Постанова № 20955357, 10.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2012 р. справа № 2а/0570/21791/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 16.45

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Бєломєстнова О. Ю.

при секретаріАнохіній Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Недра Донбасса»

про нарахування та стягнення грошового зобовязання з податку на додану вартість

у розмірі 135391,00 грн.; зменшення відємного значення обєкта оподаткування з податку на додану вартість у декларації за червень 2011 року на 34076,00 грн.; зменшення відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток підприємств у декларації за 1 квартал 2011 року у розмірі 65339,00 грн.

за участю представника позивача Гришиної М.Н.

представника відповідача Тузової О.В.

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Недра Донбасса» про про нарахування та стягнення грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 135391,00 грн.; зменшення відємного значення обєкта оподаткування з податку на додану вартість у декларації за червень 2011 року на 34076,00 грн.; зменшення відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток підприємств у декларації за 1 квартал 2011 року.

В подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив суд нарахувати та стягнути грошове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 135391,00 грн.; зменшити відємне значення обєкта оподаткування з податку на додану вартість у декларації за червень 2011 року на 34076,00 грн.; зменшити відємне значення обєкта оподаткування з податку на прибуток підприємств у декларації за 1 квартал 2011 року у розмірі 65339,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 16.08.2011 року по 27.09.2011 року Державною податкової інспекцією у Київському районі м. Донецька була проведена планова виїзна перевірка відповідача, за результатами якої складений акт №6050/23-2/33161842 від 07.10.2011р. Ним зафіксовані порушення п.п. 1.20.5-1, 1.20.10, п.1.20 ст. 1, п.п. 7.4.1, 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 150.1 ст. 150, п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 231 135 грн., та завищено відємне значення обєкта оподаткування у сумі 65339,00 грн.; п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 108313 грн. та завищено відємне значення ПДВ всього у сумі 34076,00 грн.

Під час перевірки позивачем були встановлені господарські операції з ЕХРО FLLIANCE LLP (Великобританія) за контрактом № FT -10/10 від 16.08.2010р., з ВАТ «Югцемент» за договором поставки від 27.05.2009р. № 03-103-2009, з ВАТ «ХайдельбергЦемент» за договорами купівлі-продажу від 28.04.2009р. (16.06.2009р.) №383/1. від 30.12.2010р. № 1618. Позивач зазначає, що встановлені цими договорами ціни є меншими, ніж собівартість проданої за ними продукції. Враховуючи це, а також те, що ЕХРО FLLIANCE LLP є нерезидентом, база оподаткування податком на прибуток за операціями з останнім, а також база оподаткування ПДВ з вказаними вище резидентами повинна визначатися виходячи із звичайних цін. Відповідачем такого вчинено не було, а тому ним невірно обраховані податкові зобовязання з ПДВ та податку на прибуток, що знайшло своє відображення у наведеному вище акті перевірки.

На підставі цього акту позивачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.10.2011р.: № 0004192340, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року у розмірі 65339,00 грн.; №0004112340, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 108313,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 27078 грн.; № 0004122340, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за червень 2011 року у розмірі 34076,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн. 29.10.2011 року відповідачем до ДПІ у Київському районі м. Донецька надано повідомлення про початок процедури адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого відповідно до п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України зазначені податкові повідомлення-рішення вважається відкликаними.

Згідно з п. 20.1.38 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України позивач має право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін. У звязку з цим, позивач з посиланням на вищезазначені норми, просить суд задовольнити даний позов.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання зявився, адміністративний позов не визнав з підстав, які викладені у письмових запереченнях від 30.11.2011 року № 152. З посиланням на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закон України «Про податок на додану вартість», Податковий кодекс України зазначає, що позивач в акті перевірки № 6050/23-2/33161842 від 04.10.2011 року всупереч вимогам п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не використав наявну інформацію про укладені договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах без пояснення неможливості цього та одразу застосував положення п.п. 1.20.5-1, п.1.20 ст. 1 цього Закону.

