Ухвала суду № 20980048, 28.07.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2011 р.Справа № 2а-15230/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Рєзнікової С.С.

Калиновський В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 р. по справі№2а-15230/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро» (далі ТОВ «Крокус-Агро»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Київському районі м. Харкова), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі міста Харкова від 05.11.2010 р. № 0000340700/0 та від 05.11.2010 року № 0000350700/0.

В обґрунтування позову зазначив, що 16.08.2010 р. Податковим органом проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Крокус-Агро», за результатами якої складено акт про результати документальної невиїзної перевірки достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість № 5492/07-007/32437793 від 16.08.2010 р.

05.11.2010 року ДПІ у Київському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000340700/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 225924,00 грн. та штрафні санкції у сумі 20229,12 грн., та № 0000350700/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 539152,60 грн., в тому числі 385109 грн. за основним платежем та 154043,60 грн. - штрафні санкції.

Позивач наполягав, що не згоден з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податкового органу, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси, оскільки ТОВ «Крокус-Агро» не може нести відповідальність за неприйняття або не визнання податковими органами звітності контрагентів. На думку позивача, не прийняті відповідачем до зарахування податкові накладні відповідають усім вимогам діючого податкового законодавства, а тому у ТОВ «Крокус-Агро» відсутні будь-які порушення вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро» задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000340700/0, № 0000350700/0 від 05.11.2010 р.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 3, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 166.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не зявилися, про дату, час та місце апеляційного перегляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, позивач про причини своєї неявки не повідомив. Представник відповідача просив розгляд справи проводити без його участі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, розглядає справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги в межах апеляційних вимог, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що податковим органом в період з 13.08.2010 р. по 18.08.2010 р. проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Крокус-Агро» з питання достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 5492/07-007/32437793 від 16.08.2010 р., яким встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2., п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2010 року до сплати в бюджет на суму 385109,00 грн., та п.п. «а» п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за липень 2010 р. у розмірі 225924,00 грн. (а. с. 4-13).

На підставі акту перевірки № 5492/07-007/32437793 від 16.08.2010 р. податковим органом 05.11.2010 р. прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000340700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 225924,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000350700/0 р., яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у загальному розмірі 539152,60 грн., у тому числі за основним платежем - 385109,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 154043,60 грн. (а. с. 14, 15).

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не подача податкової звітності контрагентами позивача, або не визнання такої звітності податковим органом, при фактичному здійсненні господарської операції субєктом господарювання, не впливає на податковий кредит позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як свідчить акт перевірки № 5492/07-007/32437793 від 16.08.2010 р., за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України по декларації за липень 2010 року податковим органом встановлена розбіжність ІІ категорії (більше 1000 грн.) у розмірі 1970356,55 грн. стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Яросвіт-плюс» - розбіжність становить 1952074,8 грн., ПП «ТКФ Юпітер» - розбіжність становить 2000,00 грн., ПП ОСОБА_3 - розбіжність становить 1274,00 грн., ТОВ «Агрекс» -розбіжність становить 15006,92 грн. (а. с. 6)

Податковим органом встановлено неподання ТОВ «Яровіт-плюс», ПП «ТКФ Юпітер» і ТОВ «Агрекс» податкових декларацій, відсутність декларування обєкту оподаткування та податкових зобовязань з ПДВ. Контрагентом ПП ОСОБА_3 не відображено відносини з ТОВ «Крокус-Агро» в податковому зобовязанні з ПДВ, але згідно реєстру отриманих податкових накладних від ТОВ «Крокус-Агро», податкові накладні, отримані від ОСОБА_3 включені до нього.

Як свідчать письмові докази, позивач за період, що перевірявся, мав взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «Яросвіт-плюс», ТОВ «Агрекс», ПП «ТКФ Юпітер», ПП ОСОБА_3

Постачальником товарів позивача був, зокрема, ТОВ «Яросвіт-плюс». Відповідно до наданих видаткових накладних позивачем за липень 2010 р. придбано у ТОВ «Яросвіт-плюс» товари та прилади.

На підтвердження факту отриманя товару, позивачем надані податкові накладні, виписані ТОВ «Яросвіт-плюс», а саме: № 7, № 8 від 01.07.2010 р. та видаткові накладні №1/07-4 та №1/07-3 від 01.07.2010 р. (а. с. 42-45).

На підтвердження факту оплати позивачем орендованого у ТОВ «Яросвіт-плюс» приміщення наданий акт здачі-приймання робіт (послуг) №1/07 від 01.07.2010 р. і виписана податкова накладна № 3 від 01.07.2010 р. Оплата за товар проведена в повному обсязі згідно платіжних документів (а. с. 46,47).

