Постанова № 20861557, 11.05.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2011 року 9694/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників

позивача: Дашевця І.В.,

відповідача: Величка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Альянс Тейдж»

доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області,

проскасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Альянс Тейдж»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області, з урахуванням уточнених позовних вимог, про скасування податкового повідомлення рішення від 20.04.2010 № 0000132301/1/1447, яким позивачеві визначено суму податкового зобовязання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств»у розмірі 3958,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими, оскільки валовий дохід позивача було сформовано виходячи з вартості реалізованого товару. Жодних дій щодо безоплатної його передачі позивач не вчиняв. З огляду на це, позивачем не порушено вимоги пункту 1.31 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволені позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У судовому засіданні 11.05.2011 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів, викладених у запереченнях на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства за період з 13.08.2008 по 09.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 13.08.2008 по 09.03.2010, за результатами якої складено Акт від 15.03.2010 № 400/2301/35752579 (далі Акт перевірки).

За даними Акта перевірки, податковим органом встановлено заниження задекларованого субєктом господарювання валового доходу від продажу товарів (робіт, послуг) за 4 квартал 2008 року на загальну суму 10557,00 грн.

Як зазначено в Акті перевірки, позивачем у грудні місяці 2008 року були придбані базові станції (Node B) торгової марки i»системи стільникового звязку UMTS з радіо інтерфейсом IMT-DS моделі в розібраному стані, готові до збірки та монтажу Node B BTS3812A-1, комплект меблів для сидіння з деревяним каркасом (береза) торгової марки »фірми нерезидента - XNO ALLIANCE INC», Banking District 50th Street Global Plaza Tower, Suite 19-H, Panama City, номер контракту 1509/08 від 26.11.2008 на загальну суму 64724,24 грн., що підтверджується вантажно-митними деклараціями № 9851 та № 9852.

У подальшому зазначений товар був проданий ТОВ «Амет»за 65000,00 грн. в тому числі податок на додану вартість складає 10833,33 грн., що підтверджується податковою накладною № 4 від 23.12.2008 та видатковою накладною № РН-000005 від 24.12.2008.

Оскільки, компенсація за витрати, які були понесені у звязку з господарською діяльністю позивача не була отримана від покупця, то перевіряючі дійшли висновку про те, що товари, роботи, послуги, що не увійшли до ціни продажу є безоплатно наданими покупцеві.

А відтак, позивачем занижено валовий дохід в розмірі 10557,67 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2639,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.04.2010 № 0000132301/1/1447, яким позивачеві визначено суму податкового зобовязання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 3958,50 грн., у тому числі: 2639,00 грн. за основним платежем та 1319,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

З метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205, затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, який діяв на дату виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок).

Положеннями пункту 1.3 Порядку встановлено, що акт службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Саме в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства (пункт 1.6 Порядку).

Факти виявлених порушень викладаються в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7 Порядку).

Враховуючи приписи абзацу 3, 4 підпункту 2.3.2 пункту 2.3 Порядку, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень. Зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків, операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Крім цього, в силу положень підпункту 2.3.4 пункту 2.3, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Як вбачається із змісту Акта перевірки (а.с. 11) перевіряючими зафіксовано порушення позивачем приписів підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у тому, що позивач у періоді, який перевірявся, «здійснив безоплатну передачу товарів в частині 10557,00 грн.»

Водночас, Акт перевірки не містить в собі, а ні найменування такого товару, а ні його кількості, а ні його вартості. Такого переліку також не було надано відповідачем і у ході розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. А відтак, суд дійшов висновку про те, що твердження про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині безоплатної передані певного майна ґрунтуються виключно на припущеннях перевіряючих та не підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Поряд з цим, як встановлено у ході розгляду справи та не було спростовано відповідачем, позивач реалізував весь придбаний у грудні місяці 2008 року (контракт № 1509/08 від 26.11.2008 загальну суму 64724,24 грн. ) товар, а саме, станцію Node B (товар 1) та комплект меблів «BROGIATO»(товар 2) на користь ТОВ «Амет» на ціною 65000,00 грн. (в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 10833,33 грн.).

Відповідно до пояснень позивача ним дійсно було реалізовано вказаний товар за цінами, нижчими від їх купівельної вартості. Проте, вказаний договір є оплатним та грошові кошти надійшли на рахунок позивача у повному обсязі, що не заперечувалось відповідачем.

У звязку з тим, що суду не надано відповідачем жодних належних доказів, які б підтверджували те, що продаж зазначених вище товарів не передбачав грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей, суд дійшов висновку, що твердження відповідача, що такий договір є безоплатним не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується доказами наявними в матеріалах справи.

Крім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що згідно з положеннями пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94, який підлягав застосуванню на час виникнення спірних правовідносин (надалі Закон України «про оподаткування прибутку підприємств»), валовий дохід загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) повязаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з пунктом 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Тобто, при здійсненні експортних операцій, де однією із сторін є нерезидент, що не є платником податку на прибуток в Україні, застосовується саме ця норма.

У свою чергу, податковий орган трактує дану норму, виходячи з того, що звичайна ціна прирівнюється до митної вартості. Проте, таке твердження не відповідає положенням чинного податкового законодавства України.

Так, порядок формування звичайної ціни закріплено в пункті 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якої звичайна ціна це ціна товарів (робіт, послуг), яка визначена сторонами договору та відповідає рівню справедливої ринкової ціни.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає їх передати, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є незалежними фактично та юридично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склались на ринку ідентичних (однорідних) товарів. Отже, звичайна ціна це ринкова ціна.

При цьому, даний закон не ототожнює поняття «звичайна ціна»та «митна вартість», що у свою чергу також спростовує припущення відповідача про те, що оскільки позивач реалізував весь товар за ціною, нижчою від ціни придбання, то в даному випадку певну частину товару позивачем було передано безоплатно.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до підпункту 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли на відповідному ринку товарів не здійснюються операції з ідентичними товарами, або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації звичайною вважається ціна договору.

Пунктом 1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Крім цього, порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Під час судового розгляду даної справи податковим органом не було доведено суду належними та достатніми доказами про наявність факту безоплатної передачі придбаного у грудні місяці 2008 року (контракт № 1509/08 від 26.11.2008) товару, доказів того, що ціна продажу такого товару не відповідала звичайним цінам на даний товар чи ціна на зазначений товар підлягала державному регулюванню як і факту існування зобовязань позивача, встановленого законодавством, здійснювати реалізацію товару за ціною більшою ніж ціна придбання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано сформовано валовий дохід виходячи з ціни товару, яка визначена позивачем та ТОВ «Амет» у договорі , тому висновок податкового органу про порушення позивачем вимог підпунктів 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є помилковим.

Відповідно до частини першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних та допустимих доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення. З огляду на зазначене та беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 20.04.2010 № 0000132301/1/1447.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанова у повному обсязі виготовлена 16 травня 2011 року.