Рішення № 20857400, 12.01.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "12" січня 2012 р.Справа № 20/5007/120/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Гнисюка С.Д.

за участю представників сторін

від позивача за первісним позовом ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_2, від 04.08.2001р.

від відповідача за первісним позовом Новікова К.В. паспорт серії НОМЕР_2, від 04.08.2001р.; ОСОБА_3 паспорт серії НОМЕР_2, від 04.08.2001р.

директор: Лінійчук А.І. наказ № 37 від 26.05.2008р.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за первісним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Житомир)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" (м. Житомир)

про стягнення 652440,00 грн.

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" (м. Житомир)

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Житомир)

про: визнання договору оренди нежитлової будівлі від 19.06.2008 р. недійсним.

Спір розглядався у більш тривалий строк, ніж передбачено ст. 69 ГПК України, за клопотанням сторін.

Фізична-особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" про стягнення 652440,00грн.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.11.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 20/5007/120/11, призначено судове засідання. Крім того, зобов'язано сторін надати суду, зокрема, належним чином засвідчені копії установчих документів.

В судовому засіданні 01.12.2011р. позивач подав заяву про уточнення позовних вимог з підтверджуючими документами, копію якої в судовому засіданні вручено представнику відповідача. Просив суд стягнути з відповідача 440000,00грн. - заборгованості по орендній платі, 25698,53грн. - пені, 37860,00грн. - інфляційних нарахувань.

Як вбачається, з наданих уточнень позивач зменшив розмір позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи передбачене ст. 22 ГПК України право позивача на зменшення розміру позовних вимог, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів та приймається судом, спір, розглядається в межах зменшених позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.12.2011р. розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

01.12.2011р. на адресу господарського суду Житомирської області через загальний відділ від Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" надійшла зустрічна позовна заява б/н від 30.11.2011р. до фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди нежитлової будівлі по вул. Бориса Тена, 83/38 в місті Житомирі від 19.06.2008р. недійсним, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Люцина" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.12.2011р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" для спільного розгляду з первісним позовом.

07.12.2011р. на адресу господарського суду Житомирської області через загальний відділ суду від позивача (за первісним позовом) надійшли письмові зауваження до протоколу судового засідання від 01.12.2011р. з посиланням на допущену судом неповноту відомостей у виготовленому протоколі судового засідання.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 09.12.2011р. частково задоволено зауваження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на протокол судового засідання від 01.12.2011р.

Відповідно до ч. 7 ст. 81-1 ГПК України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Оскільки, на день розгляду справи в судове засідання з'явилися позивач та представники відповідача, суд за власною ініціативою здійснював розгляд справи за допомогою звукозаписувальних технічних засобів, а саме - програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду" на диск СD-R, серійний номер 9NA608300537C00.

Позивач (за первісним позовом) в судовому засіданні 22.12.2011р. подав заперечення на зустрічний позов, в якому останній проти зустрічного позову заперечив з підстав викладених у запереченні.

В судовому засіданні 22.12.2011р. позивач (за первісним позовом) позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та уточненнях до позовних вимог. Проти зустрічної позовної заяви заперечив, про що зазначив у письмових запереченнях на зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина", які надав у судовому засіданні для залучення до матеріалів справи.

Крім того, подав для залучення до матеріалів справи копію листа № 569 від 28.11.2011р.

Представники відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні 22.12.2011р. на підставі ст. 69 ГПК України подали письмове клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 22.12.2011р. розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 та продовжено розгляд справи на 15 днів в порядку ст. 69 ГПК України.

