Постанова № 20975283, 09.08.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2011 р. Справа № 2а-15129/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засіданняВерман А. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Козіївського сільського споживчого товариства на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2011р. по справі№2а-15129/10/2070

за позовом Козіївського сільського споживчого товариства <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції в Краснокутському районі Харківської області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Козіївське сільське споживче товариство, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Краснокутському районі Харківської області, в якому просив суд скасувати у повному обсязі податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області: від 09.11.2010р. №001971501/0, від 09.11.2010р. №0002001501/0, від 09.11.2010р. №0001991501/0, від 09.11.2010 №0002011501/0.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення були винесені з посиланням на акти від 27.10.2010р. №503/126/15-01768111, від 27.10.2010 р. №503/124/15-01768111 але викладені в цих актах висновки є хибними. Також зазначав, що як платник єдиного податку позивач не є платником податку за землю.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Краснокутському районі Харківської області проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень указав, що оскільки Указ Президента України від 03.07.98 № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (ст. 6) встановлює, що платник єдиного податку звільняється саме від податку за землю, тому за земельні ділянки, надані платнику єдиного податку в оренду для використання їх у підприємницькій діяльності, він сплачує орендну плату на загальних підставах. Крім того позивач не використовує для провадження підприємницької діяльності власні земельні ділянки, а здає їх в оренду для здійснення підприємницької діяльності орендарями, зважаючи на що статус позивача як платника єдиного податку не звільняє його від обовязку сплачувати земельний податок.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2011 року в задоволенні адміністративного позову Козіївського сільського споживчого товариства відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Закону України "Про плату за землю", ст.ст. 3, 42, 43 ГК України, ст.ст. 71, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Позивач подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі вважає за необхідне, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Козіївське сільське споживче товариство, пройшов процедуру державної реєстрації, набув правового статусу субєкта господарювання, на обліку як платник податків, зборів (обовязкових платежів) знаходиться в ДПІ у Краснокутському районі Харківської області.

27.10.2010р. ДПІ у Краснокутському районі Харківської області були проведені документальні невиїзні перевірки Козіївського сільського споживчого товариства (код ЄДРПОУ01768111) з питань дотримання вимог податкового законодавства по платі за землю за період 2008, 2009 рік та 8 місяців 2010 року. Результати проведених перевірок оформлені актами від 27.10.2010р. №503/126/15-01768111, від 27.10.2010 №503/124/15-01768111.

З посиланням на дані акти відповідачем, ДПІ у Краснокутському районі Харківської області були винесені податкові повідомлення-рішення від 09.11.2010р. №001971501/0, від 09.11.2010р. №0002001501/0, від 09.11.2010р. №0001991501/0, від 09.11.2010 №0002011501/0 про визначення податкового зобовязання з земельного податку в загальному розмірі 11855,03грн. (основний платіж 7903,35грн. штраф 3951,68), та штрафних санкцій у розмірі 1020,00 грн.

Як зясовано судовим розглядом фактичною підставою для винесення всіх спірних податкових повідомлень-рішень слугував викладений в актах перевірки від 27.10.2010р. №503/126/15-01768111, від 27.10.2010 №503/124/15-01768111 висновок ДПІ у Комінтернівському районі Харківської області про порушення позивачем ст.ст. 2, 14 Закону України «Про плату за землю», а саме: не нарахування та несплата земельного податку в розмірі 7903,35грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що, орендуючи землю у власника, орендар сплачує орендну плату за землю не до бюджету (або державного цільового фонду), а на рахунок орендодавця, причому «єдино податники» згідно з абзацом 1 статті 6 Указу №746 звільнені саме від «сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)». Отже, в цьому випадку говорити про те, що орендар звільнений від орендної плати, немає жодних підстав, навіть якщо суму податку на землю включено до складу орендної плати.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що при передачі суб'єктом підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку, будівель або споруд (їх частин) іншим суб'єктам господарювання земельні ділянки використовують наймачі будівель чи споруд, які проводять діяльність в орендованих будівлях або спорудах, а, відповідно, й на земельних ділянках під ними (використовуються лише будівлі або їх частини). Отже, суд першої інстанції вказав на те, що суб'єкт підприємницької діяльності - власник землі чи землекористувач, який є платником єдиного податку та звільняється від сплати земельного податку, за земельні ділянки під будівлями, спорудами або їх частинами, переданими в оренду іншим суб'єктам господарювання, повинен сплачувати земельний податок у порядку та за ставками, визначеними Законом №2535-ХП.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач є платником єдиного податку.

Орендні відносини в Україні регулюються Законом України від 06.10.98 р. N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161-XIV), статтею 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарями земельних ділянок можуть бути юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (статтею 5 Закону N 161-XIV).

Відповідно до статті 4 та Прикінцевих положень Закону N 161-XIV до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом.

Статтею 13 Закону N 161-XIV встановлено, що-договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний передати орендареві земельну ділянку у користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Однією з істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону N 161-XIV).

