Ухвала суду № 20973618, 19.10.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2011 р.Справа № 2-а-213/10/1570 Категорія: 6.6.4Головуючий в 1 інстанції: Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравець О.О.

судді Золотнікова О.С.

судді Осіпова Ю.В.

за участю секретаря Соколовій М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року, по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси до Приватного підприємства «Євротакс»про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси (далі ДПІ у Приморському районі м. Одеси) звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Євротакс»(далі ПП «Євротакс») та уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з ПП «Євротакс»суму боргу у загальному розмірі 507266,50 грн., у тому числі:

- податкове зобовязання з податку на додану вартість при застосуванні звичайних цін у розмірі 307262,00 грн.;

- податкове зобовязання по податку на прибуток при застосуванні звичайних цін у розмірі 200004,50 грн..

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року в задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Євротакс»є субєктом підприємницької діяльності та платником податку на додану вартість.

На підставі направлень від 27.05.2009р. №000803/780, від 12.06.2009р. № 000858/880 виданих ДПІ у Приморському районі м.Одеси проведено виїзну планову перевірку Приватного підприємства «Євротакс»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.

За результатами проведення перевірки складено акт перевірки від 24.06.2009р №8306/23-3/20963350, на підставі якого Державною податковою інспекцією у Приморському районі м.Одеси винесені податкові повідомлення-рішення: від 08.07.2009р. №0005732310/0 на загальну суму 221513,00грн. (податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 156634.00грн., штрафні санкції у сумі 64879.00грн), у зв'язку з порушенням позивачем п.5.1 ст.5, пп..7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; від 08.07.2009р. №0005722310/0 на загальну суму 307262,00грн. (податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 204841.00грн., штрафні санкції у сумі 102421.00грн), у зв'язку з порушенням позивачем п.4.1 ст.4, п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями, відповідач звернувся із первинними скаргами від 15.07.2009р. №14, №13 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

За результатами розгляду первинних скарг, ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято рішення від 10.09.2009р. №49479/10/25-012 про результати розгляду первинної скарги, згідно якого податкове повідомлення - рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.07.2009р. №0005722310/0 залишено без змін, а податкове повідомлення - рішення від 08.07.2009р. №0005732310/0 скасовано в частині 5907,00грн. - податку на прибуток та 2179,00грн. - застосованих по цьому податку штрафних (фінансових) санкцій, в іншій частині залишено без змін.

ДПІ у Приморському районі м.Одеси прийняла нові рішення по податку на прибуток від 10.09.2009р. за №0009172310/1 на загальну суму 213427,00грн. (податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 150727,00грн., штрафні санкції у сумі 62700.00грн ) та від 10.09.2009р. №0005722310/1 на загальну суму 307262.00грн. (податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 204841.00грн., штрафні санкції у сумі 102421.00грн.).

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями, відповідач звернувся із повторними скаргами від 18.09.2009р. №21, №23 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси .

За результатами розгляду повторних скарг, ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято рішення від 07.10.2009р. №35985/10/25-0007 про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.07.2009 №0005732310/0, з урахуванням рішення ДПІ про результати розгляду первинних скарг від 10.09.2009 року № 49479/10/25-012, у частині 140 102, 00 грн. нарахованого податку на прибуток та 59 602, 50 грн. застосованої штрафної санкції, та залишення без змін в іншій частині зазначеного податкового повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення; скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.07.2009 №0005722310/0 про сплату ПДВ у сумі 204 841,00 грн. і застосованої фінансової санкції у сумі 102421, 00 грн. та рішення цієї ДПІ про результати розгляду первинних скарг від 10.09.2009 року. № 49479/10/25-012 у цієї частині, а скаргу задовольнити.

На підставі вищезазначеного, ДПІ у Приморському районі м.Одеси прийняла нове податкове повідомлення-рішення про нарахування податку на прибуток від 07.10.2009 року за № 0009402310/2 на загальну суму 13 422, 50 грн., (у тому числі: за основним платежем у сумі 10 325, 00 грн за штрафними санкціями у сумі 3 097, 50 грн.), яка в наступному була добровільно сплачена відповідачем.

Означені суми податку на додану вартість та податку на прибуток були самостійно Приватним підприємством «Євротакс»сплачені частково, у зв'язку з чим залишилась податкова заборгованість на загальну суму 507266,50грн., з яких податкове зобов'язання з податку на додану вартість при застосуванні звичайних цін у розмірі -- 307 262грн. та податкове зобов'язання по податку на прибуток при застосуванні звичайних цін у розмірі -200 004,50грн.

Усі вищезазначені рішення були прийти начальником ДПІ у Приморському районі м.Одеси згідно із п.п 4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно із п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або метрологічні помилки у поданій платником податків податкової декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобовязання

Згідно з рішенням начальника Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 19.11.2009р. №65125/23-3 при донарахуванні податкових зобов'язань під час проведення перевірки ПП «Євротакс»за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. до ПП «Євротакс»застосовано звичайні ціни з посиланнями на п.п 4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до п.п 4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. Якщо непрямий метод було застосовано у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його структурного підрозділу, місцезнаходження фізичної особи - платника податків, обов'язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи для встановлення місцезнаходження такого платника податків, покладається на податковий орган.

Підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 вищезазначеного Закону передбачено якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Судом 1-ої інстанції було встановлено , що ПП «Євротакс»проводило господарські операції з надання послуг з перевезення вантажів власним автомобільним транспортом стороннім організаціям серед яких є ТОВ «Укрскло», яке є пов'язаною особою, що не заперечується відповідачем, а тому суд вважає ці обставини доведеними.

Податкові ревізори дійшли до висновку, що ТОВ «Укрскло»є основним покупцем послуг по перевезенню вантажів ПП «Євротакс»хоча з матеріалів справи вибачається, що питома вага наданих послуг складає всього 48% всіх перевезень (або 631800грн.). Крім того, в ході перевірки встановлено, що звичайна ціна наданих послуг визначена з фактично понесених підприємством витрат по цій операції, тобто собівартості послуг за елементами, передбаченими ст.11 Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318 та складає: 2343820грн. Враховуючи вищезазначене, перевіряючи дійшли до помилкового висновку, якщо сума фактично отриманого доходу від надання послуг по перевезенню, без урахування ПДВ складає 1319612,00грн, в тому числі ТОВ «Укрскло»631800,00грн, то сума заниженого валового доходу в результаті доведення розміру плати послуг по перевезенню до звичайної ціни складає 1024208,00грн., в тому числі ТОВ «Укрскло»на суму 561606,00грн.. На думку ревізорів зазначене заниження виникло в результаті того, що ПП «Євротакс»надавало ці послуги пов'язаній особі - ТОВ «Укрскло»за цінами, що не відповідають звичайним. Цей висновок обґрунтовано виключно тим, що підприємство зазнало збитків від надання цих послуг, тобто надавало їх за цінами, що є нижчими від собівартості.

В свою чергу, розрахунок суми заниженого доходу здійснено наступним чином: собівартість наданих послуг ТОВ «Укрскло»за даними бухгалтерського обліку зменшено на фактично отримані доходи. Залишок, на думку ревізорів і є нестриманим доходом.

Згідно зі п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»від 22.05.1997р. №283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»від 22.05.1997р, №283/97-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.1.20.1 ст.1 Закону України, від 28.12.1994, № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції від 22.05.97)" (надалі, Закон № 334/94-ВР) Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п.1.20.2 ст.1 Закону № 334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 1.20.51 ст.1 Закону № 334/94-ВР якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до п. 1.20.6 ст.1 Закону № 334/94-ВР у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Відповідно до п. 1.20.8 ст.1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до п. 1.20.9 ст.1 Закону № 334/94-ВР додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Відповідно до п. 1.20.10 ст.1 Закону № 334/94-ВР донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Судом 1-ої інстанції було встановлено ,що для застосування п.п. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податкові ревізори спочатку повинні були визначити звичайну ціну на послуги з автоперевезення з урахуванням вартості послуг, які надавались іншим замовникам, при необхідності вартість аналогічних послуг в регіоні або Україні в той час, співставити її з цінами ПП «Євротакс»для ТОВ «Укрскло»та дійти певних висновків щодо суми заниження валового доходу, проте цього зроблено не було.

Податкові ревізори не скористались своїм правом та не було надано запиту до ПП «Євротакс»з пропозицією обґрунтувати рівень цін на послуги надані ТОВ «Укрскло», не вивчали та не аналізували ціни, за якими ПП «Євротакс»надавало послуги з перевезення вантажів іншими контрагентами та не порівнювали з цінами на послуги ПП «Євротакс»та інших перевізників в той період, а застосували методику формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті.

Вищевказані обставини підтверджені висновком судово-економічної експертизи № 43 від 15.06.2011 року

Вартість послуг, які надавались за одних й тих самих умов, ТОВ "Укрскло" та іншим контрагентам, зокрема ТОВ "Паритет", суттєво не відрізняється, більш того, в окремих випадках вартість зазначених послуг, наданих ТОВ "Укрскло" вище, ніж вартість таких же послуг для інших юридичних осіб - контрагентів відповідача, а саме вартість послуги наданої ТОВ «Укрсклу»складає 4000грн. в той самий час вартість послуги наданої ТОВ «Паритет»2329,60грн.

Відповідно до п.4.1.ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що при донарахуванні податкових зобов'язань відповідно до абзацу 2 п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»податковими ревізорами не було дотримано порядку визначення звичайної ціни та не були визначені звичайні ціни на послуги з автоперевезення, за правилами визначеними Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»та співставлені з цінами ПП «Євротакс»для ТОВ «Укрскло»та відповідно не встановлено перевищення звичайної ціни від ціни ПП «Євротакс»більше ніж на 20%, у звязку з чим , визначення розміру суми заниження валових доходів є необґрунтованим , а донарахування податку на прибуток та штрафних санкцій є неправомірним, а іідсутність в акті перевірки даних щодо цін на послуги перевезення надані ПП»Євротакс»іншим ніж ТОВ«Укрскло»споживачам послуг в перевіряємому періоді позбавляє суд можливості дійти до висновку щодо відповідності або невідповідності вартості послуг наданих ТОВ «Укрсклу» звичайним цінам та суд не може підміняти державний орган та надавати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті постанови правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що не має підстав для зміни чи скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 210, ст.211, ст. 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення , а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, або з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя :

Судді: