Ухвала суду № 20968338, 24.11.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2011 р. № 9403/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Кушнерика М.П.

за участю секретаря судового засідання Луцак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року у справі за позовом Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької 16.09.2010 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.08.2010 року №0000392321/2 та від 14.09.2010 року №0000392321/3, якими позивачу визначено суму податкових зобовязань із ПДВ в загальному розмірі 207991,50 грн., в тому числі 138661 грн. за основним платежем та 69330,50 грн. штрафної санкції.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова від 19.08.2010 року №0000392321/2 та від 14.09.2010 року №0000392321/3.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ДПІ у Галицькому районі м. Львова оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити з підстав порушення судом норм матеріального права та неповного з'ясування обставин справи .

Так, судом першої інстанції не враховано, що Львівський національний академічний театр опери та балету ім.Соломії Крушельницької є закладом культури державної форми власності і відноситься до сфери управління Міністерства культури і туризму України.

Фінансування діяльності театру здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також коштів підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань.

Відповідно до норм п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (в редакції Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, із змінами та доповненнями) бюджетні кошти, одержані платником у вигляді дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів (зокрема «субсидії та поточні трансферти підприємствам»), вважаються доходом з інших джерел і включаються з метою обкладанням податком на прибуток до складу його валових витрат.

У разі, придбання за рахунок коштів, що передаються з бюджетів на цільове призначення в зазначених цілях, не включаються до оподаткованого валового доходу платників податку, оскільки їх одержання з бюджетів прямо не пов'язане з будь-яким видом діяльності підприємства і спрямоване на реалізацію програм соціально-економічного розвитку держави.

В зв'язку з цим, профінансовані за рахунок цих коштів послуги (товари) не можуть вважатися придбаними безпосередньо платником, і суми податку на додану вартість, сплачені при їх придбанні, не можуть бути включені до складу податкового кредиту.

За період з 01.10.2006 по 30.09.2009 Львівський національний академічний театр опери та балету ім.Соломії Крушельницької задекларувало податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 1 256 174 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і його завищення всього у сумі - 147945,36грн. за рахунок здійснення операцій з придбання природного газу, електроенергії, теплопостачання, охорони об'єктів, ПММ, запасних частин, послуг з капітального ремонту основних фондів, будівельні матеріали для ремонтів обладнання, різні театральні реквізити, які необхідні для проведення вистав.

При апеляційному розгляді представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив, вважаючи прийняте рішення законним та обґрунтованим.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, що відповідно ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість регулюється Законом України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) (далі - Закон України №168).

Згідно п.1.3 ст. 1 Закону України №168, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

У відповідності до п.1.5 ст.1 Закону України №168 звітний (податковий) період - період, за який платник податку зобов'язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету.

Пунктом 1.6 ст.1 вказаного Закону України №168 передбачено, що податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону України №168 податковий кредит - сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова у січні-лютому 2010 року проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, за результатами чого було складено акт від 04.02.2010 року №604/23-2/02224620.

Перевіркою зроблено висновки про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.4 статті 7 Закону України №168 шляхом завищення податкового кредиту із податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 147945 грн., в тому числі 76603 грн. за 2007 рік та 71342 грн. за 2008 рік.

В пункті 3.2.2 акту перевірки від 04.02.2010 року зазначено, що позивачем до складу податкового кредиту за 2007-2008 роки зайво віднесено податок на додану вартість в загальній сумі 147945 грн. за придбання комунальних послуг у ВАТ «Львівгаз», ЛМЕМ ВАТ ЛОЕ «Львівобленерго», ЛМКП «Львівтеплоенерго», ЛМКП «Львівводоканал» із посиланнями на підпункт 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпункти 7.4.1 і 7.4.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та твердженнями про те, що «у разі придбання за рахунок коштів, що передаються з бюджетів на цільове призначення в зазначених цілях не включаються до оподаткованого валового доходу платників податку, оскільки їх одержання з бюджетів прямо не повязано з будь-яким видом діяльності підприємства і спрямоване на реалізацію програм соціально-економічного розвитку держави. В звязку із цим профінансовані за рахунок цих коштів послуги (товари) не можуть вважатися придбаними безпосередньо платником і суми податку на додану вартість, сплачені при їх придбанні, не можуть бути включені до складу податкового кредиту».