Крім того, зобов'язано, зокрема, державну податкову інспекцію у м. Житомирі подати суду копії документів, які подавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "Люцина" (ідентифікаційний код: 30239788, юридична адреса: 10029, м. Житомир, Богунський р-н, вул. Котовського, буд. 61) для отримання торгового патенту на право здійснення торговельної діяльності серії ТПБ № 771258, та зобов'язано Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Житомирській області подати суду копії документів, які подавалися товариством з обмеженою відповідальністю "Люцина" (ідентифікаційний код: 30239788, юридична адреса: 10029, м. Житомир, Богунський р-н, вул. Котовського, буд. 61) для отримання ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами серії АГ № 620803 від 02.06.2011р. та ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями серії АГ № 620325 від 02.06.2011р.

03.01.2012р. на адресу господарського суду Житомирської області через загальний відділ від ДПІ у м. Житомирі надійшов лист №3014/10/32-208 від 29.12.2011р. в якому останній зазначив, що на виконання вимог ухвали суду від 22.12.2011р. направляє наступні документи: копію заяви на одержання ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, копію витягу з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, копію платіжного доручення №5457 від 20.05.2011р. на суму 500,00грн., копію листа №28928/10/19 від 26.05.2011р., копію ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами серії АГ №620803 від 02.06.2011р., копія довіреності серії 12 ААВ №090920 від 01.06.2011р., копію платіжного доручення №5876 від 16.08.2011р. на суму 500,00грн., копію довідки №43710/10/19 від 22.08.2011р., копію розпорядження №330 від 10.11.2011р., копію довідки №254 від 24.05.2011р., копію довідки №255 від 24.05.2011р., копію платіжного доручення №5456 від 20.05.2011р. на суму 4000,00грн., копію листа №28926/10/19 від 26.05.2011р., копію ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами серії АГ №620325 від 02.06.2011р., копію додатку до ліцензії АГ №620325, копію платіжного доручення №5868 від 16.08.2011р. на суму 4000,00грн., копію довідки №43709/10/19 від 22.08.2011р., копію розпорядження №330 від 10.11.2011р., копію заяви від 09.11.2011р., копію поштового повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.33-56).

06.01.2012р. на адресу господарського суду Житомирської області через загальний відділ від Лінійчука А.І надішлю письмове пояснення щодо суті первісного позову.

В письмових поясненнях Лінійчук А.І. проти первісного позову заперечив з підстав зазначених у поясненнях.

На адресу господарського суду Житомирської області через загальний відділ 06.01.2011р. від відповідача (за первісним позовом) надійшло заперечення на первісну позовну заяву. В запереченні на первісну позовну заяву відповідач (за первісним позовом) проти первісних позовних вимог заперечив.

Обґрунтовуючи заперечення зазначив, зокрема, що договір оренди від 19.06.2008р. є фіктивним, оскільки, при укладенні вищезгаданого договору ФОП ОСОБА_1 не мав наміру в дійсності здавати приміщення іншій юридичній особі, а також не мав наміру отримувати прибуток від передачі в оренду приміщення, при цьому ніс величезні витрати по утриманню приміщення, оплаті комунальних платежів та інше. Протягом трьох років це його влаштовувало і він жодного разу не заявив про порушення його прав. Тобто, фактично волевиявлення ФОП ОСОБА_1 не відповідає волі і при укладенні цього фіктивного договору дії не спрямовані на досягнення дійсних відносин оренди між учасниками правочину. Крім того, зазначив, що на момент укладення вищезазначеного договору Лінійчук А.І. не мав повноважень на підписання угоди, оскільки, згідно із п. 3.4.1 контракту з керівником встановлено, зокрема, що директор без письмової згоди роботодавця не має права підписувати договори купівлі, обміну, продажу, передачі в оренду за взяття в оренду споруд, будівель, транспортних засобів та іншого обладнання в той час, коли він знаходиться на випробувальному терміні. Під час підписання фіктивної угоди 19.06.2008р. Лінійчук А.І. знаходився на трьохмісячному випробувальному терміні, підтвердженням чого є наказ № 37 від 26.05.2008р., таким чином останній не мав повноважень підписувати даний вид угод без дозволу засновників товариства.