Крім того, відповідач зазначає, що ДПІ у Київському районі м. Донецька не скористалася правом, встановленим п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та не надав відповідачу запитів щодо обґрунтування рівня договірних цін відповідно до норми абзацу першого п.п.1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону. У звязку з цим просить суд в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька є органом державної податкової служби України. Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції звертаються до суду в випадках, передбачених законом.

Підпунктом 20.1.38. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (надалі ПК України) органам державної податкової служби надано право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

На момент звернення до суду (15.11.2011р.) ПК України є чинним, а тому зважаючи на приписи п.8 ч. 1 ст. 3, ст. ст. 48, 104 КАС України позивач має адміністративну процесуальну правосубєктність для звернення з цим позовом до суду.

Згідно наказу начальника ДПІ у Київському району м. Донецька від 20.07.2011р. №1006 у звязку з включенням до плану-графіку проведення планових документальних виїзних перевірок субєктів господарювання на ІІІ квартал 2011 року згідно з п.п. 20.1.4, п. 20.1, ст. 20, п. 75.1, ст. 75, п. 77.4 ст. 77, п.82.1, ст. 82 ПК України була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Недра Донбасса» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011 року.

За результатами перевірки був складений акт № 6050/23-2/33161842 від 04.10.2011 року.

У цьому акті було зафіксовано, що ТОВ «Недра Донбасса» здійснило реалізацію 19987,35 тон глини кислототривкої нерезиденту ЕХРО FLLIANCE LLP (Великобританія) на загальну суму 3162210,39 грн., а саме: згідно накладної № 122 від 14.10.2010р. -12587,324 тони на 1991289,48 грн., згідно накладної № 140 від 31.10.2010р. 7400,026 тони на 1170920,91 грн.

Враховуючи, що нерезидент ЕХРО FLLIANCE LLP не є платником податку на прибуток підприємств дохід, отриманий відповідачем від продажу глини кислототривкої, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до наданих відповідачем документів 19987,35 тон глини було придбано у ТОВ «Євромінерал» згідно накладних на загальну суму 1798861,50 грн.: № 70 від 30.07.2010р. -4000,00 тон за 360000,00 грн.(без ПДВ); № 82 від 31.08.2010р.- 4000,00 том за 360000,00 грн. (без ПДВ); № 93 від 24.09.2010р. 4587,324 тон за 412859,16 грн. (без ПДВ); № 99 від 04.10.2010р. 7400,026 тон за 666002,34 грн. (без ПДВ).

Витрати на перевезення склали 500331,85 грн.: за актом № 21 від 24.09.2010 - на суму 317403,20 грн., за актом № 25 від 04.10.2010р. - на суму 182928,65 грн.

Супутні витрати, понесені відповідачем для реалізації глини кислототривкої нерезиденту ЕХРО FLLIANCE LLP, склали: 912535,07 грн. на користь ТОВ «Лема ФСС» та 15821,70 грн. на користь ІП «СЖС Україна».

Витрати на придбання, перевезення, вантажні роботи та інше склали 3227550,12 грн.

Дохід від реалізації глини - 3162210,39 грн.

Таким чином, позивач дійшов висновку, що ТОВ «Недра Донбасса» занижено скоригований валовий дохід всього у сумі 65339,73 грн., у тому числі за 4 кв. 2010 року у сумі 65339,73 грн.

Крім того, в ході проведення аналізу декларацій з ПДВ, прибуткових, видаткових та податкових накладних, договорів, укладених між позивачем та ВАТ «Югцемент» за від 27.05.2009р. № 03-103-2009, ВАТ «ХайдельбергЦемент» від 28.04.2009р. (16.06.2009р.) № 383/1. від 30.12.2010р. № 1618, первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку по рахункам 901, 701 встановлено, що звичайною для виробленої продукції є собівартість товару.

