Рішення № 20950048, 17.01.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" січня 2012 р. Справа № 6/149-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства “ДІВОСТІЛЬ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Славянский дом” про стягнення боргу,

представники:

позивача:ОСОБА_1. (дов. №1 від 14.11.2011р.),

відповідача:не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2011 року Приватне підприємство “ДІВОСТІЛЬ” (далі ПП “ДІВОСТІЛЬ”, позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Славянский дом” (далі - ТОВ “Славянский дом”, відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань, щодо оплати за отриманий товару за видатковими накладними, у звязку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 75839,92 грн боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.12.2011р. порушено провадження у справі № 6/149-11 та призначено її до розгляду на 27.12.2011р.

У звязку з неявкою в судове засідання 27.12.2011р. представника відповідача та враховуючи клопотання про відкладення розгляду справи, суд відклав розгляду справи на 17.01.2012р.

У судовому засіданні 17.01.2012р. позивач позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 17.01.2012р. знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його незявлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

У період з 15.03.2011р. по 15.08.2011р. ПП “ДІВОСТІЛЬ” (далі постачальник, позивач у справі) поставив, а ТОВ “Славянский дом” (далі покупець, відповідач у справі) прийняв товар згідно з видатковими накладними:

РН-0000094 від 15.03.2011р.;

РН-0000158 від 05.05.2011р.;

РН-0000160 від 06.05.2011р.;

РН-0000182 від 23.05.2011р.;

РН-0000228 від 22.06.2011р.;

РН-0000248 від 04.07.2011р.;

РН-0000284 від 25.07.2011р.;

РН-0000319 від 15.08.2011р. на загальну суму 91 592,45 грн.

Спір виник в насідок того, що відповідачем не в повній мірі виконано обовязок щодо повної оплати отриманого згідно видаткових накладних товару.

Як на доказ існування правовідносин з поставки товару між сторонами позивач посилається на видаткові накладні за період з 15.03.2011 року по 15.08.2011 року.

Зі змісту наданих до позовної заяви видаткових накладних вбачається, що вони, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обовязкових в них реквізитів, а саме:

·найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

·назву документа(форми);

·дату і місце складення документа;

·зміст та обсяг господарської операції;

·одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

·посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

·особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначених видаткових накладних.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, доданих до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписані та засвідчені печатками як з боку позивача так і відповідача (належні копії довіреностей знаходяться в матеріалах справи), тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

Оригінали зазначених копій документів судом було оглянуто в засіданні на відповідність їх автентичності.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобовязання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обовязки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 ГПК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відтак, сторонами на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоди, які відповідають вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та згідно з якими у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 525, 526, 626, 712 ЦК України та ст. 265 ГК України виникло зобовязання оплатити отриманий товар.

Таким чином, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочинів, що містять ознаки поставки та виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобовязання вартість отриманого товару сплатив частково, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з призначенням платежу, згідно накладної № 94 від 15.03.2011р. на суму 13 000 грн (а.с. 46).

Інших доказів на підтвердження поведеної відповідачем часткової оплати по видатковим накладним, якими позивач обґрунтовує позов, в тому числі за видатковою накладною № 94 в матеріалах справи не міститься та сторонами подано не було.

Відтак, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору вартість неоплаченого товару відповідачем за видатковими накладними становить 78592,45 грн (91 592,45 грн - 13 000 грн),

Водночас, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути суму в меншому розмірі - 75839,92 грн, оскільки за його посиланням, відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар саме в сумі 15752,53 грн, у звязку з чим останній звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми.

Вивчивши вищезазначені видаткові накладні судом було встановлено, що сторони у вказаних накладних визначили строк оплати кожної поставки товару.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги умови оплати за поставлений товар, відповідач зобовязаний був оплатити його вартість у строк, протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Проте, доказів сплати вартості отриманого за видатковими накладними товару відповідач суду не надав.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо оплати отриманого товару за договором доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 75839,92 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить 75839,92 грн.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (75839,92 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 75839,92 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Славянский дом” (код 30684452) на користь Приватного підприємства “ДІВОСТІЛЬ” (код 32662192) 75839,92 грн основного боргу, а також 1516,80 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз