Ухвала суду № 20967881, 12.12.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2011 р. Справа № 49270/11 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,

з участю секретаря судового засіданняПатлевіч Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інкордіа Україна» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року у справі за його позовом до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інкордія Україна» (надалі ТОВ «Інкордіа Україна») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (надалі ДПІ у Залізничному р-ні) за № 0000932302/0/12570 від 19.05.2010 року; № 0000932302/1/20551 від 04.08.2010 року, № 0000932302/4/28494 від 20.10.2010 року, № 0000932302/2/36485 від 21.12.2010 року, якими підприємству було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість (далі ПДВ) у розмірі 501170 грн., з яких 334113,00 грн. за основним платежем та 167057 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року у справі № 2а-1640/11/1370 у задоволенні позову було відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач ТОВ «Інкордіа Україна» просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення його позову. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправомірно застосував положення пп. «г» п. 10.1 статті 10 та п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відносячи послуги, що надаються апелянтом до об'єктів оподаткування ПДВ.

На переконання апелянта, вказані норми стосуються операцій з імпорту послуг, а у даному випадку між ТОВ «Інкордіа Україна» та фірмою «Літіум афарскомунікейшн АВ» існують операції з експорту послуг з України, а отже послуги з передачі виключних майнових прав нерезиденту не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Висновки суду про те, що авторські права підлягають обов'язковій державні реєстрації, як і договори про передачу майнових прав автора, а також про те, що такі права виникають лише після їх державної реєстрації, на думку апелянта, суперечать приписам ст.ст. 422, 433, 436 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ч. 2 статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

На переконання апелянта, для виникнення та здійснення авторського права не вимагається реєстрація права на твір чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Реєстрація може здійснюватись на вимогу суб'єкта авторського права, але вона не має правовстановлюючого характеру.

Окрім того, з огляду на приписи ч. 1 ст. 1114 ЦК України та п. 5 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» апелянт вважає, що законом не передбачено і обов'язкової реєстрації договорів з розпорядження авторськими правами.

При цьому апелянт наголошує на тому, що державна реєстрація договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є обов'язковою лише щодо тих об'єктів інтелектуальної власності, права на які згідно із законом виникають після державної реєстрації, зокрема: винаходи, корисні моделі, промислові зразки (ст. 462 ЦК України), сорти рослин та породи тварин (ст. 487 ЦК України), компонування інтегральної мікросхеми (ст. 472 ЦК України) та торговельні марки (ст. 494 ЦК України).

Висновок суду про те, що між ТОВ «Інкордіа Україна» та фірмою «Літіум афарскомунікейшн АВ» існують відносини з надання послуг по створенню комп'ютерних програм, на переконання апелянта, не відповідає обставинам справи.

Одночасно апелянт звертає увагу апеляційного суду на перекладення судом першої інстанції на нього обовязку доказування у порушення приписів ч. 2 ст. 71 КАС України.

Представник ДПІ у Залізничному р-ні у ході апеляційного розгляду вимоги, викладені у апеляційній скарзі, заперечив. Вважає оскаржуване судове рішення законним та просить залишити його без змін.

Представник апелянта ТОВ «Інкордіа Україна» на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Інкордіа Україна», суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Інкордіа Україна» на замовлення нерезидента України фірми «Літіум афарскомунікейшин АВ» було передано виключні майнові права інтелектуальної власності у відповідності до укладеного між ними договору № 01/11-08 від 20.11.2008 року.

З огляду на приписи п. 3 ч. І ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права», п. 5 ст. 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права», ч. 2 ст. 1114 ЦК України авторські права на предмет договору підлягали державній реєстрації.

Позивачем не надано суду доказів здійснення державної реєстрації авторських прав, а отже у нього відсутні авторські права на комп'ютерні програми, виключні майнові права на які передані згідно договору № 01/11 -08 від 20.11.2008 року.

Тому суд вважав, що операції з надання послуг по створенню комп'ютерних програм та баз даних, що мало місце у спірних правовідносинах, не слід розглядати як операції з передання чи надання авторських прав, а місцем поставки таких операцій визначається саме митна територія України з наступним оподаткуванням даних операцій податком на додану вартість за ставкою 20 %, виходячи з приписів п. 3.1. ст. 3, пп. 4.3 п. 4 ст. 4, пп. «г» п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, не відповідають вимогам матеріального права та дійсним обставинам справи.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Залізничному р-ні було проведено перевірку ТОВ «Інкордіа Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 10.04.2008 року по 30.09.2009 року, результати якої оформлено актом від 18.03.2010 року № 689/23- 2/35855016.

На підставі висновків вказаного акту перевірки від 18.03.2010 року ДПІ у Залізничному р-ні прийнято податкові повідомлення- рішення № 0000932302/0/12570 від 19.05.2010 року; №0000932302/1/20551 від 04.08.2010 року, № 0000932302/4/28494 від 20.10.2010 року, № 0000932302/2/36485 від 21.12.2010 року.

