Ухвала суду № 20867992, 14.12.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14430/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" грудня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді

суддів

при секретарі

за участю:

представника позивача

представника відповідачаБорисюк Л.П.,

Бистрик Г.М., Ісаєнко Ю.А.

Світному Г.Г.

Рудюка В.В.

Москаленко Р.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Влад-2»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «АРТ»про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2010 року ТОВ «Влад-2»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва та просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.10.2010 №0000602302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 05.10.2010 № 0000602302/0.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23 вересня 2010 року службовими особами Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва було проведено перевірку ТОВ «Влад-2»в частині дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія «АРТ»за червень 2010 року.

В ході проведення перевірки службовими особами відповідача було встановлено, що при відпрацюванні податкової декларації з ПДВ за червень 2010 року та Додатку № 5 до декларації ТОВ «Влад-2»було виявлено взаємовідносини з ТОВ «Будівельна компанія «АРТ», яке в свою чергу не подавало декларацію з ПДВ за червень 2010 року, що підтверджується даними АІС «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», згідно якої вбачається завищення ТОВ «Влад-2»податкового кредиту в червні 2010 року на суму ПДВ в розмірі 124620,00 грн. по причині недекларування та невідображення ТОВ «Будівельна компанія «АРТ»податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 124620,00 грн..

У звязку з цим, відповідачем було порушено вимоги п.п.7.2.3 п. 7.2; п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п. 7.4; п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством було занижено ПДВ, що підлягало сплаті до бюджету, за червень 2010 року в сумі 124620,00 грн..

За результатами проведення перевірки, відповідачем було складено акт від 23 вересня 2010 року № 4183/23-222-22900000, на підставі якого останнім було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.10.2010 №0000602302/0 про визначення ТОВ «Влад-2»суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 174468,00, у тому числі за основним платежем 124620,00 грн. та 49848,00 штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням відповідача від 05.10.2010 № 0000602302/0, яке на його думку є протиправним та таким, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз.1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем не доведені ні в судовому засіданні першої інстанції, ні в даному судовому засіданні.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При дослідженні матеріалів справи колегією встановлено, що між ТОВ «Влад-2»(Замовник) та ТОВ «Будівельна компанія «АРТ»(Підрядник) були укладені наступні договори:

-Договір підряду на здійснення електромонтажних робіт № 03/03-10 від 03 березня 2010 року на загальну суму 323 664, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 53 944, 00 грн., предметом якого був комплекс електромонтажних та пусконалагоджувальних робіт, поставка обладнання та матеріалів по будівництву Зерносушильного комплексу на 16 тисяч тон по вул. Миру, 38 в с. Оратів, Оратівського району, Вінницької області. Зазначені роботи були виконані , про що свідчить Довідка про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3) за червень 2010 року та Акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2010 року (форма КБ-2В), підписані 30 червня 2010 року, на загальну суму 251 424, 00 грн. в тому числі 41 904, 00 грн. - податок на додану вартість;

-Договір підряду на здійснення електромонтажних робіт № 05/04-10 від 05 квітня 2010 року на загальну суму 468 684, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 78 114, 00 грн., предметом якого був комплекс електромонтажних робіт по будівництву заводу по переробці зерна на еталон за адресою: Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Червонопрапорна, 20. Зазначені роботи були виконані повністю, про що свідчать Довідка про вартість виконаних підрядних робіт (форма № КБ-3) за червень 2010 року на суму 84 200, 04 грн. та Акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2010 року (форма КБ-2в), підписані 30 червня 2010 року, на загальну суму 84 200, 04 грн., в тому числі податок на додану вартість - 14 033, 40 грн., а також Довідка про вартість виконаних підрядних робіт (форма № КБ-3) за червень 2010 року на суму 384 483. Ш грн. та Акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2010 р. (форма КБ-2в), підписі»30 червня 2010 року, на загальну суму 384 483, 60 грн., в тому числі податок на додану вартість - 64 080, 60 грн.

