Рішення № 20963861, 12.01.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 січня 2012 р. Справа 16/124/2011/5003

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 <адреса позивача >

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін", с.Розкошівка Теплицького району Вінницької області <адреса відповідача >

про стягнення 45 366,28 грн. заборгованості згідно договору про надання послуг

Головуючий суддя Нешик О.С.

Cекретар судового засідання Снігур О.О.

Представники

позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 2862 від 12.12.11) ;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін" про стягнення 45 366,28 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору "на виконання робіт" №27 від 01.08.2009 року, з яких: 31450 грн. - основний борг; 4874,75 грн. - пеня; 2122,53 грн. - 3% річних та 6919 грн. - інфляційні витрати.

Ухвалою суду від 05 грудня 2011 року порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 22 грудня 2011 року.

В зв'язку з неявкою в судове засідання (22.12.2011 року) представників сторін, неналежним виконанням учасниками процесу вимог ухвали суду про порушення провадження у справі - ухвалою суду від 05.12.2011 року розгляд справи відкладено на 12.01.2012 року.

В судовому засіданні 12.01.2012 року представник позивача подав заяву б/н та дати (вх. №08-46/377/12 від 12.01.2012 року), якою уточнив позовні вимоги та просив суд постановити рішення про стягнення з ТОВ "Рубін" 31450 грн. основного боргу; 3197,12 грн. пені; 2230,74 грн. - 3% річних та 5472,30 грн. - інфляційних. Даною заявою позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відмовляється від позову в частині стягнення пені в розмірі 1677,63 гривень та 1446,70 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; просить суд провадження у справі в цій частині припинити.

Ознайомившись з заявою позивача про відмову від позову в частинах стягнення пені та інфляційних, оцінивши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що дії ФОП ОСОБА_1 щодо відмови від позову не суперечать законодавству, не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому відмова від позову підлягає прийняттю судом на підставі положень ст.22 ГПК України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

При цьому необхідно роз'яснити, що відповідно до положень ч.2 ст.80 ГПК України у випадку припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

При цьому суд вважає, що за правилами статті 49 ГПК України, абзацу 7 пункту 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" №02-5/78 від 04.03.1998 року: судові витрати, понесені позивачем відповідно до частини заявлених вимог, від якої останній відмовився, покладаються на нього.

Також суд вважає, що заявою б/н та дати (вх. №08-46/377/12 від 12.01.2012 року) позивач фактично збільшив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних на 108,21 грн. Розглянувши спір в цій частині суд дійшов висновку, що ч.4 ст.22 ГПК України позивачу надано право до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. При цьому варто зазначити, що у п.3 інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" №01-8/1228 від 02.06.2006 року Вищий господарський суд України на запитання, чи може бути збільшення розміру позовних вимог пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, відповів таке. Під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній.

З огляду на викладене роз'яснення, зважаючи на те, що позовна вимога в частині стягнення 3% річних збільшилась з 2122,53 грн. до 2230,74 грн. суд вважає, що заявою б/н та дати (вх. №08-46/377/12 від 12.01.2012 року) позивач фактично збільшив розмір позовних вимог на 108,21 грн. 3% річних.

Абз.2 п.2 ст.6 Закону України "Про судовий збір" №3674-VІ від 08.07.2011 року (далі Закон №3674-VІ від 08.07.2011 року) визначено, що у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Вирішуючи питання стосовно того, чи підлягає доплаті судовий збір в зв'язку зі збільшенням ціни позову, суд встановив, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру про стягнення 45366,28 грн. позивачем згідно платіжного доручення №02 від 01.12.2011 року сплачено судових збір в розмірі 1411,50 грн.

Виходячи з підпункту 2.1 частини 2 статті 4 Закону №3674-VІ від 08.07.2011 року за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Пунктом 1 статті 4 Закону №3674-VІ від 08.07.2011 року також встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 22 Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" №2857-VІ від 23.12.2010 року визначено, що з 1 січня 2011 року розмір мінімальної заробітної плати становив 941 грн. на місяць.

З урахуванням викладеного суд вважає, що заява фізичною особи - підприємця ОСОБА_1 в частині збільшення позовних вимог на 108,21 грн. 3% річних підлягає прийняттю до розгляду за відсутності доказів про сплату суми судового збору за збільшення позову в цій частині, оскільки навіть при збільшенні позову на 108,21 грн. (тобто до 45474,49 грн.) ставка судового збору має становити 1411,50 грн., доказ про сплату якої позивачем надано до матеріалів позову (платіжне доручення №02 від 01.12.2011 року).

