Постанова № 20956890, 24.01.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2011 року 2а-6317/10/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,

при секретарі судового засідання Злобіній Е.Г.,

за участю:

представника позивача Коцюрби М.М.,

представника відповідача Туза О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фармако»

доКиївської регіональної митниці

проскасування податкового повідомлення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако»з адміністративним позовом до Київської регіональної митниці про скасування податкового повідомлення від 29.01.2010 №12 форми «Р», згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання за платежем «Податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України субєктами підприємницької діяльності»в сумі 191074,36 грн., з яких: 181975,58 грн. за основним платежем; 9098,78 грн. штрафні санкції.

Вказане податкове повідомлення прийнято відповідачем за результатами камеральної перевірки позивача, якою було встановлено, що внаслідок методологічної помилки під час митного оформлення товарів, які позивач ввозив на митну територію України впродовж 2007 2009 років, їх розмитнення відбулось за невірними кодами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, що призвело до заниження податкових зобовязань зі сплати податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що тривалий час ввозить на митну територію України лікарські засоби, товари медичного призначення - реагенти діагностичні, тест-системи для визначення вагітності для жінок Innotech International», які декларував за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, що був визначений позивачу на підставі рішення Відділу номенклатури Київської регіональної митниці під час розмитнення однієї з партій товару у попередні періоди. Позивач стверджував, що декларував товар вірно не тільки відповідно до рішення Відділу номенклатури Київської регіональної митниці, але й згідно з іншими документами реєстраційними посвідченнями на відповідний палати лікарський засіб, виданим Міністерством охорони здоровя України. Крім того, позивач стверджував, що розмір податку на додану вартість під час митного оформлення товарів визначає митниця, митне оформлення товарів завершено, розмір податкових зобовязань є узгодженим. На думку позивача, митниця не мала права визначати розмір податкового зобовязання після завершення митного оформлення. Таким чином, позивач вважає податкове повідомлення, прийняте митним органом, протиправним і просив суд його скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав та зазначив, що податкове повідомлення прийнято відповідачем правильно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, тому скасуванню воно не підлягає, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако»є юридичною особою, що зареєстрована 06.05.1997 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Бориспільській обєднаній державній податковій інспекції Київської області, є платником податку на додані вартість.

У жовтні 2009 року Відділом контрольно-перевірочної роботи Київської регіональної митниці Державної митної служби України проведено камеральну перевірку дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи при декларуванні тест-систем для визначення вагітності за період з 01.01.2007 по 29.10.2009 (акт перевірки від 20.10.2009 №к/37/9/100000000/34343079).

Перевіркою встановлено, що з січня 2007 по жовтень 2009 року позивач ввозив на територію України лікарські засоби, товари медичного призначення, зокрема, реагенти діагностичні, в тому числі: тест-системи для визначення вагітності для жінок Innotech International», митне оформлення яких здійснювалось на підставі наступних вантажних митних декларацій: від 22.01.2007 №100000005/7/000645; від 01.03.2007 №100000005/7/002514; від 10.05.2007 №100000005/7/006007; від 22.06.2007 №100000005/7/008316; від 31.08.2007 №100000005/7/012127; від 24.03.2008 №100000005/8/203672; від 18.06.2008 №100000005/8/210319; від 24.07.2008 №100000005/8/213059; від 02.10.2008 №100000005/8/218178.

З метою митного оформлення позивач декларував товар, що поставлявся на митну територію України, за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності 3822000000. Зазначений код товарів визначався на підставі характеристик товару, згідно товарної номенклатури (за відсутності спеціальних знань) та дозвільного документу Свідоцтва про державну реєстрацію «Тест-системи для визначення вагітності ВВ-ТЕSТ»№ 2851/2004, виданого 28.05.2004 Державною службою лікарських засобів і виробів медичного призначення Міністерства охорони здоровя України, виробнику товару - Innotech International»(Франція).

Під час судового розгляду встановлено, що митне оформлення товару, заявленого позивачем на підставі вказаних митних декларацій, завершено, товар пропущено на митну територію України у вільний обіг. При цьому, виходячи з визначеного під час митного оформлення коду товару, митницею визначено розмір податкового зобовязання зі сплати податку на додану вартість, виходячи з нульової ставки 0,00грн.

Однак, в результаті перевірки, що відбулась після завершення митного оформлення товарів, посадові особи Відділу контрольно-перевірочної роботи Київської регіональної митниці дійшли висновку, що внаслідок методологічної помилки товар до іншої товарної групи і його слід було декларувати за іншим кодом 30021099 00, що передбачає сплату податку на додану вартість у розмірі 20%. Таким чином, вони дійшли висновку, що позивачем порушено вимоги Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобовязання зі сплати податку на додану вартість у сумі 181975,58 грн.