При дослідженні Ж/о по рахункам 26 «Готова продукція», 901 «Собівартість готової продукції», калькуляцій собівартості, журналів ордерів по рахункам 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 701 «Дохід від реалізації продукції», реєстрів податкових накладних, податкових накладних, видаткових накладних позивачем було встановлено заниження у період з січня по березень 2011 року бази оподаткування податком на додану вартість, у звязку з чим завищено суму відємного значення податку на додану вартість у червні 2011 року на 34076 грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 108313,00 грн.

Таким чином, позивач дійшов висновку про порушення відповідачем п.п. 1.20.5-1, 1.20.10, п.1.20 ст. 1, п.п. 7.4.1, 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 150.1 ст. 150, п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 231135 грн., у тому числі за 2 кв. 2011 у сумі 231135,00 грн. та завищено відємне значення обєкта оподаткування у сумі 65339,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 року у сумі 65339,00 грн.; п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 108313 грн., у тому числі за жовтень 2009 року в сумі 33129,00 грн., за листопад 2009р. в сумі 34432,00 грн., за червень 2010 року у сумі 30589 грн., за липень 2010 року у сумі 10163,00 грн. та завищено відємне значення ПДВ всього у сумі 34076,00 грн., у тому числі за червень 2011 року у сумі 34076,00 грн.

На підставі зазначеного акту позивачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.10.2011р.: № 0004192340, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року у розмірі 65339,00 грн.; №0004112340, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 108313,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 27078 грн.; № 0004122340, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за червень 2011 року у розмірі 34076,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн.

Згідно з Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затверджених наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 985, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735, у разі здійснення розрахунку (перерахунку) збільшення (зменшення) грошового зобовязання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, зменшення відємного значення суми податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін за результатами перевірки приймаються окремі податкові повідомлення-рішення на ці суми за формами, передбаченими пунктом 2.2. цього розділу.

У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення або не сплачує відповідної суми, визначені в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, між відкритим акціонерним товариством «Югцемент» (покупець) та відповідачем (постачальник) був укладений договір поставки від 27.05.2009р. № 03-103-2009. Згідно цього договору постачальник зобовязаний поставити та передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти у власність та оплатити щебінь гіпсовий ІІ сорту, згідно ДСТУ Б В.2.7-104-2000 фракції 0-60 мм виробництва України ТОВ «Недра Донбасса». Відповідно до п. 4 цього договору ціна на продукцію встановлюється у національній валюті України гривня та зазначена сторонами у специфікації №1 (додаток №1 до договору).

На підтвердження вартості товару за цим договором відповідачем до суду була надана специфікація № 1 від 27.05.2009р. та додаткова угода № 1 від 05.08.2009р. (т. 1 а.с. 131-132).

Також, між відкритим акціонерним товариством «ХайдельбергЦемент» (покупець) та позивачем (продавець) був укладений договір купівлі-продажу від 28.04.2009р. (16.06.2009р.) № 383/1. Згідно з цим договором продавець зобовязаний передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти у власність та оплатити щебінь. Відповідно до п. 5 цього договору ціна товару, форма розрахунків, а також порядок оплати транспортних засобів узгоджується сторонами у додатку до договору.

На підтвердження вартості товару за цим договором відповідачем суду була надана специфікація № 1 від 28.04.2009р. (додаток №1 до договору № 383/1 від 16.06.2009р., 28.04.2009р.) (т. 1 а.с. 140).

Також, між Відкритим акціонерним товариством «ХайдельбергЦемент» (покупець) та позивачем (продавець) був укладений договір купівлі-продажу від 30.12.2010р. № 1618. Згідно з цим договором продавець зобовязаний поставити щебінь гіпсовий покупцю, а покупець зобовязується прийняти у власність та оплатити за нього суму у розмірі, яка передбачена у Специфікаціях (додатках). Відповідно до п. 2 цього договору загальна вартість договору визначається сумою усіх додатків (специфікацій), які є невідємною частиною договору.

На підтвердження вартості товару за цим договором відповідачем до суду була надана специфікація № 1 від 30.12.2010р. (додаток до договору № 1618 від 30.12.2010р.), додаткова угода № 1 від 29.04.2011р. (т. 1 а.с. 146, 147).

Також, між ЕХРО FLLIANCE LLP (Великобританія) (покупець) та позивачем був укладений контракт № FT -10/10 від 16.08.2010р. Згідно цього контракту продавець зобовязаний поставити та передати у власність покупцю глину вогнетривку українського виробництва, а покупець приймати та оплатити товар на умовах дійсного Контракту. Відповідно до п. 2 цього контракту ціна товару визначається в додатках до дійсного контракту.

На підтвердження вартості товару за цим договором відповідачем до суду був наданий додаток №1 від 16.08.2010р. до контракту № FT -10/10 від 16.08.2010р. (т.1 а.с. 152).

Крім того, на підтвердження вартості товару за зазначеними вище договорами відповідачем були надані: рахунки-фактури, видаткові накладні, залізничні накладні (т.1 а.с. 167-250, т. 2 а.с. 1-169). Як вбачається з цих документів, господарські операції з ВАТ «Югцемент», ВАТ «ХайдельбергЦемент» (резиденти України, платники податку на прибуток на загальних підставах) мали місце у період з 28.04.2009р. по 09.03.2011р. та ЕХРО FLLIANCE LLP (нерезидентом України, не є платником податку на прибуток) - у період з 14.10.2010р. по 31.10.2010р.

Дані обставини встановлені у судовому засіданні та не заперечуються у сторонами. Саме за результатами цих господарських операцій позивачем були встановлені зазначені вище порушення та визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Що стосується господарських операцій з резидентами у 2011 року, у звязку з якими визначені зобовязання з податку на додану вартість, суд зазначає, що відносини щодо їх оподаткування регулюються Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011року.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Стаття 39 ПК України встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.

Проте, згідно розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, окрім статті 39, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Таким чином, метод визначення та порядок застосування звичайної ціни до 01.01.2013 року не можуть бути визначені відповідно до вказаної статті.

Можливість застосування при визначенні бази оподаткування звичайної ціни за методикою та в порядку, встановленому іншими нормами (зокрема п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка відповідно до розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України діє до 1 січня 2013 року) стаття 188 ПК України не передбачає.

Можливість застосування аналогії закону у податкових правовідносинах не передбачена законодавством та не відповідає п.4.4 ст.4, п. 7.3 ст. 7 ПК України.

Більш того, п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Така процедура була передбачена п.п. 4.3.5. п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який втратив чинність з 01.01.2011 року.

Таким чином, визначення бази оподаткування ПДВ за операціями з наведеними вище резидентами у 2011 році неможливо, оскільки відсутні необхідні для цього затверджені законами відповідні процедура та методика, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується господарських операцій із наведеними вище резидентами за 2009-2010 роки, щодо яких також визначені податкові зобовязання з ПДВ, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі Закон «Про ПДВ») база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Визначення звичайної ціни наведено у п. 1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно з ним якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п. 1.20.2. ст. 1 того самого Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 1.20.8. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Згідно положень пункту 1.20.5 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Таким чином, для застосування стандартів бухгалтерського обліку при визначенні звичайних цін податкові органи повинні довести неможливість визначення ціни на підставі укладених на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договорів з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

При цьому, відповідно до ч.2 п. 1.20.8. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як встановлено у судовому засіданні позивач за такою інформацією не звертався, самостійно цю інформацію не збирав.

У свою чергу, відповідач в обґрунтування застосування цін, які зафіксовані у спірних контрактах надав до суду накази про цінову політику (т.1 а.с. 119-121), відповідні письмові пояснення (т.1 а.с. 116-118). Наведені обставини свідчать про те, що у позивача була наявна можливість отримати інформацію, на підставі якої визначити ціну не за правилами бухгалтерського обліку, а у відповідності до п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, у судовому засіданні відповідач надав письмові пояснення (т.1 а.с.116-118), що при визначенні за правилами бухгалтерського обліку собівартості продукції в 2011 році була здійснена бухгалтерська помилка, підтверджена службовою запискою головного бухгалтера підприємства (т.1 а.с.121), про що повідомлялося відповідного інспектора ДПІ у Київському районі м. Донецька під час проведення перевірки.

