Ухвала суду № 20873373, 14.11.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2011 р. Справа № 52254/09/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівЛіщинського А.М. та Носа С.П.,

при секретарі судового засідання Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської обл. на постанову господарського суду Волинської обл. від 25.06.2009р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік і К» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської обл. про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

04.06.2004р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Нік і К» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції /ОДПІ/ Волинської обл. № 0000072600/2-4883 від 19.05.2004р. про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість /ПДВ/ в загальному розмірі 83635 грн. 82 коп., з яких 55757 грн. 21 коп. за основним платежем та 27878 грн. 61 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.2-5, 124).

Постановою господарського суду Волинської обл. від 25.06.2009р. заявлений позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0000072600/2-4883 від 19.05.2004р. про визначення податкового зобовязання з ПДВ у загальному розмірі 83635 грн. 82 коп., з яких 55757 грн. 21 коп. за основним платежем та 27878 грн. 61 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.127-128).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач Луцька ОДПІ, яка покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та винести нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.131-132).

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що рішенням суду визнано недійсними установчі документи контрагента позивача по розглядуваним операціям ПП «Форте»; ОСОБА_3 не приймав участі в господарсько-фінансовій діяльності вказаного підприємства, хоча відповідно до установчих документів був засновником і директором підприємства.

Таким чином, в результаті господарських операцій з вказаним контрагентом позивачем безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ, який підтверджений неналежно оформленою податковою накладною; з наведеного убачається умисел позивача на укладення фіктивних угод і отримання податкової вигоди.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 10.03.2004р. інспектором Луцької ОДПІ проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Нік і К» при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Форте» за період з 02.01.2002р. по 31.12.2002р., по результатам якої складено Акт перевірки № 13/26/31503901 від 10.03.2004р. (а.с.25-48).

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем допущено порушення вимог пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму ПДВ за січень-квітень 2002 року на 55757 грн. 21 коп.

На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000072600/0/2579/23 від 18.03.2004р. про визначення податкового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 83635 грн. 82 коп., з яких 55757 грн. 21 коп. за основним платежем та 27878 грн. 61 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами процедури апеляційного узгодження сум податкових зобовязань скарги позивача щодо визначення податкового зобовязання з ПДВ були відхилені, а податковим органом прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 0000072600/1/1-3911 від 22.04.2004р., № 0000072600/2-4883 від 19.05.2004р. на аналогічні суми податкового зобовязання (а.с.8, 60-63, 64, 65-68, 69-73, 74-76).

Викладені в Акті перевірки та покладені в основу винесеного податкового повідомлення-рішення висновки Луцької ОДПІ ґрунтуються на тому, що в охопленому перевіркою періоді позивач проводив господарські операції з ПП «Форте»; рішенням Ірпінського міського суду Київської обл. від 11.07.2003р. визнані недійсними статут (з моменту реєстрації) та свідоцтво платника ПДВ контрагента ПП «Форте» (з моменту внесення в реєстр); за наведених обставин видані ПП «Форте» податкові накладні слід вважати неналежно оформленими.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та ПП «Форте» стверджуються належно оформленими первинними документами; на момент проведення цих операцій ПП «Форте» було належним чином зареєстровано, перебувало на податковому обліку як платник ПДВ; визнання в судовому порядку недійсними установчих документів платника податку і свідоцтва платника ПДВ не є підставою для визнання вчинених ним з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, із системного аналізу п.1.8. ст.1, пп.7.7.1, 7.7.2, 7.7.5 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Матеріалами справи стверджується, що протягом січня-квітня 2002 року ПП «Форте» поставило позивачу продукцію (мясні вироби) на загальну суму 334543 грн. 41 коп. (в тому числі ПДВ-55757 грн. 21 коп.), факти поставок оформлені видатковими накладними (а.с.25, 28, 30, 32, 34, 36, 39, 40).

Покупцем товару проведена оплата грошовими коштами вартості придбаних товарів та суми ПДВ, що засвідчується представленими платіжними дорученнями (а.с.18-23, 42-48).