На підставі акту перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.02.2010 року № 0000392321/0, яким позивачу визначено суму податкових зобовязань із ПДВ в загальному розмірі 221917,50 грн., в тому числі 147945,00 грн. за основним платежем та 73972,5 грн. штрафної санкції.

Внаслідок адміністративного оскарження податковим органом направлено позивачу оскаржувані податкові повідомленнярішення від 19.08.2010 року № 0000392321/2 та від 14.09.2010 року № 0000392321/3, за якими остаточно визначено суму податкових зобовязань із ПДВ в загальному розмірі 207991,50 грн., в тому числі 138661 грн. за основним платежем та 69330,50 грн. штрафної санкції.

Задовольняючи позов, з чим погоджується колегія суддів, суд першої інстанції виходив з того, що нормами Закону України №168 не встановлено будь-якого звязку права будь-якого платника ПДВ (зокрема й позивача) на податковий кредит в залежності від джерела надходження цьому платнику грошових коштів чи як виручки від поставки послуг, чи як бюджетного фінансування, а також із того, що відповідачем припущено суттєві розбіжності між фактично включеними позивачем до податкового кредиту за звітні періоди 2007 - 2008 років сумами ПДВ у вартості комунальних послуг та сумами ПДВ, зазначеними в акті відповідача від 04.02.2010 року №604/23-2/02224620 за ці ж звітні періоди.

Позивач є закладом культури державної форми власності, який відноситься до сфери управління Міністерства культури і туризму України, та частково фінансується за рахунок коштів державного бюджету України.

Відповідно до підпункту 7.11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач є включений до Реєстру неприбуткових організацій та установ, та одночасно позивач є зареєстрований як платник ПДВ на загальних підставах відповідно до статті 9 Закону України №168, а тому податкові зобовязання та податковий кредит формуються ним відповідно до норм цього Закону.

Суд правильно не прийняв до уваги посилання відповідача в акті на підпункт 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки пунктом 11.4 статті 11 Закону України №168визначено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обов'язковість якого (якої) надана Верховною Радою України.

Відтак, будь-які норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не можуть регламентувати порядок нарахування та сплати іншого податку, як ПДВ, й тим більше, що згаданий вище підпункт 4.1.6 цього Закону регламентує виключно питання включення до валового доходу інших видів доходів та не містить жодних норм щодо сплати ПДВ.

Згідно п.п. 7.4.1 статті 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

За підпунктом 7.4.5 статті 7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами..

Згідно п.п. 7.5.1 статті 7 того ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Отже, Законом України №168 прямо передбачено вичерпний перелік випадків, коли сплачені при придбанні товарів (послуг) суми ПДВ не включаються у податковий кредит, а саме:

1) якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, а також при придбанні легкового автомобіля;

2) у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні;

3) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника;

4) у разі відсутності податкових накладних чи митних декларацій (інших подібних документів).

Оскільки позивачем сплачено ПДВ у вартості отриманих комунальних послуг з метою забезпечення нормальної господарської діяльності, то такі суми ПДВ цілком правомірно включені позивачем до податкового кредиту незалежно від джерела надходження коштів на оплату таких послуг.

Крім того, включаючи до податкового кредиту вартість ПДВ при отриманні комунальних послуг позивач діяв відповідно до податкових роз»яснень Державної податкової адміністрація України, яка в своїх листах від 13.05.2004 року №4693/5/15-2416, від 28.05.2004 року №4270/6/15-2415, від 27.01.2007 року № 1453/7/16-1517, яка розяснила порядок визначення сум ПДВ, які можуть бути віднесені до складу податкового кредиту при здійсненні неприбутковими та бюджетними неприбутковими організаціями оподатковуваних ПДВ операцій з продажу товарів (робіт, послуг).

