Постанова № 20805595, 11.10.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції -

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2011 року справа №2а/0570/6156/2011

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Гімона М.М.

суддів , Карпушової О.В.

при секретарі судового засідання Солодько О.І., з участю представників позивача Анохіної Т.І., Дегтярьової Т.М., Луценко В.А., представників відповідача Маковецької Н.В., Бражко Р.М., Чирикіної Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька, Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2011 року у справі № 2а/0570/6156/2011 за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька, в якому просив визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0001182340 від 01 квітня 2011 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 10449200 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2011 року позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення задоволено частково. Визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька № 0001182340 від 01 квітня 2011 року про нарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у розмірі 82770 грн., з яких 66216 грн. основний платіж та 16554 грн. штрафні санкції. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Сторони по справі з таким судовим рішення не погодились та подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, погоджуючись з висновком податкового органу про наявність підстав для нарахування податку на додану вартість на суму коштів, отриманих позивачем від продажу нерезиденту України одиниць скорочення викидів парникових газів (СО2), суд першої інстанції не врахував, що за даною зовнішньоекономічною операцією відбулась передача одиниць скорочення викидів з території однієї держави на територію іншої держави шляхом електронного переказу, тому фізичного перетинання кордону України не було, але виконання умов договору підтверджено актом прийому-передач та листом Національного агентства екологічних інвестицій. При цьому суд не звернув уваги на те, що операції продажу одиниць скорочення викидів слід відносити до поставки послуг, а за приписами п.п. «д» п.6.5 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» місцем поставки послуг для нерезидента є місце його реєстрації м.Амстердам, Нідерланди, тому вказана операція взагалі не є обєктом оподаткування ПДВ. Ці положення також конкретно визначені в ст. 186.3 Податкового кодексу України. Крім того, апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення позивачем п.п. 4.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту за жовтень 2009 р. та лютий 2010 р. за договором позивач з ЗАТ «Український мобільний звязок» через відсутність підпису останнього в розрахунках коригування до податкових накладних в сторону зменшення податкових зобовязань, оскільки ці розрахунки направлялись для підписання контрагенту рекомендованим листом по пошті, але той не повернув їх підписаними. Натомість всі зобовязання по цьому договору позивачем було визначено правильно. Також апелянт не згоден з висновками суду щодо порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при включенні до податкового кредиту за червень 2010 року сум ПДВ на підставі податкових накладних за 2008 рік, оскільки платнику податку надано право подавати уточнюючі розрахунки та декларації. В даному випадку раніш відобразити ці суми позивач не міг, оскільки отримав податкові накладні лише в 2010 році.

В свою чергу відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга також обґрунтована тим, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, судом першої інстанції не вірно зроблений висновок про те, що безоплатна видача молочної продукції працівникам підприємства з особливо шкідливими умовами праці не є обєктом оподаткування ПДВ, оскільки цю операцію слід відносити до безоплатної поставки товарів і вона повинна обкладатися ПДВ. Крім того, судом дійшов помилкових висновків про наявність підстав для включення до податкового кредиту сум, сплачених за товари згідно податкової накладної № 137 від 30.07.2009 року, які не призначені для використання в господарській діяльності позивача, а саме каструлі, скатертини, подушки тощо. Також суд необґрунтовано виключив з визначених податкових зобовязань з ПДВ суми податку, погодившись з доводами позивача про відсутність підстав для формування податкового кредиту на підставі п.11.11 ст.11 Закону України «Про ПДВ» за касовим способом по операціям з придбання електроенергії у ВАТ «Донецькобленерго».

Представник позивача в судовому засіданні просив його апеляційну скаргу задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, скасувавши постанову суду першої інстанції та задовольнивши його позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити його апеляційну скаргу, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду скасувати та відмовити в позові в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» є юридичною особою, включене до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за номером 03337119, знаходиться на податковому обліку в державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька.

Відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року. За результатами перевірки було складено акт № 239/23-2/3337119 від 24.02.2011 року (надалі - акт перевірки № 239).

На підставі акту перевірки № 239 встановлено, що відповідачем зроблено висновки про порушення позивачем пп. 1.11, статті 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 статті 3, п. 4.1, пп. 4.5.1 п. 4.5 статті 4, п.4.9 статті 4, п. 6.1 статті 6, пп. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 статті 7, п. 11.11 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168 (надалі Закон України № 168), що призвело до заниження податку на додану вартість у перевіреному періоді на суму 8359360 грн.