Крім того, просить суд направити окрему ухвалу до правоохоронних органів для перевірки на наявність ознак злочину в діях ОСОБА_1 при виготовленні фіктивного договору.

11.01.2012р. на адресу господарського суду Житомирської області через загальний відділ від позивача (за первісним позовом) письмові пояснення.

На адресу господарського суду Житомирської області через загальний відділ 11.01.2012р. від відповідача (за первісним позовом) надійшло клопотання в якому останній просить суд на підставі ст.79 ГПК України зупинити провадження у справі № 20/5007/120/11, матеріали направити в слідчі органи - Богунський РВ УМВС України в Житомирській області для проведення дізнання і попереднього слідства.

Обґрунтовуючи заяву про зупинення провадження у справі зазначив, що в діях ОСОБА_1 вбачаються елементи кримінального злочину, оскільки, останній являючись сином генерального директора товариства та рідним братом засновника ТОВ "Люцина", маючи безпосередній доступ до всіх документів і атрибутів товариства, обманним шляхом виготовив договір оренди нежитлового приміщення та шахрайським шляхом намагається стягнути с товариства кошти в сумі 652440,00грн.

Отже, для перевірки на предмет наявності в його діях елементів злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України або спростування такого необхідні спеціальні знання та проведення дізнання силами працівників органів внутрішніх справ, товариство з обмеженою відповідальністю "Люцина" ініціювало подання відповідної заяви до Богунського РВ УМВС України в Житомирській області по територіальності.

Крім того, надав для залучення до матеріалів справи: копію заяви від 10.01.2012р., копію статуту ТОВ "Люцина" за 2008р., копію ліцензії №786622, копію ліцензії №786140,копію договору поруки від 03.07.2008р., копію листа від 30.10.2011р., копію заяви №502 від 16.11.2011р., копію заяви від 15.10.2011р., копію заяви б/н та б/д, копію заяви №28 від 09.11.2011р., копію заяви №4 від 27.12.2011р., копію заяви б/н та б/д, копію договру від 22.06.2009р., копію платіжних квитанцій, довідки ПАТ "АКБ"Київ", копію листа №199 від 08.06.2011р., копію листа №304 від 22.07.2010р., копію листа №410 від 16.11.2010р., копію витягу з газети, копію листа №174 від 25.05.2011р., копію акту від 03.06.2011р., копію рахунку, копію договору № від 01.10.2006р.

В судовому засіданні 12.01.2012р. позивач (за первісним позовом) позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених, зокрема, в позовній заяві та в зменшеннях позовних вимог. Також, зазначив, що ці уточнення є зменшенням позовних вимог відповідно до ст. 22 ГПК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що відповідач за первісним позовом в порушення умов п. 8 договору оренди нежитлового приміщення від 19.06.2008р. не звільнив орендоване приміщення та продовжував здійснювати підприємницьку діяльність без договору оренди. Крім того, посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань передбачених договором оренди в частині сплати орендних платежів

Представник відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні 12.01.2012р. проти первісного позову заперечив, зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги зазначив, зокрема, що при укладанні спірного договору порушенні істотні умови щодо здійснення даного правочину, зокрема, поставлено підпис особи, яка на це не мала відповідних повноважень, а саме директора позивача (за зустрічним позовом) Лінійчука А.І., оскільки, Лінійчука Анатолій Іванович прийнятий на роботу за контрактом з керівником підприємства від 26.05.2008 року (наказ від 26.05.2008р. № 37), з випробувальним терміном 3 місяці. В період якого директор без письмової згоди роботодавця не має права: підписувати будь-які договори та вчиняти правочини щодо продажу, купівлі, обміну, передачі в оренду, взяття в оренду будівель, обладнання і т.д. (пункт 3.4.1 контракту).

Отже, на думку відповідача (за первісним позовом), директор Лінійчук А.І. підписав договір оренди без відповідних повноважень чим порушив вимоги п. 1 ст. 241 ЦК України, а саме: вчинив правочин з перевищенням своїх повноважень.

