Ухвала суду № 20868039, 20.12.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1621/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"20" грудня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.,

при секретарі: Проценко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Фастівської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сояагрокорм»до Фастівської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2011 року позивач звернувся в Київський окружний адміністративний суд з позовом до Фастівської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення № 0000041702/0 від 05 серпня 2010 року, № 0000041702/1 від 17 вересня 2010 року та № 0000041702/2 від 13 грудня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 337,50 грн. та штрафних санкцій в розмірі 675,00 грн.; № 0000092301/0 від 05 серпня 2010 року, № 0000092301/1 від 17 вересня 2010 року та № 0000092301/2 від 13 грудня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 299243,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 149791,50 грн.; № 0000082301/0 від 05 серпня 2010 року, № 0000082301/1 від 17 вересня 2010 року та № 0000082301/2 від 13 грудня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 380019, 00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 409 269,90 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року позов задоволено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення рішення винесені відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України, а отже є такими, що підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. На думку апелянта, постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, при неповному зясуванні всіх обставин які мають значення для справи, що є підставою для її скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області було проведено планову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сояагрокорм»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 338/24-35221819 від 19 липня 2010 року.

На підставі Акту перевірки від 19.07.2010 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№ 0000041702/0 від 05 серпня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 337,50 грн. та штрафних санкцій в розмірі 675,00 грн.; -№ 0000092301/0 від 05 серпня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку па додану вартість в розмірі 299 243,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 149791,50 грн.; -№ 0000082301/0 від 05 серпня 20)0 року про визначення податкового зобов'язання і податку на прибуток в розмірі 1 380019,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 409 269,90 грн. В подальшому, за результатами здійснення процедури апеляційного оскарження податкових нарахувань прийняті наступні податкові повідомлення-рішення з тих же підстав та в такому ж розмірі; -№ 0000041702/1 від 17 вересня 2010 року та № 0000041702/2 від 13 грудня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб; -№ 0000092301/1 від 17 вересня 2010 року та № 0000092301/2 від 13 грудня 2010 року про визначення податкової о зобов'язання з податку на додану вартість -№ 0000082301/1 від 17 вересня 2010 року та № 0000082301/2 від 13 грудня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимог ч.1, 2 ст. 71 КАС України, відповідач як субєкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обгрунтування обставин. На яких грунтуються висновки акту перевірку, і не довів правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень рішень. З вказаним висновком не можливо не погодитися, виходячи з наступного. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставах, в межах та спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України. Ніхто не може бути примушений робити те, чого не передбачено законодавством.

Згідно з статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та отримання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична чи фізична особа в порядку, зазначеному Законом.

Відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців»державна реєстрація суб'єкта - це процес його легітимізації -юридично обов'язкової умови реалізації права на здійснення господарської діяльності. Державна реєстрація здійснюється шляхом включення суб'єкта до єдиного державного реєстру юридичних осіб з видачею суб'єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію. Відповідно до цього Закону державна реєстрація суб'єктів господарювання - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, передбачених Законом.

Метою державної реєстрації суб'єктів господарювання являється забезпечення державного обліку всіх суб'єктів, збір та підтвердження даних про їх правове, майнове та організаційне становище, здійснення контролю за легітимністю виникнення, зміни та припинення правового статусу суб'єкта.

При цьому, одним із принципів реєстрації є її достовірність.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Переважна частина правочинів (договорів), зокрема, договори купівлі продажу є оплатними.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодекс).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі. Крім того, правочин вчиняється у формі, встановленій Законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного Кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 228 Цивільною кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини га громадянина, знищення або пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави та територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої із подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг);

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п.7.2.4 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок па і додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних і надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку.

У відповідності до пункту 6.2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого Наказом ДНА України від 30.05.1997 року № 165. податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

У абзаці 1 пункту 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною, у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку у податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву зазначеної у статутних документах юридичної особи; податковий номер платника податку (продавця і покупця); місце розташування юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг), їх кількість та обсяг; повну або скорочену назву зазначеного у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку на відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягає сплаті з урахуванням податку.

Відсутність хоча б одного із цих реквізитів позбавляє покупця права на включення до податкового кредиту витрат, пов'язаних із сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченою (нарахованого) і податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтвердженими податковими накладними чи митними деклараціями.

При цьому, судова колегія вважає також за необхідне відмітити, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод і виданих податкових накладних, укладених (виданих) з моменту державної реєстрації такої особи та отримання свідоцтва платника податку на додану вартість і до моменту скасування свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими податковими накладними чи митними деклараціями, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту непідтвердженого зазначеними документами.

