Рішення № 20829084, 12.01.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.01.12р.Справа № 7/10 За позовом Дніпропетровського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства "Придніпровська залізниця", (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське підприємство залізничного транспорту", (м. Дніпропетровськ)

про стягнення 1 303,92 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Прокурор: не з'явився

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (дов. № 643 від 10.01.12р.)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (дов. № 28 від 30.09.11р.)

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі-позивач) звернувся до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське підприємство залізничного транспорту" (далі-відповідач) про стягнення плати за користування вагонами у сумі 1 303, 92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не оплачені транспортні послуги за час користування вагонами у загальному розмірі 1 303, 92 грн.

11.01.2001р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги, тому що в березні 1999р. на станції Павлоград-П Придніпровської залізниці відповідач вантажні роботи не проводив, вагонів на свою адресу не отримував, а подавав вагони які прибули на адресу інших вантажоотримувачів, відповідно із чого вагонами залізниці не користувався.

15.12.11р. до господарського суду надійшло заперечення № ДПО-260 від 15.12.11р., в якому позивач заперечує на відзив відповідача виходячи з наступного.

У своєму відзиві на позовну заяву від 11.01.2001 року № 153, відповідач посилається на те що він не проводив на під'їзній колії, яка йому належить, навантажувальні розвантажувальних робіт, такі роботи проводили другі підприємства. При цьому посилається на ст. 137 Статуту залізниць України, що позови повинні пред'явлені вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, а відповідач не тим не іншим не є. Таке твердження відповідача є безпідставним та не вірним тому, що відповідно до ст.73 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 - порядок обслуговування контрагентів-підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.

Спірні вагони знаходились в користуванні відповідача в березні 1999року, за що залізницею на підставі відомостей подачі та прибирання вагонів № 16, № 17 була нарахована плата за користування вагонами у розмірі 1 303,92 грн. (з ПДВ). Правильність нарахування плати за користування вагонами підтверджується тим, що всі відомості подачі та прибирання вагонів підписані відповідачем без жодних зауважень. Тому твердження відповідача про те, що він не повинен сплачувати плату за користування вагонами так, як на його під'їзній колії проводили навантажувальні розвантажувальні роботи другі підприємства є безпідставними.

Прокурор у судове засідання не з'явився, але був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представників позивача та відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 1999 року на ст. Павлоград-2 ДП "Придніпровська залізниця" відповідач проводив вантажні роботи, про прибуття вагонів йому було повідомлено, що підтверджується випискою з книги повідомлень. Час користування вагонами відповідачем підтверджується відомостями № 16 та № 17 подачі і прибирання вагонів.

За час користування вагонами відповідачу нарахована плата за користування вагонами відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України в сумі 1 303,92 грн.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1 303,92 грн.

Оскільки відповідач заборгованість за час користування вагонами не оплатив, то позивач 19.04.1999 року направив відповідачу претензію № 15/445 з вимогою в місячний строк з моменту отримання претензії оплатити вказану суму у розмірі 1 303,92 грн.

Вказані вимоги позивача були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

На момент розгляду справи відповідач доказів погашення суми заборгованості у розмірі 1 303,92 грн. не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення господарський суд виходить із наступного.

Законом України "Про залізничний транспорт", статтею 3, визначається, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", Закону України "Про залізничний транспорт", Статуту залізниць України (Статут) та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування... є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Статут залізниць України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст.2 Статуту).

Згідно ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці, вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій вноситься плата. Порядок внесення плати за користування вагонами встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подавання їх під вивантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника під'їзної колії, порту, підприємства.

До введення відповідних нормативно-правових актів передбачених Статутом залізниць України, Міністерством транспорту України відповідно до своїх повноважень, визначених Положенням про Міністерство транспорту, та керуючись статтею 5 Статуту залізниць України був виданий наказ № 174 від 08.05.1998 року «Про порядок тимчасової дії окремих нормативно-правових актів»зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.05.1998 року за № 346/2786.

Відповідно до п. 2 Наказу Міністерства транспорту України № 174 від 08.05.1998 року до розробки Правил перевезення вантажів у разі застосування ст. 119 Статуту та інших пунктів, у яких є посилання на ст. 119, тимчасово керуватися відповідними п.п. 48, 49, 50, 51, 52. 53 «Тарифного керівництва № 1», прийнятому на 5-му засіданні Ради від 20.11.1992 року.