Крім того, представник відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, а також просив направити окрему ухвалу та матеріали справи №20/5007/120/11 в слідчі органи - Богунський РВ УМВС України в Житомирській області для проведення дізнання і попереднього слідства.

Позивач (за первісним позовом) щодо зупинення провадження у справі заперечив.

Згідно із ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 79 ГПК України, передбачено право господарського суду зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Таким чином, господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі (ч. 1 ст. 79 ГПК України), і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд, зокрема, у випадках надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів (п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України).

Однак, виходячи зі змісту норми ст. 79 ГПК України, необхідною передумовою для застосування такого необов'язкового виду зупинення провадження у справі мають бути обставини, що перешкоджають її розгляду по суті заявлених позовних вимог. При цьому надіслання матеріалів справи до слідчих органів можливо відповідно до ст. 90 ГПК України: якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

В ході судового розгляду на підставі наявних документів судом не виявлено ознак діянь, що переслідуються в кримінальному порядку, також, матеріали справи не містять доказів порушення кримінальної справи.

Крім того, представник відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні 12.01.2012р. в усній формі зазначив, що кримінальна справа слідчими органами не порушена, оскільки, заява про вчинення злочину за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України подана до Богунського РВ УМВС України в Житомирській області лише 10.01.2012р.

Інших підстав, за яких може бути зупинено провадження у справі №20/5007/120/11 відповідачем (за первісним позовом) в клопотанні не наведено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача (за первісним позовом) про зупинення провадження у справі та надіслання матеріалів справи до слідчих органів задоволенню не підлягає.

Крім того, в судовому засіданні 12.01.2012р. представник відповідача (за первісним позовом) заявив усне клопотання про перерву в судовому засіданні та призначення бухгалтерсько-економічної експертизи щодо господарської діяльності ОСОБА_1

Позивач (за первісним позовом) заперечив проти клопотання відповідача (за первісним позовом) про призначення експертизи та оголошення перерви.

В задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи слід відмовити, оскільки, відповідно до пункту 2 Розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/424 від 11.11.1998 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Враховуючи, обставини справи, а також те, що директор Лінійчук А.І. не заперечив що договір оренди підписано саме ним, здійснення позивачем (за первісним позовом) господарської діяльності не є підставою для невиконання відповідачем (за первісним позовом) умов договору від 19.06.2008р. суд дійшов висновку, що призначення судової експертизи є недоцільним.

Також, суд відмовляє в задоволенні клопотання про перерву в судовому засіданні, оскільки, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Строк розгляду позовної заяви сплинув (позовна заява надійшла до суду 01.11.2011р., ухвалою господарського суду Житомирської області від 22.12.2011р. строк розгляду справи продовжено на 15 днів), відповідно до ст. 77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе але в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, зокрема, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні.

В судовому засіданні 12.01.2012р. директор Лінійчук А.І. не заперечив що договір оренди підписано саме ним, однак проти первісних позовних вимог заперечив з підстав викладених у письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення позивача (за первісним позовом), представника відповідача (за первісним позовом) та директора Лінійчука А.І., дослідивши наявні в матеріалах справи докази господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2008р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люцина" (далі відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення.

Частиною 1 ст.193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець надає, а орендар отримує у тимчасове платне користування приміщення для здійснення господарської діяльності. При необхідності змінити цільове призначення використовуваного приміщення, дані зміни здійснює орендар за письмовим погодженням орендодавця за свій рахунок. У випадку здійснення орендарем господарської діяльності, яка потребує ліцензування орендар несе відповідальність за її отримання.

