Рішення № 20828826, 16.01.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

16.01.2012Справа №5002-32/5293-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Селянського Фермерського господарства «Труд» (98228, АР Крим, с. Октябрьське, вул. Київська, 18, ідентифікаційний код 22267442).

До відповідача Військового радгоспу «Азовський» МО України (98227, АР Крим, смт. Багерове, вул. Леніна, 12, ідентифікаційний код 08388742).

Про спонукання до виконання певних дій

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1, довіреність б/н від 21.12.2011р. у справі. ОСОБА_2., директор.

Від відповідача ОСОБА_3, довіреність № 232 від 21.10.2011р. у справі., ОСОБА_4, довіреність № 232 від 21.10.2011р. у справі

Обставини справи: Селянського Фермерського господарства «Труд» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Військового радгоспу «Азовський» МО України, та просить суд зобовязати відповідача виконувати умови договору № 5 від 12.07.2010р. та не перешкоджати їх виконанню позивачем.

Ухвалою господарського суду від 12.12.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 22.12.11 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 22.12.2012 розгляд справи відкладений на 16.01.2012р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Представники відповідача у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзиві, який був наданий ними у судовому засіданні, посилаючись як на підставу своїх заперечень на те, що саме позивачем порушені умови договору, що виразилось у засіяні останнім у вересні 2011 року земельної ділянки озимою пшеницею, тоді як між сторонами встановлено домовленість спільного посіву сільськогосподарських культур.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, 12.07.2010р. між Військовим радгоспом «Азовський» МО України ( відповідач) (Сторона-1) та Селянським Фермерським господарством «Труд» ( позивач) ( Сторона-2) укладений договір про спільне вирощування сільськогосподарських культур № 5 ( а.с. 8-10).

18.03.2011р. позивач отримав листа про намір відповідача співпрацювати лише із тими підприємствами, які нададуть відповідачеві фінансову допомогу у вигляді безпроцентного кредиту, а всі роботи мають бути завершені до липня 2011р.

Так позивач у позовній заяві обґрунтовує право на судовий захист своїх інтересів положеннями статті 16 Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів згаданої статті способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Так, він може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти за виконану роботу (за договором підряду), передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послуги (за договорами про виконання робіт та надання послуг).

У відповідності до пункту 2.1 Договору для реалізації договору сторони здійснюють заходи для досягнення поставлених цілей.

Згідно з пунктом 1.1 Договору сторони приймають на себе зобовязання без обєднання вкладів учасників, спільно для досягнення господарської цілі з вирощування сільськогосподарських культур.

Пунктом 2.8 Договору встановлені обовязки відповідача, як сторони за договором.

Відповідно до пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Так, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, суд не вправі самостійно змінити предмет позову, не вправі на власний розсуд трактувати заявлені позовні вимоги та розглядатиме їх саме в буквальному розумінні.

Проте, звернувшись до суду за захистом свого порушеного права, позивач просить суд зобовязати відповідача виконувати умови договору , при цьому не конкретизуючи, якім саме способом.

В чому полягає вимога, які саме дії суд має зобовязати відповідача, на думку позивача, вчинити, в позові не зазначено.

Вимога не перешкоджати виконанню умов договору, взагалі є юридично некоректною? не відповідає можливим способам захисту порушеного права.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи позивач не скористався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та не змінив предмет позову. У свою чергу, невірно обраний спосіб захисту права та інтересу є підставою для відмови в задоволенні позову. Така позиція викладена, зокрема, в п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» N 01-8/344 від 11.04.2005 р. (зі змінами станом на 07.11.2007 р.), в якому зазначено, що суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Тобто, враховуючи той факт, що перелік умов договору, серед яких й , зокрема, обовязки відповідача, є обширним, суд не має можливості делегувати собі права позивача по справі та на власний розсуд визначати, які саме обовязки за договором слід відповідачеві виконати.

До того ж суд має можливість зобовязати виконати відповідача ті умови договору, які порушені, тоді як позивач не зазначає ані в самому тексті позову, ані в прохальній його частині, які умови договору порушені, та як наслідок повинні бути виконані відповідачем.

В позовній заяві позивач посилається лише на пункти, які встановлюють строки дії договору. Проте не вбачається можливим зобовязати відповідача виконати строки дії Договору.

Таким чином, підсумовуючи викладені обставини, слід зазначити, що невизначення позивачем конкретного предмету позову, остаточних позовних вимог унеможливлюють задоволення такого позову, оскільки абстрактність та всеохоплення в судовому рішенні не допускаються.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 16.01.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 16.01.2012 р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.