Орендна плата за землю, як визначено статтею 21 Закону N 161-XIV, - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Як свідчать матеріали справи, позивач не є орендарем зазначених земельних ділянок, а відповідно до даних державного земельного кадастру користується земельними ділянками на яких розташовані належні йому на праві власності нежитлові приміщення, які здаються ним в оренду.

На підставі свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва юридичній особі Козіївському ССТ надано право сплати єдиного податку при умові здійснення підприємницької діяльності по видам діяльності за КВЕД, визначеним у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: «здавання в оренду власного нерухомого майна» КВЄД 70.20.0. На підставі положень статутів підприємства до видів діяльності віднесено здача в операційну оренду об'єктів нерухомості, транспортних засобів, обладнання устаткування, іншого майна.

Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746/99), яким регулюється порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, визначено, що суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю (пункт 6).

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727" (пункт 6) роз'яснено, що такий платник єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.

Згідно ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарської діяльності (підприємцями) з ціллю досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку. У силу ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. У відповідності до ч. 1 ст. 43 ГК України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонено законом.

Як свідчать матеріали справи, у періоді 2008-2009 років та за 8 місяців 2010 року, за який позивачеві визначене податкове зобов'язання з податку на землю, позивач здійснював підприємницьку діяльність зі здавання в оренду належного йому на праві власності нерухомого майна за адресами в с. Козіївка по вул. Леніна, 89,89 -а, 89-б,89-з - 395,7 м2; с. Козіївка, вул. Горького, 59-а-99,90 м2; с. Городнє, вул. Леніна,36 - 96,90 м2; с. Городнє, вул. Центральна, 3 - 409,7 м2, загальною площею 1002,2 м та с. Каплунівка вул. Леніна 18-а,18-б,18-в загальною площею 348,3 м2,що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно, договорами оренди на ці приміщення, актами приймання-передачі до цих договорів.

Згідно із свідоцтвом про сплату єдиного податку останнє видане позивачеві, зокрема, на здійснення такого виду підприємницької діяльності, як здавання в оренду власного нерухомого майна.

Отже, колегія суддів зазначає, що передача в оренду позивачем нежитлових приміщень разом із земельною ділянкою, на якій вони розташовані, та отримання за це коштів і є підприємницькою діяльністю щодо цієї земельної ділянки. Тому, використання земельної ділянки у підприємницькій діяльності є як самостійне його використання, так і передання в оренду приміщень позивача, а отже наявні підстави для звільнення позивача, як платника єдиного податку, від сплати податку на землю у відповідності до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.1998 року».

В постанові ВСУ від 22.06.2004 року по справі №28/506 було зазначено, що операції по наданню в оренду нежитлових приміщень підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник єдиного податку - орендодавець звільняється від сплати податку на землю.

Таку позицію підтримує і Вищий адміністративний суд України (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 21.06.2006 року справа №2-246/06, від 06.09.2006 року, справа № К-11877/06 від 16.07.2008 року, справа К-12521/07) за даним предметом спору, у зазначених рішеннях визначалося, що оскільки протягом періоду, що перевірявся, позивач частину належних йому приміщень здавав в оренду, про що свідчать наявні в справі договори оренди; згідно довідки з ЄДРПОУ і статуту позивача здавання в найом (оренду) нерухомого майна є одним із основних видів діяльності позивача; будівлі магазинів позивач у перевіряємому періоді здавав в оренду, а також ці приміщення є невіддільними від земельної ділянки, на якій вони розташовані, земельна ділянка використовувалась безпосередньо для здійснення підприємницької діяльності.

Також, в Ухвалах Вищого адміністративного суду за аналогічним предметом справи зазначалося, що у відповідача не було підстав для нарахування позивачу земельного податку та застосування штрафних санкцій за неподання розрахунків земельного податку відповідно до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181, тому що позивач протягом перевіряємого періоду був звільнений від сплати податку на землю згідно Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727 та Постанови Кабінету Міністрів України "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727".

Відповідно до положень ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем повністю доведено правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, при прийнятті постанови, не навів правові висновки стосовно відмови у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень - рішень № 0001991501/0 від 09.11.2010 року, № 0002011501/0 від 09.11.2010 року у яких зазначено про повідомлення позивача, що згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно з п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на підставі акта перевірки №505/126/15-01768111 від 27.10.2010 р. встановлено порушення ст. 14 Закону України «Про плату за землю» №2535-ХП.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2011 року по справі№2а-15129/10/2070 прийнята з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Козіївського сільського споживчого товариства задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2011р. по справі №2а-15129/10/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Козіївського сільського споживчого товариства задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Краснокутському районі Харківської області № 001971501/0 від 09.11.2010 року, № 0002001501/0 від 09.11.2010 року, № 0001991501/0 від 09.11.2010 року, № 0002011501/0 від 09.11.2010 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Калиновський В.А. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст постанови виготовлений 15.08.2011 р.