На підставі вищенаведеного акту перевірки відповідачем 1 квітня 2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001182340, яким позивачу визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 10449200 грн., з яких основний платіж у розмірі 8359360 грн. та штрафні санкції у розмірі 2089840 грн.

Визначені в акті перевірки № 239 порушення стосуються ряду господарських операцій.

20 лютого 2006 року ОКП «Донецьктеплокомуненерго» та ЗАТ «Е-Енергія» укладено договір № 52 про купівлю одиниць скорочення викидів. Відповідно до умов цього договору (п.1.1) позивач бере на себе зобов'язання знизити рівень викидів парникового газу на кількість, передбачену проектом Сумісного здійснення по зниженню викидів СО 2 за рахунок економії палива у системі теплопостачання підприємств Донецької області шляхом проведення реконструкції теплового господарства й впровадження когенераційних установок у Донецькій області, а ЗАТ «Е-Енергія» зобов'язується купити у Позивача (п. 1.3), а Позивач продати ЗАТ «Е-Енергія» одиниці скорочення.

На підставі вказаного договору 3 вересня 2007 року між тими ж сторонами було укладено договір про передачу прав та обов'язків, відповідно до якого ЗАТ «Е-Енергія» (м. Вільнюс, Литва) всі свої права та обов'язки по виконанню договору про купівлю одиниць скорочення викидів передає своїй дочірній Компанії «Е-еnergi В.V.» (м.Амстердам, Нідерланди).

На виконання умов зазначеного Договору між Компанією «Е-еnergi В.V.» та Позивачем були складені акти прийому передачі від 31.07.09 року без номеру та від 06.04.10 року без номеру (місце складання м. Донецьк - м. Амстердам), за якими Позивач передав, а Компанія «Е-еnergi В.V.» прийняла одиниці скорочення викидів парникових газів, які були генеровані за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року (акт від 31.07.09 р. передано 301056 тонн СО2 вартістю 1655808 євро, що за курсом валюти становить 17912529,29 грн.) та з 01.01.09 по 31.12.09 (акт від 06.04.10 р. передано 399401 тонн СО2 вартістю 2196705,5 євро, що за курсом валюти становить 23446294,52 грн.) по проекту спільного впровадження «Реконструкція системи теплопостачання в Донецькій області» у вигляді одиниць встановленої кількості.

Здійснення передання товару (експортування) також підтверджено листом Національного агентства екологічних інвестицій України від 15.08.2009 року № 983/11/7 (арк. справи 29 т. 2) та від 15.09.2010 року № 1390/30/7 (арк. справи 30 т. 1) про підтвердження передачі одиниць скорочення викидів у кількості 301055 тонн та 399401 тонн відповідно.

На підставі банківських виписок та меморіальних ордерів від 2 липня 2009 року № FОЕ539181030001В та від 17 серпня 2009 року № FОЕ539224080001В встановлено отримання Позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок за передані одиниці скорочення викидів у розмірі 7 322 534, 53 грн. та 11 560 036, 99 грн. відповідно за 2009 рік.

На підставі уточнюючого розрахунку від 1 грудня 2010 року вказані суми грошових коштів у розмірі 17 912 529 грн. позивачем включені до складу податкових зобов'язань за липень 2009 року шляхом включення до 2.1 декларації з ПДВ - експортні операції, які оподатковуються на нульовою ставкою (арк. справи 38 т. 2).

На підставі банківських виписок за період з 7 квітня по 20 квітня 2010 року встановлено отримання Позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок за передані одиниці скорочення викидів сум у розмірі 23446294,52 грн. за 2010 рік.

На підставі уточнюючого розрахунку від 1 грудня 2010 року вказані суми грошових коштів у розмірі 23 446 295 грн. позивачем включені до складу податкових зобов'язань за квітень 2010 року шляхом включення до 2.1 декларації з ПДВ - експортні операції, які оподатковуються на нульовою ставкою (арк. справи 53 т. 2).