Так як станом на спірний період не були прийняті ставки плати, то плата за користування вагонами у відповідності до наказу № 174 нараховувалась за ставками Тарифного керівництва № 1,

Відповідно до п. 49 «Тарифного керівництва № 1»за затримку понад встановлених строків вагонів, поданих під навантаження, вивантаження або перевантаження засобами вантажоодержувача, вантажовідправника (простій вагонів), з вантажоодержувача або вантажовідправника стягується штраф за кожну годину простою, вказаних у таблицях № 17-20.

Згідно ст. 62 Статуту залізниць України встановлено, що відправка, видача вагонів можуть бути затримані до внесення платежів. За час затримки відправник, одержувач, експедитор сплачують за користування вагонами (контейнерами) залізниці плату, передбачену статтею 119 Статуту залізниць України.

У своєму відзиві на позовну заяву від 11.01.01 року № 153, відповідач посилається на те що він не проводив на під'їзній колії, яка йому належить, навантажувально розвантажувальних робіт, такі роботи проводили другі підприємства. При цьому посилається на ст. 137 Статуту залізниць України, що позови повинні пред'явлені вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, а відповідач не тим не іншим не є.

Відповідно до ст. 73 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, - порядок обслуговування контрагентів-підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.

У листі Кабінету Міністрів України від 02.01.2001 року до голови Вищого господарського суду України говориться: - розглянуто Ваше звернення щодо необхідності тлумачення вжитого у статтях Статуту залізниць України поняття "користування вагонами" у зв'язку із спробами окремих суб'єктів господарювання ухилитися під матеріальної відповідальності за використання вантажного рухомого складу залізниць. Заяви зазначених суб'єктів господарської діяльності - власників під'їзних колій, які експлуатують вагони, забезпечуючи транспортне обслуговування контрагентів (вантажовідправників, вантажоодержувачів), і водночас стверджують, що вони не повинні вносити плату за користування вагонами, оскільки нібито фактично не користуються вагонами для власних господарських потреб, є безпідставними. Для цих суб'єктів, які взяли на себе функції приймання вагонів від залізниці, подачі їх під навантаження (розвантаження) вантажовідправникам (вантажоодержувачам) та повернення залізниці навантажених або порожніх вагонів, операції з вагонами є господарською діяльністю і джерелом доходів. У цьому випадку саме зазначені суб'єкти виступають перед залізницею як користувачі вагонів.

Як встановлено матеріалами справи, спірні вагони знаходились в користуванні відповідача в березні 1999року, за що залізницею на підставі відомостей подачі та прибирання вагонів №№ 16, 17 була нарахована плата за користування вагонами у розмірі 1 303,92 грн. Правильність нарахування плати за користування вагонами підтверджується тим, що всі відомості подачі та прибирання вагонів підписані відповідачем без жодних зауважень.

Тому твердження відповідача про те, що він не повинен сплачувати плату за користування вагонами так, як на його під'їзній колії проводили навантажувально розвантажувальні роботи другі підприємства є безпідставними.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Викладене є підставою для задоволення позову в повному обсязі. Судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське підприємство залізничного транспорту" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 45Д; р/р 2600130130033 Ленінське відділення ПІБ м. Дніпропетровська, МФО 305329, ЗКПО - 01236526) на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (49038, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108; р/р 2600830130306 у РУ ПІБ України м. Дніпропетровська, МФО 305437, ЗКПО 01073828) - 1 303 (одна тисяча триста три) грн. 92 коп. основного боргу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське підприємство залізничного транспорту" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 45Д; р/р 2600130130033 Ленінське відділення ПІБ м. Дніпропетровська, МФО 305329, ЗКПО - 01236526) на користь Державного бюджету України в особі відділення Держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, код ЄДРПОУ 24246786, рахунок 31219206700005 в Відділенні банку УДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код бюджетної класифікації 22030001) - 51 (п'ятдесят одна) грн. 00 коп. витрат на державне мито.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяІ.Ю. Дубінін