрунтоване віднесення податку на додану вартість по накладним, отриманим від ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10», до складу податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому наявність обґрунтованих підстав для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, 31.01.2011 року між позивачем (покупець) та ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 310111, згідно якого продавець зобов'язується передати належний йому товар (запасні частини до вантажних автомобілів та інші товари виробничого призначення) у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити

На виконання умов договору купівлі-продажу № 310111 від 31.01.2011 року ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" було виписано рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні (копії вказаних документів наявні в матеріалах справи).

Згідно податкових накладних від 01.02.2011 року № 1249, від 02.02.2011 року №1250, від 03.02.2011 року №1251, від 09.02.2011 року № 1252, від 16.02.2011 року № 1253, від 21.02.2011 року № 1254 року, від 25.02.2011 року № 1366, від 28.02.2011 року № 1255 позивачем включено суми податку на додану вартість у загальному розмірі 14688,74 грн. до складу податкового кредиту за відповідний період (лютий 2011 року) та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що оплата товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", що підтверджується реєстром платіжних доручень за період з 01.01.2011 року по 20.06.2011 року, згідно якого позивачем перераховано на рахунок ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" грошові кошти в сумі 48742,80 грн., 15200 грн., 24189,66 грн.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

При цьому фіктивність договору купівлі-продажу № 310111, укладеного позивачем з ПП "Сільгоспонафтопродуктсервіс 10", податковий орган обґрунтовує наявністю відносно контрагента позивача кримінальної справи № 75110178 по обвинуваченню ОСОБА_3 у фіктивному підприємництві, в ході досудового слідства по якій встановлено використання ОСОБА_3 у своїй діяльності підприємства ПП "Сільгоспонафтопродуктсервіс 10". Крім того, податковим органом вказано на неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми вартості придбаних товарів від продавця ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", основними постачальниками якого з листопада 2010 року по лютий 2011 року в свою чергу являються ПП "Нафта-Капітал" та ТОВ "Компанія "Відродження", в яких відсутні трудові ресурси, виробниче, транспортне та торгівельне обладнання. Також податковим органом зазначено на відсутність оплати товару по ланцюгу контрагентів, а саме: ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс" з ТОВ "Компанія "Відродження"

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки факт фіктивного підприємництва відносно ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", відсутність у штаті ПП "Нафта-Капітал" та ТОВ "Компанія "Відродження" відповідної кількості працівників для виконання укладених угод не підтверджена належними доказами; невідображення ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи довіреностями на отримання продукції, накладними тощо. Факт оплати позивачем отриманої у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс" продукції сторонами не заперечується.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того. колегія суддів зазначає, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності товару, отриманого за договорами, укладеними позивачем з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", підтверджується подальшою реалізацією позивачем продукції, отриманої від ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10".

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0002311502/1460 від 06.04.2011 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2011р. по справі№2а-1670/4596/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.

Судді(підпис)

(підпис)Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 12.09.2011 р.