Приміщення, передане в оренду орендареві за даним договором, належать орендодавцю на праві власності (п. 1.2 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із п. 3.1 договору, строк оренди за цим договором встановлюється з дня підписання сторонами акту передачі та приймання приміщення (форма якого викладена у додатку №2 до цього договору) та до дати закінчення і становить 2 роки 11 місяців 20 днів без нотаріального посвідчення та з обов'язковим підписанням та нотаріальним посвідченням даного договору за один календарний місяць до дати закінчення його дії строком на 49 років.

За користування приміщенням орендар щомісячно сплачує на користь орендодавця кошти в сумі 10000,00грн. надалі - "орендна плата" (п. 4.1 договору).

Орендна плата сплачується орендарем наступним чином:

- при укладенні даного договору сплачується платіж в розмірі орендної плати у повному обсязі за перший та останній місяці в готівковій формі;

- в наступні місяці - попередня оплата в повному обсязі до 10 числа місяця, за який здійснюється плата та в якому використовуватиметься приміщення (п.4.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору орендодавець передає приміщення орендарю у триденний строк з дня укладання цього договору за актом передачі та приймання приміщення.

Після підписання акта передачі та приймання приміщення, орендодавець забезпечує орендареві безперешкодний доступ до приміщення (п. 5.3 договору).

Таким чином, на виконання вимог п. 5.1 договору між сторонами було складено акт №28 передачі та прийняття приміщення (а.с.14).

Позивач за первісним позовом зазначає, що за період користування об'єктом оренди за відповідачем виник борг по орендній платі на загальну суму 440000,00грн., у зв'язку із чим, останній звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача орендної плати за період користування об'єктом оренди .

Як зазначалось вище, відповідач за первісним позовом звернувся із зустрічною позовною заявою (а.с.106-107) про визнання недійсним договору оренди від 19.06.2008р., посилаючись, зокрема, на те, що, оспорюваний договір був підписаний особою, яка на це не мала відповідних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини між сторонами, як за первісним, так і за зустрічним позовом, ґрунтуються на факті укладення та виконання договору найму (оренди) нежитлового приміщення від 19.06.2008р.

При цьому, враховуючи зміст позовних вимог, суд вважає за доцільне насамперед розглянути вимоги позивача за зустрічним позовом, оскільки, від результату їх вирішення залежить рішення суду стосовно первісного позову.

Згідно із ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Статтею 203 ЦК України, встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так ч.ч. 2, 4 цієї статті передбачають, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 2. ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як правило, письмова угода укладається шляхом, укладання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами (аналогічна правова позиція викладена у п. 9 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111).

Згідно із ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вже зазначалося 19.06.2008р. між позивачем (за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люцина" в особі директора Лінійчука А.І. (що діє на підставі статуту) був укладений договір оренди підписаний представниками обох сторін та їх підписи скріплені печатками, що не заперечується сторонами.

На підставі акту передачі приймання приміщення від 19.06.2008р. орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування приміщення за адресою: будівля багатофункціонального комплексу літ. "А", що складається з приміщення магазину продовольчих та непродовольчих товарів, кафе, аптеки, перукарні, фізкультурно-оздоровчого призначення та дозвілля, загальною площею 1073,20 м.кв. що розташований в М.Житомир вул. Бориса Тена, 83/38 (а.с.30).

Вищезазначений акт був підписаний представниками обох сторін та їх підписи скріплені печатками, що також не заперечується сторонами.

Підставами виникнення повноваження на здійснення правочиноздатності у відносинах за участю юридичної особи, зокрема, є акт уповноваженого органу юридичної особи, яким певній особі доручається (дозволяється) діяти в якості її представника (призначення на посаду, яка вимагає виконання представницьких функцій). Хоча в таких випадках, як правило, укладається договір (контракт), однак підставою виникнення повноваження є саме акт призначення на посаду, в результаті зайняття якої у того, хто її займає, виникають повноваження діяти в інтересах юридичної особи.