У той самий час, позивач не спростував наведені твердження та відповідно до ст.. 71 КАС України не надав до суду доказів того, що за правилами бухгалтерського обліку собівартість продукції відповідає значенню, виходячи з якого у позовній заяві визначені загальні ціни.

Таким чином, позивач на виконання п. 1.20.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не надав доказів неможливості визначення ціни на підставі тих документів, які передбачені п. 1.20.1-1.20.4 ст. 1 зазначеного Закону, а також визначеної за правилами бухгалтерського обліку суми 108313,00 грн.

Крім того, як вже зазначалося, відповідно до п. 1.20.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Тобто закон передбачає, що при застосуванні звичайних цін податковий орган має керуватися процедурними нормами, які встановлені для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами.

Як вже зазначалося, такі процедурні норми у 2009-2010 роках містилися у Законі України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який втратив чинність з 01.01.2011р.

Перевірка, за наслідками якої позивач застосував для визначення обєкту оподаткування звичайні ціни, відбулася у 2011 році.

На час проведення перевірки процедура, передбачена ст.4 «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вже не могла бути додержана через втрату цим Законом чинності. Процедура ж, визначена ПК України ще не могла бути додержана, оскільки ст. 39 ПК України, яка її регулює, не набрала чинності.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий спосіб на час перевірки не був законодавчо встановлений. Встановлення ж його у Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 985, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за № 1440/18735 не відповідає п. 7.3 ст. 7 ПК України. Згідно з ним будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

З огляду на викладене позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

При вирішенні спору стосовно господарських операцій відповідача з ЕХРО FLLIANCE LLP (Великобританія) у 2010 році, за якими визначені податкові зобовязання з податку на прибуток, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним у 2010 році) доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з п.п. 7.4.3. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

До даних операцій цілком відносяться наведені вище доводи, з яких суд визнав безпідставними вимоги про визначення зобовязань з ПДВ.

Крім того, при вирішенні питання стосовно правомірності застосування штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішення № 0004112340/22770 від 18.10.2011 року (т.1 а.с. 73), суд додатково зауважує на приписах ст. 19, п. 22 ч.1 ст.92 Конституції України, п.7.3 ст. 7 ПК України, згідно з якими відповідальність за податкові правопорушення має бути визначена у виключно у відповідних законах.

Цьому відповідають положення п. 113.3 ст. 113 ПК України, згідно з яким штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Податковим кодексом, а рівно й іншими Законами України не передбачене накладення (застосування) штрафних санкцій у спірних правовідносинах саме судом.

Що стосується приписів ст. 123 ПК України (на які мається посилання у вказаному вище повідомленні-рішенні), вони передбачають підстави для застосування санкцій, які відсутні у випадку застосування звичайних цін - визначення зобовязань контролюючим органом у відповідності підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу.

Зважаючи на відсутність обставин, виходячи з яких можливе застосування глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України, суд не вбачає правових підстав для застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій та зобовязання його сплатити такі санкції. Зазначення розміру санкцій у наведеному вище податковому повідомленні-рішенні не ґрунтується на нормах законодавства.

Відтак позовні вимоги у цій частині також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст.94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати стягненню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Київському районі м.Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю «Недра Донбасса» про нарахування та стягнення грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 135391,00 грн.; зменшення відємного значення обєкта оподаткування з податку на додану вартість у декларації за червень 2011 року на 34076,00 грн.; зменшення відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток підприємств у декларації за 1 квартал 2011 року у розмірі 65339,00 грн. відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 10 січня 2012р. Постанова виготовлена в повному обсязі 16 січня 2012р.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.