Відповідно до підпункту 6.2.1 п, 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час спірних правовідносин) товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Податковим органом в акті перевірки зазначено, що оскільки ОКП «Донецьктеплокомуненерго» не підтвердило експорт цього товару належним чином оформленими вантажними митними деклараціями, які у підприємства відсутні, то не має права на застосування нульової ставки податку на додану вартість у зв'язку із здійсненням експорту товарів, тому визначив податкові зобовязання в розмірі 20 % вартості проданих одиниць скорочення викидів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо вказаної господарської операції, суд першої інстанції виходив з того, що сама господарська операція відповідає вимогам законодавства, по цій господарській операції позивач здійснив експорт товарів, однак підстави для застосування до вказаної операції нульової ставки ПДВ як до експортної відсутні, а тому рішення відповідача про нарахування податку на додану вартість по цій господарській операції є правомірним.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Оцінюючи характер господарської операції купівлі-продажу одиниць скорочення викидів згідно договору від 03 вересня 2007 року, суд першої інстанції погодився з висновками відповідача про те, що за угодою мав місце продаж товару на експорт.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що 01 грудня 2010 року позивачем було подано уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з податку на додану вартість за липень 2009 року та за квітень 2010 року, в яких суми, отримані за вказаним договором, відображені в рядку 2.1 як виручка від експортних операцій.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір про законність рішення відповідача про визначення позивачу податкових зобовязань з ПДВ по вказаній господарській операції, суд першої інстанції повинен був встановити, чи є встановлений Законом України «Про податок на додану вартість» обєкт оподаткування.

Пунктом 3.1.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що обєктом оподаткування є операції платника податків з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Поняття поставки товарів та послуг наведено в ст. 1 вказаного Закону, де зазначено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Колегія суддів вважає, що операцію з продажу одиниць скорочення викидів потрібно класифікувати як продаж послуг з надання обовязку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково чи повністю, передбачену в п.п. «д» п.6.5 ст.6 вказаного Закону, а тому місцем поставки цих послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, знаходяться за межами митної території України.

Таким чином, продаж одиниць скорочення викидів нерезиденту, який не має в Україні постійного представництва, не є обєктом оподаткування ПДВ як продаж послуг, місцем надання яких не є територія України.

Ця позиція з 01.01.2011 року прямо врегульована п. 186.3 ст. 186 Податкового Кодексу України, де надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць) віднесено до послуг, місцем постачання яких вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований.

Та обставина, що позивач, подаючи уточнюючи розрахунки до податкових декларацій, в податковій звітності помилково відніс суми отриманою від продажу одиниць скорочення викидів виручки до експорту товарів, не може бути безумовною підставою для визначення податкових зобовязань за відсутності обєкту оподаткування за змістом самої господарської операції.

Представник позивача пояснив, що у відповідних періодах липень 2009 та квітень 2010 років виручка від продажу одиниць скорочення викидів не була відображена як обєкт оподаткування у податковій звітності через відсутність обєкту оподаткування ПДВ, але у грудні 2010 року позивач вирішив подати уточнені розрахунки та помилково відобразили це як експорт товару, але з оподаткуванням за нульовою ставкою, припустивши методологічну помилку.

При цьому колегія суддів зазначає, що відобразивши вказану господарську операцію як експорт товарів, платник податків самостійно не визначав собі податкових зобовязань з ПДВ.

Відповідно до приписів п.п. «в» п. 4.2.2 ст.4 Закону України № 2181, методологічна помилка у поданій платником податку декларації призводить до самостійного визначення контролюючим органом податкового зобовязання лише у випадку, якщо така помилка призвела до завищення або заниження податкових зобовязань.

В даному випадку помилка позивача щодо відображення спірної господарської операції як експорту товару з визначенням нульових зобовязань з ПДВ замість відображення відсутності обєкту оподаткування ПДВ не призвело до фактичного завищення або заниження податкових зобовязань, а тому не є підставою для визнання спірного рішення відповідача в цій частині правомірним.

Таким чином, визначення відповідачем податкових зобовязань з ПДВ за описаною господарською операцією за липень 2009 року в сумі 3582506 грн. та за квітень 2010 року в сумі 4689259 грн. є протиправним.

Що стосується нарахування податкового зобов'язання з ПДВ на вартість виданого спеціального харчування (молока) робітникам, зайнятим на шкідливих умовах праці, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про відсутність бази оподаткування податком на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду з наступних підстав.

Відповідно до статті 166 Кодексу Законів про працю України, на роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

Стаття 7 Закону України «Про охорону праці» визначає право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, а саме, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Колегія суддів вважає, що видача спеціального харчування працівникам підприємства не є господарською операцією з безоплатної поставки товару в розумінні п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки видача молочної продукції відбувається у межах трудових правовідносин між працедавцем та працівником та передбачено трудовим законодавством і за своєю суттю не є господарською операцією.

За таких обставин при видачі працівникам спеціального харчування відсутній обєкт оподаткування ПДВ, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність нарахування позивачу податкових зобовязань за цією подією.