Згідно із п. 3.1 статуту ТОВ "Люцина", вищим органом управління товариства є збори учасників, що складаються з учасників, або призначених ними представників. Представником учасника може бути особа, повноваження якої підтверджено нотаріально завіреним дорученням. Представників учасників призначають на строк, вказаний в дорученні. Учасник має право в будь-який час замінити свого представника на зборах учасників, довівши це до відома інших учасників.

Керівництво поточною діяльністю товариства здійснює його виконавчий орган - директор. Директор самостійно вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що належать до виняткової компетенції зборів учасників. Збори учасників мають право винести рішення про передачу частини належних їм прав у компетенцію директора. Директор підзвітний зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Директор не може бути одночасно головою зборів учасників (п. 9.13 статуту).

Відповідно до підпункту 9.15.1 п.9.15 статуту ТОВ "Люцина", директор без доручення діє від імені товариства, представляє його інтереси в інших підприємствах, організаціях та державних органах, укладає від його імені договори, здійснює наймання і звільнення персоналу товариства, а також інші дії з оперативного керівництва роботою товариства. Директор несе відповідальність за протипожежну безпеку. Збори учасників не мають права втручатися в оперативну діяльність директора.

Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правові наслідки вчинення правочинів представником встановлені ст. 239 ЦК України: правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. В той час як правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).

Діяльність представника має здійснюватись у межах повноважень.

Перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку представляють.

Виходячи з положень ст. 241 ЦК України, можливі два варіанта поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: схвалення правочину та відмова від його схвалення.

При цьому суд дійшов висновку, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 92 ЦК України.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи.

Отже, орган юридичної особи - це інституціонально-функціональний її представник. Інституціональність представництва органу юридичної особи проявляється в затвердженні на законодавчому рівні механізму набуття останньою цивільних прав та обов'язків безпосередньо через свої органи, установлення не тільки можливості, а й необхідності формування відповідних органів останньої, їх складу порядку створення тощо. Функціональність органу юридичної особи проявляється у здійсненні ним в інтересах останньої своїх повноважень у межах визначених законом (статутом) компетенції.

З вищевикладеного вбачається, що правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті від її імені. Тобто дії органів визнаються діями самої юридичної особи. Правочиноздатність юридичної особи, яка може бути визначена як її здатність бути стороною правочину. Правочиноздатність юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи.

Крім того, вказівки в установчих документах або в законі, якими передбачається право (повноваження) певного органу чи органів юридичної особи діяти в її інтересах (наприклад, визначення в статуті господарського товариства переліку та структури його органів, а також компетенцію та обсяг повноважень кожного з них) також є підставами виникнення повноваження на здійснення правочиноздатності у відносинах за участю юридичної особи.

Таким чином, якщо від імені юридичної особи діяла посадова особа - орган юридичної особи, діє презумпція наявності повноважень у такої особи, за виключенням випадків, коли особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Стандартне формулювання в договорі "в особі директора, який діє на підставі статуту" означає обов'язок іншої сторони ознайомитись з статутом контрагента і вона вважається такою що за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, які можуть бути передбачені в статутних документах.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами могла знати про такі обставини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 06.06.2011р. по справі №4/105-10).

При цьому, третя особа визнається такою, що знала про такі обмеження, якщо вони встановлені безпосередньо законом або якщо відомості про такі обмеження внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у встановленому законом порядку.

Приписами ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено, що інформація про такі обмеження має носити відкритий характер, що забезпечується шляхом відображення даних про обмеження представництва від імені юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, викладення цих даних у виписках з Єдиного державного реєстру (ч. 4 ст. 21 цього Закону).

В судовому засіданні 12.01.2012р. судом ставилося питання щодо оприлюднення інформація про обмеження повноважень директора, зокрема, на підписання договору оренди на час випробувального терміну шляхом, зокрема, внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у встановленому законом порядку.

Сторонами таких доказів суду не надано. Статут наданий відповідачем (за первісним позовом) в останньому судовому засіданні даних обмежень не має.