Оспорювані податкові повідомлення-рішення відповідача контролюючий орган обґрунтовує відсутністю у позивача авторських прав на комп'ютерні програми, виключні майнові права на які передані згідно договору від 20.11.2008 року № 01/11-08 «Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності» нерезиденту України фірмі «Літіум афарскомунікейшин АВ», а отже порушення ТОВ «Інкордіа Україна» вимог п. 6.5 ст. 6, пп. 7.6.5 п.7.6. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та заниження податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 334113 грн.

Разом із тим, відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

в інших випадках, визначених цим Законом.

За правилами пп. «д» п. 6.5. ст. 6 цього Закону місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги з:

передання чи надання авторських прав, патентів, ліцензій, а також суміжних прав, у тому числі торгових марок;

надання рекламних послуг та інших послуг з просування товарів (послуг) на ринку (промовтерства);

надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем;

надання обов'язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю;

надання послуг фізичними особами, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи;

надання агентських послуг від імені та за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті;

надання в оренду рухомого майна (у тому числі банківських сейфів).

Як встановлено у ході проведеної перевірки, позивачем було укладено договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності №01/11-08 від 20.11.2008 з фірмою «Літіум афарскомунікейшн АВ», зареєстрованої за законами Королівства Швеції, яка є нерезидентом України.

Відповідно до приписів п. 4.3. ст. 4 Закону, на яку покликався суд першої інстанції при відмові у задоволенні позову, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому було складено акт, який засвідчує факт отримання послуг.

Приписами пп. «г» п. 10.1 ст. 10 Закону визначено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України;

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що вказані правові норми не стосується виконання умов договору від 20.11.2008 року № 01/11-08 між позивачем та його контрагентом фірмою «Літіум афарскомунікейшин АВ», яка є нерезидентом.

Відповідно до приписів ст. 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права», яка регламентує питання виникнення і здійснення авторського права первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору (ч. 1 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 2 ст. 11 вказаного Закону авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Приписами ч. 5 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Статтею 421 ЦК України передбачено, що суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Відповідно до ст. 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Згідно із положеннями ст. 433 ЦК України об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори.

Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження (ч. 2 ст. 433 ЦК України).

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що законом передбачено певні види правами інтелектуальної власності, що підлягають державній реєстрації, зокрема: винаходи, корисні моделі, промислові зразки (ст. 462 ЦК України), сорти рослин та породи тварин (ст. 487 ЦК України), компонування інтегральної мікросхеми (ст. 472 ЦК України), торговельні марки (ст. 494 ЦК України).

Відтак апеляційний суд погоджується із думкою апелянта про те, що для виникнення та здійснення авторського права на комп'ютерні програми та (або) бази даних (компіляції баз даних) не вимагається реєстрація права на твір чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Реєстрація може здійснюватись на вимогу суб'єкта авторського права, але вона не має правовстановлюючого характеру.

За правилами ч. 2 ст. 1114 ЦК України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Таким чином, оскільки для виникнення та здійснення авторського права на комп'ютерні програми та (або) бази даних (компіляції баз даних) не вимагається державної реєстрації, то відповідно державній реєстрації не підлягає і передання виключних майнових прав такої інтелектуальної власності.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що ні у ході проведення перевірки ТОВ «Інкордіа Україна» контролюючим органом, ні у ході судового розгляду даної справи не було надано належних доказів на підтвердження висновку відповідача про те, що між позивачем і фірмою «Літіум афарскомунікейшн АВ» існують відносини з надання послуг по створенню комп'ютерних програм., а положення наявних у матеріалах справи копії договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності №01/11-08 від 20.11.2008 укладеного між ТОВ «Інкордіа Україна» та фірмою «Літіум афарскомунікейшн АВ», та актів приймання-передачі виключних майнових прав свідчать про передачу позивачем фірмі «Літіум афарскомунікейшн АВ» виключних майнових права на зазначені у них комп'ютерні програми та (або) бази даних (компіляції баз даних).

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному р-ні є необгрунтованими, а відтак їх слід визнати протиправними і скасувати.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інкордіа Україна» задовольнити.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року у справі № 2а-1640/11/1370 та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0000932302/0/12570 від 19 травня 2010 року; №0000932302/1/20551 від 04 серпня 2010 року, № 0000932302/4/28494 від 20 жовтня 2010 року, № 0000932302/2/36485 від 21 грудня 2010 року про визначення ТОВ «Інкордіа Україна» податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 501170 (пятсот одна тисяча сто сімдесят) грн.

При судити з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інкордіа Україна» 5 (пять) грн. 10 коп. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 13 грудня 2011 року.

Головуючий суддяТ.В. Онишкевич

СуддіВ.П. Сапіга

Я.С. Попко