Доводи апелянта про те, що видача спеціального харчування працівникам підприємства є операцією, яка є поставкою товару у розумінні п. 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, безоплатна передача такого товару є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, не відповідає вимогам законодавства.

Вирішуючи спір щодо правомірності нарахування податкового зобов'язання з ПДВ у зв'язку з заниженням податкових зобов'язань з ПДВ за жовтень 2009 року у розмірі 913,00 грн. та за лютий 2010 року у розмірі 793,00 грн. у зв'язку з поданням коригуючих розрахунків з ПДВ у бік зменшення по взаємовідносинам з ЗАТ «Український мобільний зв'язок», суд першої інстанції вважав рішення відповідача правомірним та виходив з того, що здійснення коригування сум податкових зобов'язань повинно відбуватись за взаємною згодою сторін (продавця та покупця) та одночасно, в той час як позивачем виписані розрахунки коригувань в односторонньому порядку, оскільки не підписані другою стороною правочину, що не узгоджується з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 N 165.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 4.5.1 п. 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо внаслідок перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 N 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037, у разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону постачальник товарів (послуг) виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної, якою передбачено здійснення отримувачем податкової накладної відмітки в розрахунку коригування про його отримання та зобов'язання включити суми коригування до реєстру отриманих та виданих податкових накладних та сум податкового кредиту і податкового зобов'язання.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що здійснення коригування сум податкових зобов'язань повинно відбуватись за взаємною згодою сторін (продавця та покупця) з одночасним зменшенням податкових зобов'язань продавця та зменшенням суми податкового кредиту покупця.

В той же час в результаті проведеної перевірки встановлено, що 1 жовтня 2009 року та 28 лютого 2010 року позивач виписує розрахунки коригування з ПДВ, якими зменшено податкові зобов'язання з ПДВ за жовтень 2009 року у розмірі 913,00 грн. та за лютий 2010 року у розмірі 793,00 грн. На вказаних розрахунках відсутня відмітка про отримання вказаного розрахунку покупцем - ЗАТ «Український мобільний зв'язок» та прийняття його до зменшення суми податкового кредиту.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими висновки відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ за жовтень 2009 року у розмірі 913,00 грн. та за лютий 2010 року у розмірі 793,00 грн. на підставі неналежним чином оформлених коригуючих розрахунків з ПДВ.

Доводи позивача про те, що коригуючи розрахунки були спрямовані на адресу ЗАТ «Український мобільний зв'язок» поштою не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у справі відсутні підтвердження того, що підприємство отримало ці коригуючи розрахунки, погодилось з ними та здійснило в своєму обліку відповідне коригування податкового кредиту.

Вирішуючи спір щодо правомірності нарахування податкового зобов'язання з ПДВ у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту з ПДВ суми 8333,00 грн. за липень 2009 року за товари за податковою накладною від 30 липня 2009 року № 37, які за висновками відповідача не призначаються для використання в господарській діяльності, суд першої інстанції вважав такий висновок необґрунтованим виходячи з того, що ці товари придбавались для гуртожитку, який знаходиться у власності позивача і для експлуатації якого ці товари є потрібними, а експлуатація і утримання гуртожитку є одним з видів господарської діяльності позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з огляду на наступне.

Наявність на балансі позивача гуртожитку сторонами не оспорюється.

Передача до гуртожитку товарів, які були придбані у ТОВ «Рамьєр», у тому числі ТВ-плеєру, каструль, скатертин, подушок, підтверджено наказом на відпуск матеріалів від 30 липня 2009 року та актами приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30 липня 2009 року, що також не є спірним.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 р. N 208 було затверджено Примірне положення про гуртожитки, яким передбачено, що особам, які вселяються в гуртожиток, вказується надана жила площа, видаються необхідний інвентар, постільні речі та ін. Відповідно до п. 16 цього Положення, робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право, зокрема, вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентарю, що стали непридатними, а також усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні.

Наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 04.02.2006 N 299, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 травня 2006 р. за N 507/12381, затверджені типові нормативи оснащення соціального гуртожитку, до яких, зокрема, входять скатертини, подушки, каструлі, телевізори, відеомагнітофони.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що товари, які були придбані згідно податкової накладної від 30 липня 2009 року № 37, призначені до використання у господарській діяльності гуртожитку, який належить Позивачу, у зв'язку з чим рішення податкового органу в цій частині про зменшення податкового кредиту та збільшення податкових зобовязань є неправомірним.