Окрім цього, постачальником видані позивачу податкові накладні (а.с.26, 27, 29, 31, 33, 35, 37, 38, 41), які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав порядку, встановленому чинним законодавством.

Із змісту рішення Ірпінського міського суду Київської обл. від 11.07.2003р. слідує, що в судовому порядку визнані недійсними статут (з моменту реєстрації) та свідоцтво платника ПДВ контрагента ПП «Форте» (з моменту внесення в реєстр) (а.с.80).

Також ПП «Форте» на час здійснення вищевказаних операцій перебував в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво платника ПДВ № 40103054 від 28.08.2001р. (а.с.17).

Чинним законодавством не передбачено обовязку покупця (замовника) перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем (виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обовязкових платежах.

Якщо контрагент за договором не виконав свого зобовязання по декларуванню та сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності та не звітувався перед податковими органами.

Несплата податків однією із сторін господарського зобовязання не може вважатися підтвердженням мети цього відповідача при укладенні та виконанні виниклого зобовязання на ухилення від сплати податків. При цьому порушення правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій, а не визнання недійсним господарського зобовязання.

Умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють причинно-наслідковий звязок між укладеними угодами та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Оскільки податковим органом не представлено доказів притягнення посадових осіб позивача та його контрагента до кримінальної відповідальності, то доводи апелянта про наявність у позивача при здійсненні розглядуваних господарських зобовязань мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, колегія суддів визнає безпідставними.

На момент проведення розглядуваних господарських операцій відомості про ПП «Форте» не були виключені з Єдиного державного реєстру; також сторонами не представлено, а судом не здобуто доказів того, що вказаний контрагент на момент апеляційного розгляду справи є ліквідованим та виключеним із Єдиного державного реєстру.

Наявність умислу на отримання податкової вигоди не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість однієї зі сторін господарської операції, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу на отримання податкової вигоди.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування такого кредиту і має документальне підтвердження його розміру.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивач на підставі п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після отримання податкових накладних від свого контрагента, які засвідчують факт придбання платником податку товарів.

Вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; податкові накладні виписані зареєстрованим платником ПДВ, відповідають порядку їх заповнення.

Таким чином, позивач, одержавши у встановленому порядку податкові накладні від ПП «Форте», за операціями, що належать до його господарської діяльності, відповідно до вимог п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Підтвердженням сплати податку на додану вартість позивачем (покупцем) продавцю в ціні товару є платіжні доручення, надані позивачем, що не заперечується відповідачем.

Колегія суддів вважає, що прийняттям спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом фактично покладено на позивача вину за несплату його контрагентом зобовязань, визначених податковим законодавством. Якщо ж віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних чи інших документів, обовязковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними.

Оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобовязаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобовязаннями, то в разі порушення контрагентом платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обовязковими до виконання.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не стверджував і не доводив безтоварний характер господарських операцій, обізнаність позивача щодо діяльності контрагента, зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ним податків, наявність зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів.

Між тим, придбані товари позивачем оприбутковані із відображенням їх в бухгалтерській та податковій звітності, вказані операції знайшли своє відображення у Книзі обліку придбання товарів (робіт, помслуг) ТзОВ «Нік і К» (а.с.49-53).

Також судовими рішеннями стверджується правомірність угод, які були укладені між позивачем та ПП «Форте» (а.с.102-103, 104, 119-121).

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту по операціям, які проведені з ПП «Форте».

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, заявлений позов підлягає до задоволення, при цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірне повідомлення-рішення Луцької ОДПІ Волинської обл. № 0000072600/2-4883 від 19.05.2004р. про визначення податкового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 83635 грн. 82 коп., з яких 55757 грн. 21 коп. за основним платежем та 27878 грн. 61 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, слід визнати протиправними і скасувати.

Вказане уточнення не впливає на правильність вирішення заявленого позову, а тому підстави для скасування чи зміни судового рішення колегія суддів не вбачає.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстави для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської обл. на постанову господарського суду Волинської обл. від 25.06.2009р. в адміністративній справі № 05/26/1-2А/5004 залишити без задоволення, а згадану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

С.П.Нос