Рішення № 20950218, 16.01.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"16" січня 2012 р. Справа № 5019/2510/11

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області

до відповідача Закритого акціонерного товариства “Дубровицька меблева фабрика “Діброва”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство “Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації”

про визнання права державної власності

суддя Павлюк І.Ю.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, представник (довіреність № 12 від 20.07.2010р.);

від відповідача - не зявився;

від третьої особи - не зявився.

В судовому засіданні 14.12.2011р. оголошувалась перерва до 11.01.2012р. В судовому засіданні 11.01.2012р. оголошувалась перерва до 16.01.2012р. Після оголошеної судом перерви представники відповідача та третьої особи в судове засідання 16.01.2012р. не з'явились.

Суть спору: Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області - звернувся з позовом до відповідача - Закритого акціонерного товариства “Дубровицька меблева фабрика “Діброва”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство “Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації” про визнання права власності за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на їдальню з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач), розташовану за адресою: Рівненська область, Дубровицький район, м. Дубровиця, вул. Гагаріна, 21.

14.12.2011р. відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог, вказуючи, що спірне майно увійшло при приватизації до загальної маси майна згідно акту оцінки вартості майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики “Діброва” від 25.03.1993р., який був затверджений начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України в Рівненській області.

14.12.2011р. представник позивача подав заяву, погоджену з представником відповідача, про продовження строку розгляду справи.

Ухвалою суду від 14.12.2011р. строк розгляду справи, в порядку статті 69 ГПК України, продовжено до 16 січня 2011 року.

В судовому засіданні 11.01.2012р. відповідач подав заперечення проти позову, в яких, в порядку статтей 257, 261 та 267 ЦК України, заявляє про застосування строку позовної давності, в задоволенні позову просить відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання 16.01.2012р. не зявився, водночас 21.11.2011р. третя особа подала клопотання, в якому просить розглянути справу за відсутності її представників.

В судовому засіданні 16.01.2012р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Дубровицька меблева фабрика “Діброва” є правонаступником Колективного підприємства “Дубровицька меблева фабрика “Діброва”, яке створене у процесі приватизації “Дубровицької меблевої фабрики “Діброва” у березні 1993 року на основі колективу покупців за рішенням загальних зборів колективу від 17.11.1992р.

Статутний фонд Колективного підприємства “Дубровицька меблева фабрика “Діброва” сформований за рахунок майна, яке було придбане за власні кошти згідно договору купівлі-продажу державного майна №3 від 25 березня 1993 року шляхом викупу 100% державного майна “Дубровицької меблевої фабрики “Діброва”.

Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики “Діброва” 25.03.1993р. був затверджений начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України в Рівненській області.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області в позовній заяві вказує, що статутний фонд Закритого акціонерного товариства “Дубровицька меблева фабрика “Діброва” станом на 01.03.1993р. становив 17202 тис. крб., що відповідає акту оцінки вартості майнового комплексу. До вартості цілісного майнового комплексу (статутного фонду акціонерного товариства) не було включено вартість їдальні з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач), що знаходиться за адресою: Рівненська область, Дубровицький район, м. Дубровиця, вул. Гагаріна, 21.

Згідно пункту 13.2 акту оцінки цілісного майнового комплексу вартість майна, що підлягало вилученню, в тому числі майно щодо якого встановлено пільги становить 909 тис. крб.. Їдальня з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач), як вказує позивач, згідно акту оцінки цілісного майнового комплексу була включена до майна, яке підлягало вилученню під час приватизації.

На підставі вищевказаного Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області просить визнати за державою Україна право власності на їдальню з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач), що знаходиться за адресою: Рівненська область, Дубровицький район, м. Дубровиця, вул. Гагаріна, 21.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

Наказом регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській області затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицька меблева фабрика “Діброва”.

Вказаний акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу був складений відповідно до “Методики оцінки вартості обєктів приватизації та оренди”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1992 р. № 522.

Вартість цілісного майнового комплексу визначена у п. 12 Акту і становить - 18111 тис. крб..