Вирішуючи спір в частині обґрунтованості висновків відповідача про необхідність застосування позивачем до господарських операцій з придбання у ВАТ «Донецькобленерго» електричної енергії касового методу, який передбачений п. 11.11 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», суд першої інстанції дійшов висновку про їх неправомірність виходячи з того, що на ці правовідносини дія вказаної норми не розповсюджується.

Колегія суддів вважає такий висновок законним та обґрунтованим виходячи з наступного.

Згідно п. 11.11 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

Судом встановлено, що 23 липня 2007 року між Позивачем та ВАТ «Донецькобленерго» укладено договір № 17, на підставі якого Позивач отримує електричну енергію. Фактичне отримання електричної енергії та обґрунтоване включення за цією господарською операцією до складу податкового кредиту з ПДВ відображених сум підтверджено податковими накладними за спірний період, які долучені судом до матеріалів справи.

Колегія суддів вважає, що норми п.11.11 вказаного Закону регулюють питання визначення бази оподаткування для операцій з поставки вказаних товарів (послуг), в той час як у спірних правовідносинах позивач виступав як набувач електроенергії, яка до того ж не вказана в п. 11.11 як товар (послуга), якої стосується особливість визначення бази оподаткування.

Крім того, у акті перевірки як підстава для висновку про завищення суми податкового кредиту по вказаним господарським взаємовідносинам відповідачем визначено порушення пп.7.4.3 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким передбачено, що у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження обґрунтованості цих висновків і яким чином ним було здійснено розрахунок часткового використання у господарській діяльності електричної енергії Позивачем, а також підстави, за якими він дійшов до висновку, що частина електричної енергії була використана позивачем поза межами здійснення господарської діяльності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо безпідставності виключення зі складу податкового кредиту з ПДВ суми у розмірі 56 734,00 грн. і збільшення спірним рішення зобовязань на таку суму.

Вирішуючи спір в частині правомірності рішення відповідача щодо нарахування податкового зобовязання з ПДВ в наслідок незаконного збільшення податкового кредиту на підставі податкових накладних, які були виписані в минулих ніж звітний період, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову з посиланням на те, що позивач не довів неможливість подання уточнюючого розрахунку податкових зобовязань з ПДВ за відповідні періоди 2008 року, а також отримання вказаних податкових накладних саме у червні 2010 року, як і видачу зазначених податкових накладних лише у червні 2010 року.

Колегія суддів не може погодитись з такою позицією з огляду на наступне.

Згідно ст. 7 п.7.4 пп. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Із вказаної норми вбачається, що крім податкових накладних чи митних декларацій суми податкового кредиту можуть підтверджуватись документами, визначеними пп.7.2.6 цього Закону.

Підпунктом 7.2.6 передбачено, що як виняток з правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Також передбачена можливість включення до податкового кредиту сум на підставі інших документів у конкретних випадках, зокрема на підставі заяви зі скаргою на постачальника, який відмовляється видати податкову накладну.

Суд першої інстанції при розгляді спору в цій частині зробив висновок, що подання заяви зі скаргою на несвоєчасну видачу податкової накладної постачальником товару є обовязковою умовою для отримання покупцем права на формування податкового кредиту, до якого можуть бути включені лише суми, сплачені протягом цього ж податкового кредиту.

Колегія суддів вважає цей висновок помилковим, оскільки Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено обовязку покупця товару подавати заяви і скарги при відмові у своєчасній видачі податкової накладної постачальником, а лише передбачено таке право, скориставшись яким платник податків набуває право на включення сум до податкового кредиту. Та обставина, що позивач не скористався таким правом в межах конкретного податкового періоду, не позбавляє його права на включення таких сум при отримання податкової накладної в наступних періодах.

Оскільки підставою формування податкового кредиту є податкова накладна, відповідачем не спростовано доводів позивача про несвоєчасне її отримання, та враховуючи наявність права платника податків надавати уточнюючі розрахунки і декларації по податковим зобовязанням за минулі періоди, колегія суддів вважає доводи позивача про неправомірність рішення відповідача з визначення податкового зобовязання за червень 2010 року в сумі 14558 грн. обґрунтованими.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 01 квітня 2011 року є обґрунтованим лише на суму 2133 грн., в тому числі за основним платежем на 1706 грн., та за штрафними санкціями (25 %) на 426 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції припустив порушення норм матеріального права що призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2011 року у справі за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення скасувати.

Позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001182340 від 01 квітня 2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м.Донецька в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 10447068 грн., з яких 8357654 грн. основний платіж та 2089414 грн. штрафні санкції.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі постанова виготовлена 14 жовтня 2011 року.

Колегія суддівМ.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова