Ухвала суду № 20979273, 31.08.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2011 р.Справа № 2а-1294/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Водолажської Н.С.

за участю секретаря судового засіданняАнтоненко Н.В.

представника позивача Степанюк О.А.

представника відповідача Явора Я.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2011р. по справі№2а-1294/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперойл" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Суперойл", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0000272305/0 від 07.02.11 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.11 р. по справі № 2а-1294/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.11 р. по справі № 2а-1294/11/2070 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Суперойл» знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова. Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0000272305/0 від 07.02.11 р. про визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 24125,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 6031,25 грн. є акт № 156/2305/32564064 від 26.01.11 р. позапланової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.08 р. по 19.01.11 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.08 р. по 19.01.11 р.

У вказаному акті перевірки відображені факти порушення підприємством вимог п. 4.1.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», повязані з не включенням до складу валового доходу суми заборгованості перед засновником по внеску до статутного фонду господарського товариства в сумі 24125,0 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції процитував зміст п. 4.1.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і вказав на те, що законодавець не передбачив включення до валового доходу невиконаних зобовязань платника податку на прибуток стосовно повернення засновнику господарського товариства суми внеску до статутного фонду такого платника податків. Разом з тим, при вирішенні даного спору суд першої інстанції взяв до уваги зміст наведеної норми, з якого вбачається, що законодавцем не встановлено виключного переліку доходів, що підлягають віднесенню до загального валового доходу платника податку на прибуток. При цьому судом зроблений висновок про те, що в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» не міститься визначення доходу, але згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, тому суд першої інстанції вважає можливим при вирішенні даного спору керуватись визначенням доходу, що міститься в актах законодавства з питань бухгалтерського обліку, зокрема, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.97 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за № 391/3684).

У вказаному документів під доходами розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Активами за визначенням цього Положення є ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому, а зобов'язаннями - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Оскільки на підставі наданих до справи доказів суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що спір виник у правовідносинах з приводу оподаткування податком на прибуток вартості внеску до статутного фонду господарського товариства, який неповернутий платником податку на прибуток засновнику товариства, то цих правовідносин слід застосувати п. 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким інвестицією є господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно, та п. 1.8 вказаної норми, де визначено, що корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Також суд першої інстанції дослідив особливості набуття власності на корпоративні права і послався на приписи п. 4.2.5 та п. 4.2.12 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де зазначено, що не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи та не включаються до складу валового доходу кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента, або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).

На підставі наведених норм судом першої інстанції був зроблений висновок про те, що віднесення внеску до статутного фонду до безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоду, або до вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періодів, є помилковим, правовідносини засновника та товариства при формуванні статутного фонду регулюються іншими нормативними документами, а відповідно приписам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» взагалі не формують валові доходи від господарської діяльності.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що судом першої інстанції невірно визначений предмет спору, оскільки порушення вимог податкового законодавства відповідач повязує з не проведенням оподаткування наявної кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності, в сумі 96500,0 грн.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що загальними зборами засновників ТОВ "Суперойл" від 01.12.10 р. було прийняте рішення про ліквідацію товариства, призначений його ліквідатор, який зобовязувався здійснити заходи по ліквідації товариства, в т.ч. опублікувати повідомлення про прийняте рішення, повідомити органи ДПС, Пенсійного фонду України та реєстратора. Також в протоколі зборів зазначено, що при ліквідації товариства слід провести всі розрахунки по зобовязанням ТОВ "Суперойл" та передати залишки коштів, майно та матеріальні цінності засновникам товариства. Позивачем наданий до матеріалів справи витяг з Бюлетеня державної реєстрації № 164 (24) 2010 р., в якому є повідомлення про прийняте рішення про ліквідацію ТОВ "Суперойл" і вказана дата, до якої ліквідаційна комісія (ліквідатор) приймає від кредиторів вимоги, 15.02.11 р.

В акті перевірки при визначенні порушення вимог п. 4.1.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказано, що ці порушення встановлені на підставі декларації за 1 квартал 2011 р., поданої 19.01.11 р., проте не вказано яким чином була виявлена кредиторська заборгованість в сумі 96500,0 грн., оскільки ці відомості у звітності позивача взагалі відсутні. Також в акті перевірки вказано (арк. справи 13) про внесення засновниками до статутного фонду товариства коштів, але перевіряючі не вказали коли саме ці кошти були внесені і чи внесені в повному обсязі, якими платіжними документами. Не підтверджені також посиланням на належні документи твердження перевіряючих про те, що статутний фонд товариства був витрачений на заробітну плату та відшкодування витрат директора.

Слід відмітити, що надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що на час проведення перевірки не була закінчена ліквідаційна процедура і не затверджений ліквідаційний баланс, не було прийняте рішення про виплату засновникам товариства частину статутного фонду, яка залишилася після задоволення вимог кредиторів. Зважаючи на те, що рішенням зборів засновників передбачений розподіл статутного фонду між засновниками лише після закінчення процедури ліквідації, то висновки про наявність кредиторської заборгованості підприємства перед засновниками взагалі не відповідають положенням законодавства і не враховує рішення про ліквідацію товариства.

Також є безпідставним посилання відповідача та суду першої інстанції на положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки ліквідація підприємства позивача не повязана з його банкрутством і ця процедура не регулюється даним Законом.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову, але помилково застосував при цьому норми матеріального права, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для зміни судового рішення суду першої інстанції в частині мотивів та підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1,2 ст.198, 200, п.1,2 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.11 р. по справі № 2а-1294/11/2070 змінити в частині мотивів та підстав для задоволення позову.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.11 р. по справі № 2а-1294/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Мінаєва О.М. Водолажська Н.С. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 02.09.2011 р.