У п. 13.2 Акту зазначено майно, щодо якого встановлено пільги (безоплатна передача обєктів соціально-побутового призначення) - початковою вартістю 909 тис. крб. У відомості до Акту перераховане майно щодо якого встановлено пільги при приватизації та викупі майна “Дубровицької меблевої фабрики “Діброва”, а саме їдальня та обладнання (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач).

Відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу вартість майна, що підлягає приватизації становить 17202 тис. крб.

Вартість майна, що підлягає приватизації визначена у п. 17. Акту у розмірі - 17202 тис. крб. була сплачена товариством покупців у повному обсязі згідно умов договору купівлі-продажу № 3 від 25 березня 1993 року. Майно цілісного майнового комплексу було передано відповідачу позивачем згідно акту передачі державного майна “Дубровицької меблевої фабрики “Діброва” від 30.06.1993р. та право власності на відчужений обєкт перейшло до відповідача з моменту підписання сторонами цього акту.

Спірні правовідносини регулюються ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”.

Згідно ч. 2 зазначеної ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, в редакції Закону станом на час приватизації державного майна Дубровицької меблевої фабрики “Діброва”, товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає обєкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Також, згідно п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.93 № 717., вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, що належить орендареві, та вартість майна, для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення).

Згідно з ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, який діяв у період приватизації державного майна Дубровицької меблевої фабрики “Діброва”, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 21 Закону України “Про власність” (який діяв станом на час приватизації Дубровицької меблевої фабрики “Діброва”) право колективної власності виникає на підставі добровільного обєднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і обєднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Згідно нової редакції Закону України «Про приватизацію державного майна», прийнятої Законом України N89/97-ВР від 19.02.1997р. зазначено, що майно соціально-побутового призначення передається без права продажу. Тобто, лише з 1997р. законодавством встановлено застереження, з яких можна зробити висновок, що таке майно передається у володіння та користування без права продажу, що виключає набуття права власності.

Даний Закон не має зворотної сили у часі. Тому, норма ст. 24 зазначеного Закону, в редакції прийнятій через три роки після приватизації спірного майна, не може застосовуватися до спірних правовідносин.

Відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики “Діброва” від 25.03.1993р. при приватизації було зменшено ціну, за яку придбано майно підприємства, на суму початкової ціни обєктів соціально-побутового призначення, серед яких є їдальня з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач). Таким чином, вартість їдальні з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач) увійшла до вартості майна, що підлягало приватизації по договору купівлі-продажу державного майна від 25.03.1993р.

Дані обставини свідчать про те, що відповідач став власником їдальні з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач) на пільгових умовах, передбачених ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”.

Статтею 11 ЦК України встановлено, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з договорів та інших правочинів.

Підстави набуття права власності встановлені ст. 328 Цивільного кодексу України, - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності належить до таких субєктивних прав, які можуть виникнути лише при наявності визначеного юридичного факту або їх сукупності. Юридичний факт - це обставини реального життя, з якими закон повязує виникнення, зміну чи припинення права власності. Юридичними фактами можуть бути правомірні дії, наслідки яких є підставами виникнення права власності.

Згідно з ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими субєктами.

Стаття 33 ГПК України покладає на сторони обвязок доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Посилання позивача на те, що спірне майно є обєктом права державної власності нічим не обґрунтовані та не знаходять підтвердження в матеріалах справи.

Крім того, відповідач подав заперечення проти позову, в яких, в порядку статтей 257, 261 та 267 ЦК України, заявляє про застосування строку позовної давності, а в задоволенні позову просить відмовити.

Відповідно до статтей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З врахуванням вказаних норм Цивільного кодексу України перебіг позовної давності в даному випадку почався 25.03.1993р. з моменту затвердження начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України в Рівненській області акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики “Діброва” (момент коли особа довідалася про порушення свого права) та закінчився 26.03.1996р. зі спливом 3 років.

Позивачем подано позов 31.10.2011р., тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на обставини справи та враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності вбачається, що вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області про визнання права власності за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на їдальню з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач), розташовану за адресою: Рівненська область, Дубровицький район, м. Дубровиця, вул. Гагаріна, 21 безпідставі та необґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя І.Ю. Павлюк

Рішення підписане суддею "16" січня 2012 р.