Таким чином, позивачем (за зустрічною позовною заявою) не доведено, що відповідачу (за зустрічною позовною заявою) було відомо про відсутність у директора Лінійчука А.І. відповідних повноважень на укладення спірного договору.

Отже, суд дійшов висновку, що при підписанні спірного договору директор Лінійчук А.І. керувався підпунктом 9.15.1 п.9.15 статуту ТОВ "Люцина", де зазначено, зокрема, що директор без доручення діє від імені товариства та укладає від його імені договори.

Тому, посилання позивача (за зустрічним позовом) на те, що директор Лінійчук А.І. підписав договір з перевищенням повноважень є безпідставними, так як він діяв в межах наданих йому повноважень.

Підстави недійсності правочину встановлені статтями 203 та 215 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Для визнання правочину недійсним необхідним є встановлення умислу в діях представника, а саме: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (аналогічна правової позиції дотримується також Верховний Суд України, зазначаючи у п.22 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Крім того, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (аналогічна правова позиція викладена у п. 1 розяснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними)

Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Позивачем (за зустрічним позовом) не надано суду доказів щодо порушення зазначених норм при вчинені спірного договору.

Щодо доводів відповідача (за первісним позовом), що при укладанні вищевказаного договору оренди були порушені встановлені законом вимоги щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації форми договору оренди, що є підставою вважати спірний договір неукладеним та таким, що не створює прав та обов'язків для сторін, господарський суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.793 ЦК України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із ст.794 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Зі змісту договору оренди нежитлового приміщення вбачається, що договір оренди діє з 19.06.2008 року по 09.06.2011р., тобто термін його дії становить 2 роки та 11 місяців.

З огляду на викладене, проведення нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди, який укладений між сторонами строком на 2 роки 11 місяців, законом не передбачено.

Також, матеріали справи містять договір оренди будинку споруди (іншого об'єкта нерухомості) №2 від 01.09.2007р. укладений між (позивачем за первісним позовом) та відповідачем (за первісним позовом) (а.с.54-56), який було досліджено в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 УК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до п. 4.1 договору №2 від 01.09.2007р., термін дії складає 11 місяців з моменту прийняття об'єкта, що орендується за актом здачі-приймання.

Ані позивачем, ані відповідачем суду не надано акту здачі-приймання об'єкта.

Крім того, сторонами не надано доказів продовження строку дії вищезазначеного договору.

Твердження відповідача (за первісним позовом), що строк дії договору №2 від 01.09.2007р. закінчився, а нового договору сторони не укладали спростовується матеріалами справи та вищевикладеним.

Крім того, посилання відповідача на те, що спірний договір є фіктивним, оскільки, при укладенні вищезгаданого договору ФОП ОСОБА_1 не мав наміру в дійсності здавати приміщення іншій юридичній особі, а також не мав наміру отримувати прибуток від передачі в оренду приміщення є безпідставними. Матеріалами справи доведено, що ФОП ОСОБА_1 бажав виконання договору, зокрема, надсилав відповідачу (за первісним позовом) претензії та подав позов до суду.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Первісний позов суд вважає таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 284 ГК України, та норм глави 58 ЦК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Як вже зазначалося між сторонами 19.06.2008р. був укладений договір оренди умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування приміщення за адресою: будівля багатофункціонального комплексу літ. "А", що складається з приміщення магазину продовольчих та непродовольчих товарів, кафе, аптеки, перукарні, фізкультурно-оздоровчого призначення та дозвілля, загальною площею 1073,20 м.кв. що розташований в М.Житомир вул. Бориса Тена, 83/38 та зобов'язався щомісячно сплачувати на користь орендодавця орендну плату в сумі 10000,00грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати орендованого приміщення, 28.10.2011р. позивач (за первісним позовом) надіслав відповідачу (за первісним позовом) претензію з проханням погасити заборгованість (а.с.84).