Так, в листі ДПА України від 27.01.2007 року №1453/7/16-1517, зокрема, зазначено : «Відповідно до норм підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»бюджетні кошти, одержані платником у вигляді дотацій і субсидій з фондів загальнообовязкового державного соціального страхування або бюджетів (зокрема «субсидії та поточні трансферти підприємствам»КПК 1301100 КЕКВ 1310), вважаються доходом з інших джерел і включаються з метою оподаткування податком на прибуток до складу його валових доходів. У разі придбання за рахунок таких коштів товарів (послуг) чи основних фондів, суми податку на додану вартість, сплачені при їх придбанні, можуть бути включені до складу податкового кредиту (за умови дотримання інших вимог Закону щодо формування податкового кредиту).

Що стосується капітальних трансфертів (КЕКВ 2410), які мають цільове призначення, і надаються субєктам підприємницької діяльності, зокрема на фінансування невиробничого (обєктів соціально-культурного призначення) та виробничого будівництва, переоснащення, як участь у придбанні обладнання тощо, то кошти, що передаються з бюджетів розвитку в зазначених цілях, не включаються до валового доходу платників податку, оскільки їх одержання з бюджету прямо не повязане з будь-яким видом діяльності підприємства і спрямоване на реалізацію програм соціально-економічного розвитку держави. В звязку з цим профінансовані за рахунок цих коштів товари (послуги) чи основні фонди не можуть вважатися придбаними безпосередньо платником, і суми податку на додану вартість, сплачені при їх придбанні, не можуть бути включені до складу податкового кредиту»

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до згаданих вище листів ДПА України отримані позивачем кошти з Державного бюджету по КПКВ 1801110 КЕКВ 1310 вважались доходом з інших джерел, а суми ПДВ, сплачені при придбанні за рахунок цих коштів товарів (послуг) чи основних фондів, включались до складу податкового кредиту з додержанням вимог чинного законодавства. Що стосується бюджетних коштів, які отримувались з Державного бюджету театром по КЕКВ 2410 (капітальні трансферти), то такі кошти не включались до валового доходу позивача, а профінансовані за рахунок цих коштів товари (послуги) чи основні фонди, і суми ПДВ, сплачені при їх придбанні, не включались до складу податкового кредиту.

Крім того, виходячи із копій податкових декларацій з ПДВ за звітні місячні періоди 2007-2008 років, реєстру отриманих податкових накладних та самих податкових накладних на придбання комунальних послуг від ВАТ «Львівгаз», ЛМЕМ ВАТ ЛОЕ «Львівобленерго», ЛМКП «Львівтеплоенерго», ЛМКП «Львівводоканал» існує розбіжність між фактично включеними до податкового кредиту за звітні періоди 2007 - 2008 років сумами податку на додану вартість у вартості комунальних послуг та сумами податку на додану вартість, зазначеними в акті відповідача від 04.02.2010 року №604/23-2/02224620 за ці ж звітні періоди.

Так, зі змісту цих документів видно, що за 2007 рік позивачем фактично було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у загальному розмірі 177042,03 грн., в тому числі 70463,72 грн. за 2007 рік та 106578,31 грн. за 2008 рік, що свідчить про необґрунтованість висновків акту відповідача про включення до складу податкового кредиту суми ПДВ у загальному розмірі 147945 грн.

Також, виходячи зі змісту п.1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не потребує доказування факт використання наданих комунальних послуг у господарській діяльності позивача, бо неможливе функціонування театру без комунальних послуг( електропостачання, водоопостачання, газопостачання, теплопостачання тощо).

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки податковим органом не доказано правомірність прийнятих рішень, то висновок суду першої інстанції про задоволення позову є обґрунтованим.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року у справі №2а-8277/10 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

М.П.Кушнерик

Ухвала у повному обсязі складена 29.11.2011 року.