Крім того, відповідно договору № 23/07/10тр, укладеному 23.07.2010 р. позивачем з ТОВ «Агрекс», замовник (ТОВ «Крокус-Агро») доручає, а перевізник (ТОВ «Агрекс») приймає на себе обовязки з надання послуг по перевезенню і експедиції вантажів замовника. Пунктом 5.1 вказаного договору передбачено, що розмір плати за послуги визначаються за взаємною згодою сторін і фіксуються в Додаткових угодах цього Договору (а. с. 49-54).

На виконання зазначеного договору ТОВ «Агрекс» виписані податкові накладні: № 87.0710 від 30.07.2010 р., № 85.0710 від 28.07.2010 р., № 86.0710 від 29.07.2010 р., № 66.0710 від 21.07.2010 р., № 70.0710 від 22.07.2010 р. та накладні № 93.0710 від 30.07.2010 р., № 88.0710 від 29.07.2010 р., № 67.0710 від 21.07.2010 р. За отримані послуги позивачем в повному обсязі проведена оплата (а. с. 55-60).

Як свідчать письмові докази, позивачем придбано у ПП «ТКФ Юпітер» дизельне пальне, у звязку з чим покупцю виписані і видані податкова накладна № 29070000015 від 29.07.2010 р. та видаткова накладна № РН-2907-015 від 29.07.2010 р. За отриманий товар позивачем в повному обсязі проведена оплата (а. с. 61).

ТОВ «Крокус-Агро» придбано дизельне пальне у ПП ОСОБА_3, у звязку з чим на виконання угоди покупцю надані податкові накладні № 60/1 від 29.07.2010 р., № 70/1 від 30.07.20120 р. та видаткові накладні № 372 від 29.07.2010 р. та № 382 від 30.07.2010 р. За отриманий товар позивачем в повному обсязі проведена оплата (а. с. 62, 63).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договорів і угод, укладених ТОВ «Крокус-Агро» з зазначеними контрагентами і сплату податку на додану вартість за цими угодами.

Відповідно до п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції Закону на момент виникнення взаємовідносин) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Підпунктом 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено декілька необхідних умов, за наявності яких платник податку отримує право на віднесенні сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у складі ціни товарів, робіт, послуг, що придбаваються ним для використання у власній господарській діяльності, до складу податкового кредиту, а саме: наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та настання першої з подій, з якими Закон пов'язує право платника податку на податковий кредит.

Тому правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що наявність у платника податку (позивача у справі), виданої йому податкової накладної і сплата ним вартості отриманих товарів з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів важає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висноку про те, що позивач виконав вимоги п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного безпосередньо у постачальника і отримавши належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені суми податку, а тому правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Підпункти 10.1., 10.2. ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано в ході апеляційного перегляду справи, на момент здійснення господарських операцій постачальники позивача ТОВ «Яросвіт-плюс», ТОВ «Агрекс», ПП «ТКФ Юпітер», ПП ОСОБА_3 були платниками податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому податкові накладні, отримані позивачем від вказаних контрагентів відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують право позивача на податковий кредит.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно Закону України «Про систему оподаткування», за будь-якою зі сторін правочину не передбачено зобов'язання (ст.9) та не визначене право (ст. 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками іншої сторони правочину. Тобто, позивач не наділений правом та можливістю відстежувати порядок формування податкових зобов'язань своїх контрагентів і не може відповідати за їх протиправні дії.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що не подача податкової звітності контрагентами, або не визнання такої звітності податковим органом, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця. Крім того, не передбачена залежність права на бюджетне відшкодування та розміру сум бюджетного відшкодування платника податку від змісту декларації з податку на додану вартість постачальників такого платника податку.

Законом України «Про податок на додану вартість» врегульований порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 цього Закону передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а)бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б)залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ, повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що у відповідності до вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», надмірна сплата податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно із законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо належного виконання позивачем вимог діючого податкового законодавства з метою формування податкового кредиту підприємства.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач, як учасник господарських взаємовідносин, не може нести відповідальність за несплату податків контрагентами та за неподання ними податкових декларацій, оскільки ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлена ідивідуальна юридична відповідальність.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності твердження податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та протиправності визначення позивачу суми податкового зобовязання з ПДВ за податковими повідомленнями-рішеннями № 0000340700/0 та № 0000350700/0 від 05.11.2010 року.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень у відношенні позивача.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 17.01.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 р. по справі№2-а-15230/10/2070 залишити без змін.

Уала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Рєзнікова С.С. Калиновський В.А. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >