Постанова № 20800953, 19.12.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.11 Справа № 5015/4810/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Патриаком»

на рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2011р.

у справі № 5015/4810/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Патриаком», м.Львів

до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Інстал Плюс», м.Львів

третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл», м.Київ

про стягнення заборгованості в сумі 11860,56 грн.,

з участю представників :

від скаржника –Самардак І.С. - представник

від відповідача –не з»явився

від третьої особи –не з»явився

В ході судового засідання сторонам права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Відповідач та третя особа належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували, в зв”язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.10.2011р. у справі № 5015/4810/11 (суддя Козак І.Б.) відмовлено в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Патриаком», м.Львів до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Інстал Плюс», м.Львів та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл», м.Київ про стягнення 11 860,56 грн. заборгованості.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Патриаком»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки факт пошкодження високовольтного електричного кабелю саме відповідачем у справі підтверджується наявним актом від 12.10.2010р., що складений директором з розвитку ТзОВ «Патриаком», старшим електриком позивача спільно з головним інженером ТзОВ «БК «Інстал Плюс»та виконробом відповідача, відповідно до якого працівники відповідача визнали обставини пошкодження їхнім підприємством кабелю внаслідок невідповідності розробленого «Львівдіпрокомунбуд»проекту реальному розташуванню кабеля. Крім того, як зазначає скаржник, під час нового розгляду справи в підтвердження заявлених позовних вимог було подано додаткові докази, а саме однолінійну схему, на якій чітко вказано межі балансової належності мереж, що в свою чергу підтверджує приналежність кабельної лінії ТзОВ «Патриаком».

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що 12.10.2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Інстал Плюс»при виконанні земляних робіт пошкоджено високовольтний кабель 6 кВ Л-2-ТП 957, що належить ТзОВ «Патриаком»на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2006 року (докази в матеріалах справи).

11.10.2010 року між Управлінням капітального будівництва Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл»укладено договір на реконструкцію вул. Липинського (від проспекту Чорновола до вул. Б. Хмельницького) № 35, предметом якого є здійснення ТзОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл»власними силами і засобами в строки з 01.12.2010 по 30.12.2010 року у відповідності до вимог Управлінням капітального будівництва Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, будівельних норм і правил виконати реконструкцію вул. Липинського (від проспекту Чорновола до вул. Б. Хмельницького).

Згідно умов договору підряду від 14.10.2010 року № 10/14 Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Інстал Плюс»зобов’язалось виконати роботи по прокладанню інженерних мереж водопроводу та каналізації по вул. Липинського (від проспекту Чорновола до вул. Б. Хмельницького), а Товариство з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл»прийняти і оплатити зазначені роботи на умовах вказаного договору.

Актом від 12.10.2010 року, складеним директором з розвитку ТзОВ «Патриаком», головним інженером ТзОВ «БК «Інстал Плюс»та виконробом ТзОВ «БК «Інстал Плюс»засвідчено, що при виконанні будівельних робіт (риття траншеї) в районі вул. Липинського, 44 у місті Львів пошкоджено високовольтний кабель 6 кВ (Л-2-ТП957), який належить ТзОВ «Патриаком». Зазначений акт засвідчує лише факт пошкодження високовольтного кабелю Л-2-ТП-957, але не підтверджує того, що вказане пошкодження виникло саме з вини відповідача.

Таким чином, позивачем у справі не доведено причинно-наслідкового зв’язку між збитками від пошкодження високовольтного кабелю 6 кВ (Л-2-ТП957) та діями відповідача.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку з знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі.

Відповідно до пункту 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодовувати завдані цим збитки суб’єкту, права чи законні інтереси якого порушено.

Згідно статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі неналежного виконання зобов’язання другою стороною.

Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до статей 440 та 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина, або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок, та є вина зазначеної особи. У випадку, коли заподіяння шкоди є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки,- незалежно від наявності вини.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно з приписами статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, внаслідок завдання шкоди його майну, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, з чого вбачається, що до складу збитків, які відшкодовуються у деліктних зобов’язаннях, включається виключно вартість втраченого майна.

З приписів вищезазначених статей вбачається, що для застосування деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди; причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду.

У відповідності до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв’язку з виконанням трудових обов’язків. Отже, підставою покладення обов’язку відшкодування шкоди на відповідача мали б бути факти встановлення особи, що здійснювала руйнацію кабельної лінії 6 кВ, підтверджені документально.

Однак актом від 12.10.2010 року встановлено лише факт пошкодження кабельної лінії 6 кВ Л-2-ТП957, але не доведено вини відповідача в пошкодженні високовольтного кабелю, внаслідок чого заподіяно шкоду позивачеві.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2011 року у справі № 5015/4810/11 залишити без змін.

3. Судові витрати покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.