-Договір підряду на здійснення електромонтажних робіт № 25/05-10 від 25 травня 2010 травня на загальну суму 14 368, 80 грн., в тому числі податок на додану вартість - 2 394, 80 грн. предметом якого був комплекс електромонтажних робіт по монтажу тимчасового обліку майданчика на території ТОВ «Комплекс Агромарс». Зазначені роботи були виконані повністю про свідчать Довідка про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3) за червень 2010 року та Акт приймання виконаних робіт будівельних робіт за червень 2010 року (форма підписані 14 червня 2010 року, на загальну суму 14 368, 80 грн., в тому числі податок на додану вартість - 2 394, 80 грн.

-Договір підряду на здійснення електромонтажних робіт № 07/06-10 від 07 червня 2010 року на загальну суму 43 693, 20 грн., в тому числі податок на додану вартість - 7 282, 20 грн., предметом якого був комплекс електромонтажних робіт по встановленню та підключенню розподільчих щитів на території ВАТ «ПБК «Славутич». Зазначені роботи були виконані частково, про свідчать Довідка про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) за червень 2010 року та Акт прийняття виконання будівельних робіт за червень 2010 року (форма КБ-2в), підписані 21 червня 2010 року, на загальну суму 13 243, 20 грн., в тому числі податок на додану вартість - 2 207, 20 грн.

В свою чергу, на підтвердження правомірності господарських взаємовідносин ТОВ «Влад-2»з ТОВ «Будівельна компанія «АРТ»свідчать також податкові накладні, які фіксують факти здійснення господарських операцій між зазначеними підприємствами, а саме:

-податкову накладну № 365 від 14 червня 2010 на суму 14 368, 80 грн., в тому числі 2 394, 80 грн. - податок на додану вартість, відповідно до договору на здійснення електромонтажних робіт № 25/05-10 від 25 травня 2010 року;

-податкову накладну № 385 від 21 червня 2010 року на суму 13 243,20 грн., в тому числі 2 207, 20 грн. - податок на додану вартість, відповідно до договору на здійснення електромонтажних робіт № 07/06-10 від 07 червня 2010 року;

-податкову накладну № 03416 від 30 червня 2010 року на суму 384 483, 60 грн., в тому числі 64 080, 60 грн. - податок на додану вартість, відповідно до договору на здійснення електромонтажних робіт № 05/04-10 від 05 квітня 2010 року;

-податкову накладну № 03417 від ЗО червня 2010 на суму 84 200,40 грн., в тому числі 14 033, 40 грн. - податок на додану вартість, відповідно до договору на здійснення електромонтажних робіт № 05/04-10 від 05 квітня 2010 року;

-податкову накладну № 03418 від 30 червня 2010 на суму 251 424, 00 грн., в тому числі 41 904, 00 грн. - податок на додану вартість, відповідно до договору на здійснення електромонтажних робіт № 03/03-10 від 03 березня 2010 року.

Отже, дії платника податку - ТОВ «Будівельна компанія «АРТ»свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що на момент укладення спірних господарських операцій між ТОВ «Влад-2»та ТОВ «Будівельна компанія «АРТ» впродовж червня 2010 року згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Будівельна компанія «АРТ»мало статус юридичної особи.

Разом з цим, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення з її державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Між тим, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Вказане підтверджується позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 9 вересня 2008 року.

При цьому, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Як вбачається з матеріалів справи, на час здійснення господарських операцій та складання податкових накладних упродовж червня 2010 року ТОВ «Будівельна компанія «АРТ» було зареєстровано у визначеному законом порядку та являлося платником податку на додану вартість. Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У звязку з цим, аналізуючи обставини даної справи разом з наявними в ній доказами, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при винесені спірного податкового-повідомлення рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для справи та відповідно, дає підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 05.10.2010 № 0000602302/0.

За таких обставин, вимоги даного позову колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

суддя

суддя Л.П. Борисюк

Г.М. Бистрик

Ю.А. Ісаєнко Повний текст ухвали складено та підписано 19.12.2011