Сторонами суду не надано доказів щодо відповіді або задоволення відповідачем претензій позивача. Крім того, позивач (за первісним позовом) в судовому засіданні зазначив, що відповідач відповідь на претензію не надавав, вимоги позивача щодо погашення заборгованості залишилися незадоволеними.

Оскільки, починаючи з моменту укладення договору оренди відповідач (за первісним позовом) свої зобов'язання щодо сплати орендних платежів, належним чином не виконував на день розгляду справи за останнім існує заборгованість з орендної плати в сумі 440000,00грн., що також вбачається з розрахунку позивача (за первісним позовом) (а.с.92 т.1).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в ГК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що орендна плата нарахована відповідно до умов договору та згідно норм чинного законодавства.

Доказів сплати відповідач (за первісним позовом) суду не надав, в судовому засіданні 12.01.2012р. зазначив, що такі сплати не здійснювалися.

Також, ані позивачем (за первісним позовом), ані відповідачем (за первісним позовом) не надано доказів звільнення орендованого приміщення.

Твердження відповідача (за первісним позовом), про те що ОСОБА_1 незаконно розпоряджався коштами ТОВ "Люцина" є безпідставними, оскільки, наявність договору про інкасацію грошових коштів не обмежувало відповідача (за первісним позовом) поставляти грошові кошти до банку іншим способом.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 440000,00грн. заборгованості з орендної плати за період з 10.11.2008р. по 10.10.2011р. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач (за первісним позовом) просить стягнути з відповідача (за первісним позовом) за прострочення виконання грошових зобов'язань пеню за період з 10.05.2011р. по 10.10.2011р. сумі 25698,53грн.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до підпункту 9.3.2 п. 9.3 договору, за порушення строків сплати орендної плати або/або плати за комунальні і експлуатаційні послуги орендодавець має право стягнути з орендаря пеню у розмірі 5 (п'яти) відсоток від суми заборгованості по орендній платі та/або платі за комунальні і експлуатаційні платежі за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із ст. 3 зазначеного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені з урахуванням заявленого позивачем періоду та суми заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 25698,53грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем (за первісним позовом) заявлено вимогу про стягнення з відповідача (за первісним позовом) на свою користь інфляційних нарахувань за період з 10.11.2008р. по 10.10.2011р. в сумі 37860,00грн.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань в сумі 37860,00грн. за вказаний позивачем (за первісним позовом) період, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача (за первісним позовом) інфляційних нарахувань є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач (за первісним позовом) просить суд стягнути з відповідача відповідно до п. 9.4 договору по 30000,00грн. орендної плати за кожен місяць прострочи за оренду приміщення.

Судом встановлено, що позивачем (за первісним позовом) вищезазначені суми враховані при нарахуванні заборгованості по орендній платі, що також вбачається з наданого розрахунку (а.с.92).

Інші доводи відповідача (за первісним позовом), викладені у запереченнях на первісну позовну заяву, є необґрунтованими та такими що спростовуються вищевикладеним.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунту

ються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що первісний позов є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню.

У задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Судові витрати за первісним позовом на підставі статей 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача (за первісним позовом).

За зустрічним позовом судові витрати покладаються на позивача (за зустрічним позовом).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд Житомирської області, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" (10029, м. Житомир, вул. Котовського, 61, ідентифікаційний код 30239788,) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 440000,00грн. (чотириста сорок тисяч гривень 00 коп.) - орендної плати, 37860,00грн. (тридцять сім тисяч вісімсот шістдесят гривень 00 коп.) - інфляційних нарахувань, 25698,53грн. (двадцять п'ять тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень 53 коп.) - пені, 5035,58грн. (п'ять тисяч тридцять п'ять гривень 58 коп.) - державного мита, 182,15грн. (сто вісімдесят дві гривні 15 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГнисюк С.Д.

повний текст рішення підписано 17.01.2012р.

Віддрукувати: 3 прим.

1 - в справу

2, 3 - сторонам

<Текст >