За результатами перевірки, на підставі підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»Київською регіональною митницею прийнято податкове повідомлення від 29.01.2010 №12, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання за платежем «Податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України субєктами підприємницької діяльності»в сумі 191074,36 грн., з яких: 181975,58 грн. за основним платежем; 9098,78 грн. штрафні санкції.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної митної служби України, а після відмови в задоволенні скарги, - до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статей 6, 126, 129 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону. Це означає, що суддя при здійсненні правосуддя, підкоряючись тільки законові та приймаючи рішення в судовій справі, повинен керуватися лише законом, виходити із власного його розуміння та переконання, яке ґрунтуються на всебічному, повному й обєктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним від правової позиції інших осіб.

Згідно із статтями 6, 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу (стаття 3 Митного кодексу України).

Пунктом 35 статті 1 Митного кодексу України визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, а митними процедурами, згідно з пунктом 19 цієї статті, є операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Відповідно до статті 70 Митного кодексу України метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю.

В силу статті 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Пунктом 12 статті 1 Митного кодексу України визначено, що митна декларація це письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення. При цьому, згідно з пунктом 14 статті 1 Митного кодексу України митне оформлення це виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів;

На відміну від податкової декларації документу, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку (підпункт 1.11 статті 1 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), митна декларація містить лише відомості про товар, який переміщується через митний, а не визначає податкові зобовязання.

Згідно із статтею 78 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Наслідком завершення митного оформлення є пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України (пункти 19, 35 статті 1 Митного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.4 статті 2, підпункту б) пункту 10.1 статті 10 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»при справлянні податку на додану вартість з осіб, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є митний орган.

При цьому, платники податку які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, згідно з пунктом 10.3 статті 10 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»відповідають лише за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.

Як вже зазначалось судом, пропуск товарів через митний кордон України означає завершення митного оформлення і виконання митним органом митних процедур, у тому числі й сплату податків і зборів, що повязуються з імпортом товарів на митну територію України.

Таким чином, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувався з відомостями про товар, то відповідно до статті 17 Закону України від 05.02.1992 №2097-XII «Про Єдиний митний тариф», пунктів 10.1 та 10.3 статті 10 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»митний орган не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобовязань.

Посилання відповідача на положення підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є безпідставними і помилковими, адже згідно з цією нормою контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо внаслідок проведення камеральної перевірки він виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. При цьому, камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Як вже зазначалось судом, вантажна митна декларація не є тотожною податковій декларації, а відповідальним за визначення податкових зобовязань щодо сплати ввізного мита та податку на додану вартість у звязку з ввезенням товарів на митну територію України в силу закону є митний орган.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2 оглядового листа Верховного Суду України від 01.03.2010 №21-13/2010, а також постанові Верховного Суду України від 02.06.2009 по справі №21-474во09.

За наведених обставин податкове повідомлення, Київської регіональної митниці на підставі акта перевірки 29.01.2010 № 12, є протиправними і підлягає скасуванню.

Щодо визнання нечинним акту камеральної перевірки, суд зазначає наступне. Акт перевірки дотримання вимог законодавства, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірки, не є рішеннями субєкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не мають обовязкового характеру. Наведені обставини виключають можливість розгляду вимог про їх скасування в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Під час судового розгляду представником відповідача подано суду клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог щодо визнання нечинним акту камеральної перевірки. Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання та закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання нечинним акту перевірки.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1910,74 грн. Таким чином, на користь позивача з Державного бюджету України також підлягають стягненню й судові витрати.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення від 29.01.2010 №12, прийняте Київською регіональною митницею, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Фармако» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 191074 (сто девяносто одна тисяча сімдесят чотири) гривень 36 коп., з яких: 181975 (сто вісімдесят одна тисяча девятсот сімдесят пять) гривень 58 коп. за основним платежем; 9098(девять тисяч девяносто вісім) гривень 78 коп. штрафні (фінансові) санкції.

У частині позовних вимог про визнання нечинним акта від 20.01.2009 №к/37/9/100000000/34343079 камеральної перевірки дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармако» законодавства України з питань митної справи, - провадження у справі закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» понесені ним судові витрати (судовий збір) у сумі 1910 (одна тисяча девятсот десять) гривень 74 коп..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 січня 2011 року.