Відповідач правом участі в судових засіданнях не скористався. Про місце та час слухання справи судом повідомлявся належним чином, що стверджується матеріалами справи, зокрема, підписом уповноваженої особи останнього на повідомленнях пошти про вручення поштових відправлень за №23807 0000302 1 та №24434 0001288 8 з ухвалами суду від 05.12.2011 року та від 22.12.211 року відповідно.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду судової справи, а тому, беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до положень ст.75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.08.2011 року між СПД ОСОБА_1 (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Рубін» (замовник) укладено договір "на виконання робіт" №27, відповідно до умов якого СПД ОСОБА_1 зобов'язався виконати роботи (надати послуги) зі збирання технічних культур гірчиці на площі 85 га по ціні 370 гривень за гектар на суму 31450 гривень (п.2.1.,3.1. договору), а ТОВ «Рубін» зобов'язалось оформити акт виконаних робіт, підписати його та скріпити печаткою (п.2.9. договору), оплатити вартість наданих послуг в строк до 1 вересня 2009 року (пп. 3.1., 3.3. договору).

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором СПД ОСОБА_1 проотягом 1 та 2 серпня 2009 року виконав роботи (надав послуги) зі збирання технічної культури гірчиці на площі 85 га загальною вартістю виконаних робіт 31450 гривень, що підтверджується обопільно підписаним повноваженими представниками сторін актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.08.2009 року (а.с. 9).

Згідно із п.п. 3.1., 3.3. Договору ТОВ «Рубін» зобов'язалося оплатити вартість отриманих послуг в строк до 1 вересня 2009 року.

Станом на час розгляду справи в суді відповідач не виконав зобов'язання щодо сплати боргу в сумі 31450 грн., що спонукало позивача до звернення з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно вимог ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч наведеним нормам відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 31450,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, враховуючи положень п.3.3. договору №27 від 01.09.2009 року, приписи ст.253 ЦК України, суд дійшов висновку, що часом прострочення відповідача у зобов'язанні щодо розрахунку за отримані послуги є період з 02.09.2009 року.

Перевіряючи правильність нарахування позивачем суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, суд, зокрема, врахував висновки, що викладені у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2010 року, ухваленій у справі №11/14-10, згідно яких: "індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних витрат".

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат є правомірними за період з жовтня 2009 року по грудень 2011 року та підлягають задоволенню в сумі 5464,89 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем позовних вимог в частині стягнення 3% річних, суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню в сумі 2228,13 грн. за період з 02.09.2009 року по 11.01.2012 року.

Також, розглянувши вимоги позивача про стягнення з ФОП ОСОБА_1 3197,12 грн. пені, що нарахована за період з 01.09.2009 року по 28.02.2010 року, суд дійшов наступних висновків.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В розділі 4 договору сторони визначили відповідальність за порушення його умов.

Зокрема, згідно п.4.4 договору при несвоєчасному розрахунку замовник зобов'язаний оплатити виконавцю пеню в розмірі 0,3% за кожен день прострочення, але не більше розміру подвійної облікової ставки Національного банку України.

З урахуванням вищевикладених висновків (зокрема, положень п.3.3. договору №27 від 01.09.2009 року та приписів ст.253 ЦК України), суд вважає, що правомірним є нарахування пені за період з 02.09.2009 року.

Здійснивши перевірку правильності нарахування ціни позову в цій частині суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 3179,47 грн. за період з 02.09.2009 року по 28.02.2010 року.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень ст.49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Крім цього, судом розглянуто вимоги про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі 4500 грн. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст.2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.11.2011 року між адвокатом ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат ОСОБА_2 приймає на себе обов'язки надавати правову допомогу щодо захисту інтересів ФОП ОСОБА_1 з приводу стягнення заборгованості за договором з товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін".

На підставі викладених положень, а також враховуючи, що в обґрунтування оплати послуг адвоката, позивачем надано суду платіжне доручення №04 від 01.12.2011 року про сплату 4500,00 грн., а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №282 від 20.05.1996 року, видане ОСОБА_2, суд вважає, що вимога позивача про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката є правомірною та обґрунтованою, відповідно до положень ст.49 ГПК України підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись п.4 ч.1 ст.80, ч.2 ст.80, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення пені в розмірі 1677,63 грн. та 1446,70 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.

2. Провадження у справі в частині стягнення пені в розмірі 1677,63 грн. та 1446,70 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів припинити.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін" (23813, Вінницька область, Теплицький район, с.Розкошівка, вул.Центральна, 11; ідент. код 32258343) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (24434, АДРЕСА_2, 8; ідент. номер НОМЕР_1) 31450 грн. основного боргу; 3179,47 грн. пені; 2228,13 грн. - 3% річних; 5464,89 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 1314,60 грн. витрат зі сплати судового збору та 4191,06 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

5. В решті позову відмовити.

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення надіслати сторонам, у тому числі відповідачу - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Нешик О.С.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 20 січня 2012 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - ФОП ОСОБА_1 (24434, АДРЕСА_2, 8);

3 - відповідачу - ТОВ "Рубін" (23813, Вінницька область, Теплицький район, с.Розкошівка, вул.Центральна, 11)