Відповідно до пункту 19.2. статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи, які мають статус податкового агента, зобов'язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, утримувати, перераховувати (сплачувати) до бюджету податок з доходів фізичних осіб, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Порядок ведення оперативного обліку надходжень платежів до бюджету регламентується Інструкцією, затвердженою Наказом ДПА України від 18.07.2005 року № 276, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 року за № 843/11123.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував вищенаведені норми чинного законодавства та надав належну оцінку матеріалам справи і дійшов до обгрунтованих висновків, з якими погоджується апеляційний суд.

Так, висновки про безпідставність дій ТОВ «Сояагрокорм»щодо коригування валових доходів та податкового зобов'язання зроблено не на підставі даних бухгалтерського обліку та первинних документів наданих перевіряючими, а на підставі запиту на проведення зустрічної перевірки, що суперечить вимогам ст. 61, ч. 2 ст. 19 Конституції України та п. 8 ст. 19 Господарського кодексу України.

Господарські відносини ТОВ «Сояагрокорм» і ТОВ «Практик»та ТОВ «ГІТО «Технологія»не носять ознак безоплатності, підприємствами були визначені і розмір оплати за отримані товари (роботи, послуги), і зазначено строки проведення розрахунків з врахуванням вимог чинного законодавства, тому суд правомірно не погодився із висновками відповідача викладеними в акті перевірки щодо заниження вартості послуг.

Також, суд першої інстанції обгрунтовано не погодився із висновками відповідача щодо того, що ТОВ «Тополя ЛТД» немає адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань у взаємовідносинах з ТОВ «Сояагрокорм»та вказано на відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, тобто угоди, укладені між ТОВ «Сояагрокорм»та ТОВ «Тополя ЛТД» не свідчать про наявність створення правових наслідків.

Так, передбачені Цивільним кодексом України випадки нікчемності правочину не відносяться до цього спору. Крім того, судом вказані правочини недійсними не визнавалися. Договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Сояагрокорм»та ТОВ «Тополя ЛТД» не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Документальною перевіркою ТОВ «Сояагрокорм»не встановлено, що договір між ТОВ «Сояагрокорм»та ТОВ «Тополя ЛТД» укладено з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. На момент здійснення господарських операцій та момент складання податкових накладних і ТОВ «Сояагрокорм», і ТОВ «Тополя ЛТД» були зареєстровані як платники податку на додану вартість і внесені до реєстру платників податку на додану вартість. Крім того, порушень по заповненню податкових накладних також не встановлено.

Також, результати фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Тополя ЛТД», ТОВ «Сояагрокорм»відображені у бухгалтерському та податковому обліку. Всі належні до сплати від господарської діяльності ТОВ «Сояагрокорм»з ТОВ «Тополя ЛТД»податки та інші обов'язкові платежі ТОВ «Сояагрокорм»сплачено повністю.

Під час досудового слідства та судового слухання по кримінальній справі № 1-718-10р. (згідно з актом перевірки) господарські відносини між ТОВ «Сояагрокорм»та ТОВ «Тополя ЛТД» не досліджувались. Протиправність у їх діях, фіктивність ТОВ «Тополя ЛТД»судом не встановлювалась, а тому визнання правочину між ними нікчемним не може розглядатись як доведений факт.

Всі суб'єкти господарювання, по яких працівниками Фастівської ОДПІ правочини з ТОВ «Сояагрокорм»були визнані нікчемними, на момент укладення договорів та виконання зобов'язань по них були зареєстровані як суб'єкти господарювання та внесені до єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Крім того, сума податку з доходів фізичних осіб, нарахованого ТОВ «Сояагрокорм» в період з 01.04.2008 року по 31.01.2010 року, станом на 31.03.2010 року узгодженим податковим зобов'язанням не являлась, тому Фастівській ОДП1 необхідно було збільшити суму податку 3 доходів фізичних осіб, нараховану ТОВ «Сояагрокорм". на 337,50 грн. (на суму виявленої помилки тому, що до узгодження податкового зобов'язання це не є порушенням), і аж ніяк не посилатись на пункт 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

В акті перевірки зазначено, що заниження зобов'язань з податку на додану вартість виникло внаслідок укладення договору цесії № 01/ц/9 від 01.09.2008 року. За цим договором ТОВ «Сояагрокорм»набуває права вимоги з ТОВ «Агрохімінвест»заборгованості в розмірі 400000,00 грн. У встановленому Законом порядку з позовом до суду про визнання цього договору недійсним Фастівська ОДПІ не зверталась.

Також, колегія суддів враховує, що позивачем було подано до Деснянської ДПІ м. Києва уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за номером 78691 від 10.10.2008 року, де в рядку 8 «розрахунки у зв'язку з виправленням помилки»сума в розмірі 3357,00 грн. була відображена у рядку 8.5 «збільшення суми, що підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду». В подальшому, ця сума була відображена у розділі ІІІ «Розрахунки з бюджетом за звітний період»декларації на березень 2009 року.

З вищенаведеного вбачається, що оскаржувані податкові повідомлення рішення винесені з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.